Трансформація функцій держави в умовах глобалізації

Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму державного регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулося з принципово новою парадигмою.

По-перше, держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку. В умовах уже досить високої і все більш зростаючої взаємозалежності національних господарств уряди змушені користуватися традиційними важелями регулювання з врахуванням інтересів інших торговельних партнерів, а також інтересів впливових ТНК, які власними відповідними діями здатні анулювати ефект використання тих чи інших засобів регулювання.

По-друге, деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру і не підпадають під регулюючий вплив держави. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Але ефективність наддержавного втручання буде тим більшою, чим більшу частку власного суверенітету країни-члени будуть делегувати таким глобальним інститутам, чим більш повним буде процес дотримання державами спільно розроблених правил регулювання не тільки власної зовнішньоекономічної діяльності, а і внутрішньої економічної політики.

Таким чином, національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі. Для того, щоб попри цей факт, захищати власні національні інтереси, уряди винаходять все більш тонкі і складні механізми регулювання економіки, все глибше вникають у проблеми окремих її сфер. Держава ще в більшій мірі, ніж раніш, змушена займатися інвестиційною і структурною політиками, забезпеченням зайнятості, збереженням навколишнього середовища та іншими проблемами. При цьому методи її втручання в економіку все більше втрачають характер жорсткого адміністрування і набувають форм партнерства з приватними суб’єктами господарського життя.

По-третє, вперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Протягом багатьох тисячоліть основою існування і процвітання суспільства були природні ресурси, що нерозривно пов’язувалися з тією чи іншою територією. Володіння територією, охорона її від зазіхання ззовні і організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. На цьому підґрунті утворилося і пустило глибоке соціальне, політичне, правове, і навіть психологічне коріння поняття «державний суверенітет». У своєму крайньому вираженні воно означає здатність держави здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні.

Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки держави змушені були вступати одна з другою у договірні відносини і брати на себе різноманітні обов’язки, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу дій національних урядів, тобто де-факто звужували державний суверенітет. І чим різноманітнішою й інтенсивнішою стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодії різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто.

По-четверте, головним результатом XX століття і всього розвитку цивілізації за увесь час її існування стало становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини. Її специфіка — не просто надзвичайно високий рівень розвитку технологій і техніки, матеріального виробництва, науки, озброєнь, не просто обумовлені всім цим рівень і якість життя населення, які створили техносферу держав. Головні особливості техносфери як явища потрійні. В провідних промислово розвинутих державах населення не має реальної можливості повернутися на випадок соціальної катастрофи до доіндустріального способу життя. Провідні економічні центри техносфери (США, Японія, ЄС) здатні зберегти власне значення і існування, спираючись лише на освоєння і використання просторово-ресурсного потенціалу всього світу, пристосовуючи його під власні потреби і інтереси, підпорядковуючи цій цілі завдання, процеси цього освоєння, зв’язки з економіками інших країн і регіонів, а отже, і самі ці економіки.

Таким чином на сьогодні серед суб’єктів глобальних відносин виділяють: - країни-системи, які є наднаціональними транснаціональними структурами, що здатні без здійснення прямої агресії відібрати у будь-якої країни весь національний прибуток шляхом включення його до складу світового і перерозподілу серед незначної кількості розвинутих країн;- агресори – можуть бути представлені: а) країнами-системами; б) геофінансовими транснаціональними потоками;- жертви агресії – включають: а) країни, які тільки-но втягують до себе інтернаціональні відтворювальні цикли; б) країни 3-го світу, що характеризуються монокультурним розвитком; в) будь-які стійкі економічні системи, які мають розвинуту виробничо-технічну базу і яка може бути перекомпанованою в ході нескінченних іновацій і технологічних перетворень. Серед інструментів управління глобальними трансформаціями виділяють наступні: класичні війни, які дозволяють: а) перерозподіляти географію ризиків; б) підвищувати частку військового сегменту у світовій торгівлі; в) очікувати на мультиплікаційний вплив іновацій; г) знижувати конкурентоспроможність певної групи країн на світових ринках.

10.Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці.

Як суб МЕВ У має свідомо входити до системи світогосподар зв'язків з метою якнайефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищ рівня конк-жності. на практиці КС нац екон поки що постійно знижується. З точки зору ресурсо-екон потенціалу У посідає гідне місце за розмірами економіки порівняно з кр-партнерами. Маючи вигідне екон-географ полож (центр Європи), У володіє розгалуженими транспорт комунікаціями (авіаційним, автомобільним, залізничним, морським, річковим, трубопровідним та ін. видами транспорту).У має галузі: машинобуд, радіоелектронна пром, авіа- та суднобуд, металургія, хімічна, легка, харчова пром. Україна володіє значними мін-сиров запасами, унікальними родовищами, значним наук-техніч потенціалом. Проте відбуваються процеси руйнації економіки та посил кризи конк-жності. Успіх у нарощуванні ресурсу конк-ності нації полягає у забезпеч ефективності роботи госп одиниці в економіці, що поширює позитивний ефект на споріднені галузі. Ефективна робота суб екон за умов забезпеч розшир відтвор означатиме більш вис ЗП для її робітників, а отже, підвищ платоспроможного попиту, що спрямовув на реінвест коштів у в-во через закупівлю товарів. Зрост ефективності 1 суб сприятиме ефективності екон у цілому і позит впливу на сусп. Проте суч процеси в Україні, що безпосередньо впливають на рівень конк-жності, відбув всупереч ідеології створ ефективної конку-жної економіки. Надзвичайна слабкість суб екон діяльності України дає можливість використ нац конкур переваги іноз суб’єктам, витісняючи нац товаровироб. Основними перешкодами формування конк-жності нац екон є такі: 1. Входження до світ сист неефектив та слабкою економікою (витіснення вітчизн товарів з внутр та зовн ринків, зниж можливостей в-ва нових товарів тощо).2. Відплив ресурсів (робочої сили, капіталу та сировинних запасів).3. Скороч в-ва та роб місць.4. Розвиток та поширення «тіньової» екон.5. Низька якість та вис ціна нац товарів.6. Розрив зв'язків у нац кластерах.7. Знищення нац сир бази.8. Нерац експ-імп структура, внутр структура в-ва.9. Залежність від імпорту.10. Перенес за кордон найпродуктивн роб місць.11. Стримув внутр попиту.12. Відсутність у нац виробника необхідних навичок та можливостей конкур боротьби з іноз виробниками.13. Відсутність законодав, що обмежує вияви монопол поведінки резидентів і нерезидентів.14. Розташув на території України промислової периферії розвинутих країн, тобто енерго- та екологоємних виробництв. Саме ці умови характеризують низький рівень конк-ності економіки України, що визначає регресивний розвиток продуктивних сил. Фактично половина секторів офіційної економіки є вимираючою, а через взаємозв'язок суб'єктів на єдиному економічному просторі ця тенденція є загрозливою для всієї економіки. Процеси відродження конк-жності: 1. Усунення диспаритетності розвитку. Вжиття заходів, що відновлюв паритетн режим роботи усіх секторів екон й вирівнюв умови роботи нац та інозем суб. 2. Створ мотивац поля підвищефективності галузей н/г на розширеній основі: - введен екон важелів зрост економіки (ресурсозбер, інновацій тощо); - введен контролю за цінами на енергоносії та конструкційні матеріали; - стимулюв економії енерго- та ресурсовитрат; - розшир амортизац бази; - введення контролю за монопол поведінкою; - організаційно-технічне сприяння малому та середньому бізнесу. 3. Розшир попиту (виробничого та споживчого): - підвищ на основі ефективної роботи підп-ва ЗП; - стимул виробничого попиту через держзамовл та інші регулятори. Нині проблеми конк-жності нац екон України виступають на перший план і потребують ретельного вивчення і трактування у спектрі сучасних економічних процесів. На суч етапі не можна говорити про викорис в Україні конк переваг будь-якого порядку (дешева робоча сила, рівень ресурсозабезп деякими видами сировини), адже офіційний сектор екон є неефективним. Натомість найближчі конкур країни широко застосов конкур: високі та запатентовані технології, стимул вир-ва унікальних товарів, всебічне залучення наукової еліти, можливість кредитування інновацій тощо. Таким чином, розвин. країни світу зменш ціну споживання та оволодів новими ринками збуту. Україна подібна до пром розв країн лише в одному: кожний етап відтвор вимагає більших коштів. Проте якщо у кр-партнерів це пов'язано з вис вартістю нових технологій, що забезпечує в кінцевому підсумку значно вищий сусп ефект, то в Україні через приховану інфляцію необхідні нові грош надходж. Інфляційні процеси, що стримуються за рахунок жорсткої монетар пол і не підкріпл заходами у реал секторі, набувають прихованої форми і виявляються через збільш витратності продукції. Внаслідок цього накопичуються чинники, що призвод до вибуху в економіці. Зазначені негат явища в екон України порівн з її найбіл торг партнерами свідчать про відсутність зваженої комплексної стратегії щодо розвитку конк-жності нац екон.