Утворення Світу Книга пізнання явищ Ра

Промова слів Володаря Всесвіту, які вимовив він після того, як прокинувся до життя він: “Я той, хто існував як Хепра (сонячний бог), повернувся до існування і почалось буття. Почало існувати все після того, як повернувся до існування я. Багато істот вийшло з вуст моїх. Не існувало ще небо і не існувала земля. Не було ще створено ґрунт і змії1 в місці цьому. Я утворив їх з Нуна2, з небуття. Не знайшов я собі місця, аби постати там. Міркував я в серці своєму і поклав основу воістину. Утворив я образи всі. Був я один, бо не виплюнув я ще Шу3, не відригнув я ще Тєфнут4, і не було іншого, хто творив би зі мною. Поклав я основу в серці своєму й почали жити багаточисельні істоти від істот, народжених від істот, народжених ними. Я поєднався з думкою моєю, дав напрямок та життя їй в серці моєму і поклав її в свій рот. І виплюнув я Шу, і відригнув я Тєфнут. Мовив батько мій Нун: "Та зростуть вони!" І Око моє було позаду них вічно5. Відокремились вони від мене після того, коли я існував як єдиний бог, і от три боги зі мною. Був я на землі цій, і Шу і Тєфнут зраділи у водах, де вони були, і привели вони до мене Око моє з собою. І після цього зібрав я частки тіла і окропив їх сльозами, і почали існувати люди зі сліз моїх, які витекли з Ока мого6. І розгнівалось Око моє на мене, коли прийшло воно і знайшло інше7 на місці своєму. І прикрасив я його блиском, що його утворив я раніше, і розмістив його на обличчі моєму, і після того панувало воно над усією землею8... І створив я змій усяких та істот всіляких за допомогою їх. І народили Шу та Тєфнут (Геба) і Нут, і народили Геб та Нут Осіріса, Гора Хент-ен-Мерті, Сета, Ісіду та Нєфтіду з тіла єдиного, одного після іншого, і народили вони потомство багаточисельне на землі цій.”

А ось інший варіант цього ж міфу: В далекі часи, багато мільйонів років тому був Хаос – нескінченний і бездонний океан. Цей океан називався Нун... Скам'янілі води Нуна, здавалось, навіки застигли в нерухомості. Ніщо не порушувало спокою. Проходили століття, тисячоліття, а океан Нун залишався нерухомим. Але одного разу трапилось диво. Вода раптом затремтіла, сколихнулася, і на поверхні з'явився великий бог Атум. – Я існую! Я утворю світ! Не маю я ані батька, ані мати; я – перший бог у Всесвіті, і я створю інших богів! – З неймовірним зусилля Атум відірвався від води, злетів понад безоднею і, піднявши руки, промовив чарівне слово. В ту ж мить пролунав приголомшливий гуркіт, і серед пінних бризок виріс пагорб Бен-Бен [символічно – потенційна творча сила Всесвіту]. Атум спустився на пагорб та почав міркувати, що йому робити далі. – Я створю вітер – так міркував Атум.– Без вітру цей океан знову замре й залишиться назавжди нерухомим. А ще я створю богиню дощу й вологи, щоб вода океану підпорядковувалась їй. І Атум створив бога вітру Шу й богиню вологи Тєфнут – жінку з головою лютої левиці. Це була перша божественна пара на землі. Але тут трапилось нещастя. Непроглядний морок все ще оточував Всесвіт, і в темряві Хаоса Атум втратив своїх діточок. Скільки він не кликав їх, оглушаючи водяну пустелю плачем та жалем, відповіддю йому було безмолв'я. В повному відчаї Атум вирвав своє Око, й, звертаючись до нього, вигукнув: – Око моє! Зроби те, що я тобі скажу. Йди в океан, розшукай моїх дітей Шу й Тєфнут, та поверни їх мені. Око відправилось до океану, а Атум сів і почав чекати його повернення. Втративши врешті всіляку надію знову побачити своїх діточок, Атум вигукнув: – О горе! Що ж робити мені? Мало того, що я навіки втратив свого сина Шу й свою доньку Тєфнут, я до того ж ще й залишився без Ока! І він створив нове Око й влаштував його в свою пусту глазницю. Вірне Око після багатолітніх пошуків все ж таки знайшло дітей Атума в океані. Тільки-но Шу й Тєфнут зійшли на пагорб, бог кинувся їм назустріч, аби скоріше їх обійняти, як раптом Око, палаючи від люті, підскочило до Атуму та гнівно прохрипіло: – Що це означає?! Чи не за твоїм словом я пішло в океан Нун й повернуло втрачених дітей! Я вірно відслугувало тобі, а ти... – Не гнівайся,– промовив Атум.– Я розташую тебе на лобі, і ти звідти споглядатимеш світ, який я створю, милуватимешся його красою. Але ображене Око не бажало слухати ніяких виправдань. Бажаючи покарати бога за зраду, воно перетворилось на отруйну змію кобру. З погрожуючим шипінням кобра роздула шию й висторчила отруйні зуби, націленя прямо на Атума. Однак бог узяв спокійно змію в руки й розташував її на лобі. З того часу око-змія прикрашає корони богів та фараонів. Називають цю змію урієм. Далі з вод океану виріс білий лотос. Бутон розкрився, й звідти вилетів бого сонця Ра, який приніс світові довгоочікуване світло. Побачивши Атума та його діточок, Ра заплакав від радості. Його сльози впали на землю й перетворилися на людей.

Примітки: 2. Змій (урей) – премудрі істоти вищого виміру, або символ мудрості та посвячення в таїни життя. 3. Нун – першопочатковий Хаос, символічно – скам'янілі холодні води океану, з котрого все почало існувати. 4. Шу – бог повітря, вітру. Порівняймо "шу"–"бог повітря" та "ішешні"–"я виплюнув". 5. Тєфнут – богиня дощу та вологи, символічно – сестра і жінка Шу, донька Ра. Порівняймо "тєфнут" та "тєфні"–"я відригнув". 6. Тобто охороняло їх. 7. В оригіналі "реміт"–"сльози" та "ремет"–"люди". 8. Іншим оком бога сонця є Місяць. 9. В даному випадку "землю" можна розглядати також як пробуджений до життя Всесвіт, тобто Сонячну систему.