Для волосся царя повинна бути ось така бритва, - сказав візир і дав цирульникові золоту бритву

Василь Симоненко

Як хлів пожежників підвів

Дивний чоловік Іван Цибуля. Мабуть, робить йому було нічого, так він узяв і побудував сарай. Воно, звісно, без такої споруди в господарстві не обійтися, але Василь Іванович Руденко та його пожежна команда підозрівають, що то чоловік усе на зло їм робить.

— Він не сарай побудував, а свиню нам підсунув, — нарікає інструктор пожежної команди Іван Вдовика, чубатий і дебелий парубок. — Не міг він худобу свою надворі тримати чи що? Он дикі звірі живуть же без сараїв…

Василь Руденко замріяно додає:

Кажуть, первісні люди жили в печерах. Отоді лахва була нашому братові, пожежникові. Спи собі, скільки захочеш, і ніхто тебе за ноги смикать не буде. А тепер хіба дадуть людині спокійно поспати? Де там!

Дійсно, Василеві Івановичу і його трьом орлам-пожежникам важкувато живеться. Як не є, а покотом спати не дозволяють — по черзі доводиться. Виручає, правда, та обставина, що пожеж у Драбові майже не буває. Якби не отой сарай, що його так необачно побудував Іван Цибуля, то, може, ніхто б і не знав, що там пожежники цілими днями роблять — чи сплять, чи в карти грають.

А то сарай підвів. Він же, глиняна його душа, стояв, стояв та й загорівся. Прибіг тоді один дядько до приміщення пожежної команди (а воно за 200 метрів від хліва того стоїть). Разів десять гукнув:

Ґвалт! Пожежа!

Це не подіяло. Тоді дядько давай у рейку бити. Кілька хвилин гатив, доки з дверей не виглянув заспаний Руденко:

Чого ви шумите, мов горить що! — визвірився на дядька. — Тільки працювати заважаєте. Але згодом він таки второпав, у чому справа. Підвелися тоді його орли, сіли в машину і, сповнені почуття власної гідності, рушили до палаючого хліва.

Це видовисько було варте пензля великого митця. З колосальною швидкістю машина подолала відстань у тридцять метрів. Потім чмихнула. Потім стала і стояла, а навколо неї кружляли мужні борці з вогнем. Потім машина знову рушила і доїхала аж до хліва. Пожежники взялися за помпу і викачали з неї добру краплю води.

Швидко сарай горів, та не швидко вода качалася. Вже коли на згарищі тліла одна головешка, вдарила вода з брандспойта. Націлилися хлопці-молодці в головешку і ошпарили її так, що аж зашипіла.

Знай наших! — гордо проголосив Василь Руденко, і пожежники з піснею «Догорай, гори, моя лучинушка» переможно рушили назад.

Вже коли знову вкладалися спати, Василь зі смутком у голосі мовив:

Це ж нас ще лаять будуть, що пожежу проґавили. А причому тут ми? Хіба ми той хлів підпалили? Мені саме такий сон хороший снився. Ніби ми в золотонісців у футбол виграли. Жаль, що додивитись не дали. Ну, нічого. Задрімаю ще разок. Може, знову те саме присниться.

Продавець розуму

Казахські казки

У колишні часи був один цар. Щодня він сідав біля вікна і спостерігав, що робить його народ. І ось якось він відмітив, що народ зібрався в одну купу, а потім розійшовся. Цар запитав свого візиря.

Чому он на тому місці збирався народ? Візир відповів: — Туди щодня приходить одна людина і продає розум, а присутні купують у нього цей розум.

Цар був спантеличений. «Якщо Бог не дав розуму, - подумав він, - те як же його купиш?» І ось він прийшов до продавця розуму і сказав:

Чи є у тебе відповідний для мене розум?

Хто ви такий будете? — запитав продавець.

— Я цар! — відповів повелитель. Тоді продавець сказав:

Якщо ви цар, то у мене є відповідне для вас повчальне слово, але ви раніше повинні дати мені тисячу грошей.

Цар дав йому тисячу. Тоді продавець сказав:

Всяку справу починай подумавши; не подумаєш — пошкодуєш.

Слова ці цар наказав написати на всіх стінах свого будинку для того, щоб кожен міг їх прочитати.

Одного разу цар покликав до себе цирульника. Коли цирульник йшов до царя, то його зустрів візир і запитав:

Якою бритвою ти голитимеш пана? Цирульник показав свою бритву з дерев'яною ручкою.

Ось цею, - сказав він.

Для волосся царя повинна бути ось така бритва, - сказав візир і дав цирульникові золоту бритву.

Цирульник заткнув свою бритву за пояс і узяв в руки золоту бритву. На коли він увійшов до царя, то звернув увагу на напис. Цирульник був грамотний. Він прочитав: «Всяке справи починай подумавши; не подумаєш — пошкодуєш.» Цирульник дістав свою бритву і став голити пана, а золоту поклав перед ним на стіл. Цар з гнівом запитав його: