Причини уповільнення промислового розвитку Франції

Промисловий розвиток Франції в аналізований нами пе­ріод також істотно сповільнився, причинами цього стали:

1) в 1871 році Франція потерпіла нищівну військову поразку, що спричинила втрату Ельзаса і Лотарингії;

2) загибель 1,5 млн. чоловік, що складало 3,5% населення країни;

3) контрибуцію в 5 млрд, франків та інші «втрати» у розмірі більше 10 млрд. франків.

4) велика частка привозної (дорогої) сировини, що знижувало конкурентноздатність французьких товарів на світовому ринку;

5) здороження робочої сили, що було викликано значною часткою сільськогосподарсь­кого населення (більш половини). У промисловості було зайнято всього 2 млн. чоловік, у той час як у сільському господарстві — 5, у торгівлі — 4 мільйони.

Усе це призвело до переорієнтування капіталів з внутріш­нього на зовнішні. Франція перетворилася в найбільшого кредитора Захо­ду. Тільки Росії було надано позик на 12 мільярдів франків (біля 5 млрд. золотих рублів). За темпами ж концентрації банківського капіта­лу Франція займала перше місце у світі.

Перехід до індустріального суспільства в Японії відбувся пізніше, ніж в країнах Західної Європи та США і мав ряд особливостей:

1. Зміни у розвитку Японії почалися у 1853 р., коли невелика американська ескадра під командуванням Перрі ввійшла у Токійську бухту і змусила Японію відкритися для торгівлі із США, а потім і з іншими державами.

2. В 1868 р. відбулась революція «Мейдзі» — державний переворот, внаслідок якого було ліквідовано феодальний режим Токугава і започатковано процес модернізації.

3. Держава відіграла важливу роль в індустріалізації — уряд створював свої власні підприємства, а згодом передавав їх у приватні руки.

4. Ліквідація феодальних відносин в Японії створила ринок вільної робочої сили.

5. Уряд всіляко сприяв розвиткові системи загальної освіти.

6. В Японії починає формуватися стан підприємців. У нього вливалися колишні воїни-самураї, які привнесли традиції старого самурайського кодексу — чесність, вірність справі та дисципліну. Самураї відіграли вирішальну роль в утворенні нового підприємництва.

7. Важливу роль в індустріалізації Японії, відіграв іноземний капітал, але в цілому японці покладалися на власні заощадження. Не хоч і затримувало «злет» економіки, але робило її стійкою та надійною у наступні десятиліття.

Отже, промисловий переворот та індустріалізація в Японії відбувались одночасно і проходили прискореними темпами. Разом з тим, доцільно відзначити, що напередодні Першої світової війни Японія залишалася аграрно-індустріальною країною; 60% її населення було зайняте в сільському господарстві.

Глибокі якісні зміни у суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу останньої третини ХІХ ст. зумовлюють нагальну потребу узгодження абстракцій політичної економії з проблемами економічної практики. Починається перегляд самого предмету економічної теорії. У центрі досліджень постає проблема дослідження поведінки та принципів оптимізації рішень основних господарюючих суб’єктів – споживачів і фірм, ефективного використання обмежених ресурсів. Ставляться задачі, що допускають математичне формулювання і мають математичне рішення. Принципово змінюється методологія досліджень.

Виникнення маржиналізму. Австрійська школа граничної корисності. Маржиналізм (marginal - граничний) – напрям економічної думки 70-90-х років XIX ст., представлений концепціями австрійської, кембриджської, американської, шведської та математичної шкіл. Ґрунтується на дослідженні граничних (маржинальних) величин на різних рівнях економічної системи – фірми, галузі, національної економіки.

Принципова зміна парадигми економічної теорії, яка дала підставу для тверджень про “маржинальну революцію”, полягала у докорінних змінах методологічних підходів і самого змісту науки. Провідною проблемою досліджень стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів. Об’єктивний, якісний і причинно-наслідковий аналіз класичної школи поступається місцем суб’єктивному, кількісному та функціональному аналізу. Принцип ідеологічної нейтральності аналізу спричиняє зміну назви науки: “політична економія” замі­нюється більш нейтральною – “економікс”.

Маржиналістська революція була підготовлена дослідженнями попередників –німецьких і французьких учених 40-50-х рр. ХІХ ст. – Г.Госсена, Й.Тюнена, Ж.Дюпюї, А.Курно, які започаткували граничний аналіз.

Тюнен Йоган(1783–1850) – німецький економіст. Основна праця – “Ізольована держава”(1826). Тюнен фактично увів поняття виробничої функції, яка при застосуванні часткової похідної дозволяла визначити граничну продуктивність праці і капіталу. Він довів, що прибуток максимізується, коли гранична доходність кожного з факторів виробництва стає рівною граничним видаткам на нього.

Курно Антуан (1801–1877) – французький економіст і математик. Основна праця – “Математичні основи теорії багатства” (1838). Курно дос­ліджував модель ринкової поведінки фірм, які пристосовують своє пропонування до попиту та цін, визначених покупцями. Він побудував спадну функцію попиту та увів поняття “еластичності попиту”, згодом “перевідкрите” А.Маршаллом, сформулював поняття економічної рівноваги. Він першим встановив умову максимізації прибутку (для ситуації єдиного продавця): прибуток максимізується за такого обсягу випуску, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Якщо число продавців є нескінченним, то прибуток максимізується за обсягу, для якого граничні витрати дорівнюють середньому виторгу, випуск є максимальним, а ціни мінімальні. Для випадку дуополії ціни нижчі за монопольні, але вищі за конкурентні.

Дюпюї Жюль (1804–1866) – французький економіст. Основна праця – “Про виміри корисності громадських робіт” (1844). Сформулював ідею граничного аналізу, увівши поняття “цінового надлишку” – грошового виміру максимальної економії доходу, яка виникає внаслідок різниці між готовністю споживача платити та можливістю купувати кожну одиницю товару за незмінної ціни.

Госсен Герман (1810–1858) – німецький математик та економіст.Основна праця – “Еволюція законів суспільного життя та правил людської діяльності” (1854). Сформулював принципи поведінки учасників обміну, які згодом були названі його ім’ям. Перший закон Госсена полягав у тому, що величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до нульового значення у точці повного насичення потреби (закон спадної граничної корисності).

Другий закон Госсена визначав умову рівноваги споживача: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити спожи­вання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою (закон вирівнювання корисностей). Оптимальна структура споживання досягається за умови рівності граничних корисностей всіх благ, які споживаються.

 

 

 

 

Австрійська школа (70-80 рр. ХІХ ст.) протиставляє теорії трудової вартості класиків власну суб’єктивно-психологічну теорію цінності, яка пояснювала цінність благ їх корисністю.

Австрійці повернули теорію у бік вивчення інтересів і мотивів дій спо­живачів. Тим самим вони сприяли створенню теорії споживацької пове­дінки, формуванню галузі знань, яка отримала назву економічної пси­хології.

Граничні величини — один із відправних параметрів сучасної теорії ціни, аналізу взаємозв'язку між попитом і пропозицією. Зрівноважувальна функція ціни складається із взаємодії кінцевих величин. Аналіз конкуренції, ринкових ефектів і парадоксів опирається на вивчення потреб людини і законів їх задоволення.

Підходи австрійців знайшли своє застосування не лише у сфері спо­живання та обміну. По суті, вся господарська діяльність будується на по­єднанні граничних величин — мінімізації і максимізації; на порівнянні витрат і результатів ґрунтується оцінка ефективності. Австрійська шко­ла політичної економії стала висхідною для розвитку маржиналізму, який є одним із математичних напрямів у економічній науці.

Менгер Карл (1840–1921) – австрійський економіст, професор Віденського університету, засновник австрійської школи. Основні праці – “Основи політичної економії” (1871), “Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” (1883). Менгер застосовує атомістичний підхід (метод Робінзонад, оцінку економічних явищ з точки зору окремого індивіда), який дозволив розробити основи теорії суб’єктивної цінності благ.

Про порядки благ в "Основах..." ска­зано: "Якщо ми володіємо компле­ментарними благами якогось вищо­го порядку, то спочатку ці блага ма­ють бути перетворені в блага нижчого порядку і так далі, доки ми не одер­жимо благ першого порядку, які можна уже безпосередньо застосувати для задоволення наших потреб ".

У третьому розділі "Основ...", розробляючи теорію вартості, яка визначається граничною корисністю, К. Менгер ніби заново відкрив "закони Госсена". Він упевнений, що цінність економічних благ люди­на визначає у процесі задоволення потреб, усвідомлюючи свою за­лежність від їх наявності. Для людини не мають ніякої цінності суто не­економічні блага. Менгер пояснює, що "вартість не є властивістю благ, а навпаки, є лише тим значенням, якого ми насамперед надаємо нашим потребам". На підтверження К. Менгер наводить приклад про оазис, де вода, що задовольняє всі потреби в ній, не є цінністю, і навпаки, вона матиме високу вартість, якщо її кількість раптом зменшиться настільки, що споживання певної кількості води стане необхідною умовою задово­лення конкретних потреб жителів оазису.

Менгер запропонував скласти шкалу різних благ відповідно до їх кон­кретної корисності. Така шкала корисностей була названа таблицею Менгера (табл. 1).

 

Таблиця 1. – Таблиця Менгера

А(хліб)	В (сир)	С (банани)

Проблемі обміну К. Менгер присвятив четвер­тий розділ "Основ...". Суть цієї категорії у нього зведена до індивідуального акту партнерів, ре­зультат якого вигідний обом сторонам, але не є еквівалентом.

Високо оцінюючи значення і роль обміну в економічному житті, Мен­гер засудив негативне ставлення до зайнятих у цій сфері людей з боку представників класичної політекономії, особливо американця Г. Ч. Кері: "Якщо Кері зображує людей торгівлі господарськими паразитами, ос­кільки вони беруть певну участь у загальній вигоді, то це засновано на його невірному уявленні про продуктивність обміну". Всі, хто сприяє обміну, тобто, економічним обмінним операціям, є такими самими виробниками, як землевласники і фабриканти, тому що мета будь-яко­го господарства полягає не у кількісному збільшенні благ, а в більш повному задоволенні людських потреб.

Бем-Баверк Ейген (1851–1914) – австрійський економіст, професор Віденського університету. Основні праці – “Капітал і процент” (1884), “ Основи теорії цінності господарських благ” (1886), “Позитивна теорія капіталу” (1889).

Як і К. Менгер, 0. Бем-Баверк розглядає вартість і корисність (цінність) як корисність обмежених благ матері­альних, яка необхідна для благополуччя людини: "Для утворення цінності необхідно, щоб з корис­ністю поєдналася рідкість, тому що цінність передбачає саме обме­женість кількості речей, відсутність цінності передбачає надлишок їх".

Різницю між корисністю і цінністюможна проілюструвати таким простим прикладом. Кухоль води із великого джерела має визначену ко­рисність для людини, тому що він угамовує її спрагу, але людина може скористатися будь-яким іншим джерелом для пиття, оскільки вода у зви­чайних умовах не є рідкістю. Зовсім інше становище в умовах пустелі, коли від наявності води залежить життя людини, і, таким чином, кухоль води виявляється не просто корисним, а цінним благом. Таким чином, цінність є поєднання корисності з рідкістю або обмеженістю матеріаль­ного блага.

У господарській діяльності мають справу переважно з обмеженим за­пасом матеріальних благ, оскільки всі вони мають цінність. Якщо ж та­ких благ існує більше, ніж це необхідно для задоволення людських по­треб, то вони цінності не мають і називаються вільними благами, тому що ними може користуватися будь-хто. Атмосферне повітря і вода для пиття належать саме до таких благ. Однак всі ми знаємо, що без повітря і води ми не можемо жити, і тому вони є найкориснішими благами, а між іншим їх відносять до таких, які не мають цінність. На перший погляд тут існує протиріччя. В дійсності ж це протиріччя уявне. Справа в тому, що коли говорять, що вода і повітря не мають цінності, то мають на увазі не їх загальну кількість, а деяку частину. За наявності великого джере­ла кухоль води, звичайно, не має ніякої цінності. Коли ж води мало, тоді й один кухоль стає надзвичайно цінним. Тому цінність блага визначаєть­ся конкретними умовами, в яких воно стає або рідкісним, або обмеже­ним за своєю кількістю.

Центральна ідея теорії очікування — виникнення очікування прибутку (процента) на капітал. Внаслідок тривалості часу, за який виробничі засоби (тобто матеріальні блага більш віддаленого поряд­ку) перетворюються у продукт, виникає різниця у вартості цих засобів і продукту, і "величина цієї різниці у вартостях буває то більшою, то меншою, залежно від проміжку часу...". Звідси випливає основний ви­сновок, який робить учений: "Ця різниця і є тією складовою, у якій і за­хований прибуток на капітал".

Розвиток господарства Англії наприкінці XIX – на початку XX ст.. і формування неокласичного напряму економічної думки. А. Маршалл. Другий етап “маржинальної революції” (90-ті рр. ХІХ ст.) знаменував становлення неокласичної традиції в економічній теорії. Неокласичний напрям виник на основі синтезу класичної теорії та маржиналістських концепцій. На перший план виходить аналіз функціональних залежностей ринкової економіки на мікро-рівні.