Сутність і складові частини релігії

Поняття «релігія» означає віру, особливий погляд на світ, сукупність обрядово-культових дій, що випливають із переконаності в існуванні того або іншого різновиду надприродного, а також об’єднання віруючих людей у певну організацію.

Релігія містить і собі чотири основні частини: віру, віровчення, культ і організацію.

Основу релігії, без якої вона неможлива, складає віра – особливий психічний стан повного визнання й прийняття якогось твердження або установки без достатніх обгрунтувань.

Основна ознака релігійної віри – це твердне переконання людини або людей в існуванні надприродного, тоді як нерелігійна віра цієї ознаки позбавлена.

На думку віруючих людей, релігійну віру не можна вважати чимось алогічним. Вона має специфічну-пізнавальне значення як спосіб проникнення у божественні таємниці, дає людині не знання, а мудрість. Віруючі також запевняють, що здатність до віри закладена у душу людини Богом у момент Творення.

Релігійна свідомість існує на двох рівнях: теоретичному і побутово-життєвому. На теоретичному рівні релігійна свідомість включає в себе систему релігійних вірувань, релігійні концепції економіки, політики, права, суспільства, моралі.

На побутово-життєвому рівні релігійна свідомість постає у вигляді найбільш типових релігійних образів, настроїв, почуттів широкого загалу віруючих людей.

Віровчення – систематизований виклад змісту віри в догматах, істинах, визнаних раз і назавжди незмінними, які не підлягають критиці. Зміст віровчення охоплює не тільки безпосередньо релігійні істини, а й погляди релігії на економічний, політичний, суспільний устрій, моральні засади людського життя.

У найбільш значних релігіях віровчення міститься у Священних книгах – Священному писанні, як наприклад Біблії для християн і Корані для мусульман.

Виявити своє ставлення до того, у що або в кого вірить релігійна людина, вона може через зовнішні дії, які називають культом.

Культ – система визначених, установлених у деталях індивідуальних і колективних обрядів, за допомогою яких людина містичних чином спілкується з Богом. Найбільш відома серед обрядів релігійного культу молитва – індивідуальне або колективне словесне звернення віруючих до предмета своєї віри.

Культ у релігії має подвійне значення: 1.За допомогою культу немовби встановлюється і підтримується зворотній зв’язок між світом природним і світом надприродним.

2.Система культових дій у всій її складності і розгалуженості постійно підтримує релігійну віру, є зовнішнім вираженням цієї віри.

Культ є найважливішим показником ступеня зрілості релігії – чим більше вона розвинута, тим складнішим і регулярнішим стає культ.

Релігійна організація – оформлене об’єднання віруючих однієї релігії, найчастіше очолюване служителями культу.

Існує багато різновидів релігійних організацій. Форма релігійної організації залежить від рівня розвитку тієї чи іншої релігії, а також критеріїв їхнього виділення.

Релігійна громада являє собою первинне територіальне об’єднання віруючих, які належать до певного релігійного напряму. Іншими її ознаками є:

-добровільне контрольоване членство;

-високий ступінь регулярності культу;

-відсутність централізованого керівництва за наявності серед віруючих осіб, наділених функціями священнослужителів.

Церква являє собою централізоване, численне, самоврядне об’єднання віруючих, яке склалося на основі спільності релігійних уявлень та культової діяльності. Для цього типу характерні такі ознаки:

-централізоване ієрархічне управління;

-наявність професійного священства, чітко відокремленого від простих віруючих;

-зовнішнє формальне членство замість облікованого.

Членом церкви вважається кожна людина. Церква є вищою формою релігійної організації.

Секта – релігійне об’єднання із самобутнім віровченням і культом, що, як правило, відкололося від більш великої організації і характеризується порівняною нечисленністю, замкнутістю, ізольованістю від світу й інших релігій.