Соціальні проблеми вільного часу

Безперечно, сфера потреб, співвідносячи з вільним часом, не може бути вилучена з культурного аспекту життя людини. Культура дозвілля визначається не лише ідеологічними побажання­ми, але й рівнем матеріального добробуту суспільства. Соціологія оперує такими показниками рівня дозвілля: кількість прочитаної ху­дожньої і спеціальної літератури, відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв, художніх виставок та ін. за рік, місяць тощо; частота перегля­ду телепередач і відеофільмів, слухання радіопередач і музикальних записів (знову-таки за певний період часу); кількістю часу, відве­деного заняттям хоббі, прогулянкам в парку, спорту, побутовим проб­лемам, сім'ї, друзям, відвіданню кафе, дискотек тощо; щомісячні, щорічні капіталовкладення окремої людини, сім'ї в такі заходи, вклю­чаючи кількість днів відпустки і зв'язані з ними матеріальні затрати, співвідносний різноманітного використання вільного часу із соціаль­ною, демографічною, професійною структурою суспільства, а також регіональними особливостями, що дозволяє створити систему пред­метно-речового кількісного використання вільного часу різними со­ціальними спільностями, визначити орієнтації, приорітетні сфери куль­турного попиту, фінансові затрати на культурно-дозвільні послуги, тобто сформувати систему вимірів, що дозволяють перетворити сферу вільного часу в особливу індустрію потреб.

Сучасне цивілізоване суспільство — суспільство споживання. Поняття суспільство споживання знаходить широке втілення в так званій новій картині культурної свідомості сучасної цивілізованої лю­дини — культурі постмодернізму. Полегшення доступу до культур­них цінностей найширшим верствам населення і їх проникнення в повсякденний життєвий ужиток стає основою формування нової куль­турної свідомості. Особливостями відзначаються прості побутові ре­чі. Соціальне середовище, культура перестає бути чимось піднесе­ним і далеким, що живе виключно в музеях і книгах, концертних залах і театрах. Культура стає просто одним із засобів людського спілкування і взаєморозуміння — масовою комунікацією.

У сучасних умовах вільний час, дозвілля стає загальнодоступною культурною цінністю. Будучи протилежністю професійної діяльнос­ті, дозвілля стає особливою цінністю життя людини. У визначення культурного буття людини увійшли поняття толерантність, плюра­лізм ч& ін. Виникає теорія комунікації, що ставить важливою пробле­мою сучасного суспільства подолання фрагментарності повсякденної свідомості особи за умови збереження плюралізму, толерантності — провідних цінностей сучасної культури. Один з представників теорії масової комунікації німецький соціолог Юрген Хабермас відмічав, що комунікації ~ новий інтеграційний резерв суспільства в проти­лежність зблідлої утопії суспільства праці. її основа — солідарність і взаєморозуміння, твердий і фундаментальний ресурс суспільної ін­теграції поряд з такими засобами, що виходять за межі інтересів:

гроші і влада. Основою теорії комунікації стає введення в соціологію Вілемом Дільтеєм поняття життєвий світ людини. Життєвий світ — це і природне середовище і культурно-соціальні умови існування, і сфера індивідуальних почуттів і переживань людини. Не випадково поряд з поняттям життєвий світ в соціології появляється поняття кос­мос, що доповнює і розкриває життєвий світ людини. Поняття космос н Стародавній Греції також сприймалось досить складно і неоднозначно. Космос — це світ людини. І в античності визначення космосу зв'язу­валось з визначенням гармонії і справедливості. Зміст, що вкладається в поняття космос, гармонія, справедливість істотно відрізняється від сучасного. І гармонія, і справедливість — єдність людини і космосу. Греки називали це співпадінням мікро- і макрокосмосу.

Взаєморозуміння і солідарність як основа соціального союзу лю­дей виступають захисниками життєвого світу людини і його основ­ними вимогами, до яких соціологи відносять і споживацьку вартість. Інакше, комунікації розглядаються як необхідна умова виживання, резерв дальшого суспільного розвитку, тобто розвитку життєвого світу людини. Безпосереднє відображення знаходить в теорії кому­нікації протилежність виробництва і споживання, робочого часу і дозвілля. Соціальна комунікація розглядалась у контексті загально­теоретичних побудов біхевіоризму, основою комунікацій є не мова як система, а безпосередні мовні сигнали, маніпулюючи якими мож­на виховати людину будь-якого складу (Дж. Уотсон), символічного інтеракціонізму (соціальна структура є результатом стабілізації про­цесів міжособового спілкування, а соціальний розвиток — процес розвитку комунікативних форм (Дж. Мід), персоналізму (комуніка­ція є внутрішня метафізична здатність особи відкривати в собі по­чуття іншої). Приватний характер споживання, в тому-числі і ви­користання інформації, культури, приводять до природної фрагментарності повсякденної свідомості споживача, що долається на рівні соціального явища — політики і влади. Не випадково фрагментаризованою називається свідомість споживання, володіння дозвіллям. Цьому сприяють і засоби масової інформації, орієнтовані на пасивне, розважальне і приватизоване її використання. Дозвілля і споживан­ня, що породжують фрагментаризовану свідомість як панівну ідеоло­гію повсякденності, основні вимоги життєвого світу сучасної людини. Захист вимог, тобто цінностей вільного часу і прав споживачів, роз­глядається достатньою основою для нової суспільної інтеграції.

У сучасній соціології існує єдність і дуалізм понять життєвий світ і космос. Якщо космос — це не просто світ людини, то принцип вільної культурної єдності людей протистоїть примусовій трудовій єдності тру­дівників або інстинктивно-стадній єдності тваринного світу. Для ан­тичного світогляду космос символізував не лише життєве середови­ще, а й сам сенс життя людини. Космос — це світ людини. І не випадково в основі теорії еволюції космосу лежав міф про андроге­нів — єдиних першолюдей. Космос в протилежність життєвому світу цікавий не тим, що він — одна з форм життя, яка інтегрує людей, а тим, що сам космос — єдине інтегроване визначення людини, життє­вий світ людської єдності. І хоча теорія комунікації винесла проблему суспільного життя за межі суспільного виробництва, все ж не зали шила визначення людини і її вільний час у виробничих межах. Якщо сфера вільного часу — сфера споживання, то сама людина і її вільний час — продовження і умова виробничого процесу. В теорії комунікації визначається людина як споживач дозвілля. Комунікація — засіб захисту споживача, ні що інше, як засіб забезпечення безперервності виробничого процесу. Економічна організація сфери вільного часу, тобто створення індустрії дозвілля, перетворення сфери вільного часу в особливий соціальний інститут — інститут суспільних свобод.