Альтернативи глобалізації та антиглобалізаційні рухи

Антиглобалізм - це багатовекторний політичний рух, спрямований проти негативних аспектів процесу глобалізації в його сучасних формах, зокрема, проти концентрації багатства в руках транснаціональних корпорацій та окремих держав, проти домінування глобальних торгово-урядових організацій (Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Організації економічного співробітництва та розвитку, Світової організації торгівлі і т.п.). Прихильники антиглобалізму виступають за пошук альтернативних моделей глобального розвитку. Боротьба йде в основному під гаслами протистояння глобальній нерівності та формування однополярного світу, забруднення навколишнього середовища і т.п. Антиглобалісти регулярно проводять у різних країнах світу акції, найчастіше карнавального і шокуючого характеру, з використанням ліворадикальної атрибутики, проти інтернаціонального капіталу і підтримуваної ним моделі глобалізації економіки.

Характерною особливістю антиглобалізму є протидія капіталістичним структурам та об'єднанням, чиї центри розташовані, як правило, у західних країнах - в Північній Америці і в країнах Західної Європи. Особливо це стосується так званих транснаціональних корпорацій, до яких антиглобалісти ставляться як до головних ворогів демократії. Обурення викликають і численні випадки немислимою експлуатації робітників у бідних країнах Азії, і нелюдське вбивство жителів країн Африки, які населяють землі, багаті корисними копалинами, і зростаюча кількість нав'язливих маркетингових технологій у розвинених країнах. З останнім добре знайомі і жителі Росії, де показ будь-якого фільму по телебаченню десять разів переривається рекламою, а того, хто телефонує у довідкову службу змушують вислуховувати купу непотрібних оголошень.

Антиглобалістський рух характеризується багатоаспектністю свого розвитку.

Сьогодні антиглобалізмові притаманний радикалізм. Для цього існують об’єктивні передумови. Антиглобалістський рух надто молодий, надто мало часу в нього було для звичної політичної структуралізації. Тому ставка на радикальний плюралізм робиться свідомо – він є ніби одним з програмових положень антиглобалізму. Наприклад, в антиглобалістських акціях беруть участь як групи, що принципово виступають проти насилля (пацифісти, євангелісти), так і ті організації, що не мислять своєї діяльності без актів насилля (націонал-ізоляціоністи, ліворадикальні групи).

Зовні ніби крихка структура антиглобалістського руху не заважає йому бути керованим. Не виключено, що у створенні звичного жорстко діючого центру антиглобалізму не зацікавлені й самі лідери численних антиглобалістських організацій. Крім того, на багатоаспектності антиглобалізму позначаються традиції анархізму і соціального руху ненасилля, поширеного в США в 1960 – 1980-х роках. Кожна антиглобалістська група самодостатня й автономна. Така форма відкриває широкий доступ до руху дуже різнорідним за своїми позиціями, стилем поведінки і тактикою антиглобалістським групам, звільняючи їх від необхідності підкорятися владі лідера при розбіжностях, що неминуче виникають. Антиглобалісти вважають, що поява протиріч інтересів серед учасників цього руху, який об’єднує групи, що репрезентують різноманітні зрізи суспільства та дуже різні соціальні інтереси, цілком припустима.

Нетрадиційним аспектом антиглобалістського руху є його мережовий характер. На відміну від глобалізаційної системи світу, де існує один чи кілька лідерів, контрольовані ними менеджери та рядові виконавці, антиглобалізм грунтується на рівноправності і партнерстві. У ньому немає традиційної пірамідальної ієрархії. Усі рухи та ідеології рівноправні, немає тут і домінуючої організації. Національні партії та рухи, міждержавні об’єднання, нові і старі ідеології контркапіталізму утворюють „павутину”, взаємопов’язану мережу. В цьому можна побачити передумову довговічності антиглобалістського руху. Навіть якщо зникне якась організація або лідер, то це не зашкодить всьому рухові. Він не розвалюється, як піраміда, з-під якої вибили основу. Мережа є принципово відкритою і розімкнутою. Явище мережевої демократії, або демократії консенсусу, активно нині обговорюється на Заході.

Нині світова наукова спільнота перебуває на початковому шляху до всебічного розуміння глобалізаційних процесів. Саме на цьому етапі наука особливо чутлива до впливу різних ненаукових факторів, що у сфері пізнання виявляють себе в альтернативних науковій формах мислення – міфологічній, релігійній тощо. Наукове бачення і розуміння глобалізації буде, без сумніву, діалектичним (комплексним) і не зводитиметься до протиставлення двох категорій – глобалізму та антиглобалізму. Відбувається синтезація і диференціація сучасного бачення і глобалізму, і антиглобалізму, а також інших взаємозалежних явищ (соціальний прогрес, стійкий розвиток, розвиток людського потенціалу).

Первинний етап наукового розуміння світового розвитку, як і будь-якого іншого новітнього соціального макропроцесу, характеризується конструюванням абстрактних концепцій, малодиференційованої сукупності ідей, загальність яких обернено пропорційна їхньому аналітичному потенціалові. Подальший розвиток теорії сучасних міжнародних відносин неминуче відбуватиметься на основі створення окремих груп теорій „середнього рівня” – більш конкретних, кожна з яких матиме власну емпіричну базу. Саме на цьому другому етапі і відбудеться позбавлення від одночасно редукціоністських і бінарно-опозиційних формул на кшталт „глобалізм – антиглобалізм”.

Глобалізація як джерело бідності і відсталості пояснюється і критикується всім комплексом неомарксистських теорій міжнародних відносин. Існує також цілий комплекс теорій, що пояснюють і критикують глобалізацію саме з позицій ліберально-демократичного уявлення про справедливість. Більшість з них має яскраво виражений соціал-демократичний і екологічний ухил, пронизаний пафосом „захисту гноблених”. Отже, позитивні програми антиглобалістів, це, по суті, перенесення соціал-демократичної моделі у сферу світової системи. Нарешті, третя група антиглобалістських теорій породжується порушенням ідентичності. Етнічний і політичний націоналізм, а також різні форми цивілізаційного опору уніфікації є найяскравішими прикладами цієї тенденції.

У 2010 р. в світі налічувалося бл. 3000 антиглобалістських організацій, що об'єднують до 35 млн. членів з більш ніж 70 країн.