Змістовий модуль 1. Вступ. Предмет та метод історії економіки та економічної думки

Предмет історії економіки та економічної думки. Історія економіки та економічної думки поєднює дві, колись самостійні дисципліни: „економічна історія” та „історія економічних вчень”. Зважаючи на це, під час вивчення окремих тем курсу необхідно акцентувати увагу на висвітленні тих чи інших проблем в літературних джерелах.

Поєднавши предмет вивчення економічної історії та історії економічної думки, можна сформулювати наступне: предметом вивчення історії економіки та економічної думки є вивчення історичного процесу виникнення, розвитку і зміни господарських відносин та систем економічних поглядів від найдавніших часів до сьогодення.

Об’єктом вивчення є розвиток світового та українського господарства, а також економічної науки як особливої системи знань від зародження економічних ідей у творах стародавніх мислителів до сучасних економічних концепцій.

Простежуючи зміни форм господарського розвитку, процеси формування та розвиток певних господарчих систем, еволюцію економічних поглядів, історія економіки та економічної думки дає можливість побачити як здійснюється сам хід перетворень, головні досягнення в галузі технічного прогресу чи економічної політики, ознайомитись з різноманітними школами і напрямками в економічній науці.

Підходи та критерії періодизації господарського розвитку суспільства. Для історії економіки та економічної думки дуже важливою є проблема періодизації та методів дослідження. Щодо періодизації історії економіки, то існують різні спроби та підходи до її періодизації. Так, ще в першій половині ХІХ ст. з’являється періодизація Ф.Ліста, відомого німецьког економіста кінця ХУІІІ –першої половини ХІХ ст., в основу якої покладено покладено переважаючий тип господарської діяльності людства.

Відповідно до цьго він виділив п’ять періодів:

· мисливський;

· скотарський (пастушачий);

· землеробський;

· землеробсько-мануфактурний;

· землеробсько-мануфактурно-торговий.

Власне, найбільший внесок у розробку різних схем періодизації економічної історії зробили німецькі вчені ХІХ ст., які використовували різноманітні критерії. Так, Б.Гільдебрант в основу своєї періодизації поклав пануючий спосіб обміну і поділив історію на три етапи:

· натуральне господарство;

· грошове господарство;

· кредитне господарство.

Дуже близько до нього був К. Бюхер, який ділив історію господарського буття людства на:

· натуральне господарство;

· муніципальне (міське) господарство;

· грошове господарство.

Але запропоновані періодизації не пов’язують економічний розвиток з розвитком соціальних інституцій, що робить їх неповними та обмеженими. Спробу синтезувати соціологію та економіку для пояснення еволюцій економічних процесів зробив К.Маркс у своїй теорії суспільно-економічних формацій, кожна з яких характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил (під якими розуміється все те, що забезпечує матеріальне існування людини і сама людина) та виробничих відносин (тобто, соціальні відносини та принципи розподілу матеріальних благ). На певному етапі історичного поступу рівень розвитку продуктивних сил та виробничих відносин заходять у суперечність, якай приводить до зміни однієї суспільно-економічної формації на іншу. Історія людства за К.Марксом ділиться на три етапи та п’ять суспільно-економічних формацій:

· докласове суспільство (первісно-общинний лад);

· класове суспільство (поділяється на рабовласницький лад, феодальний та капіталістичний);

· безкласове суспільство (комуністичний лад, першим етапом якого є соціалізм).

Враховуючи, що курс економічної історії став обов’язковим у багатьох університетах Російської імперії ще в другій половині ХІХ ст., великий внесок у розробку схем її періодизації внесли російські вчені. Так, професор Харківського університету В.Ф.Левитський пропонував періодизацію, близьку до К.Бюхера:

· період замкнутого натурального господарства;

· період міського господарства, який характеризується зростанням обміну та торгівлі, цеховим ремеслом, а також союзом міст;

· період народного господарства або період грошового та капіталістичного господарства.

Дещо відмінною є періодизація П. Маслова:

· ізольоване господарство;

· громадське (общинне) господарство;

· районне господарство;

· національне господарство;

· світове господарство.

Цілком інший принцип покладений у періодизацію Л.Мєчнікова, який ділив історію людства за шляхами, які забезпечували обмін (тобто торгівельними шляхами):

· річковий період;

· середземноморський первод;

· океанічний період.

У ХХ ст виникає ряд інших теорій та схем періодизації. Досить популярною є схема періодизації англійського економіста У.У.Ростоу (“теорія стадій економічного зростання”), яка базується на рівні технологічного розвитку суспільства, якому на кожному етапі відповідає “провідна ланка в економіці”. Спочатку У.У.Ростоу виділив п’ть стадій економічного зростання:

· традиційне суспільство (провідна ланка сільське господарство);

· стадія підготовки до зсуву (злету) (поступово прмисловість починає випереджати сільське господарство);

· стадія зсуву (провідною ланкою стає прмисловість);

· індустріальна стадія (провідна ланка –виробництво засобів виробництва);

· стадія масового споживання (провідна ланка –виробництво предметів тривалого використання).

Щодо періодизації історії економічної думки, то в навчальній літературі найбільш поширеною є наступна схема:

· Докласичний період (економічна думка Стародавнього Світу, Середньовіччя, меркантилізм)

· Класичний період (класична школа політекономії, еволюція класичної школи в першій половині ХІХ ст.., марксистська економічна теорія, історична школа).

· Неокласичний період (маржиналізм).

· Економічні школи та концепції ХХ ст.. (кейнсіанство, інституціоналізм, неолібералізм).

Методи дослідження та джерела історії економіки та економічної думки. В історико-економічних дослідженнях застосовуються як загальні (спостереження, статистичний аналіз, економічний аналіз), так і специфічні методи.

До специфічних методів дослідження відносять:

• історичний або хронологічний метод полягає у розгляді ідей і теорій у порядку їх виникнення, передбачає аналіз соціально-економічних умов, в яких формувалися певні погляди та ідеї;

• логічний метод полягає у дослідженні еволюції певної теорії;

• територіальний метод передбачає дослідження історії економічної думки в певних країнах;

• мотиваційний метод (класовий підхід) – ґрунтується на підпорядкуванні аналізу економічної думки економічній мотивації певних соціальних груп.

Кожен з методів має свої переваги і недоліки й застосовується залежно від того, які цілі ставить перед собою дослідник.