Рівні і функції соціальної комунікації

Головною у комунікативних дослідженнях є пробле­ма особистості, оскільки лише на перетині «Я» та «Ін­шого» виникає можливість комунікації. Для соціології комунікацій важливі такі поняття, як «мовна особис­тість» і «комунікативна особистість».

Мовна особистість — сукупність характеристик людини, що обу­мовлюють можливість створення, сприйняття повідомлень.

У мовній особистості виокремлюють вербально-се­мантичний (склад лексикону, ступінь володіння або не-володіння правилами використання знакових систем); когнітивний (конструкції, завдяки яким відбувається процес пізнання); прагматичний (зумовлює особливості комунікації відповідно до мети та завдань) компоненти.

Комунікативна особистість — вияв особистості, який залетить від сукупності Ті індивідуальних можливостей і характеристик, що обумовлюють ступінь її комунікативних потреб, когнітивний діапа­зон, комунікативну компетенцію.

Комунікативну особистість характеризують мотива­ція (потреби одержати або передати певну інформацію), когнітивні (можливості і здатність формувати свій внутрішній світ в інтелектуальній та емоційній сфе­рах), функціональна компетенція (володіння індивіду­альним запасом комунікативних засобів, вміння змінювати їх при зміні комунікативної ситуації, змінювати дискурс відповідно до норм комунікативного етикету).

Мовний акт — цілеспрямована мовна поведінка, що реалізується згідно з правилами, які прийняті в певному суспільстві; одиниця нормативної соціомовної поведінки в межах певної комунікатив­ної ситуації.

Характерними його ознаками є комунікативна уста­новка, цілеспрямованість. Продуктом мовного акту і одночасно мовною інформаційною одиницею виступає висловлювання (актуалізоване у мовленні речення) як елемент дискурсу.

Дискурс (лат.— здогад, міркування) — взаємопов'язаний текст, мовленнєвий потік, що має певну страте­гічну комунікативну установку.

Ознаками дискурсу є тематична пов'язаність (кон­центрація навколо певної теми), ситуативна обумовле­ність (актуалізований у певній комунікативній ситуа­ції), недискретність (не вичерпується висловлюван­нями, а є їх взаємопов'язаною системою).

 

Соціальна комунікація виконує різноманітні базові та спеціалізовані функції.

Базові функції виявляються на будь-якому рівні со­ціальних комунікацій. До них належать:

— інформаційна (орієнтована на безпосереднє пере­давання, трансляцію значущого повідомлення);

— прагматична (будь-яка комунікація передусім є засобом досягнення певної мети);

— експресивна (соціальна комунікація, зумовлена необхідністю встановлення ематичного зв'язку і пере­давання емоцій комуніканта).

 

Спеціалізовані функції соціальної комунікації вияв­ляються залежно від умов контакту. До них належать:

— контактовстановлююча (від неї залежить успіх комунікативного задуму);

— самопрезентації (створює образ комуніканта під час контакту з соціальною реальністю);

— апелятивна, або функція звертання (реалізується за наявності відмінності соціальних статусів учасників контакту);

— регулятивна (контроль за виявами соціальності);

— ритуальна (пов'язує певні мовні формули з кон­кретними ситуаціями соціальної активності).

 

Розвиток ЗМІ спричинив зміни в суспільній психоло­гії, способі мислення людей. Вони є важливим чинни-

ком створення особистості нового типу, з особливою пси­хологією та поведінковими реакціями, що реалізують ідеологічний, політичний вплив на людей, згуртовують їх в єдине ціле. Вплив ЗМІ на громадськість зумовлюєть­ся щонайменше двома функціональними завданнями.

1.Відображення, фіксація, моделювання дійсності, тобто подій, фактів, соціальних відносин, остаточним продуктом чого є інформація про цю дійсність.

2. Зміна соціальної реальності й управління нею, ут­вердження, підтримання і трансляція ціннісних, норма­тивних орієнтирів суспільства, контроль за реалізацією управлінських рішень, регулювання соціальних відносин.

На практиці відокремити ці завдання важко, оскіль­ки вони реалізуються в єдиному соціально-інформацій­ному просторі. До того ж процес функціонування ЗМІ за своєю природою є цілісним, важко піддається диферен­ціації на рівні безпосередніх дій.

 

Серед функцій ЗМІ найголовнішими є:

1) інформаційна — спрямована на задоволення ін­формаційних потреб індивідів і соціальних груп щодо різноманітних подій у суспільстві та світі;

2) комунікативна — полягає в організації інформа­ційної взаємодії між різними соціальними верствами населення, а також між громадськістю та джерелом її інформування;

3) виховна — пов'язана з формуванням, зміною ус­тановок та ціннісних орієнтацій індивідів, заохочуван­ням аудиторії до пропаганди певного способу життя, з формуванням суспільно значущих рис, засвоєнням со­ціального досвіду;

4) управлінська — виявляється в контролі за взає­минами між членами суспільства, а також між ними і системою керівних органів;

5) соціальної адаптації та орієнтації — спирається на потреби аудиторії в інформації для орієнтування у соціальних процесах та явищах, адаптації до змін соці­альних, політичних, економічних умов життя;

6) соціальної ідентифікації — ґрунтується на потре­бі людини відчувати свою спільність із певними соці­альними групами, верствами тощо;

7) відтворення певного емоційно-психологічного тону­су — спрямована на зняття психологічної напруги тощо;

8) рекреативна — пов'язана з відпочинком, розвага­ми тощо.

 

ЗМІ реалізують свої можливості не тільки на макрорівні (у глобальних соціальних вимірах). Не менш важ­ливими є мезо- та мікрорівень їх діяльності, зорієнтова­ні на конкретні соціальні групи та індивіди. Щодо цьо­го ефективність їх діяльності залежить від особливос­тей психологічних та соціальних ефектів, які вони справляють на аудиторію, серед яких розрізняють:

— утилітарний, що виражається у задоволенні інди­віда інформацією, необхідною йому для розв'язання життєвих, практичних завдань;

— престижу, який являє собою задоволення інфор­мацією, що підтверджує цінності групи, до якої нале­жить індивід;

— посилення позицій, що виявляється в позитивно­му впливі на індивіда інформації, що підтверджує дум­ку, судження людини з певного дискусійного питання;

— задоволення пізнавального інтересу, який поля­гає у відчутті поінформованості з певного кола питань;

— емоційний, що виявляється в компенсації пізна­вальної потреби;

— естетичний, який ґрунтується на задоволенні сприйняття прекрасного, естетичному збагаченні;

— комфорту, що формується внаслідок зняття особистісної напруги.

Нерідко вплив ЗМІ на індивідуальну і масову свідо­мість використовують з маніпулятивною метою.