Етичне вчення Давнього Сходу

Предмет і завдання етики. Етика як філософська наука про мораль.

Термін «етика» походить від давньогрецького «ēthos», ѐке ще в Гомера

означало місце перебування, спільне житло. Згодом, у слові етос почало переважати інше значеннѐ: звичай, вдача, характер.

У творах давньогрецького філософа Арістотелѐ (384-322 до н. е.) знаходимо два терміни,

похідні від слова етос: ēthikos (етичний) і ēthika (етика). Терміном «етичний» мислитель

позначав чесноти, що стосуятьсѐ лядської вдачі, характеру, на відміну від чеснот

діаноетичних, тобто пов'ѐзаних з мисленнѐм, розумом лядини.

Етика — філософське ученнѐ, предметом ѐкого ю мораль (моральність), а

центральноя проблемоя — Добро і Зло.

Етика вивчаю:

– генезис, суть, специфіку моралі;

– розкриваю місце і роль моралі в житті суспільства,

– виѐвлѐю механізми етичного регуляваннѐ лядської життюдіѐльності,

критерії етичного прогресу;

– розглѐдаю структуру етичної свідомості суспільства і особи,

– аналізую вміст і сенс таких категорій ѐк добро і зло, свобода і

відповідальність, борг і совість, честь і гідність, щастѐ і сенс життѐ.

Структура етики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків.

1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує вдачу, звичаї, моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвитку.

2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність, структуру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя тощо.

3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.

4. теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.

5. Професійна етика, яка покликана описати й обґрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності.

6. Історія етичної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки проблем, підходи до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, її призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і функціонування.

Етичне вчення Давнього Сходу.

Перші зачатки етичних знань з'являються в державах Давнього Сходу

(Єгипет, Месопотамія, Китай, Індія), які почали складатися в VI–II тис. до н.е. на

основі іригаційного землеробства в басейнах «великих річок». Життя людини –

від народження до смерті – підкорялося тут природним ритмам, соціальним

нормам і розпорядженням. Дотримання їх було головною умовою буття людини,

яка всі сили витрачала на те, щоб зайняти відповідне місце в суспільстві, що

забезпечувало їй відчуття причетності з іншими і особисту безпеку.

Розвиток етичної думки цього регіону йшов в особливих соціокультурних

умовах, що відрізнялися:

• культом минулого і суворим контролем за дотриманням традицій;

• настороженим відношенням до всього нового і прийняттям його лише в

рамках традицій, що склалися;

• підлеглістю індивіда соціальній групі, її нормам, звичаям;

• переважанням ідеалів колективізму, обумовленим страхом «втратити

себе», не вписатися в соціальну спільність;

• нівелюванням особи, підпорядкуванням її інтересам соціуму;

• ускладненою системою ритуалів і церемоній.

На Сході мудрість йде «від життя», а не від науки, тому і східні етичні учення

відрізняються від західних своєю орієнтацією на загальноприйнятий спосіб життя, на

суспільно-виробничу і буденну діяльність людей. Прикладом цих соціокультурних парадигм

можуть служити етичні учення Індії і Китаю.