Кримінальне право частина особлива 2 страница

5. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення К-ційного ладу або на захоплення держвлади (ст.109). Правовою підставою криміналізації цих діянь є ч.2 ст.5 К., відповідно до якої право визначати і змінювати К-ційний лад в У. належить виключно народові і ніхто не м. узурпувати держвладу. Безпосер. об’. є сусп. відносини, що забезпечують внутр. безпеку У., захист К-ційного ладу і держвлади в країні. К-ційний лад - це устрій держави і сусп-ва, а також їх інст-тів відповідно до К-ційно-правових N. Це цілісна с-ма основних соц.-правових відносин, що визначають форми і способи ф-ціонування держави, як єдиного державно-правового організму. Нормальне ф-ціонування К-ційного ладу дозволяє реалізувати прагнення сусп-ва до справедливого і стабільного соц. порядку на основі поєднання індивідуальних і сусп. інтересів. Об/с виражається в 4 формах: 1) дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення К-ційного ладу або на захоплення держвлади; 2) змова про вчинення таких дій; 3) публ. заклики до насильницької зміни чи повалення К-ційного ладу або до захоплення держвлади; 4) розповсюдження мат-лів із закликами до вчинення таких дій. Заг. ознакою всіх цих дій є спрямованість їх саме на насильницьку зміну чи повалення К-ційного ладу або захоплення держвлади, тобто із застосуванням фіз. чи псих. насильства до представників держвлади, осіб, що виконують ф-цію охорони К-ційного ладу і держвлади, до ін. осіб, які перешкоджають здійсненню цих дій. Зл. вважаються закінченими у разі здійсн. б.-я. дії з метою зміни чи повалення К-ційного ладу чи захоплення держвлади (напр., озброєння групи людей та інструктаж про дії під час захоплення влади). Змова про вчинення таких дій передбачає умис. угоду 2 або > осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи повалення К-ційного ладу або на захоплення держвлади. Передбачені ч.2 ст.109 заклики до насильницької зміни чи повалення К-ційного ладу або до захоплення держвлади мають носити публ. х-р, тобто проголошуватися відкрито, в присутності багатьох гр-н. Це завжди актив. вплив на невизначену кількість людей (проголошення на мітингу, демонстрації, зборах тощо). Розповсюдження мат-лів з такими закликами є самост.формою об/с цього зл. і передбачає ознайомлення з такими мат-лами ін. осіб або створення умов для такого ознайомлення (розклеювання листівок, роздавання книг тощо). Сб/с - прямий умисел, поєднаний з метою насильницької зміни чи повалення К-ційного ладу або з метою захоплення держвлади. Сбт - б.-я. особа, що досягла 16р.. Відповідно до ч.3 ст.109 кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених у ч.2 ст.109, є: 1) вчинення їх особою, яка є представником влади, тобто особою, яка перебуває на службі в органах держвлади та наділена владними повноваженнями (напр., депутат місцевої ради, голова суду, працівник міліції та ін.); 2) вчинення цих самих дій повторно, тобто хоча б у другий раз, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший зл.; 3) вчинення їх організованою групою, тобто трьома або > особами, які попередньо організувались у стійке об'єднання для вчинення публ. закликів до насильницької зміни чи повалення К-ційного ладу, або на захоплення держвлади, або для розповсюдження мат-лів із закликами до вчинення таких дій (див. ч.3 ст.28); 4) здійсн. їх з використанням ЗМІ (напр., виступ по ТВ, поширення комп'ютерних програм із вказаними мат-лами та ін.).

6. Держзрада та її відмінність від шпигунства (ст.111). Безпосер. об’. - зовнішня безпека У., її суверенітет, тер-альна цілісність і недоторканність, обороноздатність, держ., екон. чи інформ-йна безпека. З об/с держзрада м. виражатися лише в тих діях, вичерпний перелік яких прямо вказаний в ч.1 ст.111. Це: перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосер. допомоги державі, з якою наша країна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Вияви такого переходу м.б. різними: перехід до ворога ч-з лінію фронту; вступ на службу в армію ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти У.; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Сам перехід на бік ворога м. полягати як у переході на тер-ю ворожої держави (т.зв. фіз. перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на тер-ї У. (т.зв. інтелектуальний перехід). Держзрада в цій формі визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові. При цьому обов'язково, щоб перехід на сторону ворога мав місце в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту. Шпигунство - це передача чи збирання з метою передачі іноз. державі, іноз. орг-ї або їх представникам відомостей, що становлять держтаємницю, воно є другою формою держзради. Надання іноз. державі, іноз. орг-ї або їх представникам допомоги в проведенні підривної д-сті проти У. як форма держзради в полягає в б.-я. допомозі у проведенні підривної д-сті проти інтересів У. Причому для відп-сті не має значення, як діяла особа - за завданням іноз. держави чи з власної ініціативи. Допомога в проведенні підривної д-сті м. передбачати сприяння резидентам (таємним представникам іноз. розвідок, укриття розвідника або його спорядження, надання йому транспортних засобів, а також ін. техніки), надання різних мат-лів, продуктів харчування, приховування слідів вчинених ним зл., вербування агентів для проведення підривної д-сті проти У. Цією формою охоплюються і випадки, коли особа за завданням іноз. держав або їх представників організує (або здійснює) на шкоду У. б.-я. ін. зл. проти основ нацбезпеки У. (напр., диВСію, посягання на життя держчи громад. діяча). У таких випадках відп-сть настає за сукупністю зл., напр., за ст.111 і 113. Держзрада в цій формі вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноз. державі, іноз. орг-ї чи їх представникам у проведенні підривної д-сті проти У. Сб/с - вина в формі прямого умислу, за якого особа усвідомлює, що її діяння вчинюються на шкоду суверенітету, тер-альній цілісності та недоторканності, обороноздат., держ., екон. чи інформ-йній безпеці У. і бажає їх здійснити. Мотиви м.б. різними (ненависть до У., користь та ін.), але на кваліф-ю це не впливає. Сбт - гр-н У., який досяг 16ти р. Співуч-ками цього зл. м.б. іноземні гр-ни та особи без гр-нства. Покарання: позб. волі на 10-15 р. Ч.2 ст.111 передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кр. відп-сті гр-н У., якщо він на виконання зл-ного завдання іноз. держави, іноз. орг-ї чи їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам держвлади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання. Обов'язковими умовами звільнення від кр. відп-сті за ч.2 ст.111 є наявність 3 обст.: 1) отримання гр-ном У. зл-ного завдання іноз. держави, іноз. орг-ї, їх представників; 2) невчинення жодних дій на виконання цього завдання; 3) добровільна заява органам держвлади про свій зв'язок з ними і про отримане завдання. Відсутність хоча б 1 з цих обст-нвикл. можливість звільнення особи від кр. відп-сті.

7. К. про права людини на життя. Кр. відп-сть за зл. проти життя. Життя людини, відповідно до ст.3 К., є найвищою соц. цінністю, а в ст.27 наголошується, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не м. свавільно позбавити людину життя. Тому зл. проти життя становлять велику сусп. небезпеку. До них КК відносить різні види умисних вбивств (ст.115-118), вбивство ч-з необережність (ст.119), доведення до самогубства (ст.120), погрозу вбивством (ст.129).

8. Кр. відп-сть за умис. вбивство У ч.1 ст.115 дається поняття вбивства як умис. протиправного заподіяння смерті ін.й людині. Крім того, в ст.119 передбачена відп-сть за вбивство ч-з необережність. Тому загальне поняття вбивства м.б. визначене як умис. або необережне заподіяння смерті ін.й людині. Заподіяння смерті ін.й людині - це позб. її життя. Об’. вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і м. призвести до відп-сті за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біол. смерть. З. рівною мірою охороняє життя б.-я. людини, незалежно від її життєздат., віку, моральних якостей тощо. Вбивство - це позб. життя ін. людини. Самогубство або замах на самогубство зл. не вважається. З об/с вбивство м.б. здійснене шляхом дії або безд-сті. Для позб. людини життя м. застосовуватися як фіз. вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і псих. (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо). У разі вчинення вбивства шляхом безд-сті йдеться про вчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити. Напр., особа медперсоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосовує необх. лікування. Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання зл-ного наслідку - смерті людини. При цьому необх. встановити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого. Вбивство - це протиправне позб. життя. Тому не є вбивством, напр., позб. життя людини в стані необх. оборони. Навпаки, згода потерпілого на позб. його життя не викл. протиправності діяння. З сб/с вбивство м.б. вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і ч-з необережність (зл-ну самовпевненість або зл-ну недбалість). Правильна кваліф-я умис. вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети. Сбт вбивства - б.-я. особа, яка досягла 14ти р. за вбивства, передбачені ст.115-117, і 16ти р. - за вбивства, передбачені ст.118 і 119. Види вбивств. За суб’. стороною розрізняють вбивства умис. (ст.115-118) і вбивства ч-з необережність (ст.119). У свою чергу умис. вбивства розрізняються за ступенем своєї сусп. небезпеки (тяжкості) на 3 види: т.зв. просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обст-н(ч.1 ст.115); вчинене за обтяжуючих обст., т.зв. кваліфіковане вбивство (ч.2 ст.115) і вчинене за пом'якшуючих обст., т.зв. привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе прак. значення, оскільки у разі вчинення умис. вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обст., вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обст. Умис. вбивство без обтяжуючих, і пом'якшуючих обст-н(просте вбивство) - ч.1 ст.115 - має місце, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч.2 ст.115, ст.116-118. За ч.1 ст.115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (напр., за наявності прохання потерпілого) та деякі ін. Покарання за таке вбивство - позб. волі на строк від 7-15. Умис. вбивство за обтяжуючих обст-н(кваліфіковане вбивство) - ч.2 ст.115. Обтяжуючі обст-ни перераховані в п.п. 1-13 ч.2 ст.115. Для застосування ст.115 досить наявності хоча б 1 з указаних в ній обтяжуючих обст. Умис. вбивство 2 або > осіб (п. 1 ч.2 ст.115) передбачає, що позб. життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не м. кваліфікуватися за п. 1 ч.2 ст.115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позб. життя саме 2 або > осіб. Вбивство 1 людини і замах на життя ін. не м. розглядатися як закінч. зл. - вбивство 2 або > осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ст.15 та п. 1 ч.2 ст.115 або за ч.1 ст.115 незалежно від послідовності зл-них дій. Замах на вбивство 2 або > осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліф-ся за ст.15 і п. 1 ч.2 ст.115. Умис. вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч.2 ст.115), має місце, якщо вбито дитину до 14р. або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліф-я зл. не залежить від строку вагітності та життєздат. плоду. Умис. вбивство заручника (п. З ч.2 ст.115). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезп. того, щоб родичі, ін. особи, органи держави або відповідні орг-ї виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивство заручника м. мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позб. волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його перевезення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника є самост.зл. і кваліф-ся за ст.147 або 349. Умис. вбивство, вчинене з особ. жорстокістю (п. 4 ч.2 ст.,115). У деяких випадках спосіб позб. життя свідчить про особ. жорстокість зл. Пленум ВС в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких м.б. віднесені, зокрема, випадки, коли перед позб.м життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умис. застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страждання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю. Суд. практика виходить з того, що про ознаку особ. жорстокості м. свідчити також вчинення зл. в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань. Умис. вбивство слід також вважати вчиненим з особ. жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховати вбивство. Умислом винного має охоплюватися особ. жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особ. жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. Встановлення особ. жорстокості вбивства не входить до компетенції судмедексп-зи, оскільки поняття «жорстокість» не є медичним. Вирішення цього? є прерогативою органів досуд. слідства і суду. Експ. лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань. Умис. вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч.2 ст.115), має місце, якщо, вчиняючи вбивство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки 1 людини (напр., вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися ін. особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб). Суд. практика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя б.-я. особи, кваліфікує за п. 5 ч.2 ст.115. Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, тілесних ушкоджень ін. особам слід додатково кваліфікувати за ст.КК, що передбачають відп-сть за умис. заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, вчинено умис. вбивство 2 або > осіб, винний підлягає відп-сті за пунктами 1 і 5 ч.2 ст.155. Умис. вбивство з корисливих мотивів (п. б ч.2 ст.115) здійснюється з мотивів, спрямованих на отримання б.-я. мат. вигоди (грошей, майна, майн. прав, прав на житлову площу тощо) або з наміром позбутися мат. витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.). Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою зайняти більш високооплачувану посаду. Для кваліф-ї зл. за п. 6 ч.2 ст.115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необх. лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не м.б. основою для кваліф-ї вбивства за п. 6 ч.2 ст.115 заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства. ВС виходить з того, що умис. вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч.2 ст.115, а й як розбій. Умис. вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч.2 ст.115) матиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираженої неповаги до сусп-ва, зневаги до правил співжиття та N моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивства та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив ін. умис. дії, що грубо порушують громад. порядок і виражають явну неповагу до сусп-ва, то вчинене ним належить кваліфікувати за п. 7 ч.2 ст.115 і ст.296. Хуліганство, що потягло за собою необережне позб. життя людини, не містить складу зл., який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною ч.ст.296 і 119. При кваліф-ї вбивства за п. 7 ч.2 ст.115 слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного. Невстановлення конкр. мотивів вбивства не є підставою для кваліф-ї зл. як вчиненого з хуліганських мотивів. ВС в своїй практиці виходить з того, що умис. вбивство, вчинене з ревнощів, помсти чи ін. мотивів, що виникли на грунті особистих відносин, незалежно від місця його здійсн., не повинно кваліфікуватися за п. 7 ч.2 ст.115. Умис. вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громад. обов'язку (п. 8 ч.2 ст.115), має місце, якщо вбивство вчинене в зв'язку з виконанням службового чи громад. обов'язку. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти виконання особою покладених на неї обов'язків у держчи громадській установі, на підпр-стві, в орг-ї. Потерпілим при цьому м.б. не тільки служб. особа, а й ін. працівники, які виконують службові ф-ції, та їх близькі родичі. Виконання громад. обов'язку - це б.-я. корисна для сусп-ва д-сть гр-на. Відп-сть за вбивство в зв'язку з виконанням службового або громад. обов'язку настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства. Т.ч., не обов'язково, щоб вбивство було вчинене саме в момент виконання потерпілим свого службового чи громад. обов'язку. Посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) держчи громад. діяча, вчинене у зв'язку з його держчи громадською д-стю, слід кваліфікувати за ст.112, а вбивство чи замах на вбивство працівника правоохоронного органу, члена громад. формування з охорони громад. порядку та держкордону або в/службовця у зв'язку з їх д-стю щодо охорони громад. порядку - за ст.348. Так само і вбивство чи замах на вбивство судді, нар. засідателя чи присяжного у зв'язку з їх д-стю, пов'язаною із здійсн. правосуддя, а також захисника чи представника особи у зв'язку з д-стю, пов'язаною з наданням правової допомоги, - відповідно за ст.379 і 400. Умис. вбивство, вчинене з метою приховати ін. зл. або полегшити його вчинення (п. 9 ч.2 ст.115). Винний м. переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений зл. або лише обст-ни, які впливають на кваліф-ю та міру покарання. Вбивство з метою полегшити вчинення ін. зл. винний м. здійснювати як до, так і в процесі вчинення наміченого зл. Напр., випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, яка має докази зл., охоплюються п. 9 ч.2 ст.115. Умис. вбивство, поєднане із згвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч.2 ст.115). Винний м. здійснити вбивство в процесі самого зґвалтування або задоволення статевої пристрасті, щоб придушити опір потерпілої або з садистських мотивів. Але таке вбивство м. мати місце і після здійсн. цих зл., щоб приховати зл. і уникнути відп-сті. Вбивство і зґвалтування або задоволення статевої пристрасті м.б. вчинені як одною, так і різними особами (напр., при груповому приставанні). Умис. вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч.2 ст.115) - це вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз'яснює Пленум ВС, м. мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії мат. (грошову винагороду, передачу прав на майно та ін.) чи немат. х-ру (звільнення від кр. відп-сті, розв'язання різних життєвих проблем і та ін.). Якщо вбивство на замовлення зумовлене виплатою винагороди або ін. мат. благами, вчинене вимагає додаткової кваліф-ї за п. б ч.2 ст.115. Умис. вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч.2 ст.115) має місце, якщо воно вчинене спільно 2-ма або > особами, які заздалегідь, тобто до початку зл., домовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство м.б. вчинене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей, тому безпосер. виконавцем вбивства м.б. і 1 уч-к групи. За цим пунктом ч.2 ст.115 належить кваліфікувати і умис. вбивство, вчинене організованою групою або зл-ною орг-єю, тому що ці форми співучасті імпліцитно містять в собі також ознаки, властиві групі, яка діє за попередньою змовою. У разі вчинення вбивства зл-ною орг-єю (її уч-ками) кваліф-я зл. настає за сукупністю ст.225 і п. 12 ч.2 ст.115. Умис. вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч.2 ст.115). Йдеться про умис. вбивство, вчинене хоча б у другий раз. Вчинення вбивства, передбаченого ст.116-118, не дає підстав розглядати наступне умис. вбивство як повторне. Умис. вбивство, якому передувало умис. заподіяння смерті, що охоплюється ст.ін. розділів КК (терористичний акт, диВСія, бандитизм, посягання на життя працівника правоохоронного органу та ін.), кваліф-ся за п. 13 ч.2 ст.115. Цей пункт застосовується незалежно від того, чи був винний засуджений за раніше вчинене вбивство. Якщо особу, яка вчинила повторне вбивство, за жодне з них не було засуджено, останнє вбивство кваліф-ся за п. 13 ч.2 ст.115, а вчинене раніше кваліф-ся самост. Незакінчене вбивство (або співучасть в ньому) також створює повторність. Умис. вбивство не м. кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинене вбивство погашена чи знята у встановленому порядку, а також якщо закінчилися строки давності за попереднє вбивство. Перелік обтяжуючих обст., вказаних в ч.2 ст.115, є вичерпним. Якщо умис. вбивство вчинене за обтяжуючих обст., перерахованих у 2 або > п.п. ч.2 ст.115, то при його кваліф-ї мають вказуватися всі пункти.

9. Види вбивств при пом'якшуючих обст-нах Умис. вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.116). У цьому випадку має місце особливий псих. стан винного - фізіологічний афект: короткочасна інтенсивна емоція, що значно послаблює контроль особи над своїми вчинками, здатність усвідомлювати їх, керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що викл. осудність суб’. Умовою застосування ст.116 є сильне душевне хвилювання, викликане протизак. насильством, с-матичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого. Насильство при цьому м.б. як фіз. (заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення побоїв, позб. волі та ін.), так і психічним (загроза заподіяти фіз., моральну, майнову шкоду), але тільки протизак. Останнє м. за своїм х-ром надавати суб'єкту право на необх. оборону. Вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, але за умови, що воно було рез-том перевищення меж необх. оборони, слід кваліфікувати не за ст.116, а за ст.118, як вбивство при перевищенні меж необх. оборони. Якщо душевне хвилювання було викликане не потерпілим, а ін. особами, ст.118 не м.б. застосована. Відп-сть за ст.116 настає також у випадках, якщо протизаконне насильство, с-матичне знущання або тяжка образа, що спричинили сильне душевне хвилювання особи, яка вчинила вбивство, були спрямовані не на неї особисто, а щодо третіх осіб - близьких або навіть сторонніх. Склад зл., передбаченого ст.116, має місце лише у випадку, якщо умисел на вбивство виник раптово в стані фізіологічного афекту, і був виконаний, коли винний ще знаходився в такому стані. При вбивстві, передбаченому ст.116, умисел м.б. прямим і непрямим. Покарання за зл.: за ст.116 - обмеження волі на строк до 5р. або позб.м волі на той самий строк. Умис. вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст.117). Відп-сть матері пом'якшується за умови, що вбивство дитини було вчинене під час пологів або одразу після них, тобто законодавець обмежує здійсн. цього зл. певним нетривалим проміжком часу, доки особливий псих. і фіз. стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями. В ін. випадках відп-сть за вбивство матір'ю своєї дитини настає на загальних підставах. Момент виникнення умислу у матері вбити новонароджену дитину на кваліф-ю зл., що розглядається, не впливає. Суб’. м.б. тільки мати. Співуч-ки у вбивстві матір'ю новонародженої дитини несуть відп-сть за ст.27 і 115. Обст-ни, що пом'якшують відп-сть матері, на співуч-ків не поширюються. Покарання: обмеження волі до 5 р. Умис. вбивство при перевищенні меж необх. оборони або у разі перевищення заходів, необх. для затримання злочинця (ст.118). Заподіяння смерті нападаючому при захисті від сусп. небезпечного посягання викл. кр. відп-сть, якщо при цьому не були перевищені межі необх. оборони. Вбивство при перевищенні меж необх. оборони не викл. такої відп-сті, але пом'якшує її. Так само вирішується? і при затриманні злочинця. Перевищенням меж необх. оборони, відповідно до ч.3 ст.36, визнається умис. заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Так само перевищенням заходів, необх. для затримання злочинця при умис. заподіянні йому смерті згідно з ч.2 ст.38 визнається явна невідповідність вчиненого небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Пленум ВС в постанові від 28 червня 91 у справах, пов'язаних із застосуванням законодавства про необх. оборону, виходить з того, що при розв'язанні? про наявність перевищення меж оборони необх. враховувати не лише відповідність або невідповідність знарядь і засобів захисту та нападу, а й х-р небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обст-ни, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час; раптовість нападу; неготовність до його відвернення; кількість нападаючих, і тих, хто захищається; їх фіз. дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та ін. обст-ни. Ті ж фактори слід враховувати і при розв'язанні? про перевищення заходів із затримання злочинця (тяжкість зл., обстановку, в якій відбувається затримання і т. д.). При цьому слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і особа, яка затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного сусп. небезпечним посяганням (що часто виникає раптово), не завжди м. точно оцінити відповідність заподіяної шкоди (в цьому випадку позб. життя нападаючого чи злочинця) небезпечності посягання чи вчиненого затриманим зл. або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У цьому випадку відп-сть за перевищення меж необх. оборони або заходів із затримання злочинця викл-ся (ч.4 ст.36). З сб/с зл. м.б. вчинений тільки умис. Вбивство, вчинене з перевищенням меж необх. оборони, а також у разі перевищення заходів, необх. для затримання злочинця, за наявності обст., передбачених ч.2 ст.115 (напр., способом, небезпечним для життя багатьох осіб, повторно) має кваліфікуватися не як умис. вбивство за обтяжуючих обст., а за ст.118КК.

10. Кр. відп-сть за доведення до самогубства (ст.120). Об’. - життя людини. Об/с виражається в доведенні особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або с-матичного приниження її людської гідності. Жорстоке поводження - це безжалісні, грубі дії, що спричиняють потерпілому фіз. та психічні страждання (нанесення тілесних ушкоджень, побоїв, позб. коштів для існування, житла, їжі, одягу, необгрунтовані стягнення, несправедливе позб. заохочень, різного роду знущання). Шантаж - це загроза розголосити про потерпілого відомості, які останній бажає зберегти в таємниці (напр., відомості про тяжку хворобу тощо). Ці відомості м.б. також помилковими, такими, що не відповідають дійсності. Важливо, що вони носять такий х-р, що потерпілий не хоче їх розголошувати. Примус до протиправних дій - це загроза фіз. насильством, залякування, заподіяння побоїв тощо з метою примусити потерпілого, напр., брати участь у зл.. С-матичне приниження людської гідності - це різного роду тривале принизливе ставлення до потерпілого (образи, наклеп, анонімні обвинувачення, знущання над честю жінки, цькування, несправедлива критика). Суд. практика не відносить до такого роду обст-нрозірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, якщо при цьому не здійснювалися ін. дії, що принижують людську гідність. Не м. також кваліфікуватися за ст.120 випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи б.-я. зак. дій (напр., правомірного звільнення з роботи), а також внаслідок повідомлення хоча й таких, що принижують гідність особи, але вірних, таких, що відповідають дійсності, відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній формі). У ч.2 ст.120 передбачена відп-сть за доведення до самогубства або замаху на нього особи, яка перебувала в мат. або ін.й залежності від винного, або такі самі дії, вчинені щодо 2 або > осіб, а в ч.3 ст.120 - щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18р. Під мат. залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну мат-льну підтримку або знаходиться на його утриманні (напр., залежність непрацездатної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів і т. д.). Під ін. залежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від викладача, одного родича від ін. та ін. Ст.120 застосовується лише при настанні самогубства або замаху на самогубство. Між вказаною в ст.120 поведінкою винного і самогубством потерпілого чи замахом на нього має б. причинний зв'язок. Сб/с м. виражатися як в умислі, так і в необережності. Суб’. м.б. особи, які досягли 16р.. Для притягнення до відп-сті за ч.2 ст.120 необх., щоб суб’. була особа, від якої потерпілий знаходився в мат. або ін.й залежності. Оскільки самогубство або замах на нього кр. відп-сті не тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві також не караються З. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка ч-з вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліф-ся як умис. вбивство за умови, що самогубство мало місце.

11. Умис. тяжке тілесне ушкодж. Об’. тілесного ушкодж. є здоров'я людини. Здоров'я як об’. тілесного ушкодж. м. виступати з моменту початку родового процесу. З. охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фіз. стану, моральних якостей, віку, посадового положення тощо. Тілесне ушкодж. - це посягання на здоров'я ін. людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодж., навіть тяжкого, за заг. правилом не є зл. і кр. відп-сть тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійсн. ін. зл. Так, ухилення від військ. служби, вчинене в/службовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодж., містить склад зл., передбаченого ст.409. З об/с тілесне ушкодж. м.б. заподіяне дією або безд-стю винного. Вплив застосовується як фіз. (нанесення удару, заподіяння опіку тощо), так і псих. (загроза або переляк, що спричинили душевне захв. та ін.). Винний м. використати різні знаряддя і засоби, фактори природи тощо. При заподіянні тілесного ушкодж. шляхом безд-сті йдеться про нездійсн. винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можливість здійснити їх (напр., вигул злої собаки без намордника, внаслідок чого вона покусала перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодж.). Склад тілесного ушкодж. вважається закінченим з моменту настання зл-ного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. При цьому необх. встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали. Для відп-сті за тілесне ушкодж. необх., щоб заподіяння шкоди здоров'ю ін. людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обст., що виключають протиправність діяння (напр., у стані необх. оборони, крайньої необх-сті та ін.), не м. тягти відп-сть за тілесні ушкодж. Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень не усуває відп-сті особи, яка їх заподіяла, якщо згода була дана для досягнення сусп. небезпечних і, тим >, зл-них цілей. Сб/с м. виражатися в умис. і необережній вині. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відп-сть настає за фактично заподіяне тілесне ушкодж. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодж., ніж те, на яке був спрямований умисел винного, тягне відп-сть за замах на заподіяння тілесного ушкодж., яке винний бажав спричинити. Суб’. зл., передбачених ст.121 і 122, м.б. особа, яка досягла 14ти р. За ін. тілесні ушкодж. відп-сть настає з 16ти р. За ступенем тяжкості тілесні ушкодж. в КК розподіляються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі. МОЗ 17.01.95 затверджені Правила судово-медвизначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (далі - Правила). Згідно зі ст.76 КПК проведення експ-зи за цими справами є обов'язковим. Правила передбачають, що судмедвизначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кр. і Кр.-процес. кодексами У. та цими Правилами. У ч.1 ст.121 під умисним тяжким тілесним ушкодж. розуміється умис. тілесне ушкодж., небезп. для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату б.-я. органу або його ф-цій, психічну хворобу або ін. розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездат. не < як на 1/3, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодж., небезп. для життя в момент заподіяння. Правила до небезпечних для життя відносять ушкодж., що самі собою загрожують життю потерпілого в момент нанесення або за звичайним своїм перебігом закінчуються смертю. Наслідок заподіяного ушкодж. не м. впливати на визнання його тяжким. Так, своєчасна меддопомога, що привела до швидкого і повного видужання потерпілого, не викл. відп-сті за ст.121, якщо ушкодж. були небезпечними для життя в момент їх заподіяння. Фактичне заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, за наявності умислу, спрямованого на позб. життя, кваліф-ся як замах на вбивство. Так само суд. практика кваліфікує і випадки умис. нанесення ушкоджень життєво важливим органам тіла, що, як правило, спричиняють загибель потерпілого, і не призвели до смерті лише внаслідок випадкового збігу обст., які не залежали від винного. Тяжким визнається тілесне ушкодж., що призвело до втрати б.-я. органу або до втрати його ф-цій. Правила відносять до таких ушкоджень втрату чи безповоротну втрату ф-цій руки, ноги, зору, слуху, репродуктивної здат. Втрата руки, ноги - це відокремлення їх від тулуба (як усієї руки або ноги, так і ампутація їх на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів) чи втрата ними ф-цій (параліч або ін. стан, що викл. їх д-сть). Усі ін. випадки мають розглядатись як втрата ч.кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездат. Напр., втрата стопи призводить до втрати заг. працездат. більш ніж на 1/3 і за цією ознакою є тяжким тілесним ушкодж. Під втратою зору слід розуміти І гр.інв. ІІІ гр.інв. тягне за собою стійку втрату працездат. > 1/3 і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. Втрата слуху - це повна стійка глухота на обидва вуха або такий незворотний стан, коли потерпілий ШР<3-5 см. Втрата слуху на 1 вухо тягне за собою стійку втрату працездат. < як на 1/3 і за цією ознакою відноситься до середньої тяжкості тілесного ушкодж. Під втратою язика (мовлення) розуміють невиліковну втрату здат. висловлюватися членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Втрата репродуктивної здат. означає втрату здат. до злягання, запліднення, зачаття та дітородіння. До тяжких тілесних ушкоджень відноситься також ушкодж., що призвело до псих. хвороби - будь-яке псих. захв., незалежно від його тяжкості, тривалості і ступеня виліковності. Не відносяться до тяжких тілесних ушкоджень розлади нервової д-сті, що не є псих. захв.. Тілесне ушкодж. є тяжким і тоді, коли воно спричинило ін. розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездат. не < ніж на 1/3. Під ін. розладом здоров'я мається на увазі ушкодж., що не підпадає ні під 1 з ін. ознак тяжкого тілесного ушкодж., перерахованих у ст.121. Вирішальне значення для цього має стійка втрата працездат. не менш ніж на 1/3, яку законодавець пов'язує лише з «ін. розладом здоров'я». Йдеться про заг. працездатність. Втрата професійної працездат. м. братися до уваги, якщо умисел винного був спрямований спеціально на позб. її потерпілого. Для визнання тілесного ушкодж. тяжким необх. стійка втрата працездат. (постійна, незворотна), причому не < ніж на 1/3. До числа тяжких відноситься тілесне ушкодж., що призвело до переривання вагітності. Відповідно до Правил йдеться про ушкодж., внаслідок яких сталося переривання вагітності, незалежно від строку останньої, за відсутності її патології. Т.ч., необх. наявність причинного зв'язку між заподіяним тілесним ушкодж. і перериванням вагітності. Для кваліф-ї таких діянь за ст.121 необх., щоб винний усвідомлював факт вагітності потерпілої та бажав або свідомо допускав її переривання. Тяжке тілесне ушкодж., що виразилося в непоправному знівеченні обличчя, має місце, якщо ушкодж. обличчя, будучи неусувним, додає йому відразливий, потворний зовнішній вигляд. Знівечення є непоправним, якщо його не можна усунути за допомогою звичайних м-дів лікування або воно м.б. усунено лише завдяки пластичній операції. Тимчасове знівечення обличчя тяжким тілесним ушкодж. не визнається. Для встановлення факту непоправності ушкодж. призначається судмедексп-за, а наявність знівечення визначається слідчими та суд. органами. Суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент суд. розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень про людський вигляд. Особистість потерпілого (стать, вік, професія, нац.сть тощо) при вирішенні цього? значення не має. Випадки знівечення ін. ч.людського тіла поняттям, що розглядається, не охоплюються. Сб/с хар-ся умис. виною. Винний усвідомлює, що м. заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди. Відп-сть за ст.121 настає також у разі, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, а фактично було заподіяно тяжке тілесне ушкодж. Умис. заподіяння тяжкого тілесного ушкодж. тягне відп-сть за ч.2 ст.121 за наявності хоча б 1 з таких обст.: якщо воно було вчинене способом, що має х-р особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або ін. осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого. Відповідно до Правил під мученням слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страждання шляхом тривалого позб. їжі, пиття, тепла, залишення його в шкідливих для здоров'я умовах та ін. подібні дії. Сюди ж відносяться дії, пов'язані з багаторазовим або тривалим спричиненням особливого болю (шмагання, щипання, застосування термічних факторів тощо). Мучення викликають не просто больові відчуття, що мають місце при кожному тяжкому тілесному ушкодженні, а заподіюють особливо сильний фіз. біль і страждання. Мучення самі по собі не є видом тяжкого тілесного ушкодж. і м. тягти відп-сть за ч.2 ст.121 лише за наявності 1 з ознак, перерахованих у ч.1 цієї ст. Наявність мучення встановлюється судом за допомогою судмедексп-зи. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодж. групою осіб передбачає його вчинення 2-ма або > особами, які діють як виконавці. Попередня змова не обов'язкова. Вчинення тяжкого тілесного ушкодж. з метою залякування має місце, якщо особа вчиняє зл., прагнучи залякати потерпілого або ін. осіб (напр., родичів, товаришів по службі). Вчинення тяжкого тілесного ушкодж. на замовлення має ті самі ознаки, що розглядалися при аналізі п. 11 ч.2 ст.115. Тяжке тілесне ушкодж., що спричинило смерть потерпілого, передбачає, що причиною смерті було ушкодж., вказане в ч.1 ст.121. Для застосування ч.2 ст.121 в цьому випадку слід встановити наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодж. і необережної вини стосовно смерті потерпілого. Якщо смерть потерпілого була рез-том тяжкого тілесного ушкодж., вчиненого ч-з необережність, відп-сть за ч.2 ст.121 наставати не може. У цьому випадку особа м. нести відп-сть за вбивство ч-з необережність. Ч.2 ст.121 не застосовується також у разі, якщо винний в умис. заподіянні тяжкого тілесного ушкодж. не передбачав можливості настання смерті та за обст-ми справи не повинен був або не міг її передбачити. Випадкове заподіяння смерті у вину не ставиться. Для відмежування умис. тяжкого тілесного ушкодж., внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умис. вбивства, слід ретельно дослідити всі обст-ни, що мають значення для встановлення спрямованості умислу винного. Слід виходити з сукупності всіх обст-нвчиненого зл. і враховувати, зокрема, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя зл., а також х-р і локалізацію поранень (напр., в життєво важливі органи людини). Якщо суд визнає доведеним, що підсудний передбачав можливість заподіяння смерті та байдуже ставився до цих наслідків (непрямий умисел), дії винного кваліфікуються як умис. вбивство. Умис. поранення життєво важливих органів, внаслідок якого настала смерть, свідчить про наявність прямого чи непрямого умислу винного на вбивство. Тому такі дії кваліфікуються як умис. вбивство, а не як умис. нанесення тяжкого тілесного ушкодж., внаслідок якого настала смерть. Оскільки ч.2 ст.121 передбачає щодо смерті потерпілого необережну вину, кваліф-я вчиненого як замах на тяжке тілесне ушкодж., що спричинило смерть, неможлива.