Система «національної політичної економії» Фрідріха Ліста(1789—1846)

Основні теоретико-методологічні ідеї історичної школи були сформовані у праці Ф. Ліста «Національна система політичної економії: міжнародна торгівля, торговельна політика і німецький митний союз»(1841). Вона складається із чотирьох книг: «Історія» досліджує історію економіки різних країн з урахуванням проблем реалізації національних інтересів; «Теорія» висвітлює основні ідеї «національної системи політичної економії»; «Система» присвячена історії економічної думки та практичному аналізу ідей класичної школи; «Політика» є викладом історії торговельної політики європейських держав та рекомендацій щодо економічної політики Німеччини. Основний зміст праці ― критика ортодоксальної сміто-рікардіанської теорії, обґрунтування ідеї національного об’єднання Німеччини та пошук шляхів перетворення її на індустріально розвинену країну, захист «надзвичайних інтересів» Німеччини та інших континентальних держав з метою подолання економічного панування Великої Британії.

Методологічною основою теоретичної системи Ф. Ліста є історичний метод дослідження або «навчання історії»: історичні порівняння, достовірність, врахування ролі та значення позаекономічних факторів та соціальних інституцій, найголовнішою серед яких є держава. Вчений критикував класичну політичну економію за космополітизм та універсалізм (існування єдиних для всіх країн економічних законів без урахування національних особливостей та інтересів), «мертвий матеріалізм» або винятковий інтерес до матеріальних факторів створення багатства, «дезорганізуючий індивідуалізм» (використання поняття «економічна людина» без урахування суспільних зв’язків). Заперечував дослідження економіки як сфери взаємодії окремих ізольованих індивідів, доводив, що економіку необхідно вивчати як систему, основним суб’єктом господарювання вважав націю, яка об’єднує людей у суспільство. Фактично Ф. Ліст використовував макроекономічний метод дослідження — оперував такими поняттями, як національний продукт, національне багатство, суспільний рівень поділу праці тощо.

Теоретична система Ф. Ліста охоплюює вчення про національну політичну економію. теорію продуктивних сил, концепцію стадійного економічного розвитку, вчення про активну економічну роль держави.

У вченні про національну політичну економію Ф. Ліствизначив економічну теорію як науку про зростання національного багатства, дослідження національних інтересів і специфічних законів господарського розвитку окремих країн, обґрунтування державної політики розвитку економічного потенціалу нації. Таке трактування перетворювало економічну теорію на національну економіку, предметом якої є реальні економічні відносини в їх історичній і національній визначеності. Ознакою власної теоретичної системи Ф. Ліст проголосив економічний націоналізм ― дослідження господарського розвитку нації як середньої ланки між розвитком індивіда і розвитком людства, пошук шляхів збільшення національного багатства в конкретних умовах промислововідсталої держави.

Ф. Ліст започаткував теорію національних продуктивних сил. До складу продуктивних сил нації він відносив: моральні та фізичні сили людей; громадські та політичні заклади; природні ресурси країни; матеріальний капітал (сільськогосподарський, мануфактурний, торговельний) або національну індустрію. Стверджував, що рівень розвитку продуктивних сил зумовлює багатство і добробут народу, здатність створювати багатство вагоміша, ніж саме багатство. Завдання кожної нації — зберігати та збільшувати національне багатство.

Визначальним фактором зростання продуктивних сил Ф. Ліст вважав індустріалізацію, розуміючи її як розвиток промисловості. Дотримуючись меркантилістської теорії «активного торговельного балансу» вчений доводив, що експорт промислових товарів і обмеження імпорту забезпечують багатство країни. Для досягнення перспективного розвитку національної індустрії він пропонував:

· розвивати галузі, які з погляду міжнародного поділу праці не витримують конкуренції, але важливі для комплексного використання ресурсів країни і розвитку продуктивних сил;

· оцінювати створення нових галузей з урахуванням довгострокового значення: зростання виробничого потенціалу, залучення нових господарських ресурсів, поліпшення добробуту населення;

· враховувати як джерело багатства не лише продуктивну працю у матеріальному виробництві, але й «неречовий капітал»: людський капітал, який формується шляхом пізнання, засвоєння та примноження накопичених людством знань, ідей, винаходів, відкриттів, навичок професійної діяльності; науку, інфраструктуру, право, мораль, релігію; будь-яку працю, яка сприяє створенню багатства.

На думку Ф. Ліста, розвиток продуктивних сил є постійним джерелом суспільного добробуту та найважливішою передумовою прогресивного розвитку нації, її інтелектуальних, соціальних і матеріальних сил, сукупністю суспільних умов, які визначають економічне зростання.

Концепція стадій економічного розвитку обґрунтовувала теорію економічного прогресу нації за галузевою ознакою, виокремлювала такі стадії економічного розвитку:

· І) стандикунства;

· II) стан розвитку скотарства;

· III) стан розвитку землеробства (на думку Ф. Ліста, цієї стадії досягли сучасні йому Італія, Іспанія і Португалія);

· IV) землеробсько-мануфактурний стан (у США та Німеччині);

· V) землеробсько-мануфактурно-комерційний стан як господарський ідеал (цієї стадії досягла Велика Британія, наближалася Франція).

Вчений визначив умови досягнення ідеалу: вигідне географічне розташування, значна територія, великі запаси природних ресурсів, а також схильність нації до мануфактурного розвитку, її здатність до самовідданої праці та високий моральний дух. У зв’язку з цим Ф. Ліст зазначав, що за схильністю до мануфактурного розвитку та моральним духом німецька нація переважає всі інші народи, тому для економічного піднесення їй не вистачає території, яку необхідно збільшити за рахунок сусідів (Голландії, Данії тощо), для яких союз із Німеччиною стане запорукою успішного економічного розвитку в майбутньому.

У вченні проактивну економічну роль держави та політику «виховного протекціонізму» Ф. Ліст зробив висновок, що завданням держави є зростання національного багатства, тому економічна політика має враховувати специфіку кожного етапу господарського розвитку нації для зростання її продуктивних сил. Для країн, які перебувають на III (землеробство) та V (аграрно-мануфактурно-комерційній) стадіях, доцільною є національна економічна політика вільної торгівлі, яка дає змогу найповніше реалізувати національні економічні інтереси. Для держав на IV (аграрно-мануфактурній) стадії розвитку необхідна політика протекціонізму для захисту національної промисловості.

Вчений запропонував політику «виховного протекціонізму» ― системи державних заходів, які захищають від іноземної конкуренції національні галузі виробництва до досягнення конкурентоспроможності. «Індустріальне виховання нації» шляхом протекціонізму розвиває та зміцнює національні продуктивні сили, а свобода міжнародної торгівлі «буде корисною за умов, коли всі держави досягнуть однакової стадії економічного розвитку». Ф. Ліст був переконаний, що політика протекціонізму не має абсолютного значення і є виправданою тільки як виховний засіб, спрямований на розбудову національних продуктивних сил та вирівнювання економічного розвитку різних країн. Так, на сільське господарство протекціонізм поширювати не слід, оскільки це сприяє подорожчанню сировини та продуктів харчування, німецькі землероби потребують не заступництва, а нових ринків.

На думку Ф. Ліста, за умов ринкової економіки держава повинна відігравати активну роль в економіці, створювати матеріальні, інституціональні та культурні передумови для швидкого індустріального піднесення країни, формування і розвитку єдиного внутрішнього ринку, узгоджувати суспільні інтереси та спрямовувати зусилля нації на досягнення стратегічних перспективних цілей, розвивати державний сектор економіки як невід’ємну складову національного господарства для стимулювання економічного прогресу нації.

Ф. Ліст розробив програму реформ, необхідних для Німеччини: створення централізованої держави, розвиток внутрішнього ринку на основі індустріалізації промисловості, сільського господарства і торгівлі, скасування митних кордонів всередині країни, лібералізація внутрішньої торгівлі, формування великої промисловості та залізниць. В 1819 р. він організував торговельно-промисловий союз, завданням якого було економічне об’єднання Німеччини, заснував акціонерне товариство для будівництва залізниці Лейпциг — Дрезден. Після еміграції до США в 1825 р. розробив програму «виховного протекціонізму» для американського уряду з метою захисту промисловості від англійської експансії.