Полемічна література як джерело до вивчення історії міжрелігійних стосунків на українських землях кін. XVI - першої пол. XVII ст

Українська церковно-полемічна література XVI-XVII століть виникла й розвивалась як один із засобів захисту православ'я від католицизму, який прагнув підкорити українську церкву владі Папи Римського, від примусової полонізації українського народу.

Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої» (O jedności kościoła Bożego) (Вільно, 1577 р.).

Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. Зокрема, як писав В. Щурат: «Унія наблизила Русь до Західної Європи, унія викликала багате письменство, унія прискорила культурний розвиток руського народу». Проте серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.

У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г.Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С.Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін. Зокрема, «Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність в Україні і Білорусі.

«Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.

Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.

Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов. Така форма літератури закликала до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки. Звідси, на мою думку, і виник термін "полемічна література".

Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина.

Поштовхом до полеміки стала книга польського пропагандиста католицизму, противника православ'я Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577), яка по суті була ідеологічною основою Брестської унії (1596). Ціла низка творів, наприклад полемічне "Посланіє до латин из их же кніг", з'явилося як відповідь на цю книгу П. Скарги. На захист православної віри піднялися православні священики, просвітителі XVI-XVII століть, перед якими стояло завдання - у словесному поєдинку викрити й засудити церковну унію, висміяти зрадників-уніатів.

Церковно-релігійна боротьба довкола Берестейської церковної унії, яку повели православна шляхта, братства на терені політичному в сеймі, сеймиках, а також протестами і позовами в судах, поведена була також і на літературному полі, в творах полемічних. В Польщі тих часів існувала широка свобода писаного й друкованого слова, не було попередньої цензури творів, — отже і полемічна література вже в XVI в. (найбільше поміж католиками і протестантами) була сильно розвинена. Полеміку в унійній акції розпочав єзуїт Петро Скарга в р. 1577. Досвідчені в полеміці з протестантами, єзуїти з проголошенням Берестейської унії, унійну й католицьку пропаганду широко ведуть друкованим словом у формі проповідей, публікацій, брошур, послань, цілих науково-богословських творів.

Писали в цьому часі Петро Скарга (особливо в обороні Берестейського унійного собору), Іпатій Потій (найбільш плодовитий автор в цьому часі з боку уніятів), Йосафат Кунцевич, Лев Кревза і інш. Цієї літератури, писаної й ширеної освіченим (між інш., Іпатій Потій вчився в кальвінській школі кн. Радивила, потім в Краківській академії, до 33 року життя був протестантом), випробованим в дискусіях супротивником, не можна було замовчати, бо ж вона, за словами сучасників, „сіяла развращеніе", не протиставши якому,,,ми, православні, в кінець розійдемося, у відступстві римського послушанія"... Так повстає православна полеміка з латино-уніятами, яка з кінця XVI в. тягнеться (з незначними перервами) до початку XVIII віку.

Посеред полемічних творів цього православно-народнього характеру найвизначніше місце належить безумовно посланням українського афонського ченця Івана Вишенського.

Українська полемічна література відстоювала, хоч і в релігійній формі, право народу на свою віру, на соціально-національне визволення, правдиво зображувала життя, страждання, утиски народу.

Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина. Отже, боротьба релігійна нерозривно пов'язана з боротьбою соціальною і національною, а полемічна література викриває пригноблення народу - церковне, соціальне і національне.