Методи соціологічних досліджень

При розгляді цього питання слід зазначити, що жоден з методів соціологічних досліджень не є універсальним, але має свої чітко визначені пізнавальні можливості. А тому не існує взагалі «добрих» чи «поганих» методів, є методи адекватні або неадекватні поставленому дослідником завданню; надійність методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю, але й дотримуванням правил його застосування.

Найбільш економічним з точки зору затрат праці є аналіз документів. Він має й низку інших переваг порівняно з іншими методами. Аналіз документів дозволяє оперативно отримувати фактографічні дані, наприклад, про підприємство в цілому і його робітників та службовців. Ця інформація має об’єктивний характер. Але при цьому не можна забувати про обмеження, які пов’язані з якістю такої інформації. Документом у соціології є спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи зберігання інформації. Документами є: письмові документи (державні архіви, архіви організацій, особисті документи); іконографічні документи (твори образотворчого мистецтва – картини, гравюри, скульптури тощо); кіно-, відео-, фотодокументи; фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

Є два основних типи аналізу документів: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний метод аналізу – це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору. Слабкість такого аналізу – в його суб’єктивності.

Щоб позбутись елементів суб’єктивізму традиційного аналізу, розроблені формалізовані (кількісні) методи аналізу документів (контент-аналіз). Суть цих методів полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б відображали істотні сторони його змісту. Тоді зміст документа робиться вимірюваним, над ним можна провести необхідні обчислювальні операції й результати аналізу можуть досягти певної об’єктивності. Водночас формалізований аналіз має свою обмеженість, яка полягає в тому, що не весь зміст документів можна виміряти за допомогою формальних показників. Об’єктом контент-аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле- і радіопередач, публічних виступів, громадських та особистих документів, інтерв’ю, відповіді на відкриті питання анкет тощо.

Важливий метод соціологічного дослідження – спостереження. У соціологічному дослідженні під спостереженням мається на увазі метод збору первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованому, безпосередньому сприйнятті й реєстрації соціальних фактів, які можна проконтролювати і перевірити. Головною перевагою безпосереднього спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події та елементи людської поведінки в момент їх здійснення, в той час як інші методи збору первинних даних базуються на попередніх або ретроспективних судженнях індивідів.

Спостереження як метод застосовується тоді, коли інформація, котра необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами. Так буває, якщо не хочуть чи не можуть детально описати послідовність своїх дій. Спостереження використовується як джерело інформації для побудови гіпотез, служить для перевірки даних, отриманих за допомогою інших методів.

Метод спостереження в соціології класифікується за такими принципами: за мірою формалізованості (структуралізоване й неструктуралізоване спостереження), залежно від ступеня участі дослідника в ситуації, що вивчається (включене й невключене), за місцем проведення, умовами організації спостереження (польове й лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне й несистематичне спостереження) тощо.

Найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Опитування передбачає, по-перше, усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей – респондентів – із питаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається, на рівні емпіричних індикаторів; по-друге, реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію.

За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють: письмові (анкетування) та усні (інтерв’ю) опитування; за місцем проживання, за місцем роботи і в цільових аудиторіях (глядачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках тощо); очні (особисті) й заочні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону); групові й індивідуальні тощо.

Найбільш поширений вид опитування – анкетування. Воно є груповим та індивідуальним. Групове опитування застосовується за місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15–20 особами. При цьому досягається 100 % повернення анкет, підтримуються взаємні стосунки між анкетерами й респондентами. При індивідуальному анкетуванні анкети розповсюджуються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повернення анкет заздалегідь обговорюється.

Соціологічна анкета – це система питань, об’єднаних єдиним дослідницьким задумом і спрямованих на з’ясування кількісно-якісних характеристик об’єкта та предмета аналізу. До анкети висувається низка вимог, яких треба дотримуватись при їх складанні. Питання соціологічних анкет повинні класифікуватися за змістом; (про факти свідомості, поведінки, особу респондентів); за формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі); за функціями (основні й неосновні) тощо.

Інтерв’ювання – цей метод опитування зараз використовується менше, ніж методи анкетування. Інтерв’ю беруть за місцем роботи, за місцем проживання. Розрізняють три види інтерв’ю – формалізоване, фокусоване, вільне.

Метод експертного оцінювання. Для його проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре поінформованих осіб, які відбираються за такими ознаками: професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються також громадська думка, імідж кожного у цій сфері суспільного життя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань – анкети або бланк-інтерв’ю, складені за спеціальною програмою. Відповідно до цього, процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв’ювання експертів.

Для поглибленого аналітичного вивчення соціальної реальності в соціології використовують соціальний експеримент як метод збору інформації про чинники, котрі на неї впливають, результати та наслідки такого впливу. Це метод одержання інформації в умовах, які контролюються і керуються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення відповідної експериментальної ситуації. Головне завдання експерименту полягає в тому, щоб, вибравши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами й стежити за зміною характеристик, які цікавлять дослідників, для розв’язання завдань управління суспільними процесами.

Завершується емпіричне соціологічне дослідження формулюванням висновків, пропозицій та рекомендацій, які повинні мати конкретний, реалістичний характер, містити необхідні обґрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними й статистичними даними.

 

Отже, соціологічне дослідження можна визначити як систему логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, пов’язаних між собою єдиною метою – отримання достовірних даних про явище або процес, котрі вивчаються, про тенденції та суперечності їх розвитку. Отримані дані використовують для збагачення наукового знання або у практиці управління соціальним життям.

Соціологічне дослідження включає послідовні етапи: розроблення програми та інструментарію; збір інформації; підготовка зібраної інформації до обробки та її обробка; аналіз отриманої інформації; підведення підсумків дослідження; формулювання висновків і рекомендацій.

Незважаючи на те, що кожне соціологічне дослідження вміщує вищезазначені етапи, єдиної, уніфікованої форми соціологічних процедур, придатних для вивчення проблем різної складності, не існує.

У кожному конкретному соціологічному дослідженні роль стрижневого кореня виконує програма соціологічного дослідження, яка зумовлює його змістовно-смислову цінність, якість та надійність здобутої інформації.

До головних компонентів програми відносять наступні:

І – Методологічна частина, що включає:

1) вихідну методологічну парадигму, світоглядну позицію дослідників, яка зумовлює методи, логіку та результати соціологічного дослідження;

2) об’єкт дослідження;

3) предмет дослідження;

4) мету дослідження;

5) завдання дослідження (основні та допоміжні, першо- та другорядні);

6) понятійно-категорійну структуру дослідження;

7) робочу гіпотезу.

ІІ – Методична частина, що включає:

1) план соціологічного дослідження;

2) вибір форм та засобів для проведення соціологічного дослідження;

3) вибір інструменту соціологічного дослідження;

4) обґрунтування вибірки;

5) збір та обробку даних соціологічного дослідження;

6) підготовку звіту, висновків і рекомендацій.

При проведенні соціологічного дослідження найбільш часто плануються такі основні методи збору інформації: аналіз документів, опитування, спостереження тощо.

Звіт про навчальне соціологічне дослідження оформлюється в окремій папці. У ньому викладається методологічна й методична частини програми дослідження, дається аналіз отриманих результатів, формулюються висновки дослідження і практичні рекомендації. Як додатки долучаються матеріали дослідження (заповнені анкети тощо).

Література

Барвінський А.О. Соціологія: курс лекцій. – К.: ЦНЛ, 2005. – 328 с.

Жоль К.К. Соціологія: навч. посібник. – К.: Либідь, 2005.

Івасюк Ю.Б. Економічна соціологія: конспект лекцій. – Львів: Новий світ – 2000, 2006. – 116 с.

Лукашевич М.П. Соціологія: підручник / М.П. Лукашевич, М.В. Туленков, А.В. Гринчук. – К.: Ун-т «Україна», 2006. – 337 с.

Лукашевич М.П. Соціологія. Базовий курс: підручник / М.П. Лукашевич, М.В. Туленков. – К.: Каравела, 2006. – 312 с.

Матвєєв С.О. Економічна соціологія: підручник / С.О. Матвєєв, Л.І. Лясота. – Суми: Універ. кн., 2006. – 184 с.

Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: навч. посібник. – К.: Атіка, 2004. – 480 с.

Соціологія: підручник / За заг. ред. В.П. Андрущенко, М.І. Горлач – 3-є вид., перероб. і доп. – Харків – К., 1998. – 624 с.

Соціологія: підручник / За ред. Н.П. Осипової. – К.: Юрінком Інтер, 2003.

Соціологія: підручник для вищої школи. – Харків: Фактор, 2006.

Соціологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005.

Соціологія: підручник, 2-ге видання / За ред. В.М.Пічі. – Львів: „Магнолія Плюс”, „Новий світ – 2000”, 2005.

Соціологія: словник термінів і понять / За ред. Є.А. Біленького. – К.: Кондор, 2006. – 372 с.

Соціологія: Терміни, поняття, персоналії: навч. словник- довідник / За заг. ред. В.М. Пічі. – 2- ге вид., стереотип. – Львів: Новий світ – 2000, 2004. – 480 с.

Черниш Н. Соціологія: підручник за рейтингово-модульною системою навчання. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2009. – 574 с.

Юрій, М.Ф. Соціологія: підручник. – К.: Дакор, 2005. – 552 с.

Юрій, М.Ф. Соціологія культури: навч. посібник. – К.: Кондор, 2006. – 302 с.

 

Контрольні питання
з дисципліни «Соціологія»
для студентів усіх спеціальностей

1. Соціологія як наука. Об’єкт, предмет та структура соціології.

2. Основні функції та методи соціології.

3. Роль і місце соціології у житті суспільства.

4. Передумови виникнення та основні етапи розвитку соціології.

5. Оґюст Конт – засновник соціології як самостійної науки.

6. Герберт Спенсер та його соціологічний еволюціонізм.

7. Основні ідеї та представники соціал-дарвінізму.

8. Географічний та расово-антропологічний напрями в соціології.

9. Психологічний напрям у соціології.

10 Соціологічні погляди К. Маркса.

11. Соціологічна концепція Еміля Дюркґейма. Поняття «соціальна солідарність» та «аномія».

12. «Розуміюча соціологія» Макса Вебера. Типи соціальних дій.

13. Інтегративна соціологія Питирима Сорокіна (теорії соціокультурної динаміки, стратифікації, мобільності).

14. Основні ідеї та принципи емпіричної соціології.

15. Соціально-політичні ідеї українських філософів, істориків, письменників та громадських діячів до ХІХ ст.

16. Виникнення української соціології як науки. Женевський гурток українських соціологів. Історико-соціологічний метод М. Грушевського.

17. Доля української соціології в радянський період. Розвиток української соціології в еміграції (Б. Кістяківський, М. Шаповал, В. Вінниченко та інші).

18. Еволюція уявлень про суспільство та теорії його походження.

19. Сутність суспільства та його характерні ознаки.

20. Типологізація суспільств.

21. Соціальна структура суспільства.

22. Соціальні спільноти та соціальні інститути.

23. Соціальна стратифікація суспільства.

24. Поняття соціальної мобільності.

25. Ключові поняття та вихідні принципи соціології особистості.

26. Сутність, зміст та чинники соціалізації особистості.

27. Соціальні статуси і соціальні ролі особистості.

28. Теорії диспозиції та референтної групи.

29. Потреби, інтереси та мотиви діяльності особи. Ієрархічна теорія потреб А. Маслоу.

30. Сутність сім’ї, її основи, особливості та типи.

31. Основні параметри соціологічного дослідження сім’ї.

32. Структура сім’ї та її функції в суспільстві.

33. Тенденції розвитку сучасної сім’ї.

34. Основні проблеми соціології молоді.

35. Характеристики молоді як соціальної спільноти.

36. Основні принципи молодіжної політики в Україні та в країнах Заходу.

37. Соціальні проблеми молоді.

38. Основні проблеми етносоціології. Особливості розвитку радянської етносоціології.

39. Еволюційно-історична концепція походження етносу Ю. Бромлея.

40. Соціобіологічна теорія етногенезу Л. Гумільова.

41. Етносоціальні процеси: еволюційні та трансформаційні.

42. Концепції походження націй у соціології.

43. Специфіка вивчення культури в соціології. Три сфери прояву людської культури.

44. Соціокультурні цінності, норми, зразки поведінки та мова як основні параметри дослідження культури в соціології.

45. Форми культури: загальнолюдська культура, суперкультура, субкультура, контркультура, девіантна культура, особистісна культура.

46. Елітарна, фольклорна та масова культури.

47. Соціальні функції культури.

48. Суспільні норми та девіації.

49. Типологія девіантної поведінки.

50. Шляхи подолання суспільних девіацій.

51. Конфлікт як соціальне явище.

52. Структура, механізми дії та типологія конфліктів.

53. Запобігання конфліктам і їх розв’язання.

54. Суть конкретно-соціологічних досліджень: основні етапи.

55. Соціологічні методи емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, аналіз документів, опитування).

56. Вимоги до складання програми конкретного соціологічного дослідження.

 

Зміст

Вступ.. 3

Тема 1 Соціологія як самостійна наука про суспільство.. 4

1. Об’єкт і предмет соціології як науки. 4

2. Функції та методи соціології 5

3. Місце соціології в системі суспільних наук. 8

4. Структура соціологічного знання. 8

Тема 2 Історія соціологічних вчень. 10

1. Основні етапи розвитку соціології 10

2. Історичні передумови виникнення соціології 11

3. Оґюст Конт – засновник соціології як науки. 12

4. Г. Спенсер як продовжувач позитивістської лінії в соціології 13

5. Соціологічний позитивізм.. 15

6. Соціологічні погляди Карла Маркса. 17

7. Психологічний напрям у соціології 18

8. Соціологічні погляди Еміля Дюркґейма. 19

9. Макс Вебер як учений-енциклопедист і його внесок у соціологію.. 21

10. Питирим Сорокін – визначний соціолог ХХ ст. 23

11. Соціологічні погляди Х. Ортеґа-і-Ґассета. 24

12. Основна проблематика емпіричних соціологічних шкіл. 25

13. Розвиток соціологічної думки України. 26

Тема 3 Суспільство як соціальний феномен.. 30

1. Еволюція уявлень про суспільство та теорії його походження. 30

2. Суспільство і природа. 31

3. Сутність суспільства як соціального феномена. 33

4. Проблема типологізації суспільств. 36

5. Модернізація суспільств. 38

6. Соціальна структура суспільства. 40

7. Соціальні інститути та соціальна організація. 41

8. Соціальна стратифікація. 43

9. Соціальна мобільність. 45

10. Головні напрями стратифікаційних процесів сучасної України. 46

Тема 4 Соціологія особистості 49

1. Ключові поняття і принципи дослідження особистості 49

2. Соціалізація – процес формування особистості. Соціальна адаптація та інтеріоризація 50

3. Соціальні статуси і соціальні ролі особистості 51

4. Теорії диспозиції та референтної групи. 51

5. Теорія соціальних потреб А. Маслоу. 52

Тема 5 Соціологія сім’ї 54

1. Сім’я як мала соціальна група і як соціальний інститут. 54

2. Основні параметри соціологічного дослідження сім’ї 55

3. Тенденції розвитку сучасної сім’ї 58

Тема 6 Соціологія молоді 60

1. Основна проблематика соціології молоді 60

2. Молодь як соціально-демографічна спільнота. 61

3. Молодіжна субкультура. 63

4. Соціальні проблеми молоді 65

Тема 7 Етносоціологія. 68

1. Предмет етносоціології 68

2. Основні підходи до вивчення етнічних спільнот. 69

3. Етносоціальні процеси. 71

4. Проблема нації в етносоціології 71

Тема 8 Соціологія культури.. 73

1. Культура як об’єкт соціології 73

2. Основні поняття соціології культури. 74

3. Форми культури. 75

4. Соціальні функції культури. 76

Тема 9 Соціологія девіантної поведінки (соціальних відхилень) 78

1. Сутність девіантної поведінки. 78

2. Типологія девіантної поведінки. 80

3. Причини девіантної поведінки та шляхи їх подолання. 84

Тема 10 Соціологія конфлікту.. 87

1. Конфлікт як соціальне явище. 87

2. Історія становлення соціології конфлікту. 88

3. Структура, механізми дії, типологія конфліктів. 90

4. Запобігання конфліктам і їх розв’язання. 93

Тема 11 Теорія та практика конкретних соціологічних досліджень. 96

1. Сутність соціологічних досліджень та їх різновиди. 96

2. Програма соціологічного дослідження. 97

3. Методи соціологічних досліджень. 100

Література. 105

Контрольні питання з дисципліни «Соціологія» для студентів усіх спеціальностей. 106

Зміст. 108

 

Навчально-методичне видання

 

 

Соціологія

 

Конспект лекцій

 

для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання

 

Укладачі: А. Д. Забара, І. О. Філіна, Н. Г. Волик

 

Комп’ютерна верстка Г. Є. Аляєв

Редактор: Н.В. Жигилій

 

 

Друк RISO

Обл.-вид. арк. 3,5.

Тираж 100 екз.

 

 

Редакційно-видавничий відділ

Полтавського національного технічного університету

імені Юрія Кондратюка

36601, Полтава, пр. Першотравневий, 24

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до державного реєстру видавців, виготовників і розповсюджувачів

видавничої продукції

Серія ДК, № 932 від 27.05.2002 р.

 

 

Віддруковано з оригінал-макета РВВ ПолтНТУ