Забезпечення міжнародної та національної безпеки

1. Суть понять „національна” та „міжнародна” безпека.

2. Загрози міжнародній безпеці

3. Способи забезпечення міжнародної безпеки:

3.1. Міжнародні організації в сфері забезпечення міжнародної безпеки.

3.2. Підходи до забезпечення

3.3. Теорія мирного співіснування та міжнародної співпраці

4. Проблеми етики в міжнародних відносинах.

 

Прогрес цивілізованого суспільства полягає у постійному зростанні безпеки особистості і власності

Дж. Ст. Мілль

 

В сучасних умовах тісної взаємодії країн і розвитку нових видів озброєнь національна безпека все більше залежить від стану міжнародної безпеки. Нові засоби слідкування практично виключають загрозу раптового нападу чи несподіваних змін сили протвника.

Основним фактором функціонування суб’єкта міжнародних відносин є здатність його забезпечити власну безпеку і протидіяти міжнародним загрозам.

 

Національною безпекою в міжнародному середовищі можна вважати:

- стан відсутності прямих чи прихованих загроз для існування та розвитку держав,

- здатність держави їм ефективно протистояти.

 

Національна безпека держави — це стан захищеності від внутрішніх та зовнішніх загроз життєво важливих інтересів держави та суспільства:

- його територіальної цілісності

- суспільно-політичного устрою,

- культурних цінностей, що становить основу матеріального та духовного життя держави.

 

Такий стан справ забезпечується діяльністю, як зменшує або відвертає ймовірні загрози та забезпечує захист в період загроз.

Для її забезпечення створюється система забезпечення національної безпеки – комплекс організаційних структур, засобів і певних заходів, що здійснюються з метою розробки та реалізації рішень для захисту життєво-важливих інтересів країни. Для цього держава повинна мати:

- Правову базу, що забезпечує певні структурні зобов’язання

- Ресурсний потенціал, необхідний для захисту національних інтересів із використанням доцільної кількості сил і засобів у потрібному місці.

- Кожна країна формує власну стратегію національної безпеки, де визначає коло потенційних загроз та шляхів її усунення

 

Виходячи з цього не слід розуміти поняття міжнародної безпеки як суму національних безпек держав світу, тобто як ситуацію при якій досягнення власної безпеки державами світу автоматично призводить до всезагальної стабільності.

 

Міжнародну безпеку можна розуміти як стан відсутності прямої чи прихованої загрози виникнення конфліктів, або-здатність провідних держав світу чи колективних міжнародних інституцій ефективно їм протистояти.

Міжнародна безпека – це а) такий стан міжнародних відносин, який виключає порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якого народи можуть суверенно без втручання та тиску з боку визначити шляхи та форми свого суспільно-політичного розвитку

б) діяльність держав і міжнародних інститутів щодо підтримання такого стану, універсальнасистема механізмів, заходів і гарантій якого виключає застосування сили в міжнародних стосунках.

 

Різниця національної і міжнародної безпеки між слабкістю окремої держави і системи в цілому.

Традиційна проблема міжнародної безпеки – захист слабких держав

 

У сучасній світовій політиці міжнародна безпека розглядається як важлива функція світового співтовариства і реалізується на основі:

- процесу роззброєння,

- закріплення взаєморозуміння та взаємної довіри між державами,

- мирного врегулювання конфліктів, що виникають.

Мміжнародна безпека виступає лише як сприятливе зовнішнє середовище для розвитку держав. Традиційне завдання міжнародної політики саме забезпечення безпеки держави.

 

Міжнародну безпеку класифікують:

1. За масштабами:

1.1. Міжнародна регіональна, (в межах того чи іншого регіону світу)

1.2. Міжнародна глобальна, (власне міжнародна безпека в глобальному масштабі);

2. За сферами забезпечення (відповідно до засобів):

2.1. Безпека у військовій сфері,

2.2. Безпека у політичній сфері,

2.3. Безпека у економічній сфері,

2.4. Безпека у гуманітарній сфері,

Політична безпека означає стійкість державного і суспільного ладу конкретної країни від зовнішніх і внутрішніх впливів.

Військова безпека забезпечується військовим потенціалом, наявністю засобів "стримування" шляхом залякування (ядерною зброєю). Державна безпека значною мірою залежить від економічної безпеки.

Економічна безпека країни визначається ступенем самозабезпечення економіки і її ефективністю. Економічні проблеми відбиваються перш за все на соціальній стабільності держави. Остання є стійкістю до зовнішніх і внутрішніх несприятливих дій і внутрішньою рівновагою суспільства.

У екологічній безпеці як би перехрещуються економічна безпека і соціальна стабільність, аж до останнім часом питання екологічної безпеки в Росії не викликали особливих турбот ні у керівників, ні у громадськості. зараз екологічний клімат різко змінився.

 

3. За суб’єктністю (стосується національної):

3.1. Безпека людини,

3.2. Безпека підприємства,

3.3. Безпека держави.

Звідси справжня безпека у наш час може бути забезпечена тільки як комплексна, така, що охоплює всі сфери суспільної життєдіяльності держави, суспільства і особи В політиці безпеки повинна передбачатися система засобів, що блокує причини всіх видів небезпеки, з якими зіткнулося людство.

На сьогодні питання міжнародної безпеки включає не лише питання конфліктів, але й відвернення інших загроз існування людства, таких, як глобальні проблеми і глобальні економічні кризи.

 

Згідно закону.№ 257 1947 року під національною безпекою в офіційних американських джерелах розуміється умова функціонування держави, що є результатом оборонних (захисних) заходів, які підвищують невразливість держави від загроз зовнішніх та внутрішніх ззовні або зсередини у відвертій чи прихованій формі.

Такий підхід до безпеки держави витікає з постулату про те, що міжнародні відносини є результатом зіткнення держав які, спираючись на наявні ресурси, переслідують свої цілі як для забезпечення безпеки, так і експансії.

Подати концепцію безпеки: Росії –коло дружніх держав, США, України

Період “холодної війни” був оптимальним для збереження міжнародної безпеки (Мэмо 2-95 Л.Фрідмен):

- вона сприяла європейській інтеграції і імпульсом для економічного зростання країн-учасників;

- військові стратеги мали чіткі орієнтири дій

- система безпеки будувалась на невтручанні 2-х держав у внутрішні справи один одного (що розповсюджувалось і на країни сфери впливу)

- при цьому СРСР контролював найбільш некеровані частини континенту (Схід і частково Азія).

 

Джерела небезпеки

 

1. Порушення балансу сил. Традиційно основа безпки – це силова рівновага, яка порушується, через виникнення нових видів загроз, які не можна нейтралізувати традиційними методами. Однак.навіть коаліція веде до безпеки не завжди (створення троїстого созу і Антанти), а лише за конкретних умов (щодо цього теє нема єдиної думки):

1. Коли партнери розуміють під стабільністю одне і теж:

- (типи раціональності:

 

· Щоб прибуток переважав над витратами

· Отримати хоч щось

· Щоб інший втратив більше

· Собі Макс шкода, але щоб інший втратив хоч щось

· Будь-які затрати, але отримати те, що хочеться

- зараз різні складові євразійської (акцент на військову складову) і євроатлантичної (на невійськові методи врегулювання конфлікту) систем безпеки.

2. Сторони інформовані пронаміри один одного

3. Є дієвий механізм врегулювання конфлікту

 

В цій ситуації і виглядає доцільним ідея заміни національного суверенітету – наднаціональним – відстуність монополії окрмої Д на генерування і вирішення міжнародних конфліктів. Однак і це не гарантія. Оскільки слід передбачити механізм внутрішнього торгу та є небезпека повільного прийняття рішень,

Є можливість швидкої зміни потнеціалу країни і порушення системи рівноваги.

2. Зміна структури регіональної чи світової системи.

2.1. Розпад СРСР означав, що Москва знімає з себе відповідальність за “порядок на Сході”, який став потенційним джерелом конфліктів.

2.2. В результаті розпаду соціалістичної системи зявилася велика кількість нових субєктів міжнародних відносин. Спробою мирного виведення пострадянських держав з-під впливу СРСР була їх орієнтація на демократію і ринковий розвиток, які для цих регіонів були передчасними і в свою чергу стали потенційним джерелом конфліктів оскільки:

- привели до влади сили, інтереси яких не співпадають з загально державними і світового співтовариства

- підняли на новий рівень міжетнічні конфлікти і територіаьні суперечки.

- Якість еліт, що формують зовнішню і внутрішню політику

2.3. Лідери нових суб”єктів міжнародних відносин з розпадом 2полярної системи в світі з”явилась значна кількість – слаборозвинутих країн, яких є недостатньо компетентними і схильні вирішувати політичні проблеми примітивними і жорстокими методами. Демократія – право всіх, в т.ч. і їх, тому середній рівень тих, хто приймає рішення суттєво знизився і вони керуються переважно власними амбіціями, а не загальними інтересами (середній рівень людства кінця ХХ ст. не повинен викликати ілюзій).

3. Домінування національних інтересів над принципами колектвної безпеки.

Держави, які вже не відграють домінуючої ролі, оскільки втратили контроль над: інформаційними потоками, фінансовими ресурсами, міграційними потоками, екологією тощо. Делегують частину повноважень міжнародним організаціям, інтеграційним обєднанням.

Міжнародні організації, які відбирають в д частину повноважень. Намагаються диктувати свої умови. Часто в них переважабть інтереси певних країн.

ТНК, які легко перетинають державні кордони можуть чинити політичний та економічний тиск на інших акторів. До речі зацікавлені в слабкості Д, які. на їх думку „повинні відкрити ворота і залишити будь-яку думку про автономну економічну політику”. Для цього нерідко заходи по консервуванню технологічної і економічної відсталості приймаючої країни.

Держави підозріло ставляться один до одного і дбають про власні інтереси. що знижує можливості співробітництва. Кожен хоче стати сильнішим і боїться, що це зробить інший. Відносини між ними характеризуються як боротьба і співробітництво одночасно. (а приховане суперництво і конкуренція і раніше в Європі вирішувалися через війни)

4. З”явилися й нові виклики та загрози стабільності та сталому соціально-економічному розвитку в світі:

— розширення міжнародного тероризму, для якого не існує кордонів,

— формування могутніх незаконних збройних формувань,

— розкрадання ядерних матеріалів і поширення ядерних технологій,

— глобалізація процесів організованої злочинності,

— пробеми міграції, в т.ч. неконтрольованої (національних меншин, депортованих народів, біженців)

— криза західної цивілізації (Павло І „ у молодго покоління знизились стимули до праці, що було мотивацією для старших поколінь” (Шмелев – росії бракує китайців)