Участь УСРР в утворенні Радянського Союзу

Після завершення громадянської війни радянські республіки мали статус незалежних держав. Такою була і Українська Соціалістична Радянська Республіка — УСРР (вона тоді мала таку назву). Однак це була імітація державності, оскільки на території радянських республік поширювалися закони Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР) і саме з Москви здійснювалось управління країною.

Механізм влади був простий: Російська комуністична партія (більшовиків) прибрала до рук всю повноту влади і визначала державну внутрішню і зовнішню політику. Республіканські ж партійні організації були складовою РКП(б) і виконували волю більшовицького Центрального комітету.

З'їзди Рад радянських республік схвалили проекти Декларації про утворення СРСР і Конституції СРСР. 30 грудня 1922 р. відбувся І з'їзд Рад СРСР, що проголосив утворення Союзу, до якого ввійшли Російська і Закавказька федерації, Українська РСР і Білоруська РСР.

Входження УСРР до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР)

1. Затвердження І Всесоюзним з’їздом Рад СРСР у Москві Декларації та Договору про створення СРСР (30 грудня 1922р.)

2. Затвердження ІІ Всесоюзним з’їздом Рад першої Конституції СРСР (січень 1924 р.)

3. Унесення змін ІХ Всеукраїнських з’їздом Рад до Конституції УСРР, де було остаточно законодавчо закріплено вступ України до СРСР (травень 1925 р.).

4. Незважаючи на гарантоване законом право вільного виходу України із СРСР, воно було «паперовим», а незалежність нашої держави – формальною.

5. Влада на всій території СРСР належала керівний верхівці комуністичної партії.

Союзний договір 1922 р. мав бути міжнародним договором. Однак його ніколи ніхто не затверджував і не підписував. Замість нього в Конституції 1924 р. з'явився розділ "Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", а Конституція - це внутрішній, а не міжнародний юридичний документ.

У складі СРСР права радянських республік ще більше звузилися. У віданні центру залишилися найважливіші функції: зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини, армія, флот, засоби зв'язку, транспорт. Республіканський уряд мав право керувати внутрішніми справами (звітуючи при цьому перед центральними органами), в деяких питаннях сільського господарства, в галузі освіти, охорони здоров'я тощо. Однак позитивним було те, що визнавалась територіальна цілісність України, її власні, хоч і обмежені у своїх правах, органи управління. Україна стала чітко окресленим національним і територіальним утворенням, що відображало її національну самобутність.

Питання № 60

Економічна та політична криза в Україні на поч. 1920-х рр.

Протягом зими-весни 1919 р. над територією України (західних областей) знову було встановлено радянський контроль.

Суть політичного курсу більшовиків полягала в прискореній насильницькій ломці існуючої в Україні економічної системи, що грунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Така політика дістала назву "воєнного комунізму" й була доказом віри в можливість негайної заміни капіталізму соціалізмом.

Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче враження на населення республіки, викликала невдоволення у середовищі селянства, інтелігенції та робітників.

Причини переходу до нової економічної політики (НЕП)

1. Громадянська війна та політика «воєнного комунізму».

2. Економічна криза (розруха, закриття підприємств, падіння виробництва промислової й сільськогосподарської продукції тощо).

3. Політична криза (масовий опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки робітників, виступи в армії та флоті).

Голодомор 1921-1923 рр.

Серед головних причин голоду в Україні в 1921-1922 pp. слід назвати заборону ринкової реалізації хлібних надлишків та їх примусове вилучення державою, що зумовило падіння товарності сільського господарства в 1918—1920 pp. Селяни не були зацікавлені в розвитку виробництва і зменшували посіви, зокрема в районах активного здійснення продрозкладки (Чернігівська, Харківська, Полтавська губернії). Навіть світова і громадянська війни, які зруйнували матеріальну базу сільського господарства, завдали менших збитків селянським господарствам. "Викачування" хліба містом із села з одночасним скороченням промислового виробництва завершило процес занепаду ринкових відносин.

Голод охопив південні райони України: повіти Донецької, Миколаївської, Одеської, Катеринославської, Полтавської губерній. Кількість голодуючих у степових губерніях зросла з грудня 1921 р. до травня 1922 р. більше ніж утричі - з 1,2 до 3,8 млн. чоловік., а в усіх губерніях — до 5,6 млн. чоловік, що становило 25% їхніх жителів.

Улітку 1922 р. південь України вразив новий неврожай. Посуха охопила 21 повіт. А криза в тваринництві досягла кульмінації. Голод загострив чимало інших соціальних та економічних проблем.

Визнання факту голоду в Україні, як і надання допомоги голодуючим, прийшло з великим запізненням. Вважалося, що в Росії голод, а в Україні — неврожай.

Лише після врожаю 1923 р. ситуація почала поліпшуватися. Збільшення зернових ресурсів дало змогу покращити харчування населення, почався процес відновлення поголів'я худоби.

Питання № 61

Україна в період НЕП

Нова економічна політика (НЕП) - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Суть НЕПу полягала у використані ринкових відносин і різних форм власності.

X з'їзд РКП(б) 1921 р. напрямок НЕПу. Основними заходами непу стали:

- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;

- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;

- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;

- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;

- ліквідація безплатних послуг;

- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;

- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;

- введення стабільної валюти - червонця;

- децентралізація системи управління:

- розвиток підприємництва;

- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.

Питання № 62

Радянська індустріалізація України (1928–1939)

У грудні 1925 р. відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію СРСР. Наступний, XV з'їзд, у 1927 р. визнав пріоритет державного плану над ринком, що означало згортання нової економічної політики і знищення товарно-грошових відносин. За формулою Сталіна, плани мали носити не прогнозний, а директивний характер, тобто бути обов'язковими до виконання.

Завдання індустріалізації

· Здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;

· Перетворення аграрної країни в могутню індустріальну державу;

· Укріплення оборонного потенціалу країни;

· Підвищення технічної бази сільського господарства.