Історичний роман В.Скотта

ВАЛЬТЕР СКОТТ (1771—1832) — один із англійських письменників — романістів, який разом з Байроном справив величезний вплив на розвиток світової літератури, зокрема на розвиток жанру історичного роману.

Жанр історичного роману, його ознаки та особливості

Новаторство В. Скотта полягало в тому, що він створив жанр історичного роману, «до нього не існуючий» (за визначенням В. Г. Бєлінського). В основу світогляду і творчості прозаїка ліг величезний політичний, соціальний і моральний досвід народу Шотландії, який протягом 4 століть боровся за свою національну незалежність проти економічно розвиненої Англії.

Історичний роман В. Скотта став не лише продовженням літературних традицій, а невідомим до того художнім синтезом мистецтва та історичної науки, що відкрило новий етап у розвитку англійської і світової літератури.

Особливості історичного роману В. Скотта:

• Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої були великі людські пристрасті — заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і любов до свого краю, роду, сім'ї та ін.

• Опис, оповідь, діалог — 3 компоненти роману — які у своєрідному співвідношенні поєднані в єдине ціле.

Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій, письменник закликав свого читача до нової ролі — не лише учасника подій, а й сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики. Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити і говорити.

• У романах В. Скота поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.

• Усіх героїв поділено на кілька груп:

— реальні історичні персонажі — не стояли у центрі оповіді;

— люди з народу — брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ — народ, який включив у себе різні соціальні групи;

— молода людина — з нею пов'язана фабула — не мала надто виразних індивідуальних рис, але відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.

• Виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність у пригодах і подорожах, сповнених випробувань і загроз.

• У романі відчутний тісний зв'язок історичного життя з особистим, історичної події з долею героя; але центральне місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння письменником історичного процесу.

• Письменник далекий від ілюзій. Введений у розповідь авторський текст підводив читача до правильних суджень про цю епоху.

За тематикою і проблематикою всі прозові твори В. Скотта можна поділити на 3 групи:

• романи шотландського циклу, написані в основному до 1820 р. («Уеверлі, чи 60 років тому» (1814), «Гай Маннерінг» (1815), «Антикварій» (1816), «Пуритани» (1816), «Роб Рой» та ін.);

• романи, присвячені середньовічному історичному минулому Англії («Айвенго» (1819), «Монастир» (1820), «Абат» (1820), «Вудсток» (1826)).

• романи, присвячені історії інших європейських країн («Квентін Дорвард» (1823)).

Основні риси художнього методу В. Скотта

• створення жанру історичного роману;

• романтичні картини феодального середньовіччя і далекого минулого рідної Шотландії визначили колорит його романів;

• фабула творів мала авантюрно-мелодраматичний характер;

• використання фантастики, яка пов'язана з народними повір'ями;

• створення значних народних характерів;

• введення прийому поєднання опису приватного життя з історичними подіями;

• підкреслення залежності долі окремої людини від ходу розвитку історії;

• використання реалістичних рис.

Бахчисарай, Алушта, Чуфут-Кале, Аюдаг, Чатирдаг, Акерман, Балаклава - це лише деякі з місць, що стали близькими для тих, хто читав "Кримські сонети" Адама Міцкевича. Згадані тут назви місцевостей, гір і степів України як на ліричному, так і на описовому рівні нерозривно пов'язані з сонетами Міцкевича. Водночас вони ж накреслюють шлях поетичної подорожі автора, засланого 1824 року до Росії, який вже взимку наступного року вирушив саньми з Петербургу до Одеси. Звідти він двічі плавав кораблем до Криму. Особливо друга, довша подорож, що тривала близько двох місяців, знайшла своє відображення у поетичній формі сонетів