Організація судової влади у Федеративній Республіці Німеччина

Федеративна Республіка Німеччина – централізована Федерація. Це, зокрема, знаходить відображення у структурній побудові судової системи країни. У ФРН відсутній дуалізм судової влади: не існує двох паралельних судових систем – федерального та земельного рівнів. Судові органи держави представлені лише федеральними судами. Зі згаданого правила, проте, існує суттєве виключення, яке придає значної оригінальності судовій системі ФРН. Поряд із Федеральним конституційним судом (федеральним органом конституційного контролю) у кожній землі (за винятком Шлезвігу-Гольштейну) існує свій орган конституційного контролю. Однак визначальною рисою судової системи Німеччини є якнайширше застосування у її структурній побудові принципу полісистемності. У даному випадку цей принцип передбачає відсутність у державі вищого судового органу і його заміну п’ятьма судами вищої інстанції: Федеральною судовою палатою – вищим судовим органом у цивільних і кримінальних справах, Федеральним адміністративним судом – органом судового контролю у сфері державного управління, Федеральним трудовим судом, який вирішує суперечки між роботодавцями й найманими працівниками, Федеральним соціальним судом, який розглядає суперечки в соціальній сфері і сфері соціального забезпечення, Федеральним фінансовим судом – вищою інстанцією з вирішення податкових і митних суперечок. Кожен із п’яти зазначених федеральних судових органів очолює відповідну підсистему спеціалізованих судів: загальних, адміністративних, трудових, соціальних і фінансових. Вищі спеціалізовані суди незалежні один щодо одного, проте у випадку виникнення ситуації неоднакового правозастосування (неоднакового застосування тих само норм права різними вищими судами), представники відповідних вищих судів утворюють “сенат” – спеціальний орган, який приймає рішення, покликане забезпечити єдність правозастосовної практики.

Загальні суди представлені чотирма інстанціями: дільничні суди (нижча ланка), земельні суди, Вищий земельний суд і Федеральна судова палата. Фінансові суди утворюють дві інстанції, решта судових підсистем мають триінстанційну побудову.

У системі загальних судів основну масу цивільних і кримінальних справ розглядають дільничні суди. Земельні суди розглядають справи підвищеного рівня складності і в апеляційному порядку переглядають рішення дільничних судів. Вищий суд землі здійснює так звану ревізію[281] щодо рішень нижчих судів. Федеральна судова палата переглядає рішення інших загальних судів у касаційному порядку.

Німецький федералізм

Загальна характеристика

Федералізм – традиційна для Німеччини форма державного устрою. Німеччина як єдина держава існує порівняно недовгий історичний термін. Ще в середині XIX ст. на території країни існували десятки незалежних держав. Після об’єднання у 1871 р. й утворення єдиної держави колись незалежні німецькі держави стали її суб’єктами, зберігаючи деякі атрибути державності. Веймарська республіка зберегла федеративну організацію держави. 12 років гітлерівської уніфікації і централізації серйозно підірвали, але не змогли цілком знищити традиції регіоналізму.

Хоча Основний Закон 1949 р. встановив у ФРН федеративну форму адміністративно-територіального устрою, Федерація виникла не в результаті договору її суб’єктів, а в силу імперативних вказівок окупаційних держав.

У Конституції ФРН немає спеціального розділу про федеративний устрій, відповідні положення можна знайти у Преамбулі і практично в кожній главі Основного Закону. Згідно ч. 3 ст. 79 поділ Федерації на землі, принципова участь земель у законодавстві, а також сам принцип федералізму не можуть бути скасовані навіть у випадку перегляду Конституції.

У Конституції закріплюється перелік земель, які утворюють німецьку Федерацію; принципи взаємин Федерації і її суб’єктів, а також основи розмежування компетенції між ними.

Суб’єктами німецької Федерації є шістнадцять земель. Інших територіальних утворень крім земель у складі ФРН немає. Переважна більшість земель утворилося після 1945 р. і не мають нічого спільного з історично самостійними німецькими державами. Виключення складають Баварія і Саксонія, історія яких як самостійних держав нараховує не одне сторіччя, а також ганзейські міста Бремен і Гамбург, які мали в минулому статус вільних імперських міст. За своїми об’єктивними характеристиками (розміри території, чисельність населення, економічні показники й ін.) землі суттєво різняться, однак у конституційно-правовому відношенні вони рівноправні, якщо тільки не приймати до уваги їх дещо нерівне представництво в Бундесраті.

Конституційний статус земель в Основному Законі не визначений. Конституції ряду земель (Баварії, Берліна, Гамбургу) називають землі державами, однак це не випливає з тексту Основного Закону1949 р. Насправді землі є державоподібними утвореннями, які мають власні конституції, парламенти, уряди, однак самостійність яких обмежена федеральною Конституцією. Сказане підтверджується тим, що конституційний лад земель повинен відповідати вимогам Основного Закону, федеральна Конституція не передбачає права сецесії, існує можливість застосування федерального примусу у випадку, якщо земля не виконує покладених на неї Основним Законом й іншими федеральними законами обов’язків.

Взаємини Федерації і земель будуються на основі наступних ключових положень: конституційний лад земель повинен відповідати основним принципам республіканської, демократичної і соціальної правової держави за змістом Основного Закону (ч. 1 ст. 28); закріплюється пріоритет федерального права перед правом земель (ст. 31); встановлюється обов’язок установ Федерації і земель надавати один одному взаємну правову й адміністративну допомогу (ст. 35); на всій території Федерації повинен бути забезпечений єдиний рівень життя (п. 2 ч. 3 ст. 106), кожен німець у будь-якій землі має рівні права й обов’язки (ст. 33), у федеральних установах повинні використовуватися у належному співвідношенні чиновники з усіх земель. В інших відомствах Федерації співробітники мають, як правило, набиратися з тієї землі, у якій діють ці установи (ч. 1 ст. 36).