Економічні кризи в умовах глобалізації

Сучасний світ за умов глобалізації є надзвичайно вразливим, чому свідчення – останні події в цілому світі. Глобалізація – відверто антинаціональний процес. Глобалісти прагнуть до все більшого стирання державних, національних кордонів, мультикультуралізму. Поборники глобалізації – за змішування, і, зрештою, знищення етносів, рас, класів та багатьох інших традиційних спільнот. Основною опорою і рушієм процесу є транснаціональний капітал. Він політично знаходить своє вираження у ліберальних чи, скоріше, центристських силах. Ідеал глобалізації – єдине "людство", так звана "світова спільнота" тощо. Кроками до цього, є до цього ідеалу є, безперечно, так звана "об'єднана Європа", тобто ЄС та різноманітні наднаціональні ("міжнародні") структури.

Для транснаціональних корпорацій людина – це насамперед робоча одиниця, яку в інтересах прибутку можна або взяти на роботу, або звільнити. Інші категорії, які не впливають на дохід – просто відкидаються. Капіталіст може поставити свій завод у азійських чи африканських країнах, оскільки там – дешевша робоча сила. Він візьме на роботу в Європі іммігранта, бо це знову ж, дешевше і дозволить отримати більший прибуток.

Іншим "китом", на якому тримається глобалізація є транснаціональна фінансова система, а саме – біржева торгівля, коливання курсів валют, кредити. Цей "кит" тісно пов'язаний з китом першим, тобто транснаціональними корпораціями (скорочено – ТНК). Зараз саме наднаціональні фінансові і економічні структури значною мірою визначають долю "розвинутих країн".

Щодо сучасних економічних криз у глобалізованому світі, то щодо їх походження є кілька варіантів. Перший варіант – це криза керована згори,. У такому випадку виграють ті, хто с знаходиться на вершині фінансово-економічної піраміди. Таким чином вони знищують своїх конкурентів в особі дрібних фінансистів, дрібних підприємств, залишків справді національних економік, певною мірою наживаються на простих обивателях. Яскравий приклад – 1992 рік, дії Джорджа Сороса (чи то пак Гиорги Шварца, – так його звали насправді, після народження), мільярдера єврейського походження. Він завдяки фінансовим маніпуляціям на біржі, використовуючи свій вплив на найвищому рівні, зумів різко обвалити курс фунта. На цьому пан Сорос здобув величезні прибутки, які оцінюють мільярдами доларів.

Наступним об'єктом для експерименту став Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Це – значно – більша спільнота, ніж національна економіка (Великобританія). Цікаво, що ці країни інтегровані у таку наднаціональну організацію, як ASEAN (Association of Southeast Asian Nations). У 1997 році пан Сорос затакував національні валюти держав Південно-Східної Азії. Результат – так звана Азійська економічна криза і чергові прибутки для її організатора. Ця криза спустила "інтегрований човник" економіки цих країн на рівень 10-15 літньої давності, – стверджують експерти. А до того держави Південно-Східної Азії розвивались шаленими темпами...

Що характерно, Джордж Сорос після таких тріумфів спробував здійснити аналогічний вчинок з Китайською Народною Республікою. Проте його дії провалились. Спитаймося, чому? Китайська економіка – це не ринковий капіталізм, як у тій же Великобританії чи країнах Південно-Східної Азії. У Китаї панує так званий "соціалізм з китайською специфікою".

Як стверджують експерти, те, що в Китаї звуть "соціалізмом", насправді є ринковою економікою, проте саме з провідною і стратегічною роллю держави, зі значною часткою державної власності. Можна навіть стверджувати, що в Китайській Народній Республіці – фактично націоналізм, тотальний націоналізм під ширмою комунізму і соціалізму.

В Китаї не економіка править політикою, а політика керує економікою.

Чому Соросу не вдалось зруйнувати фінансову систему КНР, як він це легко зробив з ліберально-капіталістичними країнами? Та національна держава зловила його за руку і дала прочухана. Урок, видно, пішов пану Джорджу на користь, і вже в умовах сьогоднішньої кризи він стверджує: "комуністичний Китай стане новою глобальною фінансовою імперією. Він залишився на плаву і може інвестувати на Заході". До речі, у 2005 році китайці відмовилися від (стабільної, тобто фіксованої!) прив'язки своєї валюти юаня до долара на користь "кошика" з кількох валют.

Можна припустити, що сучасна економічна криза – це керований процес. Керований, можливо, навіть, не Соросом, а кимось іншим. Черговий етап експерименту з фінансових махінацій. Адже чітко прослідковується рух: національна економіка (Велика Британія) =>регіональна економіка (Азіатсько-Тихоокеанський регіон) =>світова економіка. Джордж Сорос просто створив прецеденти керованого розвалу фінансово-економічних систем різного рівня, якось об'єднаних чи то пак інтегрованих.

Доля глобалізованої економіки вирішується на кількох найбільших біржах. Така концентрація капіталів попри певні переваги – надзвичайно вразлива. На біржі працюють люди. Джорд Сорос у своїх махінаціях застосовує насамперед "людський фактор", граючи на психології, власній поінформованості і впливі. В результаті з кількох місць на Землі розповсюджується пряма загроза економікам ліберально-капіталістичного типу.

Можливо, нинішня світова економічна криза – спонтанного характеру, подібно до того, як це було під час Великої Депресії 1929 року. Зокрема, якщо розглядати саме цю причину, то частково теперішній стан пояснюється циклічністю економічного розвитку.

Третій варіант – комбінований. Ймовірно, що процес кризи мав керований характер. Проте в певний момент фінансово-економічна система сама вийшла з-під контролю і "маємо те, що маємо".

Проте якою би не була причина світової економічної кризи, вона дає урок, що шлях глобалізації – це шлях в нікуди, шлях в прірву. Процеси "інтеграції", процеси знищення понятть "кордони", "нація" і "національна держава" оголили свої темні боки.

Кризи кінця 20-ого початку 21-ого століть мали спільні риси. Ці кризи найбільший вплив мали на нові,слабкі країни, де фінансовий ринок тільки розвивався. Такі ринки вважалися привабливим для інвестицій, але ризиковими. Інвестування в такі країни має “тактичний” характер: гроші вкладаються в цінні папери не з метою розвитку виробництва, а з метою отримання курсового прибутку (звідси велика прибутковість). Тому при будь-яких змінах в країні, в її політичній чи економічній сфері, капітал швидко «тікає» з країни. І таке інвестування стало чи не найголовнішою причиною криз останніх років (Азійська криза 97-98 рр., Латиноамериканська криза 98 р., криза Росії 98 р. та криза 2008 р.)