Тваринництво України, його значення, галузева стр-ра

Тваринництво не тільки постачає населенню ви­сокоякісні продукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, а й є цінним джерелом органічних добрив.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше зна-чення робочого конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва, шовківництва тощо.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є про-відною галуззю і має молочно-м'ясну спеціалізацію. Поголів'я ве-ликої рогатої худоби на початку 1996 р. становило 17,7 млн голів.

Свинарство набуло переважного розвитку в ра­йонах інтенсив-ного землеробства, зокрема картоп­лярства. промислової переро-бки сільськогосподар­ської сировини, фуражного зернового госпо-дарства. Поголів'я свиней в Україні становить 13,1 млн голів. У гос-подарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу — сальну спеціалізацію.

Птахівництво — одна з найвисокопродуктивні­ших галузей тва-ринництва, що постачає населенню м'ясо і яйця, а легкій проми-словості — пух та пір'я. Це найбільш механізована та автоматизо-вана га­лузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промисло-ву технологію, яка істотно впливає на те­риторіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенден-ція до на­ближення його до споживача будівництвом птахо­фабрик навколо великих міст. Виробництво яєць у 1995 р. становило понад 9,4 млрд шт. за рік.

Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тва­ринництва, що грунтується переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачан­ням концентрованих кормів. В Україні виро-щується майже 4,1 млн голів овець і кіз (у 1995 р.). У степо­вих областях вівчарство має тонкорунну і напівтон­корунну спеціаліза-цію, в лісостепових, поліських та гірських — м'ясо-вовняну.

Не втратила свого значення і така галузь, як ко­нярство. Пого-лів'я коней становить в Україні ме­нше, ніж 1 млн.

інтенсивне кліткове звірівництво найбільш поширене в лісос-тепових областях, зокрема в захі­дних.

Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісо­степу і Карпатах.

Ставкове рибництво має найвищу продуктив­ність у лісостепо-вих та карпатських областях.

Певного розвитку набуло шовківництво (розве­дення тутових і дубових шовкопрядів) в основному у степових і частково в лісосте-пових областях.

На розміщ тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і природні кор­мові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а та­кож транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясо-молочної, цукрової, спиртової, крохмале-пато­кової промисловості.

Цукробуряковий комплекс України, передумови розвитку, принципи і регіональні особливості розміщення.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна — сві­товий виробник бурякового цукру, який за обсягами його вироб­ництва поступається лише Франції. Саме від реалізації буряково­го цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує бага­то сонячних днів і багато води. У зв'язку з цим її можна вирощу­вати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства, її вегетаційний період становить 125—160 днів, сума активних температур — 2200—2800. Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Ви­рощування цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, перероб­них підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній час­тині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопіль­ська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомир­ська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Хар­ківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північ­ному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9—10 т цукрових буря­ків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів обхо­диться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу цукробуряко­вих плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами ста­новлять елементарні агропромислові утворення.