Давньоіндійська література

Давньоіндійська культура була створена багатьма народами, що населяли Індію у III—І тис. до н. е. В свою чергу, індійська культура впливала на культурний розвиток сусідніх народів. Наша обізнаність щодо релігійних вірувань та поглядів давніх індійців пояснюється великою кількістю релігійних збірників, що збереглися.

Писемність існувала в Індії вже у III тис. до н. е. Найдавніші ієрогліфічні написи і досі не прочитані. Поширення алфавітно-складової писемності припадає на IV—III ст. до н. е. (виникла на основі персидсько-арамейського письма).

Найдавнішими пам'ятками давньоіндійської літератури є Веди-Ведична література дуже широка за своїм змістом, і до неї входять тексти різних історичних періодів. Насамперед це збірники-самхіти:

«Рігведа» (збірник гімнів), «Самаведа» (збірник пісень), «Яджурведа» (збірник жертовних формул), «Атхарваведа» (збірник магічних заклинань та формул). Брахмани (тлумачення ритуальних текстів самхіт);

Аран'яки (тексти для пустинників), Упанішади (релігійно-філософські трактати).

Найдавнішим твором є Рігведа (кінець II — початок 1 тис. до н. е.). Вже у Рігведі можна знайти початки драматургії.

Найвизначнішими епічними поемами Стародавньої Індії є «Махабхарата» та «Рамайяна», які були створені у IV ст. до н. е. Ці твори — справжня енциклопедія Стародавньої Індії. В них міститься цікавий матеріал з різних аспектів ' соціального та культурного життя, політичного устрою, повсякденного життя стародавніх індійців. Уже у давнину та середньовіччя вони були відомі далеко за межами Індії. Згідно з індійською традицією заключним розділом ведичної літератури є Упанішади. Це група текстів, яка поєднує філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу.

Упанішади — це по суті перша спроба осмислити світ у рамках єдиного, послідовного вчення. Саме в Упанішадах була сформульована доктрина карми, яка потім пронизувала не тільки ортодоксальні вчення, а й такі релігійно-філософські системи, як джайнізм та буддизм. Усе в світі визначається моральним законом. Душа народжується чи вмирає, потім виникав знову у тій чи іншій формі відповідно до етичного балансу прижиттєвих звершень. Людина, яка поводила себе аморально, народжується потім у вигляді тварин, рослин, каменю. Тільки праведною поведінкою можна повернутися до людського образу.

Давньоіранська література

Провідну роль у формуванні молодої літератури іранських племен відіграли самі іранці, але не лише західні (перси), а й східні (предки нинішніх таджиків). Тісні етнокультурні зв’язки між цими двома пагонами загальноіранського кореня породили спільну літературу, що її вважають своїм національним надбанням і перси, і таджики.

Стародавній період в історії іранської літератури має хронологічні рамки від доби архаїки до III—IV ст. н. е. В літературних пам’ятках він відображений нерівномірно, бо політичне лихоліття не оминуло їх у проміжку часу від загибелі держави Ахеменідів до воцаріння династії Сасанідів (III ст. до н. е.— III ст. н. е.).

Літературу Стародавнього Ірану можна назвати художньою лише умовно. В ній ще були перемішані зародки майбутніх ідеологічних систем (релігійних, філософських, етичних, художніх) і природничих наук, лише намітився перехід від усної народної творчості до авторської писемної.

Найдавнішою й основною пам’яткою давньоіранської літератури є "Авеста". В її багатоплановому сюжеті виділяються тісно переплетені між собою міфологія та героїчний епос. До епічних сюжетів "Авести" належать оповіді про лучника Араша, чиї стріли своїм падінням окреслювали кордони іранських володінь, про сміливого корабельника, що його іноді вважають літературним прототипом Сіндбада-мореплавця — героя казок "Тисячі й однієї ночі". В "Авесті" присутні також казкові й байкові елементи.

Персонажі міфологічних і героїко-епічних оповідей "Авести" дуже гіперболізовані. Вони мають велетенську будову тіла й наділені неймовірною фізичною силою, тому хоробро б’ються з чудовиськами й, зрозуміло, здобувають над ними перемогу.

Гуманістичні мотиви "Авести" малопомітні. В центрі уваги "Авести" не люди, а боги та міфічні герої, а людина виступає в ній як сліпий виконавець божого промислу. Стилістика "Авести" загалом суха й невиразна, однак і в ній трапляються справжні художні знахідки.

Хоч давньоіранська література і поступається кращим у художньому відношенні пам’яткам словесності інших стародавніх народів, все ж вона увічнила себе тим, що на її основі формувалася творчість таких корифеїв іранської літератури, як Фірдоусі, Омар Хайям, Сааді та Хафіз.