Вибори до кантональних парламентів та органів місцевого самоврядування

 

Вибори кантональних парламентів (великих рад) проводяться здебільшого за пропорційною системою. Лише в обох напівкантонах Аппенцелль і в кантонах Урі та Гларус діє мажоритарна система. При обох системах утворюються виборчі округи, що враховують общинний і адміністративний поділ території. У декількох кантонах при застосуванні пропорційної виборчої системи встановлена вимога участі мінімуму виборців, утім невелика: наприклад, у кантонах Базель-міський і Во – 5 %, у Валлісі – 8 %, у Женеві – 7 %, у Невшателі – 10 %.

Общинні ради (там, де вони існують), обираються, за загальним правилом, на основі мажоритарної, а в містах – пропорційної виборчої системи.

Відкликання

 

У Швейцарії застосовується інститут дострокового відкликання виборних органів і посадових осіб.

Інститут відкликання існує в 10 кантонах. При цьому, коли мова йде про відкликання парламентарів, вирішується питання про палату в цілому, а не про окремих її членів. У Тічіно, Тургау, Урі й Шафхаузені з ініціативи 1 тис. виборців можливе відкликання носіїв виконавчої влади, у Валлісі й Базель-сільському – з ініціативи 1,5 тис. виборців відкликання парламенту. Останнє можливе також з ініціативи 3 тис. виборців в Урі, 4 тис. – у Золотурні, 5 тис. – у Люцерні й Аарау, 11 тис. – у Тічіно, 12 тис, – у Берні, 1/5 виборців – стосовно обох палат у Тургау і т. д.

Право відкликання у швейцарських кантонах було введене в 60-і рр. ХХ ст. на хвилі демократичного руху у країні. Кантональні конституції, прийняті в подальший період, не передбачають інституту відкликання.

Федеральна Конституція також не містить відповідних норм про відкликання федеральних органів державної влади, однак один раз таке відкликання всеж мало місце. У 1919 р. Федеральні Збори припинили здійснення своїх повноважень у результаті видання закону, прийнятого референдумом за народною ініціативою.

Примітно, що розпуск виборцями кантонального парламенту, тобто одночасне відкликання всіх його членів, провадиться при дії конституційних норм про представницький (вільний), а не про імперативний мандат.

Референдум

 

Цей інститут безпосередньої демократії спочатку широко застосовувався тільки на рівні громад і кантонів. Але з 1921 р. у федеральну Конституцію 1874 р. стали включатися норми, що передбачали факультативний, у тому числі петиційний, і обов’язковий референдум. Особливо цей процес посилився після Другої світової війни, під час якої Федеральні Збори зловживали правом видавати акти невідкладного характеру, що не потребували схвалення на референдумі.

У Швейцарії у суспільному середовищі референдуми розглядаються як важливі інститути, які допомагають отримувати орієнтовні висновки щодо важливих і актуальних питань, які зачіпають інтереси більшості населення. Швейцарці приймають участь у референдумах орієнтовно чотири рази на рік[301].

Прийняття звичайних федеральних законів, а також федеральних постанов у референдарному порядку в цей час не передбачено. У Швейцарії, як і в Італії, законодавчий референдум носить скасувальний характер.

Ст. 140 Конституції Швейцарії (“Обов’язковий референдум”) вказує, що “наступні питання є обов’язковими для передачі на голосування народу та кантонів: а) перегляд федеральної Конституції; b) вступ до організацій для колективної безпеки або вступ до наднаціональних спільнот; с) федеральні закони, оголошені невідкладними, які не мають конституційної основи та строк дії яких перевищує один рік; такі федеральні закони повинні передаватися на голосування протягом року після їх схвалення федеральним Парламентом. 2. Наступні питання є обов’язковими для передачі на розгляд народу: а) народна ініціатива щодо загального перегляду федеральної Конституції; b) народна ініціатива щодо часткового перегляду федеральної Конституції у формі загальної пропозиції, що є відхиленою федеральним Парламентом; c) питання щодо того, чи повинен мати місце загальний перегляд Конституції, якщо обидві Палати не згодні із цим”[302].

Факультативний референдум, згідно ст. 141 Конституції проводиться у випадках винесення на голосування народу за вимогою 50 000 громадян, які мають право голосу, або восьми кантонів: a) федеральних законів; b) федеральних законів, оголошених невідкладними, строк яких перевищує один рік; с) федеральних постанов у межах, передбачених Конституцією та законами; d) міжнародних договорів які: 1) мають необмежений строк або не можуть бути зупинені; 2) передбачають вступ до міжнародних організацій; 3) включають багатосторонню уніфікацію законодавства.

Парламент також може передати на розгляд на факультативному референдумі майбутні міжнародні договори.

Пропозиції, передані на голосування народу, є прийнятими в разі їх схвалення більшістю від числа осіб, що прийняли участь у голосуванні. Пропозиції, передані на розгляд народу та кантонів, є прийнятими в разі схвалення більшістю від числа осіб, що прийняли участь у голосуванні та більшістю кантонів. Результат народного голосування в кантоні визначає голосування цього кантону. Напівкантони Верхній Унтервальден, Нижній Унтервальден, Міський Базель, Сільський Базель, Аппенцель (обох Рон) кожний має по половині голосу кантону.

Із часу прийняття в 1848 р. першої швейцарської Конституції у країні було проведено більше референдумів, аніж у всіх інших державах світу, разом узятих. У Швейцарії референдуми – це основний інститут у функціонуванні політичної системи[303].

Крім поступового зростання числа федеральних референдумів, існує і протилежна тенденція. Після Другої світової війни було відхилено кілька ініціатив із розширення можливого застосування цього інституту.

У цифрах, що характеризують народні ініціативи, простежується чітка тенденція до різкого збільшення числа народних ініціатив із 60-х рр. ХХ ст.

На кантональному й общинному рівнях референдум поширений ще більше, ніж на федеральному. За 1975-1989 р. більше 90 % усіх референдумів, що відбулися у країні, припали на ці рівні. Референдуми тут досить різноманітні, оскільки у Швейцарії відсутня яка-небудь уніфікація в управлінні кантонами і громадами. З початку 70-х рр. ХХ ст. використання референдуму на цих рівнях безупинно збільшується, причому помічено, що таке голосування більш поширене в німецькомовній Швейцарії, ніж у франкомовній.

У всіх кантонах, відповідно до ст. 51 Конституції Швейцарії, будь-який перегляд конституції схвалюється обов’язковим референдумом. У кантонах має місце обов’язкове народне голосування з фінансових питань (на федеральному рівні такий референдум не проводиться), причому обов’язковий характер воно носить у випадку, коли передбачені бюджетом витрати перевищують встановлений рівень. В інших кантонах фінансовий референдум факультативний. У ряді кантонів практикується адміністративний референдум – з рішень адміністративного характеру, прийнятих кантональним парламентом.

На комунальному рівні використання референдуму залежить від наявності місцевого виборного органу. У п’ятьох кантонах – Фрібур, Женева, Во, Тічіно і Швіц – невідомий обов’язковий референдум на місцевому рівні. Найчастіше місцевий референдум практикується у великих містах.

Референдуми у Швейцарії свідчать про консерватизм виборців: вони рідко схвалюють радикальні реформи.

Для референдумів, як і для виборів, характерний досить високий рівень абсентеїзму. У результаті доля законопроектів, включаючи найважливіші, визначається не дуже значним числом (меншістю) виборців. У післявоєнний час рівень участі виборців у народних голосуваннях складав у середньому близько 60 % (у 1975 р. він не досягав і 40 %). Щоб збільшити число голосуючих, деякі кантони прийняли закони про голосування поштою, однак цей спосіб подачі бюлетеня помітно не відбився на рівні участі виборців.

Швейцарський абсентеїзм залежить від ряду факторів. Звичайно, якщо законопроект, що виноситься на референдум, складний, число абсентеїстів досить велике. Помічено небажання виборців висловлюватися із проектів, які хоча й не складні, але не викликають суттєвих розбіжностей серед політичних сил країни або які перевантажені якими-небудь фактичними даними. Навпаки, у голосуваннях із нескладних, але конфліктних проектів, наприклад, з питання про перебування у країні іноземців, рівень участі сягає рекордних для Швейцарії цифр – 74 % у 1970 р. і 70 % – у 1974 р. На петиційному референдумі восени 1989 р. за пропозицією ліквідувати швейцарську армію, рівень участі також дійшов до 70 %.

Часте використання референдумів знижує значення представницьких органів, що слід оцінювати неоднозначно: з одного боку, народ сам вирішує державні справи, з іншого боку – ці рішення нерідко страждають невисокою якістю[304].