Хохліна О.П. Загальна психологічна характеристика людської діяльності

Хохліна О.П. Загальна психологічна характеристика людської діяльності // Психолого-педагогічні основи корекційної спрямованості трудового навчання учнів з вадами розумового роз-витку. – К.: Наукова думка, 2000. – С.42-46

Дослідження П.Я.Гальперіна, В.В.Давидова, Г.М.Дульнєва Л.В.Занкова, О.В.Запорожця, Г.С.Костюка, Д.Б.Ельконіна та ін., у яких підтвержується, розвивається та конкретизується висунута Л.С.Виготським ідея про провідну роль навчання в розвитку дитини, показують, що основною умовою загального розвитку й становлен­ня окремих здібностей є учбова діяльність. Зазначається, що необ­хідна особлива спрямованість навчального процесу на формування учбової діяльності для досягнення найбільшого розвивального ефекту. Так само розглядається і значення учбової діяльності для корекції та розвитку дитини з розумовими вадами.

Розгляд становлення учбової діяльності як передумови проведення корекційно-розвивальної роботи зі школярами передбачає з'ясування психологічного змісту даного виду їх цілеспрямованої активності. Це ж вимагає розкрити сутність категорії діяльності та її характеристик передусім як загальнолюдської діяльності.

Категорія діяльності в психології досліджується щодо її значення для розуміння як детермінації, походження психіки, так і самої сутності психіки, що існує у формі діяльності. Тому введення в нау­ку цієї категорії, діяльнісного підходу до вивчення психіки людини, теорії поетапного формування розумових дій на основі ідеї про ін­теріоризацію зовнішньої, предметно-практичної діяльності у внутрішню, розумову, пов'язаного з цим положення про важливість спеціальної організації відповідно до заданих характеристик зо­внішньої практичної діяльності (гри, учіння, праці) для формування психіки (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, П.Я.Гальперін, Г.М.Дульнєв та ін.) має велике теоретичне і практичне значення. Так само це важливо і для дефектології у визначенні підходів до розв'язання проблеми корекційно-розвивального впливу на аномальну дитину в педагогічному процесі.

Дитина розвивається під впливом життєвих умов. Проте цей вплив відбувається опосередковано — через діяльність, тобто необхідною умовою розвитку дитини є її діяльність. Лише в діяльності психіка дитини формується та проявляється. Та й становлення самої діяльності в людини свідчить про певний її розвиток. Діяльність, з одного боку, — це «процес, у якому породжується психічне відо­браження світу в голові людини, тобто відбувається перехід відобра­жуваного у психічне відображення, а з іншого — процес, який у свою чергу сам керується психічними процесами».

У широкому розумінні діяльність — це специфічно людська форма ставлення до навколишньої дійсності, змістом якої є доцільне її перетворення. У більш вузькому розумінні діяльність людини являє собою внутрішню та зовнішню її активність, що регулюється усвідомленою метою. При цьому внутрішня діяльність зберігає загальну структуру людської діяльності. А виявлення спільності між будовою зовнішньої (практичної) діяльності та внутрішньої (розумової), на думку О.М.Леонтьєва, має те значення, що воно дає змогу зрозуміти постійно існуючий між ними обмін ланками. Так, ті чи інші розумові дії можуть входити до структури безпосередньо практичної, матеріальної діяльності, і, навпаки, зовнішні рухові операції можуть обслуговувати виконання розумових дій у структурі суто внутрішньо-пізнавальної діяльності. Зовнішня діяльність обов'язково реалізується з участю психофізіологічних функцій, які є її природною основою і певною мірою впливають на її протікання. Водночас ці функції породжуються чи перебудовуються в діяльності.

Діяльність завжди здійснює людина-суб'єкт, яка діє з конкретним предметом у певних умовах завдяки знаряддям (засобам), що використовуються в процесі для одержання певного результату, відповідного до потреби, опредмеченої в меті.

Діяльність становлять:

- процеси, відповідні етапам її здійснення: аналіз, планування, організація, практичне виконання діяльності, контроль, оцінка її результатів;

- дії як окремі акти діяльності, спрямовані на певні цілі, та операції — способи виконання дій, що визначаються конкретними умовами досягнення мети діяльності. Операція є складовою частиною дії і виглядає як конкретний спосіб її виконання. Операції у вигляді навичок та вмінь можуть входити до інших дій. Певна послідовність операцій визначає спосіб виконання діяльності в цілому і кожного її етапу (наприклад, спосіб аналізу завдання, спосіб власне виконання завдання тощо);

- рухи як елементи дій: виконавчі, гностичні, пристосування (Л.Б.Ітельсон, М.С.Каган, О.М.Лєонтьєв, К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн, В.В.Чебишева та ін.).

На основі аналізу існуючих концепцій Б.Ф.Ломов дійшов висновку, що основними «утворюючими» діяльності можна вважати: мотив, мету, планування діяльності, переробку інформації, оперативний образ, прийняття рішення, дії, перевірку результати? та корекцію дій. Ці складові розкривають різні аспекти та рівні регулю­ючої функції психічного у підготовці, організації та виконанні діяльності, в ході якої перетворюється її предмет.

Провідним регулятором діяльності, що визначає будову та динаміку всіх її складових, є вектор «мотив-мета». Мета як ідеальне уявлення майбутнього результату — обов'язкова передумова діяльності як системи дій, що змінюють одна одну. Зв'язок підпорядкованих єдиній меті дій забезпечується планом діяльності, який організує її в часі та просторі. На відміну від мети, що відображає майбутній продукт діяльності, у плані відображаються стратегія і тактика її реалізації з урахуванням об'єктивних та суб'єктивних умов. Здійснюється як загальне, так і поетапне планування окремих фаз та перехо­дів між ними.

Створення продукту діяльності вимагає від суб'єкта здатності сприймати та використовувати інформацію про поточний стан предмета. На основі цієї інформації створюється оперативний образ, завдяки якому забезпечуються організація рухів у дію і її аде­кватність меті, предмету, засобам та умовам діяльності. Розходжен­ня між оперативним образом та образом-метою, виникнення ситуації, за якої існує декілька можливих рішень або невизначеність, тобто проблема щодо усієї діяльності та кожного з етапів, вимагає прийняття рішення та вибір того варіанта, який забезпечив би досягнення необхідного результату. Сигнали зворотного зв'язку про результати діяльності, їх зіставлення з образом-метою є підставою для переходу до нової діяльності. Діяльність розглядається як процес розв'язання задач, у якому виявляються та формуються всі складові та етапи діяльності, засвоюється діяль­ність в цілому.

У дослідженнях діяльності виділяються такі її аспекти чи сторони, як мотиваційна, змістова, операційна та організаційна. Мотива­ційний аспект торкається питань енергетичної основи здійснення діяльності: позитивного ставлення до неї, мети, потреб, мотивів; змістовий розглядає проблеми засвоєння знань як необхідної основи здійснення діяльності; операційний охоплює питання процесу виконання конкретного виду діяльності — відповідних йому розумових чи практичних дій, операцій, рухів, специфічних вмінь та навичок тощо; організаційний розглядає єдині для всіх видів діяльності процеси відповідно до етапів її здійснення у вигляді узагальнених умінь інтелектуального характеру (загальноучбові, загальнотрудові): вміння аналізувати задачі, організовувати, планувати, контролюва­ти, оцінювати їх виконання.

Становлення людської діяльності супроводиться розвитком усіх її складових і сторін. Формуються потреби і мотиви, здобуваються знання. Суб'єкт діяльності навчається операцій, засвоює їх та за­стосовує на практиці. Операції, незважаючи на різноманітність умов їх здійснення, набувають узагальненого характеру. Так само і внутрішні, психічні, процеси, що спочатку мають форму зовнішніх дій із зовнішніми предметами, не лише змінюють свою форму, а й трансформуються, узагальнюються, скорочуються. Сформована зо­внішня і внутрішня діяльність у єдності всіх компонентів набуває характерної ознаки — усвідомленості, що проявляється в її регульованості — довільності, доцільності, цілеспрямованості.

Діяльність конкретизується відповідно до певних вікових періодів онтогенетичного розвитку людини у вигляді провідних її видів: ігрової, учбової, трудової. Саме гра для дошкільника, учіння для школяра та праця на подальших відрізках життя є тією діяльністю, яка найбільшою мірою визначає психічний розвиток особи. Про­відна діяльність — це не лише домінуюча серед інших діяльність на певному етапі онтогенезу людини. Найхарактернішим для провід­ної діяльності є те, що з її становленням відбуваються найголовніші зміни в психіці дитини й формуються психічні процеси, які готують перехід дитини до нової, вищої сходинки її розвитку.

Кожній провідній діяльності відповідає певний рівень розвитку психіки; кожна з них характеризується своїм змістом та структурою: цілями і відповідними їм діями, одиницями аналізу (в грі — роль, в учінні — учбова задача, в праці — практична задача). Саме через таку діяльність навколишня дійсність найбільшою мірою впливає на дитину, включаючи й доцільний педагогічний вплив з метою її розвитку. <...>