Порівняння як метод аналізу

Порівняння виступає загальною установкою пізнання. Порівнюючи деякі (щонайменше два) процеси, факти, елементи структури, якості явищ, поняття, людина намагається виявити щось спільне або різне між ними. Якщо не замислюватися далі про суть того, як людина порівнює, то досить сказати, що порівняння як метод пізнання являє собою спосіб виявлення загального та особливого в досліджуваних феномени. Якщо ж поставити питання про те, як же людина здійснює порівняння, то тут виникає безліч проблем і тем. Порівняння як здатність людини орієнтуватися у світі речей і слів може описуватися через апріорні форми чуттєвості, уявлення про цінності, конструюються ідеальні типи, виробництво понять і т.д. У політичній науці порівняльний метод розглядається через зіставлення його достоїнств і недоліків з методами експерименту, статистики та дослідження окремих випадків («case- study»). Разом з цим виникають проблеми кількісних та якісних порівнянь, статичного і динамічного аспектів порівняння.

Джон Стюарт Мілль у свій час писав про те, що при порівнянні історичних фактів дослідник намагається знайти деякі узагальнюючі емпіричні закони, що стосуються або співіснування, або послідовності умов і явищ, тобто на сучасній мові - кореляційні або каузальні залежності. (Огюст Конт виділяв ще відносини подібності).

Апріорно вивести їх із законів людської природи неможливо, вони виходять при вивченні історичних фактів і подій. Однак і емпіричні закони не завжди вірні, тому вони вимагають постійної перевірки емпіричним порівнянням. Одночасно з цим дослідник порівнює отримані емпіричні закони з деякими загальними законами людської природи, підтверджуючи їх обгрунтованість не тільки індуктивно, але і дедуктивно: «Історія, неупереджено підвладна аналізу, дає емпіричні закони суспільства. Проблема загальної соціології і полягає у з'ясуванні цих законів і їх зв'язку з законами людської природи у вигляді дедукції, що показують, що вони були, звісно, очікуваними в якості таких кінцевих законів»(Mill, 1991, р. 18). Таким чином, вважав Мілль, можна створити справжню соціальну науку. У цьому відношенні порівняльна область політичного дослідження лежить між емпіричними даними і політичною теорією і філософією, черпаючи з останньої гіпотези і перевіряючи їх серійними спостереженнями. Як вказує Девід Аптер, «порівняння стало особливим способом зв'язування ідей, що випливають з політичної філософії і теорії, з емпіричними подіями і феноменами» (Apter, 1996, р. 372).

Порівняльний метод у політичній науці став одним з центральних, тому що багато дослідників вважали і вважають його найбільш підходящим замінником методу експерименту, використовуваного широко в природничих науках. Виділяючи причини використання порівняння в політичній науці, Том Мекі і Девід Марш пишуть: «Головна причина порівняльного дослідження відображає основну природу соціального наукового дослідження; воно майже завжди не здатне використовувати експериментальний метод. На відміну від фізиків ми не можемо придумати точні експерименти для того, щоб встановити ступінь залежності результатів політики від лідерів. Так, ми не могли б попросити пані Тетчер піти в 1983 р. у відставку, щоб ми могли встановити, чи буде інший лідер консервативної партії і прем'єр-міністр, зіткнувшись з тими ж самими політичними та економічними обставинами, проводити менш радикальну політику. Однак,... ми можемо використовувати інші порівняння, щоб підійти до того ж самого питання. Конкретніше, ми можемо визначити дві основні причини, чому порівняльний аналіз є: по-перше, щоб уникнути етноцентризму в аналізі, по-друге, щоб узагальнювати, перевіряти і відповідно переформулювати теорії та пов'язані з ними поняття та гіпотези про відносини між політичними феноменами» (Mackie, Marsh, 1995, p. 173-174). Прагнення політологів використовувати порівняльний метод означає установку на здобуття наукових результатів, тобто на формування наукового політичного знання. Але чи означає це, що порівняльний метод у повній мірі замінює експеримент?

Порівняння не тотожне експерименту і його слабшому аналогу - статистичному методу, але логіка порівняльного аналізу в певній мірі порівнянна з логікою експериментальної науки. По-перше, дослідник - компаративіст здатний вибирати ті умови досліджуваного феномена, в яких вивчається взаємозв'язок виявляється в найбільш чистому вигляді. Правда, при цьому виникає ряд методологічних і методичних проблем (порівнянності, еквівалентності тощо), але в цілому порівняння дозволяє сформувати щось на зразок експериментальної ситуації, якої дослідник може керувати, переходячи від однієї країни до іншої, від одного регіону до іншого і т.д. По-друге, маніпуляція умовами тут відносна, вона здійснюється дослідником швидше концептуально, ніж насправді, але цього часто є достатньою для різнобічної перевірки досліджуваної зв'язку. У цьому відношенні техніка кількісного або якісного порівняння не використовується механічно, а завжди разом з теоретичною роботою дослідника. По-третє, порівняння нагадує експеримент у тому сенсі, що дозволяє контролювати умови, включені в процес дослідження. Відзначимо, що даний контроль, звичайно ж, не є абсолютним (він не є таким і при експерименті), але все ж при подібності групи країн за низкою умов їх можна приймати як незмінних. По-четверте, дослідник-експериментатор прагне отримати якийсь результат при наявності деяких умов, які він може ввести штучно. Тут логіка дослідження пов'язана з пошуком слідства. Дослідник - компаративіст часто має вже спостерігається неодноразово наслідок, і його завданням є скоріше пошук умов, а не результатів. Хоча по видимості ці стратегії відрізняються, але по суті вони співвідносяться із загальною логікою пошуку залежностей при відмінності вихідних пунктів аналізу. По-п'яте, порівняльна і експериментальна науки базуються на загальному уявленні про можливість кількісного виміру якостей досліджуваних феноменів. Хоча стосовно соціального знання вимір становить проблему, тим не менше ця установка призвела до формування в порівняльної політології широкого руху за використання статистичної техніки аналізу емпіричного матеріалу, отриманого в результаті застосування метричних шкал. В даний час обмеженість цього підходу здається очевидною, але це не означає, що він виявився помилковим по суті. Більше того, перевага порівняльного методу дослідження політики виявилося в тому, що він дозволяє поєднувати кількісну та якісну методологію при збереженні орієнтації на отримання наукових результатів. Нейл Смелзер так характеризував значимість порівняльного методу в соціальних науках: «Подібно статистичному методу порівняльний метод є замінником експерименту. Він вироблявся при аналізі історичних даних, число випадків яких є занадто маленьким, щоб застосувати статистичну маніпуляцію... Через обмеженого числа випадків дослідник покладається на систематичну порівняльну ілюстрацію. Незважаючи на цей обмежувальний ознака порівняльного методу, його логіка є ідентичною із щойно розглянутими методами [експерименту і статистичного аналізу] у тому, що він намагається робити пояснення шляхом систематичної маніпуляції параметрами і оперативними змінними»(Smelser, 1973, р. 51). Джованні Сарторі в одній зі своїх недавніх робіт писав, що «науковий метод par exellence є експериментальним, широко використовуваним у фізиці та біології. Статистичний метод є іншим найкращим методом, виходячи з вимог наукового дослідження. Порівняння є менш чистими в цьому відношенні в порівнянні з останнім методом. Але використання науково слабшого порівняльного методу є необхідним, так як особливості соціального феномена забороняють використання експериментального методу. Статистичний метод, з іншого боку, широко застосовується до політичних і соціальних феноменів. Він полягає в ізоляції певних частин досліджуваного об'єкта в кількісні змінні і концентрації на їх взаємовідносинах. Проте, коли число випадків, з яких виділяються змінні, є невеликим (наприклад, національні політичні системи), то статистичний метод досягає меж своєї корисності»(Sartori, 1994, р. 2).

Аналогію з експериментальним методом проводить і Чарльз Рейджін, вказуючи на два типи порівняльних досліджень: (1) кількісні, орієнтовані на вивчення дисперсій ознак явищ, (2) якісні, орієнтовані на порівняння категоріальних змінних. В обох випадках присутній експериментальна логіка обмеження умов і пошук каузальних залежностей між змінними (при кількісному аналізі ще й кореляційних) (Ragin, 1987). Як це виглядає стосовно до якісної порівнянні, можна буде подивитися у відповідній главі про застосування булевої алгебри у порівняльної політології.

 

2.2 М етод і теорія в порівняльної політології

 

Не тотожність порівняльного методу і методу експерименту відбивається і на результатах дослідження. Вже підкреслювалося раніше, що порівняльний метод орієнтований на отримання емпіричних узагальнень у вигляді законів, кореляцій, моделей, типології і класифікацій. Певною мірою результати порівняльного аналізу є описовими і ілюстративними. У цьому відношенні деякі дослідники говорять, що порівняння не дає нового знання, а лише перевіряє чи представляє вже отримані узагальнення. Ендрю Фор спеціально з цією метою досліджував два основних порівняльних підходу в політичному дослідженні - дослідження найбільш подібних систем і дослідження найбільш різних систем - і прийшов до висновку, що порівняльний метод швидше служить науковому підтвердженню теорій і припущень, ніж відкриття нових, хоча останнє і не виключається (Faure, 1994, р. 314, 316). З іншого боку, дослідники намагаються знайти специфіку в одержуваних порівняльною політологією результати, не заперечуючи високу евристичну можливість цієї наукової галузі. Так, С. Ліберсон пише, що порівняльний метод допускає не детерміністську, а імовірнісну каузальність, що означає, що певний набір умов буде модифікувати ймовірність очікуваного слідства, а не виробляти його (Lieberson, 1991). Лауренс Майєр, поряд з іншими дослідниками, говорить про те, що схильність до порівняльної політології до емпіричного аналізу дозволяє отримувати теорії середнього рівня, але це не означає, що порівняльна політологія може бути задоволена цим і не вимагати встановлення більш тісних зв'язків з політичною теорією і філософією

(Мауег, 1972, р. 277-281). Спеціальна увага особливостям теорії в порівняльної політології у зв'язку з порівняльним методом приділив Джеймс Білл. Його робота була опублікована на початку 80-х років, коли в порівняльної політології спостерігалися серйозні пересування в бік теоретичної значущості порівняльного дослідження. У зв'язку з цим Білл писав: «Теорія завжди описує відносини, будує зв'язку та визначає ланки. Факти та події переплетені та взаємопов'язані. Компаративна політика в своїй основі є вченням, яке пов'язує структури і процеси, що відбуваються у двох або більше політичних контекстах.

Процес теоретизування є найбільш переважним і систематичним способом діяльності в цьому вченні. Узагальнення є по суті многоконтекстуальнимі, і їх конструювання є тим, що сприяє переходу конфігуративно-описового політичного навчання в порівняльне політичне»(Bill, 1981, р. 39).

Слід підкреслити, що порівняння рідко виступає в якості самоцілі наукового політологічного дослідження. Швидше воно виступає таким собі підходом дослідника до досліджуваного їм предмету, тобто його схильністю до прийняття якогось особливого погляду на політичний феномен, який заздалегідь береться разом з різноманітними національно-і регіонально-політичними умовами та з можливими його модифікаціями. Завданням, отже, є не порівняння форм політичних феноменів і їх умов, а пошук залежностей, концепцій і моделей. Порівняння в даному випадку виступає не просто методом, а дослідної методологічною стратегією, яка зачіпає образ предмета вивчення, вихідну концептуальну структуру, що формулюються дослідні гіпотези, набираються інструменти вимірювання та аналізу емпіричного матеріалу, одержуваний науковий результат - синтезовані концепції та класифікації, моделі і теорії. У зв'язку з цим порівняння є не стільки технікою зіставлення, розрізнення або об'єднання, скільки дослідним світоглядом.

Панівним у післявоєнні роки було таке загальне уявлення про особливості порівняльного політичного дослідження.

По-перше, порівняння включає абстракцію, і конкретні ситуації і процеси ніколи не можуть порівнюватися як такі. Кожен феномен є унікальним: будь-який прояв є унікальним, кожен процес, кожна нація, як і кожен індивід є в деякому сенсі унікальними. Порівняти їх означає вибрати певні типи або поняття і, таким чином, «спотворити» унікальність і конкретність.

По-друге, до будь-якого порівняння необхідно не тільки встановити категорії і поняття, але ще й визначити критерії релевантності особливих компонентів соціальної та політичної ситуації аналізованої проблеми.

По-третє, необхідно визначити критерії адекватного уявлення особливих компонентів, які включаються в загальний аналіз або в аналіз проблеми.

По-четверте, при спробі розвитку теорії політики необхідно сформулювати гіпотези, що виникають або із змісту концептуальних схем, або з формулювання проблем.

По-п'яте, формулювання гіпотетичних відносин та їх дослідження на перевіряються даних ніколи не може привести до доказу. Гіпотеза чи серії гіпотетичних відносин вважалися б перевіреними (тобто верифікований), якщо тільки вони піддадуться фальсифікації.

По-шосте, необхідно формулювати серії гіпотез, а не окремі гіпотези. У кожному разі єднальна нитка між основними гіпотетичними серіями і особливими соціальними відносинами повинна забезпечуватися визначенням умов, за яких будь-яка або все ймовірності, зафіксовані в цих серіях, імовірно будуть мати місце.

По-сьоме, порівняльне вивчення, навіть якщо воно не виправдовує очікувань загальної теорії політики, може підготувати грунт для поступового і кумулятивного розвитку теорії, (1) збагачуючи нашу здатність формулювати гіпотези в тому ж самому сенсі, в якому будь-яка «дивність» посилює нашу здатність розуміти соціальну систему, (2) забезпечуючи засоби для перевірки гіпотез, (3) змушуючи нас усвідомлювати, що все, вважає нами само собою зрозумілим, вимагає пояснення.

По-восьме, одна з найбільших небезпек, що підстерігають нас, коли ми виробляємо гіпотези в порівняльному дослідженні, полягає в проектуванні можливих взаємин в чистому вигляді. Цього можна уникнути, якщо збирати дані до формулювання гіпотез. Ці дані можуть самі по собі привести нас до усвідомлення не релевантних встановлюваних відносин. Саме по собі таке визнання робить більш керованим процес вивчення даних. Звідси, деяка значимість надається розвитку грубих класифікаційних схем до формулювання гіпотез (Macridis Brown, 1961, p. 2-3).

 

Види та рівні змінних

 

Ці методологічні вимоги до порівняння фактично фіксують увагу на початковій стадії порівняльного політологічного аналізу - концептуалізації та виборі гіпотез дослідження. Важливе значення надається також організації порівняльного дослідження шляхом визначення змінних для збору кількісних і якісних даних (Smelser, 1973, р. 42-88). Виділення видів та рівнів змінних в порівняльної політології власне не відрізняється від будь-якого соціального дослідження, орієнтованого на вимір і аналіз емпіричних даних. Так як надалі ми будемо користуватися поняттям «змінна», то відзначимо тут лише таке. Під змінної розуміється змінюється якість досліджуваного політичного феномена, до вимірювання якого можуть бути застосовані не метричні або метричні шкали. Організація змінних в дослідженні припускає розбивку їх на групи в залежності від поставлених цілей і гіпотез дослідження. Вибір змінних також визначається загальною концептуальною схемою дослідження і спирається на основні її поняття. Сукупність досліджуваних змінних можна визначити як оперативні змінні. Серед них виділяються залежні, незалежні і втручаються змінні. Під залежної змінної розуміється те змінюване якість об'єкта вивчення, яке розглядається як слідство або результат дії деяких умов, факторів, обставин. Змінні, які характеризують ці впливають умови, фактори та обставини, називаються незалежними. Між залежними і незалежними змінними є певний зв'язок, що піддається дослідженню. При вивченні характеру цього зв'язку необхідно мати на увазі, що крім виділених дослідником залежних і незалежних змінних необхідно враховувати вплив і інших умов, тобто контролювати умови. Щодо оперативних змінних це означає, що на взаємозв'язок залежної і незалежної змінної може впливати деяка третя змінна, яка і називається втручається. Її вплив потрібно контролювати, і іноді в процесі дослідження, якщо виявляється більший вплив втручається змінної ніж незалежною, то перша отримує статус незалежної. Поряд з оперативними змінними виділяються змінювані якості об'єкта, які дослідником беруться в якості постійних. Вони отримали назву параметрів. Якраз при виборі країн у порівняльному дослідженні однієї з найбільш складних проблем і виступає визначення параметрів, тобто тієї групи характеристик, за якими досліджувані країни найменше розрізняються. Між залежними і незалежними змінними можуть встановлюватися кількісні та якісні зв'язки. Як діє ця методична схема стане ясно при прочитанні наступних глав цієї книги.

Що стосується рівнів залежних змінних в порівняльному дослідженні, то Смелзер, грунтуючись на ідеях Талкота Парсонса про подвійну ієрархії соціального життя (одна: біологічний організм, особистість, соціальна система, культурна система, інша [в соціальній системі]: ролі, колективи, норми, цінності), будує наступну ієрархію рівнів залежних змінних: агрегатовані якості населення, оцінки біхевіоральних опадів, соціальні структури, культурні структури. Він підкреслює, що перехід від самого нижнього рівня (агрегатовані якості населення) до самого верхнього (культурні структури) ускладнює організацію змінних, так як значна частина з них не може трактуватися як параметри, а повинна включатися в оперативні змінні (Smelser, 1973, р.. 61-62).

Оскільки поняття змінних є одним з центральних при організації порівняльного дослідження, то й визначення власне порівняльного методу надається, виходячи із специфіки відношення до контролю над змінними. Так, Арендт Лейпхарт пише, що межі порівняльного методу визначаються стратегією, при якій випадки «вибираються таким чином, щоб максимізувати дисперсію незалежних змінних і мінімізувати дисперсію контрольованих змінних» (Lijphart, 1975, р. 165). Спенсер Веллхофер визначає порівняльний метод як «стратегію вибору серед невеликого числа випадків або систем (зазвичай країн) для того, щоб включити контрольовані змінні в пошуки каузальних або функціональних взаємовідносин всередині систем» (Wellhofer 1989, р. 315-316).

 

Організація дослідження

 

Концептуалізація, таким чином, є першим кроком у порівняльному дослідженні політичних систем. Вона дозволяє визначити загальний підхід до розуміння досліджуваних характеристик. На її основі здійснюється вибір змінних, їх перетворення в індикатори та індекси, а потім вже вимір якостей і аналіз отриманих даних. Технологія конкретизації якостей оглядає феномен отримала назву операціоналізації. Вона позначає перехід від абстрактного вираження якостей в поняттях до набору конкретних показників, отриманих у результаті спостереження за досліджуваним феноменом. Таким чином, операціоналізація представляє собою перехід від первинної теорії до вимірювання та включає в себе концептуалізацію, вибір змінних, інструменталізація і власне вимір (збір емпіричних даних). Результатом усіх цих дій будуть поняття, змінні, індикатори та індекси, показники (див. схему 1).

 

Схема 1

 

Операціоналізація: Відносини поняття, змінної, індикатора та показника *

 

Теорія Поняття А пов'язано з поняттям В

 

Гіпотеза Змінна а пов'язана зі змінною в

 

Робоча гіпотеза Індикатор 1 пов'язаний з індикатором 2

 

Спостереження (вимір) Показник 1 Показник 2

 

*Складено за: Manheim, Rich, 1991, p. 49.

Тут ми не будемо говорити про всі методичних проблемах операціоналізації. Наголосимо лише, що найчастіше важко дотримати повну відповідність поняття, змінної і індикатора, а тому операціоналізація здійснюється з деякою втратою інформації, спрощенням значення поняття. Але так чи інакше, дослідник прагне зберегти ключові характеристики досліджуваного феномена, переходячи від абстракції до конкретного значенням індикатора.

Якщо концептуалізація, як зазначалося раніше, в значній мірі визначається вихідної методологічної, а часто і ідеологічної, позицією дослідника, то вибір змінних і індексів найчастіше визначається наступними обставинами. По-перше, дослідник, звичайно, пов'язаний вихідної теорією політики і змушений вибирати змінні і перетворювати їх у операціональні визначення, підкоряючись логіці теорії та теоретичних гіпотез. Фактично дослідник тут спирається на результати попередніх робіт. По-друге, дослідник повинен враховувати досвід колишніх напрацювань у вивченні політичного феномена і прагнути не повторювати помилок минулих вимірів.

По-третє, він керується принципами порівнянності та релевантності обираються змінних, індексів та індикаторів, тобто здійснює їх вибір, враховуючи загальне і особливе у досліджуваній групі країн і застосовність понятійного апарату до вихідної гіпотези (гіпотез), а останньою - до досліджуваного феномену. По-четверте, дослідник орієнтується на точність аналізу як з точки зору змісту, так і математичної форми його вираження. По-п'яте, дослідник повинен враховувати той спосіб, яким він буде збирати емпіричний матеріал (спостереження, анкетування, вивчення документів, інтерв'ювання, вивчення статистичних матеріалів, збір наявних даних соціологічних обстежень і т.д.), і готівка його в національних або міжнародних статистичних звітах. По-шосте, значний вплив на вибір змінних і індикаторів надає характер порівняльного дослідження (статичне або динамічне дослідження), що обирається для дослідження часовий інтервал. У цілому, однак, вибір змінних і індикаторів визначається логікою порівняльного аналізу.