Форми і методи здійснення екологічної освіти і виховання

Філософське розуміння істини недосяжне першокласнику, підлітку і навіть юнаку. Але чекати, поки людина сама досягне високого рівня інтелектуального культурного розвитку - озна­чає допускати серйозну, навіть непоправну педагогічну помилку. Отже, завдання педагога сто­совно екологічної освіти полягає в тому, щоб уже з перших кро­ків навчання привернути увагу студентів до явищ природи і попу­лярно пояснювати їх взаємозв'язки. Водночас необхідно форму­вати у студентів прагнення зрозуміти характер зв'язків і відносин між Людиною та Природою. Знання про такі взаємозв'язки і відносини розкриваються в практичній діяльності, складають початки наукового світогляду і потребу поглибленого пізнання вла­стивостей природи, потяг студентів до екологічних знань як стерж­невої частини духовного становлення особистості. Надання пріо­ритету екологічному вихованню обґрунтовується такими при­чинами:

1. Змістовна сторона екологічного виховання певною мірою роз­кривається в процесі вивчення основ наук, а процесуальна сторона - краще в процесі всієї навчально-трудової діяльнос­ті дітей та молоді.

2. В основу змісту екологічної освіти покладена концепція біо­сфери, що є науковою основою планування стійкого розвитку, визначеною Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) як глобальною проблемою світового співтовариства.

3. Актуальність екологічної освіти в глобальному масштабі спо­нукає викладацький корпус в усьому світі оволодівати біосферним мисленням і примушує переглянути економічні, соці­альні, політичні критерії та гасла. Це об'єднує навчальні та виховні заклади будь-якої країни до дії на паритетних парт­нерських засадах.

4. Мотиваційною основою природоохоронної діяльності як резуль­тату екологічного виховання є гуманістичні, патріотичні, естетичні, економічні, еколого-валеологічні та пізнавальні мотиви.

Таким чином, екологічне виховання виступає стержневим засобом духовного формування особистості. Поштовхом до роз­витку екологічної освіти в Україні, як і в усьому колишньому Радянському Союзі, стала Міжурядова конференція з просвітництва стосовно навколишнього середовища, що відбу­лась у Тбілісі в 1977 р. Вона визначила сутність екологічної освіти в сучасних умовах. У Декларації конференції записано: «Правильно зрозуміла освіта в галузі навколишнього середови­ща повинна являти собою всебічний, триваючий впродовж усьо­го життя процес освіти, який враховує переміни у світі, що шви­дко змінюється. Вона має підготувати людину до життя, озброїв­ши її розумінням основних проблем сучасного світу і давши їй навички і засоби, необхідні для того, щоб вона могла відігравати за належної поваги до етичних цінностей плодотворну роль у поліпшенні життя і захисті навколишнього середовища».

Разом з тим були визначені основні принципи і провідні напря­ми просвітництва в галузі охорони навколишнього середовища.

Екологічна освіта повинна:

- розглядати навколишнє середовище в усій його повноті - при­родним і створеним людиною, технологічним і соціально-еко­логічним, політичним, культурно-історичним, моральним, ес­тетичним;

- бути тривалим процесом, тобто починатися в дошкільному віці і продовжуватися на всіх стадіях формальної і неформаль­ної освіти;

- бути міждисциплінарною за своєю суттю, включати спеціаль­ний зміст у кожний навчальний предмет, створюючи можли­вість цілісної збалансованої перспективи;

- вивчати головні проблеми навколишнього середовища з ура­хуванням місцевих, національних, регіональних і міжнарод­них точок зору, щоб отримати знання про умови навколиш­нього середовища в інших географічних регіонах;

- зосередитися на поточних і можливих ситуаціях навколиш­нього середовища, одночасно беручи до уваги історичну пер­спективу;

- роз'яснювати значення та необхідність місцевого, національ­ного і міжнародного співробітництва в запобіганні і вирішен­ні проблем довкілля;

- докладно висвітлювати різні аспекти навколишнього середови­ща в процесі соціально-економічного планування і розвитку;

- надати можливість населенню застосовувати свої знання і досвід у плануванні, прийнятті рішень і визначенні наслідків;

- надавати знання про аспекти вразливості навколишнього се­редовища, формувати навички вирішення проблем і роз'яс­нювати ціннісні пріоритети відповідно до вікових особливос­тей, але найбільшого значення надавати вихованню відчуття вразливості довкілля в молодших учнів, використовуючи міс­цеві приклади;

- допомагати учням визначати ознаки виникнення проблем навколишнього середовища, а також вивчати окремі реальні проблеми довкілля;

- надавати особливого значення умінню оцінювати гостроту проблем навколишнього середовища і в цьому зв'язку – не­обхідності розвитку критичного мислення і набуття навичок розв'язання проблем, що з'являються;

- використовувати різноманітність навколишнього середовища, що вивчається, і широкий набір методичних прийомів для навчання, засвоєння знань про довкілля, приділяючи належну увагу практичній діяльності і вивченню досвіду з перших рук.

На основі провідних принципів екологічної освіти визначе­но її цілі. Це, передусім, – дати можливість людині зрозуміти складний характер навколишнього середовища, яке є результа­том взаємодії біологічних, фізичних, соціальних, економічних і культурних чинників, сприяти усвідомленню важливості навко­лишнього середовища для економічного, соціального і культур­ного розвитку.

Роль освіти в забезпеченні стійкого розвитку була обґрунто­вана у двох основних доповідях ООН – матеріалах ЮНЕП «Пер­спективи навколишнього середовища на період до 2000 р. і на­далі» (травень 1987 р.) і матеріалах Брундландської комісії «Наше спільне майбутнє» (квітень 1987 р.). У цих документах підкреслюється, що для досягнення стійкого розвитку освіта в галузі навколишнього середовища потребує здійснення довготри­валих заходів, оскільки проблеми та якість навколишнього се­редовища не належать до тих, які можна раз і назавжди виріши­ти: вони викликають постійну турботу і тривогу.

Екологічна освіта здійснюється в межах формальної і нефор­мальної освіти. Формальна освіта охоплює своїм впливом вихо­ванців дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл усіх типів, студентів середніх спеціальних і вищих навчальних за­кладів, а також слухачів різних курсів підвищення кваліфікації, спеціалістів. Неформальна освіта передбачає надання природо­охоронних відомостей індивідуально, через джерела масової ін­формації чи в процесі масових заходів молоді і дорослим з усіх верств населення. Екологічний аспект повинен органічно вклю­чатись у процес освіти населення всіх вікових категорій, що від­повідає концепції «неперервної освіти».

Питання екологічної освіти активно розробляються сучас­ними філософами (О. Галєєва, В. Липицький, М. Кисельов, В. Крисаченко, М. Курок, Г. Платонов, О. Салтовський та ін.) і спеціаліс­тами з педагогіки (А. Захлєбний, І. Звєрев, О. Плахотник, Є. Сластеніна, І. Суравегіна, Н. Пустовіт, А. Степанюк, Г. Тарасенко та ін.).

З метою удосконалення екологічної освіти часто звертаються до концепції «виховання на природі» як джерела натхнення, пі­знання і майстерності (Демокріт, Арістотель, А. Дюрер, Л. Альбер­ті, А. Баумгартен, І. Вінкельман, Й. Гердер), до педагогічних шкіл «натуралістичного виховання» (Я. Коменського, Ж. Руссо, Й. Песталоцці, А. Дістервега, К. Ушинського, В. Сухомлинського).

Розуміння суті екологічного виховання учнів шкільного віку залежить значною мірою від підходу до визначення поняття «екологічна культура». Ми дотримуємось погляду, що екологіч­на культура - це міра і спосіб розвитку, реалізація соціальних сил у процесі матеріально-практичного і духовно-теоретичного засвоєння природи. З'ясування суті екологічної культури до­зволяє нам розглядати виховання як систему управління фор­муванням тих якостей особистості, що виступають основними складовими і рівнями виховання екологічної культури. Тому процес екологічного виховання визначається нами як послідов­ність етапів навчально-виховної діяльності, направлених на за­своєння особистістю знань про наукові основи природокористу­вання, формування певних якостей, напрацювання ціннісних орієнтацій, практичних навичок та готовності до охорони при­роди. У загальному плані ці етапи умовно можна визначити так:

Інтелектуальний (екологічні потреби) - формування потреб у глибоких і міцних знаннях екологічного змісту як важли­вої якості особистості, тобто вибір певної екологічної позиції (погляди, ідеї).

Операційний (екологічні інтереси) - виховання інтересу до високоефективної трудової діяльності на об'єктах природи, формування умінь і навичок з охорони природи. Установка на трудову (пошукову) діяльність екологічного змісту. Вихо­вання ціннісних орієнтацій (системи цінностей).

Мотиваційний (готовність до екологічної діяльності) - вияв та закріплення домінуючих мотивів серед сукупності збуджу­ючих почуттів, формування навичок творчої екологічної ді­яльності і на цій основі - готовності до екологічно значущої поведінки в природі.

Кожний з етапів передбачає певні рівні формування якостей екологічно вихованої особистості: екологічні потреби, екологіч­ні інтереси, готовність до екологічно значущої поведінки в дов­кіллі. Зміст реалізації екологічно значущої поведінки в приро­ді залежить від характеру дій учнів: активні дії, спрямовані на досягнення певних результатів, чи пасивне утримання від дій за власним бажанням. Утримання від дій, що засуджуються мора­льною етикою чи забороняються екологічним законодавством, тобто пасивна форма реалізації, називається дотриманням еколого-етичних норм. Активні ж дії учнів по виконанню покладе­них на них обов'язків екологічно вихованої особистості склада­ють активну форму реалізації, що називається виконанням. Учень зобов'язаний виконувати вимоги еколого-етичних норм незале­жно від внутрішнього ставлення до них. У разі реалізації еколо­гічно значущої поведінки у формі використання здійснюється прояв сформованих якостей екологічно вихованої особистості. Особливою, специфічною формою реалізації екологічно значу­щої поведінки є застосування, тобто примусова форма діяльності, що організується за потребою педагогічним колективом.

Таким чином, дієвість і ефективність екологічно значущої поведінки в першу чергу залежить від вибору форм виховання якостей екологічно вихованої особи.

Не менш важливим чинником при цьому є умови реалізації формування якостей екологічно вихованої особистості.

Формування цінностей екологічної культури особистості за­безпечується поєднанням екологічної освіти, практичної діяль­ності і спілкуванням у процесі такої діяльності. Але першочер­гове значення має саме те, яка концепція лежить в основі еколо­гічної освіти. Концепція біосфери не є альтернативною, але ви­ступає науковою основою концепції стійкого розвитку. Ось чому обов'язково запроваджувати обидві концепції в зміст екологіч­ної освіти. Це перша методологічна умова успішного вирішення проблеми формування цінностей екологічної культури. Друга, не менш важлива, - які якості екологічно вихованої особистості будуть взяті за основу виховання. На наш погляд, головними якостями мають бути екологічні потреби, екологічні інтереси і готовність до екологічно значущої діяльності та поведінки в навколишньому природному середовищі.

Тому однією з найважливіших умов забезпечення реалізації цінностей екологічної культури є високий рівень екологічної свідомості, зміст екологічних знань та постійний і безперервний процес формування зазначених якостей екологічно вихованої особистості.

Екологізація громадської свідомості – одна з характерних рис духовного життя сучасного суспільства. Цей процес розгор­тається в усіх сферах суспільної свідомості і на всіх рівнях. Найважливішою умовою успішної його реалізації є неперервність екологічної освіти і виховання - від дитячого садка до вузу і далі на виробництві. Знання творів літератури, музики і мистецтва, у змісті яких є екологічний напрямок, також стануть умовою реалізації формування цінностей екологічної культури особис­тості. Вони забезпечують можливість вибору правильної еколо­гічної позиції, правильної екологічної орієнтації в різних обста­винах при спілкуванні з природою, у прийнятті рішень з ураху­ванням передумов і наслідків екологічно значущої поведінки, оцінювання і реакції на свої вчинки з боку громадськості.

При підготовці кадрів у середніх спеціальних та вищих освіт­ніх закладах слід виходити з того, що молоді спеціалісти мають свідомо оцінювати всі багатосторонні зв'язки між природою і суспільством, враховувати і прогнозувати віддалені наслідки порушення цих зв'язків. Робота з підготовки спеціаліста також має спрямовуватись на те, щоб набуті природоохоронні і екологічні знання переростали в переконання і стали невід'ємною части­ною його світогляду та майбутньої професійної діяльності.

Істотною особливістю вузівського етапу екологічної і приро­доохоронної підготовки є професійна спрямованість. Оскільки екологічно значущі характеристики спеціальностей вищої шко­ли варіюють в широкому діапазоні, то здійснюється диференці­йований підхід з урахуванням профілю конкретного вузу, факу­льтету, спеціальності.

Процес екологічної освіти і виховання студентської молоді

- комплексний і має охоплювати різноманітні аспекти: науко­вий, техніко-виробничий, економічний, соціально-політичний, правовий та ін. Структурно-логічна схема цього процесу буду­ється на принципах неперервності, міждисциплінарності, про­фесійної спрямованості, єдності теоретичної підготовки і прак­тичної діяльності.

Необхідною складовою екологічної освіти і виховання є ово­лодіння екологічною етикою, об'єктом дослідження якої є еко­логічна мораль як форма суспільної свідомості, яка регулює по­ведінку людей. В основу екологічної етики покладено принцип великого гуманіста і філософа XX століття Альберта Швейцера:

«Принцип благоговіння перед життям, центральною думкою якого є постулат «все живе достойне жити», який недостатньо засвоєний, як ми вже говорили, сучасним суспільством. Вели­кий гуманіст писав: «Чим більше ми вдивляємося в природу, тим більше усвідомлюємо.., що ми зв'язані з усім живим у природі. Людина не може жити тільки для себе - ми повинні усвідомити, що будь-яке життя - цінність».

У культурному спадку українців є своєрідний пласт - на­родна екологічна культура, глибоко гуманістична за своєю сут­ністю. Тому при формуванні екологічної культури важливим є оволодіння гуманістичною народною екологічною культурою, національними традиціями дбайливого ставлення до природи рідного краю.

Для підвищення загального рівня екологічної культури важ­ливим є збирання, аналіз і поширення екологічної інформації про вплив факторів навколишнього природного середовища та рекомендацій щодо виживання в зонах екологічного лиха.

Таким чином, становлення екологічно культурної особисто­сті можна досягти шляхом екологізації і гуманізації освіти. Екологізація і гуманізація освіти - не тільки насичення освіти екологічними, гуманітарними і соціальними предметами, а гли­боке усвідомлення взаємозв'язку і взаємозалежності людини, су­спільства і природи (коеволюції суспільства, людини, техносфери і природи).

Гуманізація освіти - це не просто відмова від авторитарності і оволодіння знаннями, а й апеляція до глибинних горизонтів свідомості особистості, установка її на вільне самовираження, на розкриття її творчого потенціалу.

В екологічній педагогіці може використовуватися мінімаль­ний виховний принцип у вигляді вироблення цільової мотива­ції такої поведінки, яка б дозволяла зберегти цілісність суспіль­ного устрою при максимальному розкритті властивостей особи­стості. Цей принцип отримав назву «не руйнуючої поведінки» (Самсонов, 2001). «Не руйнуюча поведінка» - це один із підходів до того, щоб навчитися створювати сталість в душі людини, на­давши їй змогу жити, не руйнуючи природу, а отже, не руйнуючи й суспільство.

Виховання екологічно культурної особистості в контексті нової екологічної парадигми ґрунтується на створенні умов для розвитку особистості вільної і відповідальної за своє існування у світі. Свобода і відповідальність - це ті два регулятиви, які ма­ють бути покладені в основу еколого-освітньої педагогічної сис­теми, здатної допомогти в становленні особистості, готової вті­лювати в життя ідеї сталого розвитку.

Екологічна етика

Учені вважають, що сучасне людське суспільство змушене змінювати психологію світогляду індивідуума та сприйняття ним довкілля шляхом:

дослідження екологічної свідомості, з'ясування особливос­тей сприйняття людиною навколишнього середовища та визначен­ня чинників, які мають суттєве значення для його негативного розвитку;

з'ясування мотивації екологічної поведінки, яка розкриває причини вчинків, що завдають збитків природі, а також дає мож­ливість убезпечитись від них;

аналізу закономірностей наслідків екологічної кризи;

розробки психолого-педагогічних засобів пропаганди, які відповідали б суті екологічного процесу та формували про нього адекватне уявлення, дії та поведінку.

Отже, у процесі виховання та навчання необхідно формувати екологічну культуру особистості, характерною рисою якої є еко­логічна етика, яку Альберт Швейцер визначив як "безмежну відповідальність людини за все живе". Об'єктивний показник екологічної культури людини – це рівень її спілкування з природою. А рівень сучасного спілкування з природою дуже низький. За висловом видатного вченого Льва Канторовича, "низька куль­тура природокористування не є наслідком низького рівня науко­во-технічної думки, а є наслідком відсутності у нас етики". Не­етичне ставлення до природи та самого себе є показником безду­ховності людини.

Екологічне виховання

Питання екологічного виховання поки що не сприймаються більшістю людей як особисті, що перехрещуються безпосередньо з життєвим шляхом окремої людини, і часто навіть визначають її долю. Причиною цього є, перш за все, відсутність елементарної екологічної культури у вихователів – батьків та педагогів. Пере­конання людей формуються з дитинства. Одним із базових мораль­них завдань, що стоять перед вихователями та викладачами всіх рівнів, є виховання любові дитини до Вітчизни, та, як наслідок, бережливого ставлення до рідної природи. Сприйняття природи допомагає розвивати такі якості людини, як життєрадісність, емоціональність, чуйність та поважне ставлення до всього живо­го. Якщо дитину привчати милуватися яскравими барвами неба, просторами ланів, формою сніжинки, польотом ластівки, у неї розвинеться художній смак, потяг до творчості та одночасно глиб­ше сприйняття навколишнього світу.

Дитина полюбить природу, себе у природі та, можливо, ніколи не завдасть їй шкоди та збитків. Дуже гарно сказав російський письменник Леонід Леонов: "Створювати творців та захисників лісу більш важливо, ніж вирощувати сам ліс". Цими рядками він не хотів принизити практичний аспект справи, а підкреслив велику провідну роль екологічної культури та екологічного вихо­вання для охорони природи.

Еколого-правове виховання

Право відіграє провідну роль у забезпеченні сприятливого нав­колишнього середовища для людини. В умовах правової держа­ви воно надає відносинам у системі «природа - суспільство» обов'язкового нормативного характеру. У регулюванні еколого-економічних суспільних відносин право є дійовим засобом співіснування науково-технічного прогресу з одного боку та ре­алізації природоохоронної політики - з іншого.

Розгалужена система екологічної освіти включає невід'ємну підсистему - правову. Охорона навколишнього природного се­редовища є однією з функцій держави. Право закріплює норми поведінки людей стосовно природи, визначає сукупність еколого-правових норм, установлює відповідальність за порушення екологічного законодавства.

Саме така специфічна риса правових норм, як їх загальна обов'язковість, означає необхідність їх дотримання всіма: і спе­ціалістами, які в силу своєї професійної діяльності впливають на природу і охорона природи входить до їхніх службових обо­в'язків, і громадянами, обов'язок яких охороняти природу та її багатства закріплений конституційно.

Ефективність дії еколого-правових норм залежить від рівня еколого-правової культури виконавців. Остання визначається рівнем знання норм екологічного законодавства, їх усвідомлен­ням, перетворенням в особистісні установки і переконання, готов­ністю дотримуватися в повсякденній діяльності.

Еколого-правове виховання передбачає еколого-правове на­вчання та пропаганду екологічного законодавства.

У школі еколого-правова освіта і виховання здійснюється при вивченні екологічної проблематики в курсах біології, гео­графії, хімії, фізики та курсу «Основи правознавства». Еколого-правова освіта у вищих закладах освіти може здійснюватися як шляхом включення тем з правової охорони природи у викла­дання базового курсу «Основи екології», так і шляхом розроби окремих програм еколого-правових курсів та спецкурсів.

Ступінь інформованості про вимоги екологічного законодав­ства, зміст і обсяг професійних знань з екологічного права можуть бути різними і мають враховувати особливості підготовки спеціалістів різного фаху та профілю. Спеціалісти, зайняті без­посередньо вивченням проблем довкілля (біологи, географи, гео­логи, спеціалісти сільськогосподарських вузів, інженерно-технічних вузів, пов'язані з використанням лісових ресурсів і корис­них копалин), повинні мати чітке уявлення про систему екологічного законодавства і більш поглиблені знання його підгалузевих структур, які мають безпосереднє відношення до даної спе­ціальності (наприклад, інженерні спеціальності лісотехнічних вузів - лісове законодавство, спеціалісти сільського господарств» – земельне законодавство).

Студенти інженерних спеціальностей, пов'язані зі шкідливими для навколишнього природного середовища виробництвом (хімічні, металургійні, енергетичні, будівельні, технологічні), по­винні отримувати знання про правове регулювання суспільних відносин щодо викидів забруднюючих речовин, про встановлені законом гранично допустимі концентрації шкідливих речовин і гранично допустимі викиди, заборону діяльності, яка завдає шкоди навколишньому природному середовищу та здоров'ю на­селення, моніторинг навколишнього середовища. Вони повинні добре знати про заходи та порядок притягнення до юридичної відповідальності за подібні екологічні правопорушення.

Студенти гуманітарних і соціальних спеціальностей (філо­логи, історики, журналісти, педагоги, філософи, соціологи) повин­ні отримувати загальні еколого-правові знання з метою їх пода­льшого поширення серед населення, особливо підростаючого по­коління, для забезпечення виховання бережного, заснованого на законі ставлення до природи.

Окремий правознавчий курс «Екологічне право» разом із ба­зовим курсом «Основи екології» складає основу екологічної осві­ти студентів юридичних спеціальностей, їх еколого-правового мислення, закріплення необхідних юридичних знань з метою вирішення конкретних питань захисту екологічних прав люди­ни, забезпечення правопорядку в процесі реалізації екологічної політики держави.

Екологічна культура

Екологічна культура характеризується такими базовими показ­никами:

знанням загальних закономірностей розвитку природи та суспільства;

розумінням взаємозв'язку їх існування і того, що природа є першоосновою виникнення еволюції людини;

визначенням соціальної обумовленості взаємовідносин лю­ дини і природи;

подоланням споживацького ставлення до природи як до джерела матеріальних благ;

вмінням передбачати вплив діяльності людини на біосферу Землі;

підпорядкуванням своєї діяльності умовам раціонального природокористування і турботи про довкілля;

умінням зберігати сприятливі природні умови та максималь­ну допустиму норму вилучення біологічної продукції з природно­го фонду для задоволення потреб людини.

Сучасне людство переживає етап розуміння своєї залежності від відповідних чи неадекватних форм використання природних ре­сурсів. Таким чином, зростає соціальна роль екологічних знань.

Завдання екології як науки про можливості збереження сере­довища існування людей та всього, без чого неможливим стає подальше існування цивілізації на Землі, не тільки біолого-географічні й природно-технічні, а й педагогічні. Вони мають попов­нюватися й освітянськими питаннями. Збереження географічного і біологічного середовища, підтримання певного клімату значною мірою залежить від рівня індивідуальної, особистої культури. Культура поведінки, побуту та спілкування, культура праці, як і будь якого іншого аспекту існування окремого індивідуума, – це Результат навчання, освіти та виховання. Оскільки фундамент екологічної культури закладається з раннього віку, тут першорядну роль відіграє родина, хоч особливе місце у формуванні цього Фундаменту відводиться загальноосвітній школі та вищим на­вальним закладам.

Екологічна освіта

Нині великого значення набуває екологічна освіта. З одного боку, ми бачимо, що на базі вже набутих екологічних знань лю­дина створює та підтримує стійкі високопродуктивні екосистеми (біогеоценози), які ефективно функціонують за вітру, посухи, зливи та інших чинників. Але разом з тим, з іншого боку, людство вже усвідомлює особливу значущість негативних наслідків хи­жацького використання природних ресурсів та порушень еколо­гічних законів у своїй господарській діяльності. Це явище, як бумеранг, завдає відповідні удари по сучасному та майбутньому поколіннях. Таким чином, необхідно підняти екологічну освіту до нової висоти, домогтися поліпшення якості екологічної освіти, щоб зробити все можливе з метою запобігання екологічній ката­строфі на Землі. Відповідно до "Концепції безперервної екологіч­ної освіти та виховання в Україні" зміст екологічної освіти перед­бачає засвоєння системи наукових знань, які відображають філо­софські, природничо-наукові, соціально-економічні, технічні, пра­вові та морально-етичні аспекти екології як комплексної науки.

Важливим елементом будь-якого навчання є формування вміння думати, здійснювати такі розумові операції, як аналіз, синтез, абстрагування, класифікація даних, наукове прогнозуван­ня. На цій основі виробляється вміння приймати екологічно доцільні рішення, формувати дослідницькі навики.

Практичні вміння спрямовані передусім на додержання норм екологічно грамотної поведінки людей під час їх перебування "на природі" та виконання практичних дій, спрямованих на захист довкілля й особистого здоров'я.

Загальноосвітні вміння спрямовані на формування здібностей вчитися, підвищення екологічної компетентності, роботу з літе­ратурними джерелами, аудіовізуальними засобами, складанням планів, програм, проектів, здійснення самоосвіти, роботу як інди­відуально, так і в колективі, створюючи мікроклімат взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимість (толерантність) у колективі.

Екологічна освіта у ВНЗ є продовженням попередніх етапів екологічної освіти (дитячий садок, середня школа, родина) і на­ступним, вищим рівнем у системі безперервної багатоступневої екологічної освіти. Вища екологічна освіта має бути організована так, щоб задовольняти потреби України в екологічних кадрах.

Спеціалісти-екологи повинні вміти самостійно аналізувати та моделювати типові екологічні ситуації з орієнтацією на їх управ­ління, якісно використовувати нескладні комплексні екологічні експертизи, приймати рішення на майбутнє, виконувати екологіч­ну паспортизацію об'єктів та ін.

Необхідно врахувати, що екологічна освіта не може орієнтува­тися тільки на розум, потрібно впливати також на емоції та по­чуття людей. При цьому слід використовувати такі засоби, як кіно- та телевізійні передачі, виставки картин і фотографій, літе­ратуру, музеї та інші засоби. Першоджерелами для студентів, які вивчають екологічну педагогіку, екологію людини, валеологію та інші екологічні дисципліни, мають бути такі книги про зв'язок людини з Космосом, як "Самопізнання" М. Бердяєва, "Умови аб­солютного добра" М. Лосського та інші цікаві й оригінальні мате­ріали. Вивчивши ці джерела, студенти краще сприйматимуть пе­дагогічну концепцію, в основу якої покладена біблійна істина про те, що ставитися до іншої людини треба так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе, а природа, яка є колискою людини, потребує теж її турботи. У цій концепції поєднується вивчення зв'язків між людиною і природою, а також є взаємозалежність між окремими особами і суспільством, між суспільством і природою. Виховання у людини гідного ставлення до природи і довкілля має включати не тільки знання та почуття, а й ідеї. А це потребує екологізації професійного мислення на різних рівнях виробничої та побутової діяльності особистості, наслідком чого є формування нового типу екологічної свідомості. Екологічна свідомість, що базується на тео­ретичному усвідомленні всієї сукупності взаємодій у системі "нооценоз – природа та середовище навколо людини" та спирається на експериментальні дані, дає змогу проаналізувати екологічну ситуацію, що склалася на конкретному підприємстві, ділянці землі, у місті, окремому географічному регіоні, державі та, вреш­ті-решт, у цілому на планеті Земля. Це дає можливість визначи­ти екологічну стратегію в господарській діяльності людини.

Що може дати екологічна освіта всіх людей, які мешкають на Землі, для яких "навчальним класом" є весь світ? По-перше, люди Навчаються на практиці зберігати середовище, в якому вони мешкають в умовах сучасної напруженої екологічної ситуації, збері­гаючи природні основи життєдіяльності сучасної людини та її Нащадків. По-друге, людина, що має екологічну освіту та виховання, буде сформована як гармонійно розвинена особистість із гуманістичним світовідчуванням природного середовища, нообіогеоценозів та планети в цілому. По-третє, кожен школяр, сту­дент, а з часом узагалі кожний громадянин буде переконаний у необхідності зберігати, відновлювати та розширювати земні про­стори, що збагачують киснем повітря, охороняти тварин. По-чет­верте, промислові підприємства перейдуть на технології з більщ м'яким екологічним впливом на довкілля, всюди, де є необхід­ність, будуть встановлені очисні споруди та обладнання для шкід­ливих газонебезпечних та рідких відходів. Ресурси, що викори­стовуються при виробництві товарної продукції, будуть використо­вуватись комплексно, за постійного вдосконалення технологій, спрямованих на зменшення введення шкідливих речовин у біоло­гічний кругообіг. При плануванні будівництва підприємств, їх функціонуванні, розширенні та реконструкції враховуватимуть­ся баланс природних ресурсів, порушення та забруднення природ­ного середовища, а також можливі наслідки цього шкідливого впливу.

Коли можна визнавати особистість сформованою в екологіч­ному аспекті?

Екологічна підготовка, що має на увазі здатність людини за­ймати активну життєву позицію у сфері поліпшення екологічної ситуації на Землі та охорони природного середовища й довкілля, раціонального природокористування, може вважатися заверше­ною у разі набуття та розвитку людиною таких складних компо­нентів:

оволодіння науковою системою знань у галузі екології, чітке теоретичне усвідомлення взаємодії в системі "ноотропне (психо­емоційне) середовище – природне середовище та довкілля", при­чин наслідків порушень та забруднень природного середовища та довкілля, негативний вплив різних чинників та їх сукупності на організм і здоров'я людини;

гуманістичне світовідчування, широкий діапазон емоційно- чутливого світу з любов'ю до природного середовища і людини як частини природи, що є необхідними компонентами самовдоско­налення духовного світу людини;

вольовий чинник, без якого неможливе реалізування знань та почуттів людини при практичних діях, як у побуті, так і у виробничій сфері.

Екологічна підготовка, що включає всі три названі компонен­ти, утворює з цих основних частин у процесі виховання особистості одне ціле, що безперервно розвивається та збагачується новими міждисциплінарними знаннями, які здобуває студент, а також новими фактами, що безперервно осмислюються за їх значущістю та раціональністю використання у своїй діяльності. ВНЗ має виховувати у студентів відчуття високої відповідаль­ності за збереження та примноження природних багатств, береж­ливе їх використання, охорону природного середовища та довкіл­ля, що є основою повноцінного харчування, гідних умов життя та праці, культурних та духовних потреб, здоров'я і довголіття лю­дини.

Основне завдання екологічної освіти та виховання – необхід­ність закріпити в суспільстві усвідомлення того, що природні багатства не безмежні. Сучасне суспільство не має права жити за рахунок майбутніх поколінь. Антуан де Сент-Екзюпері казав: "Ми не отримуємо у спадщину Землю від пращурів, ми отримуємо її в борг від наших дітей!".

"Екологізація" суспільної свідомості засобами виховання та освіти створює сприятливі передумови для успішної програми стійкого розвитку людства.

Література

 

1. Конституція України // Відомості Верховної ради України. –1996. – №30.

2. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26.06.91, зі змінами і доповненнями, N 1268-ХІІ // Відомості Верховної ради України. –1991. – № 41.

3. Закон України «Про екологічну експертизу» від 09.02.95, зі змінами і доповненнями, N 254-IV // Відомості Верховної ради України. – 1995. –N 8.

4. Закон України «Про відходи» від 23.12.2004, зі змінами і доповненнями, N 2290-IV // Відомості Верховної ради України. – 2002. – № 31.

5. Закон України «Про цивільну оборону України» від 03.02.2004, зі змінами і доповненнями, N 1419-IV // Відомості Верховної ради України. – 2004. – № 19.

6. Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 03.02.2004, зі змінами і доповненнями, N 1419-IV // Відомості Верховної ради України. – 2000. – № 40.

7. Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» від 26.04.2001, зі змінами і доповненнями, N 2397-ІІІ // Відомості Верховної ради України. – 2001. – № 30.

8. Екологічне законодавство України: Зб. нормативних актів та судової практики / Погрібний О.О. – Харків: ТОВ «Одисей», 2002. – 467 с.

9. Екологічна експертиза: право і практика / Адрейцев В.І., Пустовойт М.А. – К.: Урожай, 1992.

10. Екологічне право України / Попов В.К., Гетьман А.П. – Харків: Право, 2001.

11. Экологическое законодательство Украины: Сб. законов и нормативно-правовых актов экологического законодательства / Шульга М.В. – Харьков: Консум, 2000.

12. Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология. – М.: ЮНИТИ, 1996. – 455 с.

13. Алексеенко И.Р., Кейсевич И.Р. Последняя цивилизация. – К.: Наук. думка, 1997. – 409 с.

14. Бедрій Я.І., Джигирій В.С., Кидисюк А.І. та ін. Основи екології та охорона навколишнього середовища. – Л., 1999. – 238 с.

15. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.В. Основи екології. – 2-ге вид. – К.: Либідь, 2005. – 408 с.

16. Бобра Т.В. Экологический аудит. – Симферополь: Тавр. нац. ун-т, 2004. – 100 с.

17. Бондар О.І., Горох М.П., Корінько І.В., Ткач В.М., Федоренко О.І. Утилізація і рекуперація. – К.; X.: Планета-Прінт, 2005. – 460 с.

18. Бондар О.І., Коваленко О.М., Пономарьова С.В., Ткач В.М., Федо­ренко О.І. Основи антропогенезу. – К.; X.: Планета-Прінт, 2005. – 86 с.

19. Бондар О.І., Коваленко О.М., Ткач В.М., Федоренко О.І. Вплив довкілля на людину і імунологія. – К.; X.: Планета-Прінт, 2005. – 95 с.

20. Бондар О.І., Корінько І.В., Ткач В.М., Федоренко О.І. Екологія людини. – К., X.: Планета-Прінт, 2005. – 116 с.

21. Бондар О.І., Корінько І.В., Ткач В.М., Федоренко О.І. Моніторинг навколишнього середовища. – К.; X.: Планета-Прінт, 2005. – 1216 с.

22. Бондар О.І., Корінько І.В., Ткач В.М., Федоренко О.І. Основи еко­логії. – К.; X.: Планета-Прінт, 2005. – 235 с.

23. Вернадский В.И. Биосфера. – М.: Наука, 1967.

24. Вернадский В.И. Живое вещество биосферы. – М.: Наука, 1994. – 672с.

25. Відтворення родючості ґрунтів у ґрунтозахисному землеробстві / За ред. М.К. Шикули. – К.: Оранта, 1998. – 680 с.

26. Вороновский Г.К., Переверзев Н.П. Экология и знергетика. – X.: Курсор, 1998. – 274 с.

27. Городний Н.М., Городняя М.И., Быкин А.В., Олийниченко В.Г. Биологически ценная овощная продукция на страже здоровья. – К.: Нац. агр. ун-т, 1997. – 388 с.

28. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. – Л.: Афіша, 2004. – 272 с.

29. Добровольський В.В. Екологічні знання. – К.: ВД "Професіонал", 2005. – 304 с.

30. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Хвесик МД. та ін. Екологія. – К.: КНЕУ, 2005. – 371 с.

31. Екологічна енциклопедія: У 3 т. – К.: ТОВ "Центр екологічної
освіти та інформації", 2006. – Т. 1: А – ЕК. – 432 с.

32. Залеський І.І., Клименко М.О. Екологія людини. – К.: Акаде­мія, 2005. – 288 с.

33. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології. – К.: Вища шк., 2005. – 382 с.

34. Зербіно Д.Д., Гжегоцький М.В. Екологічні катастрофи у світі та в Україні. – Л.: БАК, 2005. – 280 с.

35. Канило П.М., Бей И.С., Ровенский А.И. Автомобиль и окружающая среда. – Харьков: Прапор, 2000. – 304 с.

36. Кисіль В.І. Біологічне землеробство в Україні: проблеми і перс­пективи. – X.: Штрих, 2000. – 161 с.

37. Клименко М.О., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг дов­кілля. – К.: Академія, 2006. – 360 с.

38. Козуля Т.В., Романовський О.О. Стандартизація. Екологічна стан­дартизація і метрологія. – X.: НТУ "ХПІ", 2005. – 228 с.

39. Конюхов В.Ю. Экология. Глобальные проблеми окружающей среды и природопользования. – М.: СГУ, 2001. – 92 с.

40. Кузовкин ТЛ. Основы экологии. – М.: СГУ, 2001. – 68 с.

41. Лычак А.И., Бобра Т.В. Новые компьютерные технологии в экологии. – Симферополь: Таврия, 2004. – 156 с.

42. Мамедов Н.М., Суравегина И.Т., Глазачев С.Н. Основы общей экологии. – М.: Устойчивый мир, 2000. – 272 с.

43. Микитюк О.М., Злотін О.З., Брондій В.М. та ін. Екологія лю­дини. – X.: Оригінал, 1997. – 224 с.

44. Міщенко В., Горлицький Б. Еколого-економічні пріоритети у вирішенні проблеми відходів // Економічна Україна. – 1995. – № 3. – С. 55–61.

45. Некос В.Ю. Вступ до фаху "Екологія та охорона навколишнього середовища". – X.: ХНУ, 2000. – 133 с.

46. Некос В.Ю. Основи загальної екології та неоекології. – Ч. 2: Основи загальної екології та неоекології. – 2-ге вид. – X.: Прапор, 2001. – 287 с.

47. Некос В.Ю. Основи общей экологии и неоэкологии. – Ч. 1: Осно­ви общей и глобальной традиционной экологии. – 2-е изд. – Харьков: Торнадо, 1999. – 192 с.

48. Некос В.Ю., Максименко Н.В., Владимирова О.Г. Нормування антропогенного навантаження на навколишнє середовище. – X.: ХНУ, 2005. – 184 с.

49. Новая угроза. Потепление климата. – М.: РР9Ц, 2003. – 19 с.

50. Одум Ю. Экология: В 2 т. – М.: Мир, 1986.

51. Полищук Ю.М. Экология. Биосфера и человек. – М.: СГУ, 2004. –Юс.

52. Реймерс Н.Ф. Охрана природы и окружающей человека среды: Словарь-справочник. – М., 1992.

53. Реймерс Н.Ф. Экология (теория, закони, правила, принципы и гипотезы). – М.: Россия молодая, 1994. – 272 с.

54. Сетенов В.Ф., Михайлюк О.Л., Галушкіна Т.П. та ін. Екологіч­ний менеджмент. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 407 с.

55. Стадницкий Г.В., Радионова А.И. Экология. – СПБ.: Химия, 1997. – 272с.

56. Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток. Пошук стратегії. – К.: Знання України, 2001. – 322 с.

57. Федоренко О.І. Екоменеджмент – важлива компонента сталого та екологічно безпечного розвитку в Україні // Екол. вісн. – К., 2004.

58. Федоров Л., Яблоков А. Пестициди – токсический удар по биосфере и человеку. – М., 2003.

59. Циганенко О.І., Матпасар І.Ф., Торбін В.Ф. Основи загальної, екологічної та харчової токсикології. – К.: Чорнобиль-інтерінформ, 1998. – 172с.

60. Цыбанов А.В. Экологические основи мониторинга. – М., 1999. – 440 с.

61. Шевчук В.Я., Іваненко Н.П., Кублаков С.Х. та ін. Глобальні зміни клімату: економіко-правові механізми імплементації Кіотського протоколу в Україні. – К.: Геопринт, 2005. – 150 с.

62. Шевчук ВЛ., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О. та ін. Екологічне управління. – К.: Либідь, 2004. – 432 с.

63. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький В.М. та ін. Еколо­гічний аудит: Підручник. – К.: Вища школа., 2000. – 344 с.

64. Экология города / Под ред. Ф.В. Стольберга. – К.: Лібра, 2000. – 468 с.

Навчальне видання

 

 

Кобилянська Ірина Миколаївна

Кобилянський Олександр Володимирович

Яблочніков Сергій Леонтійович

 

 

ЕКОЛОГІЯ

 

 

Навчальний посібник

 

 

Оригінал-макет підготовлено авторами

 

Підписано до друку 24.03.08 Гарнітура Times New Roman

Формат 29,7 Папір офсетний

Друк різографічний Ум. друк. арк. 7,5

Тираж 300 прим.

Видруковано з оригіналів

замовника