Принципи Імпульсів розвитку 6 страница

Екологічний аудит (англ. - environmental audit). Український термін є калькованим перекладом англійського терміна; через це часто виникають ситуації, коли його плутають з фінансовим аудитом. За змістом екоаудит близький до російського поняття «зкологическое обследование (ревизия)» і до українського «екологічне обстеження/огляд». За визначенням Міжнародної організації зі стандартизації, екологічний аудит - це процес екологічної перевірки, який має систематично проводитись і документуватись; він полягає в отриманні й оцінці об'єктивної інформації з метою визначення відповідності критеріям аудиту конкретних екологічних заходів, умов, систем управління чи інформації про них з подальшою передачею результатів цього процесу замовнику.

Подробиці

Концепція еколог/'чного аудиту була вперше розроблена в США наприкінці 70-к років і спочатку застосовувалася для перевірки дотримання компаніями екологічного законодавства і нормативів. Екологічний аудит часто передбачає такі види аналізу:

• аудит (перевірка) дотримання екологічного законодавства, нормативів і правил (у тому числі встановлених самою компанією), аналіз екологічної діяльності компанії;

• аудит системи управління природокористуванням;

• перевірка сертифікації компаній;

• перевірка сумлінності дотримання компанією екологічних зобов'язань, особливо за умов придбання чи злиття компаній;

• перевірка заяви чи звіту компанії про екологічну діяльність.

553

Екологічний аудит є також частиною післяпроектної оцінки впливу на навколишнє середовище, коли порівнюються вплив реальної діяльності з його оцінкою на передпроектній стадії. Екологічний аудит компанії часто проводиться на вимогу громадськості чи акціонерів компанії для з'ясування ставлення її керівництва до навколишнього середовища.

Екологічний аналіз життєвого циклу продукції (англ. варіанти: environmental life-cycle approach or analysis; cradle-to-grave analysis; останнє означає «аналіз - від колиски до могили») - це аналітичний метод оцінки ефектів впливу на навколишнє середовище протягом усього часу існування даної продукції (виробу): з моменту її створення до знищення. При цьому звичайно називають такі основні етапи життєвого циклу продукції:

• наукові дослідження і розробки;

• конструкторська підготовка;

• технологічна підготовка;

• виробництво вихідних матеріалів і енергоресурсів;

• транспортування і зберігання природних ресурсів;

• виготовлення і пакетування продукції;

• транспортування, зберігання і продаж продукції;

• використання продукції споживачем;

• утилізація (ліквідація) відходів продукції після її використання.

Примітка

Мета цього методу — оцінити величину попередніх (минулих) та ймовірність подальших (майбутніх) впливів продукції (товару) на навколишнє середовище. Фірми використовують результати аналізу для оцінки альтернативних наслідків виробництва і використання певної продукції шляхом їх урахування в процесах прийняття рішень, аналізу ризику, обґрунтування сценаріїв своєї діяльності й аналізу проектів.

Міжнародні стандарти екологічного менеджменту та аудиту ™ це регламентовані міжнародною організацією зі стандартизації (The International Organisation for Standartisation -ISO) порядок і зміст робіт і документів у сфері екологічного управління й аудиту.

Історія питання

У 1992 році у Великобританії, що лідирувала в галузі формування економічного інструментарію в природокористуванні, з'явився новий вид стандар-

554

ту. Вперше стандартизувалася не наявність шкідливих речовин у матеріалах чи компонентах середовища, не технічні параметри машин, а порядок управлінської" процедури. Стандарт був розроблений Британським інститутом стандартизації, названий специфікацією (specification) на системи екологічного менеджменту (Environmental Management Systems - EMS) і вкпючений до Британської системи стандартів під номером BS 7750. Стандарт регламентував:

• види робіт з екологічного управління;

• види і зміст необхідних документів;

• права й обов'язки окремих виконавців;

• оцінку ступеня впливу на природне середовище підприємства чи його постачальників;

• екологічні цілі і завдання підприємства;

• аналіз стадій, процесів і видів діяльності, що можуть викликати екодест-рукцію;

• розробку програми дій з екологічного удосконалення і відповідальних за окремі види робіт;

• детальні рекомендації з перевірки (аудиту) функціонування системи;

• системи реєстрації подій;

• графік внутрішніх і зовнішніх перевірок.

Зазначена система Британських стандартів була також прийнята Нідерландами, Фінляндією і Швецією. Трохи пізніше Франція, Ірпандія та Іспанія розробили власні системи подібних стандартів.

У 1993 р. комітет з питань екологічного менеджменту Міжнародного інституту стандартизації (ISO) у Женеві розробив спеціальну серію міжнародних стандартів ISO 14000, що регламентує схеми екологічного менеджменту й аудиту (Environmental management and audit scheme - EMAS).

Серія розроблялася на основі двох документів: (1) згаданого британського стандарту систем екологічного менеджменту (EMS) BS 7750 і (2) чинної в Європейському Співтоваристві міжнародної системи стандартів управління якістю продукції, так званої Системи всеохопного менеджменту якості (Total Quality Management - TQM) ISO 9000. Остання передбачала контропь якості виробів і поспуг протягом усього життєвого цикпу продукції: від виробництва сировини до кінцевого розміщення відходів.

Кращі риси двох названих систем і увібрапа в себе міжнародна серія ISO 14000 (Sunderland, 1996; Stoesser, 1996).

Система екологічних стандартів ISO 14000 орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрації шкідливих речовин, ін.)> не на технічні характеристики чи технологічні рішення (наприклад, використовувати чи не використовувати певні технології), а на принцип постійного удосконалення. Зокрема, згідно з цими стандартами, існує вимога використовувати «найкращу доступну технологію». Основні документи серії

555

ISO 14000 не містять ніяких абсолютних вимог до впливу підприємства на навколишнє середовище, за винятком того, що підприємство в спеціальному документі повинне заявити про своє бажання дотримуватись національних стандартів. Подібний характер міжнародних стандартів обумовлений, по-перше, тим, що вони не повинні суперечити сферам дії конкретних національних стандартів; по-друге, тим, що вони спрямовані не на досягнення певного абсолютного рівня, а на постійне відносне вдосконалення; по-третє, тим, що це все-таки стандарти не технічних умов, а економічних процедур. Стандарти ISO 14000 згруповані за трьома напрямками:

• регламентація загальних принципів;

• формування інструментарію;

• управління екологічною якістю продукції.

З першоджерела

Перелік стандартів ISO 14000 має такий вигляд:

1. Принципи екологічного менеджменту:

ISO 14001: Система екологічного менеджменту (EMS) - специфікації і посібник з використання.

ISO 14004: EMS — загальний посібник із принципів, систем і методів. ISO 14014: Посібник з визначення «початкового рівня» екологічної ефективності виробництва.

2. Інструменти екологічного контролю й оцінки:

ISO 14010: Посібник з екоаудиту. Загальні принципи. ISO 14011: Посібник з екоаудиту - процедури аудиту, аудит систем екологічного менеджменту.

ISO 14012: Посібник з екоаудиту - критерії" кваліфікації екологічних аудиторів. ISO 14031: Посібник з оцінки екологічних показників діяльності організацій.

3. Стандарти вимог на продукцію:

ISO 14020: Принципи екологічного маркування продукції". ISO 14040: Методика оцінки «життєвого циклу» - оцінка (серія) екологічного впливу, пов'язаного з продукцією на всіх стадіях її життєвого циклу. ISO 14050: Словник термінів (глосарій) з екологічного менеджменту. ISO 14060: Посібник з обліку екологічних аспектів у стандартах на продукцію. (ISO/DIS 14001: Specification for Environmental Management System.

Specification with guidance for use (Geneva, Switzerland: International Organisation

for Standardisation, August, 1995)).

Офіційно стандарти ISO 14000 є добровільними. Вони не підміняють законодавчих вимог і служать фірмам своєрідним посі-

бником стосовно самозобов'язань у сфері природокористування. Однак усе більше компаній застосовують ці стандарти - і мають для цього причини.

По-перше, існує м'який пресинг із боку міжнародних організацій. Наприклад, провідні банки Швейцарії та Німеччини не виділяють кредитів без екологічного обґрунтування проектів. У цьому відношенні зазначена система стандартів є однією з небагатьох, що визнаються банками. Недавно ЄС оголосив про намір допускати на свої ринки тільки ISO-сертифіковані компанії.

По-друге, впровадження системи екологічного менеджменту надає компаніям додаткові переваги.

Примітка _____________________________________________________

Звичайно називають такі переваги впровадження ISO-стандартів:

• полегшується вирішення екологічних проблем, підвищується відповідальність, досягається чіткий розподіл обов'язків;

• забезпечується системний підхід;

• створюється можливість зменшення витрат внаслідок більш раціонального використання води, сировини, енергії, зменшення відходів;

• гарантується відповідність вимогам природоохоронного законодавства, мінімізується ризик залучення до судової відповідальності;

• поліпшуються взаємини працівників фірми з громадськістю (зближаються інтереси підприємства і суміжних суб'єктів);

• поліпшується позиція підприємства на ринку {підвищується його репутація, конкурентоспроможність);

• досягається оздоровлення середовища і виробничих процесів на самому підприємстві;

• створюються передумови залучення висококваліфікованої робочої сили;

• виникають можливості завоювання ринків «зелених продуктів»;

• збільшується оціночна вартість основних фондів (це буває корисним, бо створює можливість одержання додаткових кредитів).

Цифри і факти

Швейцарська фірма SQS провела опитування близько 500 європейських компаній, які використовують ISO-стандарти, на предмет ефективності екологічної сертифікації. Результати опитування показали, що понад 80% компаній вважають цю діяльність ефективною, у тому числі 60% окупили свої капіталовкладення за один рік. Крім того, 80% тих, що дали позитивний відгук, упевнені в майбутньому одержанні доходів від проведених заходів (Кисільова, 1998).

557

У зв'язку з рішенням України приєднатися до Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (GATT) і вступити до Всесвітньої організації торгівлі (WTO), вона першою з країн СНД з 1 січня 1998 року ввела на своїй території стандарти серії ISO 14000 як добровільні стандарти, що діють у сфері екологічного управління (ДСТУ, 1997).

Місцеві ініціативи щодо забезпечення сталого розвитку (Місцева агенда - 21) (англ.: Local Agenda - 21). Суть таких ініціатив у реалізації рішень Ріо-конференції 1992 року, яка прийняла «Порядок денний на XXI століття» (Agenda-21) (Ріо-де-Жанейро - Йоганнесбург, 2002). Основна ідея, що пролунала на конференції: стійкого (невиснажливого) стану природних систем планети можна досягнути тільки на основі децентралізованого підходу до врахування місцевих особливостей у розвитку соціально-економічних систем. Саме тому на конференції пролунало гасло: «Думати глобально - діяти локально!». Однак окремі особливості територіального управління не означають відсутності загальних принципів у методах керування. Однією з таких спільних рис є перехід органами місцевого самоврядування від планів і програм соціально-економічного розвитку (доповнених програмами охорони природи) до єдиних планів/програм, що передбачають сталий соціально-економічно-екологіч-ний розвиток (Local Agenda - 21). Таким чином, природокористування з другорядної сфери перетворюється на базовий компонент формування планів територіального розвитку.

Зокрема, в прийнятій у 1994 р. в датському місті Олборзі «Європейській хартії міст і територій сталого розвитку» можна виділити такі принципи планування стійкого розвитку (СР) на території:

• програми СР мають сприяти підтримці стійкого розвитку природних систем (зокрема, темпи споживання невідтворюваних природних ресурсів не повинні перевищувати темпів їх заміни відтворюваними ресурсами, а темпи споживання відтворюваних ресурсів - темпів їх природного поповнення);

• розвиток економіки і суспільства повинен сприяти формуванню стилю життя, адекватного ідеям стійкого розвитку;

• принципові рішення з розвитку територій повинні враховувати думку людей, що там живуть;

• дана територія не повинна створювати екологічних проблем майбутньому населенню;

558

• дана територія не повинна створювати екологічних проблем сусіднім територіям; у разі потреби ці проблеми повинні вирішуватися спільно;

• інвестиції мають сприяти підтриманню природного капіталу, зниженню рівня експлуатації природних систем, збільшенню частки використання відновних ресурсів, ефективному використанню матеріальних і енергетичних ресурсів;

• землевпорядкування має сприяти підвищенню ефективності використання земель;

• організація транспорту має відбуватися шляхом розвитку громадських видів транспорту, а також умов для пересування велосипедами й пішки;

• засоби масової інформації повинні сприяти підвищенню відповідальності громадян як за місцеві екологічні проблеми, так і за збереження клімату планети;

• міське управління має розвиватися шляхом розвитку самоврядування і максимального залучення громадян до вирішення найважливіших проблем;

• має постійно діяти система мотиваційних інструментів, які б сприяли вирішенню завдань стійкого розвитку.

До цього слід додати, що процедура «Local Agenda - 21» (LA-21) передбачає систему конкретних механізмів і інструментів, яка постійно вдосконалюється завдяки накопиченню досвіду міст і муніципалітетів багатьох країн. Серед подібних механізмів та інструментів - процедура пошуку консенсусу і партнерства різних соціальних груп і громадян, що проживають на даній території; система постановки цілей і завдань; система критеріїв і показників контролю, оцінки і планування; система освітніх, тренінгових програм; система мотиваційних інструментів і багато іншого.

Існують і багато міжнародних організацій, що узагальнюють і систематизують досвід з удосконалення LA-21, у тому числі: Міжнародна рада місцевих екологічних ініціатив (ICLEI), Європейська асоціація екологічно орієнтованих міст; Міжнародна асоціація міського розвитку (INTA) та інші.

Мабуть, найбільш важливою рисою місцевих процедур формування умов сталого розвитку територій є їх динамізм. Не випадково в одному з посібників до розробки «Local Agenda -21» сказано: «Програма сталого розвитку - це не документ, а процес». Це стосується і самого розвитку.

559

Розділ 2 3

атегія і тактика реалізації екологічної політики

23.1. Поняття стратегії і тактики в екологічній політиці

Екологічний стан будь-якого економічного суб'єкта (країни, регіону, підприємства) обумовлюється його цілеспрямованою екологічно орієнтованою діяльністю. У цьому зв'язку доцільно зупинитися на трьох ключових поняттях, пов'язаних з управлінням екологічною сферою діяльності, а саме: екологічна політика, екологічна стратегія і екологічна тактика.

Всі три поняття передбачають міру впорядкування в просторі і часі певних видів діяльності. В першому наближенні їх можна було б розмежувати таким чином. Політика передбачає, по-перше, високий (як правило, найвищий) рівень економічного суб'єкта (зокрема держави або міждержавного утворення); по-друге, системне, комплексне погодження дій (а не окремі заходи); по-третє, найбільш принципово важливу і укрупнену лінію поведінки. Стратегія і тактика підпорядковуються реалізації політики і можуть визначити лінію дій будь-якого господарського суб'єкта. При цьому: якщо стратегія передбачає більш довгострокові, значні і важливі настанови, то тактика бере до уваги більш короткострокові орієнтири, що деталізують засоби реалізації стратегії.

Примітка

Слід наголосити на певній умовності зазначених понять. Ця умовність полягає в тому, що не існує визначених, фіксованих критеріїв віднесення певних явищ чи дій до розгляду того або іншого поняття. Існує пише лінія умовного зв'язку між цими поняттями, коли стратегія підпорядковується політиці, а

561

тактика, у свою чергу, — стратегії. Тим не менш вживання в мовній практиці або літературі цих понять значною мірою ґрунтується на індивідуальних особливостях сприйняття і змістових відносинах, що їх надають ті чи інші фахівці або автори згаданим елементам термінології. Зокрема, ціпком можливо, що в деяких випадках екологічна політика буде названа еколо- гічною стратегією, а стратегія — тактикою. Часто зміна термінів відбувається при переході з одного рівня управління на інший: те, що є стратегією для нижчого рівня, може вважатися тактикою на біпьш високому рівні. І це природно. Масштаби предметів і об'єктів управління збільшуються з підвищенням рівня управління.

З урахуванням тих традицій, що існують в науковій і навчальній літературі, можна дати такі визначення.

Екологічна політика - це здійснювана економічнім суб'єктом вищого рівня (державою, міждержавним утворенням) генеральна лінія дій або система заходів, що визнають напрями природокористування і стан довкілля. Екологічна політика визначає екологічну спрямованість діяльності окремих складових господарського суб'єкта згідно з його цілями, завданнями та інтересами. З екологічною політикою пов'язані структурна, інвестиційна, фінансово-кредитна, соціальна, зовнішньоекономічна, науково-технічна, податкова, бюджетна політика суб'єкта господарювання.

У широкому розумінні екологічна стратегія поєднує довгострокові, найбільш принципові, важливі настанови, плани, наміри керівництва суб'єкта господарювання щодо екологічної діяльності.

Екологічна стратегія. Сутність стратегії можна коротко виразити через дві ключові функції, які вона забезпечує:

• визначення цільової настанови, перспективних напрямків і траєкторії руху даного господарського суб'єкта в часі й просторі;

• створення динамічної моделі доцільної, системної діяльності людей, що враховує вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

У літературі зазначені два змістовні відтінки розглянутих функцій стратегії часто відрізняються термінологічно. Якщо стратегія розглядається як формування цільової настанови, вона називається стратегією результату, а стратегія, спрямована на визначення пріоритетної моделі поведінки, називається стратегією процесу.

562

Стратегія результату обумовлена формуванням головних цільових настанов господарського суб'єкта. Звичайно виділяють три основних рівні формування екологічних цілей будь-якого суб'єкта:

1) вибір генеральної мети; вона служить точкою відліку при аналізі альтернативних управлінських рішень (зокрема, на міждержавному рівні генеральною метою може бути забезпечення стійкого розвитку та збереження можливостей виживання людства, на державному рівні генеральною екологічною метою може бути збереження несучої здатності екосистем чи, навпаки, тривале забезпечення промислових потреб у природних ресурсах або невиснажливому їх споживанні);

2) формування на основі генеральної мети стратегічних цілей (довгострокових, середньострокових, короткострокових), які є критеріями для всього подальшого процесу прийняття рішень (такими цілями можуть бути поліпшення якості компонентів довкілля: повітря, води, ґрунтів, зменшення кількості еродованих земель тощо);

3) розробка завдань, що забезпечують досягнення стратегічних цілей (такими завданнями можуть бути: зміна промислових технологій з метою зменшення шкідливих викидів, відмова від випуску збиткоємних видів продукції, зменшення рівня розораності земель тощо).

Стратегія процесу передбачає вибір і застосування пріоритетних форм і методів діяльності, на які спирається керівництво даного господарського суб'єкта в досягненні генеральної мети.

Екологічна тактика - це засоби та методи, лінія поведінки, що використовується в екологічній політиці для досягнення стратегічних цілей. На відміну від стратегії тактика - це більш деталізоване, спеціальне планування, схема дій, можливі сценарії розвитку конкретної ситуації протягом обмеженого періоду (як правило, менше одного року). Тактика реалізації будь-якої стратегічної мети, як правило, передбачає: встановлення проміжних цілей, вибір засобів для досягнення цих цілей, визначення в часі послідовності операцій, розподіл обов'язків і відповідальності між різними учасниками процесу на різних його етапах, визначення витрат і джерел фінансування на кожному з етапів тощо.

563

Примітка

Поняття «стратегія» і «тактика» запозичені з військової термінології і мають грецьке походження. «Стратегія» складається із двох частин: stratos — військо і ago - веду. «Тактика» походить від taktiks — мистецтво шикування військ big tasso - шикую (ряди, шеренги).

23.2. Тенденції в еволюції екологічної політики

Виходячи з вищезазначеного, екологічна політика - це послідовне здійснення системних перетворень у суспільстві з метою контролю за екологічним станом у країні (тобто його збереження або зміни), яке спирається на весь комплекс діючих у суспільстві факторів: технічних, соціальних, економічних. Здійснювати ту чи іншу політику можна, тільки якщо для цього існують необхідні передумови: соціальні, економічні, технологічні.

Соціальні передумови виникають тоді, коли соціальні інтереси, культурний рівень і особисті бажання людей сприяють виникненню екологічних потреб (передумови «необхідності»).

Економічні передумови створюються тоді, коли в економічній системі виникають економічні умови й організаційні механізми, що забезпечують для виробника економічну вигідність процесів екологізації (передумови «ефективності»),

Технологічні передумови виникають, коли у виробничій системі накопичуються достатні технічні засоби реалізації екологічних потреб (передумови «можливості здійснення»). Економічні й технічні передумови формують групу «передумов достатності».

Протягом усієї історії людства майже до Другої світової війни екологічна політика базувалася головним чином на використанні асиміляційного потенціалу самої природи. Дії людей у кращому випадку обмежувалися створенням певних захисних бар'єрів між джерелом екодеструкції (наприклад, забруднення) і самою людиною- Частіше за все в ролі такого бар'єра виступала сама природа. Зокрема, так створювалися, та й зараз створюються, лісозахисні смуги. Головним же екологічним методом, на який спиралися всі захисні заходи, було розчинення (тобто зменшення концентрації) забруднюючих агентів шляхом їх розсіювання в довкіллі. Саме таким було основне призначення димових труб, саме на цьому і досі базується попереднє очищення

564

шкідливих скидів у водойми. Повоєнний розвиток індустрії настільки збільшив деструктивний тиск на екосистеми планети, що природа вже не може забезпечити відновлення якості своїх компонентів. Це змушує шукати нові напрямки реалізації екологічної політики.

Еволюція природоохоронних заходів привела до послідовного розвитку чотирьох базових напрямків екологічної політики, які дістали символічні назви:

1) «кінця труби»;

2) «маловідходних технологій»;

3) «підвищення ефективності»;

4) «зміни стилю життя».

Перший напрямок базується на використанні очисних споруд на кінцевих стадіях виробничих процесів (звідси і назва напрямку).

Другий напрямок використовує маловиходні технології, комплексну переробку сировини, корисне використання відходів при збереженні основної номенклатури та обсягів промислового виробництва. Внаслідок цього обсяги шкідливих речовин зменшуються в ході самого виробництва - ще до кінцевих стадій.

Третій напрямок полягає в зменшенні потреб у матеріальних та енергетичних ресурсах. З'являється можливість скорочувати не обсяги шкідливих речовин або екодеструктивних процесів, а виробництва, які є джерелом їх виникнення. Ресурсозбереження досягається вже завдяки зміні технологій у сфері споживання при збереженні його базової структури, тобто виробів та послуг, якими користуються люди. Зокрема, при збереженні базової структури транспортних комунікацій можуть з'явитися нові, більш ефективні транспортні засоби: автомобілі, потяги і літаки, які будуть споживати вдвічі або втричі менше палива на одиницю шляху. Можуть істотно не змінюватися основні принципи, форми будівництва та конструкції будівель, але завдяки новим конструкційним матеріалам приміщення та споруди стануть набагато легшими, міцнішими й теплішими, а витрати на їх утримання істотно зменшаться.

Четвертий напрямок пов'язується із зміною стилю життя людей і відповідно структури споживання виробів та послуг. Головним тут є перехід у пріоритетах споживання від матеріальних до інформаційних товарів і послуг.

565

Подробиці

Можна орієнтовно дати часову оцінку періодів вищезгаданої екологічної трансформації виробничих систем, що була свого часу здійснена розвиненими країнами. Перший період («бум екологічних споруд») пов'язується з 1970-ми роками, другий період (застосування маловідхідних технологій) припав, головним чином, на 1980-тІ роки, третій період (підвищення ефективності) почався у 1990-ті роки минулого сторіччя. Початок четвертого періоду, можливо, слід очікувати наприкінці нинішнього десятиріччя.

Невтримна повоєнна індустріалізація 1950-х років призвела до глибокої екологічної кризи, яка бупа усвідомлена в 1960-ті роки і викликала адекватну реакцію суспільної думки і вчених. Хвиля «зеленого» руху 1960-х років змусила суспільство мобілізувати максимум матеріальних і фінансових ресурсів на запобігання або компенсацію негативних екологічних наслідків, які породжувалися виробничою системою. До середини 1970-х років вдалося досягти деякого пом'якшення екологічної ситуації в розвинених країнах шляхом масового застосування очисного обладнання. Разом з тим ставала все більш очевидною непомірна ціна, яку змушене було сплачувати суспільство за порівняно скромні екологічні перемоги. Вартість очисного обладнання почала наближатися до рівня витрат на основне виробниче устаткування. Іншою проблемою стапо те, що очисні споруди не можуть докорінно вирішити екологічну проблему, переводячи один вид забруднення в інший (адже уловлені речовини потрібно кудись подіти). Більш того, ці споруди самі є своєрідним джерепом забруднення, адже вони потребують витрат значної кількості матеріальних І енергетичних ресурсів, виробництво яких знов-таки веде до екологічної деструкції. Довго витримувати такий надмірний тягар не змогли навіть економіки багатих країн. До кінця 1970-х років на зміну тактиці «кінець труби» поступово почала приходити тактика впровадження маловідходних технологій. Вона дала змогу значно знизити потребу в очисних спорудах і одночасно підвищити ефективність використання виробничих систем. Саме тому частка екологічних витрат у загальному обсязі виробничих витрат у 1980-ті роки почала скорочуватися: вони просто бупи вже не потрібні.

Першим етапом екологІзації технології було вдосконалення очисного обладнання, підвищення його якості і надійності, значне зменшення вартості. Далі справа дійшла безпосередньо до технологічних систем. Інакше кажучи, екологічні програми розвинених країни переорієнтувалися від боротьби за очисні споруди до боротьби проти необхідності очисних споруд. На підприємствах постає завдання перетворення виробничого процесу в екологічно чистий, який різко зменшує кількість відходів. Крім того, приділяється увага розробці і випуску екологічно чистих товарів, тобто таких, які і протягом їх використання, і піспя того, як цей термін закінчиться, не забруднювали б і не руйнували довкілля.

На початку 1990-х створюються передумови для нового етапу розвитку науково-технічного прогресу в гапузі екологізацІЇ. Основна особливість даного етапу може бути охарактеризована словами «підвищення ефективності».

Науково-технічна революція на новому етапі розвитку значно змінила соціально-економічні передумови екологізації, які можна сформулювати таким чином:

• інформатизація економіки;

• збільшення варіантності вибору у сферах виробництва і споживання, завдяки чому в споживача значно збільшуються можливості вибору різних товарів для задоволення тих самих потреб; отже, створюються реальні передумови заміни екологічно неспроможних речовин і процесів на їх більш ефективні аналоги (наприклад, коли знадобилося замінити озоноруйнівні речовини, їм було знайдено заміну, те саме відбувалося з пестицидами і деякими іншими виробами);

• збільшення функціональності економічних систем та їхніх складових; зокрема, сфери діяльності виробничих агрегатів і обладнання, сільськогосподарських машин, побутової техніки значно розширюються, що дає змогу різко збільшити питому ефективність цих систем;