Філософія Геракліта Ефеського

ТЕМА 2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

План

1. Філософія досократиків

1.1. Мілетська школа філософії

1.2. Філософія Геракліта Ефеського

1.3. Піфагор та філософія піфагорійців

1.4. Ксенофан та Елейська школа філософії. Парменід. Зенон Елейський

1.5. Емпедокл

1.6. Анаксагор

1.7. Атомістика Левкіппа-Демокріта

2. Грецька класична філософія

2.1. Софісти

2.2. Сократ

2.3. Платон

2.4. Арістотель

3. Елліністично-римська філософія

3.1. Стоїцизм

3.2. Епікуреїзм

3.3. Скептицизм

3.4. Неоплатонізм

 

Філософія досократиків

 

Початковий, самий перший період філософії в Давній Греції носить назву досократівського – він продовжувався з VI по IV ст. до н. е., коли почав філософствувати Сократ. Філософи-досократики засумнівались в основних знаннях, які давала їм міфологія, – знання про утворення світу, про богів, про закони, які керують природою. Що насправді лежить в основі світу, як він розвивається, і чи відбувається цей розвиток взагалі – такі питання ставили вони. Напрям їх філософського пізнання був спрямований в основному на будову світу.

Але не треба думати, що перші філософи не приділяли уваги людині, оскільки людина для давніх греків була нерозривно пов’язаною зі світом, була його маленьким відображенням. Якщо світ був Космосом, макрокосмом, то людина – мікрокосм, частина і подібність Космосу. Поняття першооснови, або першоматерії, буття і небуття, руху та спокою, необхідності та випадковості, нарешті смерті та безсмертя – відносились як до світу, так і до людини. Через них перші грецькі філософи намагались зрозуміти, що таке добро і що таке зло, свобода та рабство, душа і розум (логос). Фрагменти та висловлювання, що дійшли до нас, часто загадкові і темні для розуміння сучасної людини, але спробувати зрозуміти їх необхідно, адже тоді стане зрозумілим багато з того, що стало основою для всієї наступної філософії.

Мілетська школа філософії

Походження філософії пов’язують з іонійським містом Мілет VI ст. до н. е. Розглядаючи Мілетську школу філософії згадують три постаті – Фалес (Талес), Анаксімандр та Анаксімен.

Перший з грецьких мудреців Фалес з Мілета (625 – 547 рр. до н. е.) був родом з багатої та відомої родини. Він багато уваги приділяв заняттям астрономією та геометрією. Фалес першим серед греків виявив, що розмір сонця становить 1/720 частину кола, яке воно проходить, що місяць складається з тридцяти днів, а рік – з 365 днів. У геометрії Фалес першим встановив, що кути при основі рівнобічного трикутника рівні, сформулював правило рівності трикутників за стороною і двома кутами. Він зміг правильно передбачити затемнення Сонця, що відбулося 28 травня 585 р. до н. е., а також виміряв висоту єгипетських пірамід за їхньою тінню. Він же був названий першим з відомих «семи мудреців».

Але головним, на що спрямовував всі свої знання і розумові сили Фалес, були розмірковування про світ, Всесвіт, людину. Він ввів поняття першооснови світу, першоматерії (грецькою – архе). Нею він називав воду. Під «водою» Фалес розумів, звісно, не звичайну фізичну воду. Це був символ, що виражав ідею єдності світобудови. Він говорив про те, що «все – з води і все зникає у воді», виражаючи цими словами ідею вічності світу і його багатоманітність. У «нескінченній воді», казав Фалес, криється можливість вічного розвитку всесвіту. Все, що є в світі, виникає на її основі.

Вчення Фалеса про воду як першоматерію заклало основи всієї грецької філософії, поєднавши в єдине ціле світ, людину і сили, що ними керують.

До речі, Фалеса і його учнів, що входили до Мілетської школи, називали не філософами, а фізіологами (від грець. «фюзіс» – «природа»), підкреслюючи цим, що основна їхня увага була спрямована на прояснення природи (тобто будови, структури) всього сущого, природи світобудови.

Другий філософ Мілетської школи, «учень» Фалеса[1], Анаксімандр (бл. 610 – 546 рр. до н. е.). Він прославився своїми філософськими думками стосовно світового Первоначала, будови космосу і походження людини.

В якості початку світу, початку всіх речей, або Первоначала, Анаксімандр приймав не воду, як Фалес, а дещо, що він назвав словом Апейрон, яке приблизно можна зрозуміти як Безмежне («Апейрон» – «а» заперечує кореневе значення слів «межа», «кінець»). З нього народжується все, виникає небо і світи, що в ньому знаходяться (філософські розмисли Анаксімандра дали змогу висловити припущення про існування не одного світу, а безлічі «світів» і «небес»). Воно вічне і незмінне, і охоплює всі світи; в ньому криється, за Анаксімандром, «всіляка причина всезагального виникнення і знищення». Філософ підкреслює: те, що є Первоначалом, першоматерією, неможна уявити у вигляді певної визначеної природної стихії, будь то вода, земля, повітря чи вогонь.

Первоначало неможна виміряти ані просторовими, ані часовими вимірами. Апейрон можна порівняти з вічним рухом. Анаксімандр заклав уявлення про Первоначало, як всезагальне Єдине, з якого «виділяються протилежності, що знаходяться в ньому» – «тепле і холодне, вологе і сухе». Ці властивості відповідають певним речам і стихіям: вогню – тепло, льодові – холод, воді – вологість, землі – сухість та ін.

Анаксімандр намалював цікаву картину геоцентричної будови Всесвіту: Земля у ньому нагадує рівновіддалений від усіх інших рухомих небесних тіл непорушний циліндр. Люди живуть на горішній поверхні циліндра Землі, яка відтак має значення заселеної, олюдненої Землі – «ойкумена».

Анаксімандр першим у Греції зробив сонячний годинник, за яким визначив дні рівнодення та сонцестояння, і першим намалював межі землі та моря і, крім того, побудував небесний глобус.

Третім відомим філософом Мілетської школи, учнем Анаксімандра був Анаксімен (бл. 588 – 525 рр. до н. е.). Анаксімен створив своє оригінальне вчення про основи світу. Будучи учнем Анаксімандра, Анаксімен дуже шанував і його вчителя, Фалеса. Тому в своїх уявленнях про первоначало цей філософ спробував об’єднати і вчення Фалеса про «воду», і вчення Анаксімандра про Апейрон.

В якості першооснови всього сущого, тобто першоматерії, Анаксімен прийняв повітря, яке є безмежними і має невизначену форму. Все суще, всі стихії і навіть боги, вважав Анаксімен, виникають з повітря. Згідно з поглядами філософа речі виникають шляхом якісних змін повітря. Ці якісні зміни спричинюються згущенням та розрідженням повітря. Саме по собі повітря «невидиме, а виявляє себе, коли стає холодним або теплим, вологим або сухим, і рухається». Таким чином, Анаксімен зберіг і принцип зіткнення протилежностей, сформульований його вчителем Анаксімандром.

До нас дійшла ще одна фраза Анаксімена, яка багато говорить про те, яким чином давні філософи пов’язували питання про першоматерію з проблемою людини та її душі: «Як душа наша, яка є повітрям, скріплює нас в єдине ціле, так дихання і повітря об’єднують весь космос». Людина таким чином сприймається не лише як частина Космосу (макрокосму), але і як його маленька копія (мікрокосм).

Філософія Геракліта Ефеського

Геракліт Ефеський (бл. 544 – 480 рр. до н. е.) походив з родини ефеських царів і повинен був успадкувати владу, але поступився троном своєму братові. Наприкінці життя він зовсім пішов з Ефесу і жив деякий час у горах, харчуючись травами і корінням, однак скоро захворів водянкою і помер.

Цілісних творів Геракліта на сьогодні дослідники не мають. Відомо, що йому належав твір під загальною назвою «Про природу», яка поділялась на три частини: «Про Всесвіт», «Про державу», «Про божество».

За визначенням Аристотеля Геракліт належав до так званих перших «філософів природи» – натурфілософів, чи «фізіологів». Зрозуміло, що питання натурфілософії складають серцеву ланку у спадщині філософа.

Найістотнішим єднальним чинником мілетців з Гераклітом є натуралістичний принцип пояснення явищ дійсності зі стихійного матеріального начала – води, Апейрона, повітря, вогню.

Таким стихійним матеріальним космотворчим елементом у Геракліта постає Вогонь – суперечлива сутність, постійно мінливе і плинне первоначало. Розглядаючи первоначало філософ дотримується думки про вічність як матерії, так і руху. Саме таким чином він намагається поєднати незмінну цілісність природної єдності із загальною змінністю та рухомістю.

Космос у цілому і все, що перебуває у ньому філософ оголошує видозміною першовогню, наслідком його згущення та розрідження (спільний з мілетцями засіб пояснення виникнення речей).

Водночас з фізіологічною спрямованістю вчення, Геракліт надає вогню життєдайної сили. Вогонь насичує «душею» всі речі, які з нього виникають, таким чином, що суцільно весь Космос постає як одушевлена дійсність.

Вчення про Логос має таке ж істотне значення для філософії Геракліта, як і вчення про Вогонь. Більшість дослідників погоджуються на тому, що саме Геракліт застосував це слово у якості філософського терміну.

За загальним визначенням, Логос – це незнищенний, незмінний закон, закономірність, або ж міра мінливості і мінливих речей.

Розуміння мінливості світу виражене Гераклітом у його відомому принципі: все тече, все змінюється, і у не менш відомій фразі: «Неможна двічі увійти в одну й ту ж річку».