Поняття, предмет, метод і система підприємницького права

ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА ТА ДЖЕРЕЛА ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО ПРАВА

Підприємницьке право не є класичною галуззю права. Воно сформувалося порівняно нещодавно в результаті необхідності врегулювання специфічних відносин, що виникають у зв'язку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

Донедавна підприємницьке право за своєю природою вважалося комплексною галуззю права. На відміну від основних (класичних) галузей права, комплексні формуються не за предметом правового регулювання (тобто сферою однорідних відносин), а за такою підставою (ознакою), як об'єкт правового впливу. В нашому разі таким об'єктом є підприємницька діяльність, що береться як цілісне утворення, яке для свого функціонування вимагає регулювання окремими нормами різних галузей права у комплексі.
Так, у складі підприємницького права переважають норми адміністративного і цивільного права. До норм адміністративного права, предметом регулювання якого є, зокрема, відносини у сфері управління, належать, наприклад, норми, що регулюють порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, порядок отримання ними ліцензій, патентів та інших дозволів тощо. Норми цивільного права регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю — порядок укладання договорів, визначення їх сторін, моменту виникнення праводієздатності та інші питання. Проте у складі підприємницького права не важко виділити також норми фінансового, земельного, трудового та деяких інших галузей права.

Із прийняттям 16 січня 2003 р. Верховною Радою України Господарського кодексу (ГК) України статус галузі підприємницького права дещо змінився. Внаслідок прийняття кодифікованого законодавчого акта було закріплене існування повноцінної галузі права — господарського права. З цього моменту підприємницьке право набуває рис комплексної підгалузі права із збереженням наведених вище ознак. Підприємницьке право є підгалуззю господарського права, як і, власне, підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, співвідносячись з останньою як часткове з цілим.

Предметом підприємницького права, як і будь-якої іншої галузі права, є специфічне коло суспільних відносин. Ці відносини виникають у процесі або у зв'язку із провадженням підприємницької діяльності її суб'єктами — носіями взаємопов'язаних прав і обов'язків, передбачених і забезпечених законом.

Господарські (підприємницькі) відносини за своїм змістом і порядком регулювання суттєво відрізняються від цивільноправових.

Вони є не просто майновими, а організаційно-майновими.

Предметом правового регулювання господарського права є здебільшого відносини, що складаються у процесі виробництва (виготовлення) продукції, надання послуг, виконання робіт як виробничого, так і допоміжного, невиробничого характеру з метою задоволення всього спектру потреб суспільства. В цьому визначенні загострюється увага на тому, що у реальному суспільному житті будь-яка господарська діяльність практично не може здійснюватись автономно, у чистому вигляді, тобто бути, приміром, суто виробничою. Адже їй передує підготовчий період, який досить часто є і доволі складним функціонально, і тривалим за часом. Іноді він пов'язаний із виконанням наукових розробок, які мають суттєво відбитися на якості продукції чи вдосконалити процес її виготовлення, маркетингових досліджень, пошуком фінансових джерел забезпечення всього комплексу робіт та послуг.

Крім того, господарська діяльність може провадитися юридичними особами незалежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності, а також фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності. При цьому ст. З ГК України, яка містить законодавче визначення господарської діяльності, не передбачає обов'язкової ознаки отримання доходу від неї, натомість наголошуючи у ч. 2 цієї статті на тому, що господарська діяльність може здійснюватись як з метою отримання прибутку (у такому разі вона вважається підприємництвом), так і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Предметом правового регулювання підприємницького права є підприємницька діяльність, яка відповідно до ст. 42 ГК України визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, вона є специфічним видом господарської діяльності, яка здійснюється від імені підприємця, під його майнову відповідальність, на його власний ризик і має на меті отримання прибутку.

У підприємницькій діяльності, зокрема, вбачають риси діяльності особливого творчо пошукового, новаторського характеру, під час якої опрацьовуються нові сфери вигідного вкладення ресурсів, ідеї нових комбінацій у виробництві, опанування нових ринків, створення нових продуктів і способів досягнення мети.

Комерційна діяльність, в свою чергу, входить елементом до підприємницької діяльності. Вона обмежується відносинами, які мають місце під час реалізації вже готової продукції, доведення її до споживача, і стосується виконання робіт та надання послуг, в тому числі посередницьких, щодо торгівлі, рекламних заходів, планування нових обсягів продажу, експортно-імпортних операцій, опрацювання способів виходу на зовнішній ринок та інших.

Таким чином, підприємницька діяльність включає в себе комерційну діяльність і є однією зі складових господарської діяльності — більш широкого поняття, що може бути спрямована не тільки на одержання прибутку, а й на виконання програм загальноекономічного, соціального, культурного та іншого значення.

За рівнем (предметом) правового регулювання відповідних відносин підприємницьке право поділяється на публічне і приватне право. Публічне підприємницьке право регулює питання організації державних установ та їх відносини з окремими особами, в тому числі — суб'єктами підприємницької діяльності. Публічними є відносини, пов'язані, наприклад, із ліцензуванням окремих видів діяльності, сертифікацією та стандартизацією продукції (робіт, послуг), здійсненням державного контролю за додержанням зазначених вимог. Адже порушення (недотримання) процесів провадження певних видів діяльності може негативно вплинути не тільки на відповідного суб'єкта підприємницької діяльності, але й на інтереси всього суспільства, значної його частини, прошарків і груп, тобто так звані "публічні (суспільні) інтереси". Приватне підприємницьке право регулює відносини між окремими особами у зв'язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності. Наприклад, укладання між засновниками господарського товариства засновницького договору є проявом приватноправових відносин між ними, оскільки залежить від волі його сторін і, відповідно, не залежить від волі державних органів.

Критерієм поділу підприємницького права на публічне і приватне може бути і метод правового регулювання. Публічним вважається право, якщо в разі порушення інтересів суб'єкта підприємницької діяльності правовий захист надається на вимогу особи, що представляє державу, незалежно від волі потерпілої особи. Наприклад, органи прокуратури в силу повноважень, наданих їм ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до господарського суду із заявою про захист інтересів держави, навіть якщо конкретна особа (наприклад, державне підприємство, установа, організація) і не зверталася із відповідним проханням. Приватним є право в разі, якщо правовий захист надається на вимогу окремої особи, чиє право порушено (якщо підприємство чи організація звертається до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів самостійно).

Із питанням про предмет підприємницького права тісно пов'язане питання про його метод, тобто спосіб впливу на відповідні відносини. Метод підприємницького права обумовлений специфікою методів тих галузей, норми яких входять до складу цієї галузі. Наприклад, майнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю, регулюються нормами різноманітних галузей права; відповідно й методи регулювання в кожному разі різні. А саме: метод владних розпоряджень — при плановому розподілі матеріалів і коштів, що переважало при адміністративно-командному управлінні державним сектором (адміністративне право); метод заборони під загрозою покарання — при злочинних посяганнях на власність (кримінальне право); метод договору — при безпосередньому провадженні підприємницької діяльності її суб'єктами, які вступають у майнові правовідносини як рівноправні сторони (цивільне право); метод рівноправ'я — при регулюванні майнових відносин між подружжям, що виникають у разі поділу майна суб'єкта підприємницької діяльності, заснованого на базі спільного сумісного майна подружжя (сімейне право) та ін. Загалом методом підприємницького права є, переважно, дозвільний метод (для суб'єктів підприємницької діяльності — "дозволено все, що не заборонено законом"; для публічних органів влади — "дозволено те, що встановлено законом").
Підприємницьке право, як і будь-яка інша галузь права, не є сукупністю норм, що регулюють відносини певного виду. Всі норми взаємопов'язані й формують систему із більш-менш чіткою внутрішньою структурою і внутрішнім поділом.

У межах галузі підприємницького права виділяються правові інститути — сукупність норм права меншого обсягу, що регулюють споріднені відносини в межах тієї групи суспільних відносин, які становлять предмет галузі, тобто відносин у сфері провадження підприємницької діяльності. Наприклад, інститутами підприємницького права є інститути договірного права, права промислової власності, захисту економічної конкуренції, інститут регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Сукупність інститутів, в свою чергу, дозволяє виділити в межах галузі підприємницького права Загальну та Особливу частини. Вищенаведене дає змогу визначити підприємницьке право як систему загальнообов'язкових норм (правил), що регулюють відносини у сфері зайняття підприємницькою діяльністю, встановлюються і охороняються державою.