Щастя та шляхи його осмислення в етиці

Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове по­няття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Етика досліджує не поняття «щастя», а власне щастя, фено­мен щастя.

Аналіз феномену щастя можна розпочати з робочо­го визначення, згідно з яким воно тлумачиться як особ­ливий психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. «Щастя, — на думку Дж. Локка, — у своєму повному обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя - найвище страждання». Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного по­чуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб'єктив­ного начала в щасті.

Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умо­вами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Об'єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров’я, матеріальний добробут, везінні тощо). Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя. А щастя, за словами рос. письменника Льва Толстого (1828-1910), є задоволення без каяття.

Визначаючи суб’єктивне начало істотним моментом щастя, необхідно з"ясувати об'єктивні основи щастя.Певний матеріал щодо цього дає буденна свідомість, зок­рема громадська думка, народна мудрість. Щасливими вважають людей здорових («Здоровий жебрак, — як вважав німецький філософ Артур Шопенгауер (1788— 1860), — щасливіший від хворого короля»); красивих; багатих, хоча б тому, що багатство забезпечує людині свободу дій (німецький мислитель Фрідріх Енгельс (1820—1895) стверджував, що прагненню до щастя найменше потрібні ідеальні пра­ва. Воно потребує передусім матеріальних засобів); зако­ханих, яким відповідають взаємністю («Найвище щастя в житті — це впевненість у тому, що вас люблять, — пи­сав французький прозаїк Віктор Гюго (1802—1885), — люблять заради вас самих, точніше сказати — люблять всупереч вам»); тих, хто має близьких друзів («.яке щастя — дружба, подібна до тієї, яка існує між нами, — писав К. Маркс Ф. Енгельсу. — Ти-то знаєш, що жодні стосунки я не ціную так високо»); тих, хто досягнув ви­сокого соціального статусу; хто максимально себе само-реалізував і заслужив повагу співвітчизників («Ми бува­ємо щасливими, — писав французький філософ Блез Паскаль (1623—1662), — тільки почуваючи, що нас по­важають») та ін.

Зрозуміло, що одного здоров'я чи багатства замало для того, щоб бути щасливим, а володіти всіма благами майже неможливо. Без деяких із них людина може бути щасливою, без інших (здоров'я, повноцінне спілкуван­ня, реалізація творчих потенцій) — ні. Очевидно, іде­ально щасливих людей не буває.

Щастю людини можуть загрожувати і природні катаклізми (землетруси, вулкани, повені, інші лиха), а також несприятливі стани суспільства (війни, неста­більність, беззаконня тощо). До того ж, як зауважив французький письменник Жан Лабрюйер (1645— 1696), «перед обличчям деяких нещасть якось соромно бути щасливим».

Іноді щасливе життя розуміють як об'єктивний, напе­ред запрограмований процес, як «щасливу долю». У Дав­ній Греції долю було персоніфіковано. У Давньому Римі долю називали Фортуною. Перелічені персонажі тогочасної міфо­логії нерідко вважалися богинями не лише долі, а й щас­тя. Згідно з цією точкою зору окремі люди просто повинні бути щасливими. Це чи не єдина концепція, в якій поняття «щастя» характеризує увесь життєвий шлях людини. Більшість концепцій використовують це поняття для характеристики окремих його ланок, епізодів, фактів життя особистості. Згідно з ними життя рідко дарує щастя. До того ж воно є надто короткочасним, епізодичним, торкається людини лише окремими гранями (щасливий у коханні, але не реалізував себе в науковій чи художній творчості; досяг високих творчих успіхів, але почувається самотнім у цьому світі тощо). У зв'язку з цим ведуть мову про кількісні характеристики щастя.

Іноді щастя розуміють як удачу, тобто випадкове, час­то незаслужене одержання благ (виграш у лотерею, одер­жання спадку, знайдення скарбу). Та якщо в справжньо­му почутті щастя людина переживає вдоволення своїм життям, то в такому разі радість приносять предмети зов­нішнього світу, які змінюють її життя на краще. Тому мав рацію римський філософ Сенека стверджуючи, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від щасливої ви­падковості. Бо головне, «щоб щастя прийшло, як заслуга».

Здатність людини переживати почуття щастя і ха­рактер цього переживання залежать як від її світогляду (ідеалів, розуміння смислу життя, призначення люди­ни), так і від багатьох інших суб'єктивних чинників (темпераменту, характеру, життєвого досвіду, здібнос­тей, які вона може реалізувати). Люди веселої вдачі інакше сприймають своє життя, ніж похмурі. Це стосу­ється вразливих і незворушних натур. Завищені амбіції і нездатність їх реалізувати породжують незадоволе­ність собою. Не є корисною і занижена самооцінка.

Пізнання сутності щастя пов'язують із з'ясуванням того, чим воно є для людини — метою чи результатом. Як правило, це наслідок невиправданого ототожнення реального щастя (результату) з уявленням про щастя, яке пов'язують з досягненням певної мети. Таке уявлен­ня може супроводжуватися інтенсивними переживання­ми передчуття щастя, що істотно впливає на досягнення життєвих цілей, активізує діяльність людини. А власне щастя, щастя як результат успішної діяльності нерідко робить людину пасивною, принаймні на якийсь час.

Про неможливість однозначного тлумачення щастя писало багато мислителів. Так, за словами німецького філософа І.Канта, стосовно щастя неможливий ніякий імператив, який приписував би чинити те, що робить щасливим. Часто в таких мірку­ваннях ідеться не про щастя як вияв моральної свідо­мості, а про об'єктивну його основу, тобто про те, що ро­бить людину щасливою. При цьому у полі зору перебувають не види людської діяльності, не звершення, які приносять людині щастя, а те, що об'єднує всі звершен­ня. Найповніше це втілено у словах Л. Толстого: «Щас­тя є відчуття повноти фізичних і духовних сил в їх сус­пільному застосуванні». Справді, щасливою може бути людина, поведінка і життєдіяльність якої орієнтовані на вселюдські цінності. Неодмінною умовою щастя є і самореалізація особистості. Оскільки життєві плани людей істотно відрізняються, кожен прагне самореалізуватися у сфері своєї життєдіяльності, то щастя кожної людини індивідуально неповторне.