Методика обчислення ВВП за виробничим методом, витратами та за доходами

ВИСНОВКИ

1. Макроекономіка – це галузь економічної науки, яка вивчає ефективність функціонування національної економіки як єдиного цілого з позиції сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, рівня інфляції та зовнішньої рівноваги.

2. Об’єктом макроекономіки є національна економіка. Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи, що являє собою певним чином упорядковану систему відносин і зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних благ та послуг.

3. Суб’єктами макроекономіки є сектор домашніх господарств, підприємницький сектор, державний сектор та сектор закордон.

4. Макроекономіка виступає теоретичною основою економічної політики держави, що вимагає від студентів її творчого та наполегливого вивчення.

 

 

Лекція 2. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ

1. Система національних рахунків, її основні методологічні принципи.

2.Методика обчислення ВВП за виробничим методом, витратами та за доходами.

3. Чистий внутрішній продукт і національний дохід.

4. Особистий дохід та дохід кінцевого використання.

 

1. Система національних рахунків, її основні методологічні принципи

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних економічних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу економічних процесів і явищ на макрорівні.

СНР – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни.

Система національних рахунків базується на таких методологічних принципах:

- продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить прибуток суб’єктам цієї діяльності;

- грошові витрати й доходи в економіці еквівалентні;

- виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємопов’язані сторони єдиного процесу відтворення (поновлення) суспільного виробництва;

- усі показники в системі національних рахунків обчислюються лише в грошовій формі і без повторного рахунку.

Основними показниками СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід кінцевого використання (ДКВ), рівень цін, процентна ставка, рівень безробіття.

Методика обчислення ВВП за виробничим методом, витратами та за доходами

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям.

До валового внутрішнього продукту не включається:

– вартість товарів, які вироблені домашніми господарствами для власного споживання, а не для ринку (наприклад, столяр виробив для себе меблі тощо);

– продукція, що виробляється на присадибних ділянках для власного споживання;

– продукція, яка виробляється в тіньовій економіці. Хоча така продукція й виробляється для продажу, але держава не володіє інформацією про неї, тому офіційна статистика її врахувати не може;

– суто фінансові операції (1) урядові трансфертні платежі; 2) приватні трансфертні платежі; 3) купівля-продаж цінних паперів) та продаж товарів, які вже були в ужитку.

Розрахунок ВВП за витратами:

ВВП (в) = CВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ (2.1), де:

СВ – споживчі витрати домашніх господарств (витрати домашніх господарств на товари поточного споживання (одяг, їжа, енергія тощо), товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби) та послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок, інше);

ВІ – валові внутрішні приватні інвестиції (витрати фірм на: придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; зведення будинків і споруд; створення товарно-матеріальних запасів; амортизацію – інвестиції на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва протягом року; а також витрати домашніх господарств на придбання житла);

ДЗ – державні закупівлі ресурсів і продуктів (включають державне споживання (витрати на утримання державних установ і організацій, а також на оплату послуг (заробітної плати) працівників державного сектора) та державне інвестування економіки (інвестиційні витрати державних підприємств); ДЗ = ДВ – ТП (2.2).

ЧЕ – чистий експорт (різниця між доходами від експорту та витратами з імпорту); ЧЕ = Експорт – Імпорт (2.3).

ВВП (д)= ЗП + рента + процент + прибуток + A + НП (2.4), де:

ЗП – заробітна плата (це нарахована грошова винагорода за працю робітників і службовців, яка включає основну заробітну плату, додаткові виплати до заробітної плати, виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування, виплати з приватних пенсійних фондів);

Рента - це доходи, які отримують домашні господарства за надані в оренду землі, житло, приміщення, нерухоме майно тощо.

Процент – дохід власників грошового капіталу, що заощаджується домашніми господарствами, який вони отримують від підприємців (фірм) за користування позичкою.

Прибуток – дохід, який отримують власники одноосібних господарств, товариств та корпорації. Він складається з чистого прибутку приватних підприємств (некорпоративний прибуток) та прибутків корпорацій (п рибуток = некорпоративний прибуток + корпоративний прибуток). Некорпоративний прибуток – це податок на прибуток та нерозподілений прибуток. Нерозподілений прибуток є джерелом розширеного відтворення підприємств.

А - амортизація(еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік).

НП - непрямі податки – податки, які входять у ціну товару (податок на додану вартість, акцизи, мито).

ВВП за виробництвом: ВВ – ПС = ДВ (2.5). Додана вартість-це різниця між виторгом від продажів і вартістю проміжної продукції (вартість сировини й матеріалів, які кожна фірма купує в інших фірм). Додана вартість включає заробітну плату, прибуток, амортизацію.

Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в поточних ринкових цінах (фактичні ціни того року, який є предметом обліку або аналізу). На величину номінального ВВП впливає динаміка обсягу виробництва та динаміка рівня цін.

Реальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в постійних цінах (фактичні ціни того року, котрий приймають за базовий у разі обчислення макроекономічної динаміки).

ВВПр = х 100% (2.6), де:

Індекс цін поточного року = х100% (2.7).

Індекс цін використовується для розрахунку рівня інфляції (РІ).

РІ = РЦ поточного року – РЦ базового року/ РЦ базового року х 100% (2.8).

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Іц<1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням (підвищення рівня цін поточного року до рівня цін базового року, тобто штучна інфляція). Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Іц>1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення (зниження рівня цін поточного року до рівня цін базового року, тобто штучна дефляція).

Індекс цін має вигляд: х 100% (2.9), де:

РЦп і РЦб – рівень цін відповідно у поточному і базисному періодах; ВВПр - обсяг виробництва у базисному періоді.

Дефлятор ВВП = х 100:(2.10), де: ВВПн – номінальний ВВП;

ВВПр – реальний ВВП.

Дефлятор ВВП = р1 х g 1/ р 0 х g 1 (2.11), де:

р 1 – ціни поточного року;

р 0 - ціни базового року

g 1 - обсяг виробництва у поточному році.

Валовий національний продукт (ВНП) – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених із ресурсів, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці ресурси застосовуються – у національній економіці чи за кордоном.

ВНП не враховує доходи, зароблені компаніями, розташованими в країні, але які перебувають у володінні іноземців, а також доходи іноземців, які працюють у країні.

ВНП = ВВП + Надходження за фактори з-за кордону – Платежі за фактори за кордон (2.12).

ВВП = ВНП – Надходження за фактори з-за кордону + Платежі за фактори за кордон (2.13).

3. Чистий внутрішній продукт і національний дохід

Чистий внутрішній продукт – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів та послуг за винятком відрахувань на споживання капіталу (амортизації – щорічних відрахувань, що показує розмір капіталу, спожитого в процесі виробництва).

ЧВП = ВВП – A (2.14).

ЧВП за витратами: ЧВП(в)= ВВП-A = CВ+(ВІ-A)+ДЗ+ЧE = CВ+ЧІ+ДЗ+ЧЕ (2.15).

ВI = A + ЧІ (2.16).

ЧВП за доходами:

ЧВП (д)= ВВП – A = ЗП + рента + процент + прибуток + НП (2.17).

Національний дохід - це дохід, який створено факторами виробництва в результаті їхньої участі в процесі виробництва поточного обсягу ВВП.

НД = ЧВП – НП (2.18).

НД = ЗП + рента + процент + прибуток (2.19).

 

4. Особистий дохід та дохід кінцевого використання

Особистий дохід – це дохід, отриманий власниками економічних ресурсів до сплати індивідуальних податків.

ОД = НД- ВСС-ППК-НПК+ТП (2.20), де:

НД – національний дохід;

ВСС – внески на соціальне страхування. Єдиний внесок на загальнообов’язкове соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Для бюджетних установ розмір нарахування єдиного внеску на заробітну плату встановлено у розмірі 36,3%. Роботодавці утримують єдиний внесок із заробітної плати з осіб, які працюють на умовах трудового договору у розмірі 3,6%;

ППК – податок на прибуток корпорацій;

НПК – нерозподілений прибуток корпорацій (загальний прибуток корпорацій – податок на прибуток корпорацій – дивіденди);

ТП – трансфертні платежі.

Дохід кінцевого використання - це частина особистого доходу, яка залишається в розпорядженні домашніх господарств після сплати індивідуальних податків та використовується ними на споживання й заощадження.

ДКВ = ОД-(ПДФО+ПМ+ПС) (2.21), де:

ОД – особистий дохід;

ПДФО – податок на доходи фізичних осіб;

ПМ – податок на майно;

ПС – податок на спадщину.

ДКВ = СВ+З (2.22), де:

СВ – споживчі витрати домашніх господарств;

З – заощадження.

 

ВИСНОВКИ

1. Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних статистичних показників, які відображають найважливіші аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва і споживання продукції, розподілу й перерозподілу доходів та формування національного багатства. СНР – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни.

2. Основними показниками національних рахунків є валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, чистий внутрішній продукт, національний дохід, особистий дохід та дохід кінцевого використання.

3. Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в поточних ринкових цінах, тобто в цінах, які склалися на момент його розрахунку (на даний момент). На його величину впливає динаміка обсягу виробництва та динаміка рівня цін.

4. Реальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базовий. Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту тому, що не враховує зміну рівня цін. На величину реального ВВП впливає лише зміна обсягів виробництва.

 

 

Лекція 3. МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

1. Циклічний характер економічного розвитку

2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки

3. Інфляція: її причини, види та наслідки.

 

1. Циклічний характер економічного розвитку

Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Основною причиною економічних циклів є невідповідність між сукупним попитом AD (сукупними витратами) і сукупною пропозицією AS (сукупним обсягом виробництва).

Циклічний характер розвитку економіки пояснюється зміною сукупного попиту за незмінної величини сукупної пропозиції (зростання сукупних витрат веде до підйому, а їх скорочення обумовлює рецесію)або зміною сукупної пропозиції за незмінної величини сукупного попиту (скороченя сукупної пропозиції означає спад в економіці, а її зростання – підйом в економіці).

Розрив ВВП = (3.1), де:

ВВП_ф – фактичний ВВП;

ВВП_п – потенційний ВВП.

Залежно від тривалості економічні цикли поділяються:

– цикли Китчина тривалістю 3-5 років, зумовлені у першу чергу

коливанням у споживчих смаках (моді) і оновленні моделей раніше виробленою продукції;

– цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років як підсумок

взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

– цикли Кузнєца. Їхня тривалість становить двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворювальній структурі виробництва;

– цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, котрі тривалістю 40-60 років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова.

Антикризова політика – політика держави, спрямована на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану та запобігання розвитку економічних криз.

Табл.

Найважливіші заходи антикризової політики

У періоди бумів	У періоди депресії
Грошово-кредитна політика
Продаж державних цінних паперів на відкритому ринку	Купівля державних цінних паперів на відкритому ринку
Підвищення норми обов’язкових банківських резервів	Зниження норми обов’язкових банківських резервів
Підвищення облікової ставки	Зниження облікової ставки
Фіскальна політика
Скорочення витрат держбюджету	Додаткові витрати держбюджету
Збільшення податкових ставок	Зменшення податкових ставок
Політика заробітної плати і тарифів
Зниження заробітної плати	Збільшення заробітної плати
Політика державних інвестицій
Скорочення державного будівництва	Прискорення виконання інвестиційних програм

 

2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки

Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється з допомогою потенційного ВВП. З макроекономічної точки зору, повна зайнятість ресурсів, передбачає недовикористання тільки 10-20% виробничих потужностей та безробіття на його природному рівні.

Зайнятість населення - це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу.

Рівень зайнятості = х 100% (3.2).

 

Населення країни можна поділити на зайнятих, безробітних та осіб поза робочою силою. Зайняті та безробітні разом становлять робочу силу, або економічно активне населення.

РС = зайняті + безробітні (3.3).

Зайняті – це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і зайняті неповний робочий день.

Безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Отже людина вважається безробітною, коли вона: а) без роботи; б) робить активні спроби знайти роботу; в) готова одразу ж стати до роботи.

До осіб поза робочою силою відносять: а) осіб до 16 років, студентів денної форми навчання, тих, що перебувають у спецустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо), осіб без певного місця проживання; б) осіб, які вибули зі складу робочої сили (дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу). Осіб поза робочою силою називають економічно неактивним населенням.

Рівень безробіття = х 100% (3.4).

Фрикційне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок зміни місця роботи.

Структурне безробіття – це безробіття, що визначається структурними зрушеннями в економіці.

Безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття, називається природним.

ПРБ = ФБ + СБ (3.5), де:

ПРБ – природний рівень безробіття;

ФБ – фрикційне безробіття;

СБ – структурне безробіття.

Циклічне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду виробництва і скорочення попиту на ринку праці.

ЦБ = ФРБ - ПРБ (3.6), де:

ЦБ – циклічне безробіття;

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття.

Соціально-економічні наслідки безробіття.

По-перше, безробіття призводить до недовипуску продукції, втрати частини ВВП.

Зв’язок між рівнем циклічного безробіття та зменшенням фактичного обсягу ВВП, порівняно з потенційним (при повній зайнятості), показує закон Оукена.

х 100% = – β (ФРБ-ПРБ) (3.7).

β – коефіцієнт чутливості відставання ВВП до зміни рівня циклічного безробіття.

Для визначення зміни фактичного ВВП у поточному періоді порівняно з ВВП у минулому періоді:

х100%=3% – 2(ФРБпп – ФРБмп) (3.8), де:

ВВПфпп – фактичний рівень ВВП у поточному періоді;

ВВПфмп – фактичний рівень ВВП у минулому періоді;

ФРБпп – фактичний рівень безробіття у поточному періоді;

ФРБмп – фактичний рівень безробіття у минулому періоді.

Втрати за умов циклічного безробіття = (ФРБ – ПРБ) х 2,5 (3.9), де:

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття.

ВВП потенц. = (ВВП факт. х 100)/ (100 – втрати) (3.10).

ВВП втрати = ВВП потенц. – ВВП фактич. (3.11).

 

3. Інфляція: її причини, види та наслідки

Інфляція – це стійка тенденція росту загального рівня цін, що супроводжується зниженням купівельної спроможності національної грошової одиниці.

РІ = Ісц - 100% (3.12), де:

РІ – рівень інфляції;

Ісц – індекс споживчих цін.

Темп інфляції = (3.13)

Д ефляція - загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується.

Дезінфляція – це сповільнення темпів інфляції.

Помірна інфляція – приріст цін, який становить не більше 10% на рік.

Галопуюча інфляція – приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями відсотків на рік (до 200%).

Гіперінфляція – приріст цін, який вимірюється тисячами відсотків на рік.

Інфляція попиту - інфляція, що викликана зростанням сукупного попиту. Зростання сукупного попиту може бути викликано збільшенням кожного з компонентів сукупних витрат (споживчих, інвестиційних, державних і чистого експорту) або підвищенням пропозиції грошей.

Інфляція витрат (інфляція пропозиції) – це інфляція, яка виникає в результаті скорочення сукупної пропозиції, що відбувається в результаті зростання витрат.

Стагфляція – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду фактичного ВВП.

Неочікувана інфляція – інфляція, яка є результатом непередбачуваних змін у економіці.

Очікувана інфляція – інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій у економіці та заходів, запланованих державою.

ПС ном = ПС реальн. + РІ очік. (3.14).

Варто мати на увазі, що за високих темпів інфляції (понад 10% за рік) рівняння “ефекту Фішера” має вигляд:

РС реальн.= ПС ном.- РІ очік./ 1+ РІ очік.х 100% (3.15)

Рівняння кривої Філіпса:

РІ = ОІ - β (ПРБ-СБ) + ШП (3.16), де:

РІ – рівень інфляції;

ОІ – очікувана інфляція;

β – коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;

ПРБ – природний рівень безробіття;

СБ – структурне безробіття; ПРБ – СБ= ЦБ (циклічне безробіття);

ШП - шоки пропозиції.

Антиінфляційна політика - політика держави, яка спрямована на боротьбу з інфляцією та включає прямі (регулювання державою грошової маси; державне регулювання цін; державне (за угодою з профспілками) регулювання заробітної плати; державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій із іноземним капіталом і валютного курсу) та непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці (регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком; операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів; зміну обов’язкових резервів комерційних банків у центральному банку; зміну облікової ставки).

ВИСНОВКИ

1. Після першої світової економічної кризи 1825 року ринкова економіка з певною періодичністю зазнає спадів виробництва. Період від однієї кризи до іншої називають економічним циклом, у якому виділяють наступні фази: пік, рецесія (спад), нижча точка спаду (дно), підйом (пожвавлення).

2. Економічний цикл – об’єктивний механізм встановлення макроекономічної рівноваги, хоча і пов’язаний зі значними втратами економіки.

3. Одним із проявів макроекономічної нестабільності є існування та періодичне зростання в суспільстві безробіття. Основні типи безробіття - фрикційне, структурне та циклічне.

4. Інфляція - це двоєдиний процес загального підвищення цін і знецінення грошей. Існує два типи інфляції: інфляція попиту та інфляція пропозиції (витрат). У залежності від середньорічного темпу приросту цін розрізняють: помірну, галопуючу інфляцію та гіперінфляцію. Антиінфляційна політика включає прямі та непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці.

 

Лекція 4. СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ

1. Сукупний попит. Крива сукупного попиту. Фактори, що визначають сукупний попит.

2. Сукупна пропозиція. Цінові та нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію.

3. Сукупний попит–сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги.