Королівська декларація про знесення замків

(31 ЛИПНЯ 1626 р.)

Людовік і т.д. Оскільки ще раніше, до зібрання штатів коро­лівства і зібрання нотаблів, скликаних, щоб дати нам і покій­ному королю, нашому вельмишановному сеньйорові і батькові, пораду у найважливіших справах королівства, а також зібрання штатів провінції Бретані, відкритих нами в 1614 p., завжди про­сили і уклінно благали нашого покійного сеньйора і батька і нас про зруйнування кількох укріплень у різних місцях королів­ства, які, не будучи кордонами з ворогами і сусідами, ні прохо­дами або важливими пунктами, збільшують тільки наші видатки на утримання непотрібних гарнізонів і для притулку різним особам, які при найменшому заворушенні дуже непокоїли про­вінції, де ці укріплення знаходяться, – ми оголошуємо:

Що оскільки про це знову просили наші піддані трьох ста­нів, нині зібрані на штати, то це дало нам привід скасувати ордонанси, видані раніше як для згаданих провінцій, так і для всього нашого королівства, щоб тіш швидше скоротити видатки, усунути ці приводи до заворушень і звільнити наш народ від турбот, які він від цього мас.

З них причин, ми заявляємо, оголошуємо, наказуємо, волимо і нам угодно:

Щоб в усіх укріплених місцях, чи то будуть міста чи замки, які знаходяться всередині нашого королівства і провінцій і не розташовані у важливих пунктах на кордонах або інших важли­вих місцях, укріплення, були знесені і зруйновані; навіть старі стіни повинні бути зруйновані, залежно від того, наскільки це буде визнане необхідним для блага і спокою наших підданих і безпеки держави, так щоб віднині наші піддані не могли боя­тися, що ні укріплення завдадуть їм якогось неспокою, і щоб ми позбулися видатків, які ми змушені виділяти на гарнізони.

УТИХОМИРЕННЯ ГУГЕНОТІВ

(3 «Мемуарів» кардинала Рішельє)(1629 р.)

Покінчивши з цим клопотом¹, король дозволяє герцогу де-Рогану перевести загальні збори заколотників з Німа в Андюз, на що вони ледве погодились. Ці збори захотіли мати співчуття провінції Севен і Андюз; вони прийняли до себе ще 6 депутатів від Німа і 6 від Андіоз, і всі разом послали депутацію до двору. Спочатку ці панове мали великі претензії: вони мали намір збе­регти своє становище [своїх міст] як маленьких республік, але необхідність змусила їх скоритися тому, на що вони не погоди­лися б добровільно, хоч цього вимагала розсудливість. Вони були змушені прийняти мир не так, як вони хотіли, але як було угодно дати його королю, і не в формі договору, як це вони завжди робили в минулому, а у вигляді прощення і милості раніше їм залишали укріплені міста; тепер король наказав їх зруй­нувати, всі без усякого винятку укріплена.

…Колись в місцевостях, зайнятих цими нещасними, можна було правити службу божу тільки таємно, тепер вони були зо­бов’язані відбудувати церкви, допустити знищити ідола Дагона, щоб з тріумфом бог вступив в усі місця, звідки його зовнішній культ був святотатственно вигнаний. Колись вожді заколотів здобували видатне становище, нагороди і величезні суми не мен­ше 40-50 тис. екю. На цей раз герцог де-Роган не тільки зали­шив Лангедок, але й королівство; навряд чи йому давалась на­города тим, що йому повернули тільки його майно і дали 100 тис. екю, які не становили й половини вартості зруйнованих його будівель і будинків і спустошених лісів. Треба ще зауважити, що в інших договорах на першому плані стояв приватний інте­рес, тоді як тепер ніколи герцог де-Роган не узнав би, що ко­роль захотів дарувати йому що-небудь раніше, ніж прийняв ми­лостивий мир.

¹ У 1620 р. гугеноти почали війну проти короля, яка тривала близько трьох років і закінчилась миром в Монпельє. В 1625 р. гугеноти вчинили опір королівським наказам, і Рішельє втихомирив їх силою зброї; це втихо­мирення закінчилося «едиктом милості», про який і говорить Рішельє в цьому уривку.

22. ЕДИКТ, ЯКИЙ ЗАБОРОНЯЄ ПАРЛАМЕНТАМ ВТРУЧАТИСЯ В ДЕРЖАВНІ СПРАВИ І АДМІНІСТРАЦІЮ (лютий 1641 р.)

... Ми, зважаючи на думку нашої ради, виходячи з нашого твердого переконання, і в силу нашої королівської влади й авто­ритету, сказали і оголосили, говоримо і оголошуємо, що наш паризький парламент та інші наші трибунали були засновані тільки для того, щоб давати правосуддя нашим підданим; ми якнайсуворіше забороняємо їм надалі не тільки брати у своє відання справи, подібні до тих, які згадано вище, але взагалі всі справи, які можуть стосуватися держави, адміністрації і уряду; ці справи ми залишаємо виключно за нами і нашими на­ступниками, якщо тільки ми не дамо їм нашими грамотами влади і спеціального доручення, зберігаючи за собою право запитувати думку. нашого парламенту з приводу державних справ у тих випадках, коли ми вважатимемо це корисним для блага нашої служби.

IV. Ми наказуємо і волимо, щоб едикти і декларації, які бу­дуть записані в реєстри за цією формою (в нашій присутності і на королівському засіданні – lit de justice), виконувались ціл­ком за їх формою і змістом, і забороняємо нашому парламентові та іншим трибуналам чинити який-небудь опір, не забороняючи, проте, нашим службовим особам робити нам подання, які вони вважатимуть потрібними, про виконання едиктів для блага нашої служби, і після цих подань ми волимо і наказуємо, щоб вони корилися нашим бажанням і виконували едикти згідно з поправ­ками, які будуть зроблені нашою владою, коли ми це накажемо їм.

V. Щодо едиктів і декларацій, які будуть послані їм відносно уряду і адміністрації держави, то ми наказуємо і вимагаємо, щоб вони опубліковували і реєстрували їх, ні в якому разі не розгля­даючи і не обговорюючи їх; щодо едиктів і декларацій відносно наших фінансів, то ми волимо і наказуємо, щоб, коли, після того як вони будуть прислані їм, виникнуть якісь перешкоди для реєстрації їх, вони поверталися для подання нам, щоб ми могли зробити в них зміни, які визнаємо потрібними, вони ж не мати­муть права вносити в них які-небудь зміни своєю владою або ж уживати слова «ми не повинні і не можемо», що є зневажливим для авторитету государя.

VI. В тому разі, коли ми вважатимемо, що едикти повинні бути зареєстровані і виконані в тій формі, в якій ми їх послали їм після того, як вислухали подання з цього приводу, ми волимо і наказуємо, щоб після одержання нашого наказу вони приступили до перевірки і реєстрації, припинивши всі справи, якщо тільки ми не дозволимо їм надіслати друге подання, після якого ми во­лимо, щоб це було виконано негайно.