Перспективи удосконалення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища

На сьогодні законодавство України про охорону навколишнього середовища вже сформувалося в певну систему і містить низку дуже важливих нормативно-правових актів. Проте воно не по­збавлене деяких недоліків.

Одним із них є той факт, що формувалося чинне екологічне законодавство за ресурсними ознаками, причому окремому пра­вовому регулюванню піддавалися земельні, водні, гірничі, лісові, атмосферно-повітряні та інші відносини. Такий підхід не забез­печував комплексності в регламентації відносин, що стосуються природного середовища як єдиного організму, єдиної екосисте­ми. Чинне законодавство ще не має принципів і науково обґрунто­ваних способів визначення шкоди, заподіяної землям, надрам, тваринному й рослинному світу, ландшафтам, атмосфері. Не вста­новлено і юридичних нормативів на комплексні екологічні по­рушення, є досить відчутні похибки у правовому регулюванні відносин стосовно комплексного визначення збитків, завданих природі (ТЕЦ, АЕС, ГРЕС, військовими об'єктами, ЛЕП).

Удосконалення екологічного законодавства - об'єктивний процес, передумовами якого є істотні зміни суспільних відносин соціального, економічного й екологічного характеру. Що ж сто­сується правової передумови вдосконалення екологічного зако­нодавства, то вона полягає в тому, що до цього часу накопичило­ся дуже багато нормативних актів різного рівня, які мають неод­накову юридичну силу.

Перспективи вдосконалення вітчизняного екологічного за­конодавства багато в чому залежать від того, наскільки повно й послідовно будуть реалізовані Основні напрямки державної по­літики у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки, затверджені Постановою Верховної Ради України 5 бе­резня 1998 р. Цей документ розроблено відповідно до ст. 16 Конституції України, у якій записано, що забезпечення екологіч­ної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - ка­тастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Україн­ського народу є обов'язком держави.

Реалізація Основних напрямків передбачалася в три етапи. Уже на першому (1997-2000 роки) планувалося завершити і здійснити невідкладні заходи з обмеження шкідливого впливу на навколишнє природне середовище найбільш небезпечних джерел забруднення. Основними завданнями на цьому етапі було визначено:

• удосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів;

• розробка і введення економічного механізму охорони навко­лишнього природного середовища й раціонального викорис­тання природних ресурсів;

• розробка і введення програм екологічної освіти, виховання й екоінформування населення, а також деякі інші.

Два наступні етапи реалізації Основних напрямків теж ха­рактеризуються своїми цілями й відповідними завданнями. Як бачимо, уже на першому етапі основним визначено завдання з удосконалення відповідних еколого-правових приписів.

Основними напрямками вдосконалення правового регулюван­ня екологічних відносин мають стати:

а) систематизація екологічного законодавства;

б) удосконалення правових основ управління й контролю у сфе­рі використання природних ресурсів, охорони довкілля, по­ліпшення еколого-правової освіти.

Серед головних пріоритетів розвитку екологічного законо­давства варто відзначити:

а) усунення прогалин і суперечностей у системі нормативних приписів;

б) гармонізацію національного екологічного законодавства з між­ народним законодавством у зазначеній галузі;

в) кодифікацію відповідних еколого-правових норм.

Систематизація екологічного законодавства - це проведена уповноваженими органами держави діяльність щодо його впо­рядкування, приведення в певну систему шляхом здійснення інкорпорації, кодифікації та консолідації.

Кодифікація, будучи самостійною формою систематизації, передбачає опрацювання нормативного матеріалу і видання єди­ного, логічно і юридично суцільного нормативного акта. При цьому кодифікованим найчастіше виступає кодекс. Не виклю­чаються й інші форми кодифікованих актів.

Кодифікація першочергових актів екологічного законодавст­ва потребує прийняття нових законів. Цей напрямок передбачає підготовку проектів законів про рекреаційні, лікувально-оздоров­чі зони та зони з особливими умовами природокористування, а також розробку проектів інших нормативно-правових актів. Ко­дифікація перспективних актів екологічного законодавства передбачає наукове обґрунтування, розробку і прийняття Екологіч­ного кодексу України, законів про континентальний шельф, про екологічну інформацію, про екологічну освіту. Вона передбачає підготовку й опрацювання нових нормативно-правових актів, що приймаються Кабінетом Міністрів України. До цього напрямку варто віднести також нормативно-правові акти, які розробляють­ся й затверджуються Міністерством екології та природних ре­сурсів. Кодифікація, спрямована на екологізацію комплексних но­рмативно-правових актів, включає першочергове опрацювання і прийняття нових законів та інших нормативно-правових актів.

Інкорпорація означає об'єднання чинних правових актів, що стосуються екології, у відповідних збірниках у певному поряд­ку. Вона передбачає систематизацію законів, нормативно-право­вих актів з екологічного законодавства або окремих розділів чи витягів із них для використання в навчальних, наукових і прак­тичних цілях. Інкорпорацію актів екологічного змісту доцільно здійснювати періодично у формі підготовки до видання комен­тарів до екологічного законодавства.

Консолідація - фактично проміжна ланка, щось середнє між кодифікацією та інкорпорацією. Систематизація екологічного законодавства з використанням даної форми передбачає об'єд­нання декількох нормативних актів в один.

Чинне екологічне законодавство охоплює значний правовий масив: воно представлене кодексами й поресурсовими законами, законами з окремих питань, Указами Президента України й по­становами Кабінету Міністрів України, відомчим нормативним матеріалом.

Як уже зазначалося, основоположним нормативним актом у системі екологічного законодавства є Закон України «Про охо­рону навколишнього природного середовища». Він містить 16 роз­ділів, присвячених основним правоохоронним напрямкам. Але правове підґрунтя екологічних охоронних відносин не завершу­ється названим Законом. У поресурсових нормативних актах України (в Земельному, Водному, Лісовому кодексах, в Кодексі про надра та інших законах) містяться правові приписи, що ре­гулюють певні особливості охорони відповідного природного об'єкта. Це фактично означає, що норми, які регулюють охорону навколишнього природного середовища, знайшли своє закріплен­ня в різноманітних нормативних актах.

Одним із можливих і найбільш оптимальних варіантів ко­дифікації екологічного законодавства може бути створення на другому етапі кодифікаційної роботи Екологічного кодексу України як основи екологічного права. Такий Кодекс міг би в Загальній частині містити завдання національного законодавст­ва щодо правового регулювання, об'єкти і принципи правової охорони навколишнього природного середовища, правове регу­лювання відносин власності та ін., а в спеціальній - Особливій частині – правовий режим охорони й використання конкрет­них природних ресурсів. Цілком очевидно, що не слід боятися обсягу цього законодавчого екологічного акта. Такий Кодекс був би вигідним і зручним для користування й використання його у сфері застосування еколого-правових відносин.

Прийняття цього кодифікованого акта - єдиного комплекс­ного Екологічного кодексу України – дозволить у кінцевому підсумку поліпшити правозастосовчу діяльність у багатьох га­лузях господарства. Крім того, він вбере у себе всю сукупність чинних нормативно-правових актів, систематизує й узагальнить значний нормативно-правовий масив екологічного законодавст­ва, дозволить усунути логічну суперечливість деяких правових приписів або ж взагалі виявить їх непотрібність.