Історія становлення соціології конфлікту

Першим звернув увагу на соціальний конфлікт Арістотель. Певні думки щодо природи та розв’язання конфлікту наявні у філософських системах Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо. Як соціальне явище конфлікт був уперше розглянутий А. Смітом, котрий вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Ґ. Геґель убачав причину соціального конфлікту в соціальній поляризації суспільства. На окремих аспектах соціальних конфліктів та засобах їх розв’язання зосереджувалися фрейдистські, неофрейдистські концепції, теорії соціал-дарвінізму й соціобіології. Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера, Ґ. Зіммеля.

К. Маркс застосував конфліктологічну парадигму до всього історичного розвитку, розглядаючи його як боротьбу класів. Міжкласовий конфлікт він уважав передусім антагоністичним зіткненням інтересів правлячого та пригнобленого класів, що може розв’язатися лише соціальною революцією.

М. Вебер убачав головний конфлікт сучасного йому суспільства у боротьбі між політичними партіями, які репрезентують інтереси громадськості, й бюрократією.

Формування основоположних принципів теорії конфлікту, впровадження в науковий обіг терміна «соціологія конфлікту» відбулося завдяки німецькому соціологові Ґ. Зіммелю, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство – недієздатним. На його думку, чим гостріший конфлікт, тим більш згуртованими є групи, котрі конфліктують; чим менша гострота конфлікту, тим імовірніше, що він виконує інтегруючу функцію у суспільстві; чим частіші конфлікти і менша їх гострота, тим імовірніше, що учасники конфліктуючих груп можуть позбутися ворожнечі й підтримати систему, виробивши норми регулювання конфлікту. Отже, на відміну від Маркса, Зіммель уважав, що конфлікт не тільки може бути врегульований мирними засобами, а й стати засобом розвитку суспільства.

Т. Парсонс трактував конфлікт як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує та дестабілізує життя. На його думку, головне завдання суспільства полягає в запобіганні й підтриманні безконфліктних відносин між його елементами. На рівні соціальної системи таку функцію виконують правові інститути, релігія та звичаї. З розвитком суспільства все менше стає причин для виникнення конфліктів.

Із сучасних учених найчастіше вдаються до проблеми соціології конфлікту Л. Козер, Р. Дарендорф, К.-Е. Боулдінґ. Американський соціолог Козер у праці «Функції соціального конфлікту» обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту, який є своєрідним запобіжним клапаном системи, за допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов. Усі різновиди конфлікту він типізував на внутрішні та зовнішні, відокремлюючи у кожному з них соціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи, і деструктивні конфлікти, що загрожують її існуванню. Козеру належить найпоширеніше у світовій соціології трактування конфлікту як боротьби за цінності й претензії на певний статус, владу та ресурси; боротьби, в якій цілями є нейтралізація, заподіяння шкоди або знищення суперника. Демократичні, гнучкі суспільства небезуспішно намагаються використати конфлікти собі на користь, оскільки толерантне ставлення до них дає змогу соціальній системі перетворити їх на засіб самооптимізації.

Німецький соціолог Дарендорф у своїй теорії «конфліктної моделі суспільства» розглядає конфлікт як всюдисущий, оскільки кожне суспільство спирається на примушування одних його елементів іншими. Нерівність соціальних позицій, відмінність інтересів людей якраз і спричиняють конфлікти. А особливості суспільств він убачав у різному ставленні до конфліктів з боку влади. У демократичному суспільстві теж є конфлікти, проте раціональні методи регулювання роблять їх невибухонебезпечними. Сам конфлікт у своєму розвитку проходить, на думку Дарендорфа, три стадії розвитку:

1) формування квазігруп з власними інтересами та готовності до самозахисту;

2) організація квазігруп в угрупування, усвідомлення ними власних глибинних інтересів;

3) безпосереднє зіткнення соціальних груп (класів, націй, політичних партій тощо).

Американський соціолог Боулдінґ у своїй праці «Конфлікт та захист: загальна теорія» стверджував, що конфлікт є невід’ємним елементом суспільного життя, певним різновидом соціальної взаємодії, а сучасні суспільства здатні визначати і регулювати його. Конфлікт є ситуацією, за якої сторони розуміють несумісність власних позицій та намагаються випередити одна одну в своїх діях.