Сутність соціальної педагогіки як науки. Предмет, мета, завдання, принципи та функції

Завдання соціально-педагогічної науки можна поділити на постійні та тимчасові. Аналіз науково-педагогічних дослідження дозволяє до постійних завдань соціальної педагогіки як науки віднести: o здійснення соціальної адаптації людини; o забезпечення соціалізації як інтегрованого процесу становлення й розвитку особистості; ' аналіз та осмислення основних рівнів соціалізації особистості;

o організацію й забезпечення міждисциплінарних зв'язків соціальної педагогіки та міждіяльнісних зв'язків соціально-педагогічних технологій; o розкриття принципів даної науки та вивчення тенденцій їх розвитку; o вивчення та аналіз соціально-педагогічної теорії і практики зарубіжних країн; o з'ясування методологічних засад соціальної педагогіки; o розробку теорії та методики виховання особистості в соціумі; ' -дослідження закономірностей взаємодії особистості й соціуму;

o пошук методів та засобів попередження проблем; ' виявлення й обгрунтування шляхів усунення причин, що породжують ці проблеми;

' розробку власне соціально-педагогічних форм і методів виховання; o організацію наукових досліджень, конференцій та семінарів із проблем соціальної роботи; o видання наукової та методичної літератури;

' узагальнення досліджень інших наук з проблеми взаємодії людини з суспільством та деякі інші.

Провідними принципами соціально-педагогічної діяльності вис­тупають гуманізм, демократизм, компетентність. Гуманізм тісно по­в’язаний з вірою у потенційні можливості та стимулюванням актив­ності тих, з ким працює соціальний педагог, й визначається переконанням у тому, що для суспільства цінною є кожна людина, а ефективна допомога можлива лише за умови активної участі у цьо­му процесі того, на кого вона спрямована, до того ж, в оцінці якості наданих послуг і допомоги, в першу чергу, необхідно орієнтуватися на думку тих, хто їх отримує. Принцип демократизму передбачає створення умов для актив­ної взаємодії та забезпечення діалогу сторін з різними позиціями та інтересами; інтеграцію різнорідних зусиль і спільних підходів з ме­тою розв’язання соціально-педагогічних завдань; розвиток волон­терського руху; забезпечення прямого і зворотного зв’язку учасників взаємодії; розширення джерел отримання необхідної інформації про стан процесів, які регулюють соціально-педагогічну діяльність. Принцип компетентності передбачає професійну підготовленість фахівця, його вміння обирати оптимальні варіанти соціально-педа­гогічної роботи.

Згідно з класифікацією М.А.Галагузової, основними функція­ми діяльності соціального педагога є: діагностично-прогностична, посередницька, корекційно-реабілітаційна, охоронно-захисна, попереджувально-профілактична, евристична. Вони напов­нюються конкретним змістом діяльності, а саме: - діагностично-прогностична функція передбачає вивчення дитини, її становища і станів у різних виховних середовищах і ситу­аціях, відносин у сім’ї, школі, з дітьми в різних групах, індиві­дуальних можливостей і потенцій виховного середовища; - посередницька полягає у координації та об’єднанні зусиль різних спеціалістів і організацій, які здатні захистити права дитини, встановити її статус, допомогти у вирішенні актуаль­них проблем; - корекційно-реабілітаційна спрямована на пошук шляхів і варі­антів виходу з життєвої кризи, соціально-педагогічну підтрим­ку і супровід; охоронно-захисна полягає у захисті прав та інтересів дитини, соціально-педагогічній роботі з сім’єю; - попереджувально-профілактична розрахована на спрямування діяльності дитини на вивчення і дотримання соціальних норм, проведення змістовного дозвілля, самоаналіз і самовихован­ня; вивчення і поширення кращого досвіду соціального вихо­вання; - евристична функція націлена на допомогу в створенні умов для розвитку здібностей і талантів дитини.