Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації

Економічна безпека – це сукупність умов і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного відновлення і самовдосконалення. Саме національно-державні інтереси, що мають довгостроковий характер і визначальні основні цілі, стратегічні і поточні задачі внутрішньої і зовнішньої політики держави, формують об’єктний склад національної економіки, що включає наступні види безпеки: економічна, політична, військова, соціальна, міжнародна, екологічна, інформаційна, духовна, прикордонна, ядерна, продовольча, транспортна, енергетична та інші. Економічна безпека є головною складовою в системі національної безпеки і відіграє провідну роль в силу основного значення економічного потенціалу в господарській діяльності країни та світових відносинах. По-перше, вона є визначальною для розвитку виробництва і ринкових відносин, обміну товарами і послугами. По-друге, формує забезпечення превентивних заходів і захисно-охоронних заходів. економічна безпека являє собою сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які сприяють ефективному динамічному росту національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства держави, індивіда, забезпечувати конкурентноздатність на зовнішніх і внутрішніх ринках, що гарантує від різного роду погроз і втрат. До загроз можна віднести необхідність інтеграції до уже сформованої системи міжнародних інститутів; складності з ідентифікацією стану системи, пов'язані з кризою органів відповідальних за збір статистичної інформації, і як наслідок, неможливість прийняття оптимальних управлінських рішень; суперечливе законодавство, тощо.

Держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку.

Деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру і не підпадають під регулюючий вплив держави. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Таким чином, національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі. Державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки держави змушені були вступати одна з другою у договірні відносини і брати на себе різноманітні обов’язки, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу дій національних урядів, тобто де-факто звужували державний суверенітет. І чим різноманітнішою й інтенсивнішою стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодії різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто.