Розділ 8. Повсякденне життя

Життєвий процес з його щоденним побутом, проблемами, справами, зустрічами й розмовами — це і є повсякденне життя. Сюди входять спілкування з товаришем за чашкою кави і стояння в черзі, поїздка на роботу і розмова по телефону, перегляд традиційних теленовин і освідчення в коханні, мрії про майбутню відпустку і гра з сином, роздуми про сенс життя і приготування обіду, танцювальна вечірка і дискусія серед колег, де можна відзначитися ерудицією, тощо. Це наш "життєвий світ" — феноменальний світ відчуттів, прагнень, фантазії, сумнівів, споминів про минуле і передбачень майбутнього. Це наше буденне життя у всій повноті, ситуативній конкретності, безпосередній даності та емоційній наповненості, яке ми сприймаємо суб'єктивно як цілісний світ, нескінченну та нерозчленовану тривалість.

Під час повсякденної діяльності людина звичайно не замислюється над структурою свого соціального світу чи над передумовами та можливостями соціального порядку. Основні грані її життя є "даними", природними, само собою зрозумілими. Явища безпосередньої людської життєдіяльності не потребують пояснення, вони інтуїтивно вірогідні й зрозумілі. Повсякденна реальність існує як самоочевидна і фактична, що не потребує жодної перевірки понад те, що вона просто існує... Як правило, людина сприймає форму і зміст її як щось дане, безперечне, апріорне, самоорганізоване.

Повсякденність — одна зі сфер "життєвого світу". Останній складається з низки "скінчених смислових сфер", кожна з яких має власне значення і будову: крім повсякденності — це сфери релігійної віри, сновидінь, наукового мислення, художньої фантазії, гри та ін., і кожна з них має особливу систему значень і правил. Проте повсякденне життя оточує нас і панує над нами, накладаючись на свідомість потужно, наполегливо і глибоко. Воно первинне, висхідне у нашому життєвому досвіді, на його основі формуються всі інші сфери. Його іноді називають "вищою реальністю". У невпинному життєвому потоці, мандруючи снами, релігійними роздумами і науковими абстракціями, свідомість завжди повертається у світ повсякденності, до вищої реальності, що об'єднує всі феномени в цілісну структуру людської практики.

У буденному житті ми постійно конкуруємо з людьми чи співпрацюємо, погоджуємося або сперечаємося, сміємося з них або разом з ними. Людина взагалі не може існувати без постійної взаємодії та спілкування з іншими. Ми живемо у звичайному, впорядкованому, зрозумілому, природному світі, і ми впевнені, що цей світ є спільним для всіх нас. Крім того, нас об'єднує повсякденне знання, яке ми поділяємо з іншими людьми у звичному, самоочевидному устрої буденного життя. Ми знаємо, що існує постійна відповідність наших значень їхнім значенням, що ми однаково сприймаємо і розуміємо реальність.

Переважну частину життєвого часу люди проводять у неформальному й інтимному оточенні — у колі сім'ї, друзів, у своєму домі. Це є мікросвіт, який містить безпосередній, буденний досвід міжособистісної взаємодії. Саме у безпосередніх контактах ми виховуємо дітей, підтримуємо дружні зв'язки, поширюємо новини і вступаємо в ділові відносини. Це особистісно значущий, безпосередній і знайомий світ нашого досвіду. Значуще життя переважно розгортається у мікросвіті в процесі спілкування віч-на-віч. Уже в ранньому дитинстві ми дізнаємося, що оточені значно більшим, абстрактним, надіндивідуальним, анонімним, незнайомим світом. Це макросвіт — численні та складні групи, організації та інституції (уряд, банки, підприємства, фірми, церква, університети), що оточують нас усюди в суспільстві та відіграють провідну роль у нашій освіті, економічних справах тощо. Макросвіт — невід'ємна частина нашого повсякденного буття й уявлень про суспільство. Є істотна відмінність між двома світами, в яких ми живемо, але обидва світи, а також зразки взаємодії, які переважають у кожному з них, є суттєвими в нашому соціальному досвіді.

Традиційно соціологію цікавили насамперед макроструктури та їхні похідні: суспільство, держава, сім'я, релігія, політика, норми, цінності — все, що перебуває поза і над людиною та детермінує її поведінку. Протягом останніх тридцяти років у соціології зростає інтерес до явищ мікросвіту, повсякденного життя людей. Сучасна соціальна наука однаково прагне до вивчення феноменів макро- й мікрорівнів, розвиваючись у двох напрямах.

Соціологія повсякденності

Повсякденність є предметом багатьох наукових дисциплін: філософії та соціології, психології та психіатрії, лінгвістики й теорії літератури. Найрізноманітніші дослідження зосереджені навколо проблем буденного життя, серед яких історичні праці Фернана Броделя про структури повсякденності, лінгвістичний аналіз буденної мови Людвігом Вітгенштайном, дослідження народної мовної культури і сміху Михайлом Бахтіним, міфології буденного життя Роланом Бартом, патології повсякденності Зігмундом Фрейдом. Численні соціологічні дослідження повсякденного життя й будуть у центрі нашої уваги.

У 60-ті роки XX ст. з'явилися соціологічні теорії, що пояснюють й інтерпретують мікроявища соціального життя. Найсуттєвішим у цих теоріях є звернення до міжособистісних взаємодій. Предметом і культом нового напряму соціологічного дослідження стає повсякденне життя людей у його різноманітних аспектах. Осмислення повсякденності відбувається в межах різних теоретичних підходів: символічного інтеракціонізму, обмінної теорії, а найбільш широко та багатогранно — в теоріях феноменологічної орієнтації. Теорії, що концентрують увагу на щоденних взаємодіях людей, останнім часом об'єднують в окремий напрям — соціологію повсякденного життя, який аж ніяк не є цілісним: є суттєві відмінності між теоріями, об'єднаними під цією назвою. Вони послуговуються різною понятійною мовою, ґрунтуються на відмінних теоретичних передумовах, ставлять перед собою різні дослідницькі завдання, пропонують зовсім несхожі моделі пояснення щоденних ситуацій, звичайних дій людей, їхніх буденних, звичних способів життя і спілкування.

Правильніше, мабуть, вести мову про соціології повсякденності, як це й усталилося в науковій літературі. Всі найяскравіші соціологічні концепції повсякденності виникли виключно в межах американської школи соціології.

Версії розуміння щоденного світу різняться за своїми теоретичними і методологічними засадами, але об'єднує їх критичний пафос щодо макросоціології, яка "загубила" реальне соціальне життя і нездатна його пояснити. Традиційна наука, впевнені прихильники мікросоціології, дотримуючись ідеалу об'єктивності, свідомо уникають оцінних характеристик, усього суб'єктивного, роздумів про сенс, значущість та гідність людського життя, створюючи світ точних абстракцій, де життєвий людський сенс втрачається. Вона малює картину життя, позбавленого людської присутності. Соціології повсякденного життя, утверджуючи суб'єктивізм та відмовляючись від методології природничих наук, прагнуть осмислити соціальний світ у його суто людському бутті, зіставляючи його з уявленнями, ідеями, цілями і мотивами індивідів, які практично діють. Усі ці напрями дістали назву "гуманістична соціологія", оскільки намагаються надати соціальній науці людського сенсу, допомогти людині усвідомити її місце в житті.

Мікротеорії соціології стали справжнім викликом усталеним теоріям і методам, особливо макропідходам до вивчення соціальної реальності. Розглянемо три оригінальні перспективи розуміння повсякденності: обмінну теорію Джорджа Хоманса, драматургійну соціологію Ервіна Гоффмана і етнометодологію Гарольда Гарфінкеля.