Особистість у системі соціальних зв’язків

Соціологія особистості - галузь соціології, предметом вивчення якої є особистість як суб'єкт і об'єкт соціальних відносин суспільно-історичного процесу на рівні взаємозв'язків особи і соціальних спільностей. Соціологія особистості - це об'єкт наукових пошуків для багатьох західних дослідників - Ч. Кулі, Дж. Міда, В. Томаса, Ф. Знанецького, П. Сорокіна, Т. Парсонса, 3. Фрейда, Е. Фромма та інших. Плідно працюють над проблемами соціології особистості і українські дослідники. Серед них - О. Злотіна, В. Тихонович, Л.

Сохань, Н. Паніна, Є. Головаха, В. Хмелько, О. Донченко В. Андрущенко та інші.

Головними проблемами соціології особистості є:

вивчення особистості та властивих їй рис, що залежать від специфіки умов життєдіяльності соціальних спільнот, до яких належить індивід;

• формування та розвиток особистості, тенденції її соціалізації;

• вивчення особистості як об'єкта соціальних відносин;

• розгляд особистості як суб'єкта суспільних відносин, закономірностей її взаємозв'язків із суспільством, групою, колективом; • вивчення регуляції та саморегуляції соціальної поведінки особистості;

• соціальна типологія особистості;

• структура особистості, формування та розвиток її потреб, інтересів та ціннісних орієнтацій.

Розкрити поняття "особистість" можна лише через поняття "людина", "індивід", "індивідуальність".

Поняття "особистість" дуже багатогранне, воно відтворює у собі зв'язок з життєдіяльністю та соціальною сутністю людини, а також індивідуальне відображення соціальне значущих рис, сукупності соціальних відносин.

Особистість - це стійка система соціально значущих рис та властивостей людини, що реалізуються в процесі соціальних зв'язків через активну предметну діяльність та спілкування.

Особистість є об'єктом та суб'єктом соціальних відносин.

Особистість як об'єкт соціальних відносин характеризується через:

• соціалізацію - процес входження у суспільство, включення особистості у соціальні зв'язки, у різні типи соціальних спільностей, засвоєння нею соціальних норм і культурних цінностей. Вона охоплює як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування;

• соціальну ідентифікацію - усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної спільноти, її поведінки відповідно до прийнятих у групі норм.

Рівень вимог з приводу ідентичності залежить від широти та значущості набору ролей, які реалізує людина в межах даної спільності від ступеня згуртованості та форм регламентації поведінки у суспільстві.

Особистість як суб'єкт соціальних відносин характеризується через:

• самоусвідомлення особистості як соціально-психологічної характеристики людини. Джерелом усвідомлення власної самобутності є люди, що оточуютьсистему ціннісних орієнтацій, через яку вона сприймає та оцінює соціальну реальність. Вони набувають функцій найважливіших регуляторів соціальної поведінки;

• потреби, мотивації, соціальні настанови та соціальну поведінку. Потреби відображають залежність людини від зовнішнього та соціального середовища. Природні потреби визначаються біологічною сутністю людини (житло, їжа, продовження роду, одяг). Соціальні потреби є продуктами суспільного життя, рівня розвитку людини.

Мотивації - це внутрішні збудники поведінки людини.

Найпоширенішими мотивами діяльності є матеріальна зацікавленість, бажання досягти успіху, самореалізуватися у творчості тощо.

До мотиваційної структури особистості входять настанови, які визначають схильність людини до певних дій, реакцію на об'єкти.

Суттєвою рисою молоді є те, що значна її частина не мас власного соціального статусу, знаходиться на стадії «статусного мораторію», характеризується або попереднім соціальним статусом, тобто соціальнимстановищем батьків, або своїм майбутнім статусом, пов'язаним із професійною підготовкою.

Молодь входить у життя в умовах уже функціонуючих соціальних інститутів, які не завжди відповідають її потребам, що призводить до виникнення криз, конфліктів.

Важливим питанням є визначення вікових параметрів молоді. Вони залежать як від історичних особливостей, традицій так і від рівня соціально- економічного розвитку країни.

Нижня межа визначається біологічною, статевою зрілістю.

Верхня - визначається з урахуванням юридичного повноліття, закінчення навчання, здобуття професії, одруження та набуття економічної незалежності.

За законами України цей вік означується від 14 до 28 років Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише віковими межами, а й тим, яке місце вона посідає у соціальній структурі суспільства, особливостями соціального розвитку. Молоді притаманні основні та другорядні особливості. До основних належать:

фізіологічні, психологічні, вікові та соціальні характеристики. Другорядні пов'язані з основними і виявляються у залежності від суспільно-корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу людини тощо.

У житті молодої людини умовно можна виділити три основних періоди:

• період пошуку - коли молода людина сама для себе визначає та приймає рішення стосовно навчання та сфери професіональної діяльності;

• період інтеграції у суспільство пов'язаний з першими роками професіональної діяльності;

• період інтенсивної, творчості, та продуктивної діяльності.

Незважаючи на те, що у сучасному суспільстві значно розширилися можливості для власного самовизначення та індивідуального розвитку, молодь як була, так і залишається найбільш уразливою, незахищеною частиною суспільства.

Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з іншого - все більше страждає від невирішеності своїх специфічних проблем. Досить важливим чинником, який деформує свідомість молоді, є відсутність довіри до неї з боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїття його зв'язків та відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення та реалізації програм розвитку суспільства. Це визначає протиріччя, що існують на рівні молодь - суспільство. Найбільш суттєві з них наступні:

• рівень освіти та матеріальне становище молоді;

• потяг до знань і необхідність працювати;

• прагнення самостійності та економічна залежність від батьків;

• професійний статус та потреби сучасного ринку праці;

• бажання вирішувати власні проблеми самостійно і реальна участь у прийнятті управлінських рішень.

Специфічними функціями молоді у суспільстві є:

• функція відтворення, яка полягає у збереженні та відтворенні на більш високому рівні усієї системи суспільних відносин;

• функція трансляційна, яка полягає у переданні наступним поколінням знань, досвіду, традицій та цінностей;

• функція інноваційна, яка полягає у тому, щоб творчо розвинути, удосконалити усе, що створено попередніми поколіннями.

Незважаючи на проблеми, з якими постійно стикається молодь, у наш час значно розширилися можливості для власного вибору життєвого шляху,

стилю життя, системи ідеалів та цінностей. Але одночасно зростає індивідуальна відповідальність за власний вибір, потреба у самопізнанні та самоутвердженні.

Слід зазначити, що згідно Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" створена мережа соціальних служб для молоді, головним завданням яких є допомога молоді у вирішенні її проблем. Соціальні служби для молоді, де б вони не функціонували, мають за мету:

надавати молоді інформаційну, правову, психологічну, медичну та інші форми соціальної допомоги;

Соціальні настанови - це соціально визначені можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії. Складовими елементами настанови є:

• когнітивна частина, тобто усвідомлення ставлення до об'єкта;

• афективна частина, тобто емоційне ставлення до об'єкта;

• поведінкова частина, тобто послідовна поведінка стосовно об'єкта.

У соціологічній літературі соціальні настанови називають "аттітюдами". З точки

зору відомого російського соціолога В. Ядова, настанови не існують окремо, а становлять

ієрархічну систему.

На першому рівні знаходяться елементарні настанови, які пов'язані з задоволенням життєвих потреб. На другому рівні - соціальні настанови, які формуються на основі оцінки соціальних об'єктів та ситуацій. На третьому рівні - узагальнені соціальні настанови, які визначають загальну спрямованість особи. Четвертий рівень - система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та досягнення цих цілей.

Соціальна поведінка - це усвідомлені, цілеспрямовані дії, засновані на урахуванні потреб, інтересів і дій інших людей, існуючих соціальних норм.

Людина - індивід – індивідуальність - особистість

Відносно проблеми людини V соціології використовується значний понятійний апарат. Це зумовлено, передусім, складністю феномена людини.

Найбільш узагальненим є саме поняття «людина». Як правило, людину визначають як біосоціальну істоту, яка є вищою ланкою розвитку живих організмів шляхом їхньої еволюції, а також передумовою та активним суб'єктом культурної еволюції. Зважаючи на багатоаспектність виявусутності людини, науковці визначають її через найбільш властиві їй характеристики, а саме: людина як природна, дієва, предметна, свідома та суспільна істота Соціологічний аналіз потребує розгляду людини з точки зору її взаємодії з іншими людьми, соціальними інститутами, соціальною системою у цілому тощо.

Поняття «індивід» характеризує окрему людину як відособленого, одиничного, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен).

Як предмет соціологічного аналізу, це поняття використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації або представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання даного поняття у соціології. Так, опитавши, наприклад, сто офіцерів, соціолог отримує інформацію від конкретних індивідів, але шляхом застосування певних соціологічних процедур здобуває знання про суспільну думку типового офіцера.

Поняття «індивідуальність» є похідним від поняття «індивід» і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, чим один індивід відрізняється від іншого. Ці відмінності можуть бути абсолютно різні, починаючи від природних рис, особливостей поведінки і закінчуючи манерою ходи або специфікою одягу.

Це поняття має найширше використання у психології, у соціології ж його застосування обмежене.

Дещо ширше застосування у соціології має поняття "індивідуалізм", яке також є похідним від поняття "індивід".

Індивідуалізм - це тип світогляду, за яким індивідуальні інтереси протиставляються суспільним і переважають їх.

Поняття "особистість" входить до наукового оббігу для визначення у людини не даних від природи, а набутих у співжитті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними. Отже, особистість - це соціальна характеристика людини, представлена комплексом якостей, що набуваються нею у суспільстві внаслідок включення її до системи суспільних відносин. Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати у суспільстві. Як стверджує російський філософ Е. Ільєнков, немовля з перших хвилин власного життя об'єктивно включене у сукупність людських відносин, є особистістю лише потенційно. Насправді ж формування особистості відбувається з часом, коли індивід з пасивного об'єкта перетворюється на активний суб'єкт суспільних відносин, здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури у цілому, досягаючи певних статусів тощо.

Аналізуючи даний понятійний ряд, у нагоді може стати відома філософська тріада: загальне - одиничне - особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним - індивіда, під особливим - особистість.

Поняття структури особистості

Під структурою у соціології розуміють будову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле. У науковій літературі можна зустріти різні підходи до розуміння структури особистості. Загальноприйнятої точки зору з даного питання немає.

Російський психолог А.Платонов вважає, що структура особистості може бути представлена в єдності її складових - чотирьох підструктур:

• біологічно обумовлена підструктура (темперамент, статеві, вікові властивості психіки тощо);

• психологічна підструктура (індивідуальні психологічні особливості - пам'ять, емоції, відчуття, уявлення, почуття, воля, інтелект тощо);

• підструктура соціального досвіду (набуті емпіричні та теоретичні знання, навички, уміння, звички, традиції, норми тощо):

• підструктура спрямованості особистості (бажання, цілі, ідеали, мотиви, потреби, прагнення, ціннісні орієнтації тощо).

Увага соціологів здебільшого зосереджується на аналізі третьої та четвертої підструктури, що в цілому обумовлене специфікою предмету соціології як науки.

Найбільш знаною і широко вживаною у соціології є тричленна структура особистості, представлена її складовими: соціальним статусом, соціальною роллю та спрямованістю особистості.

Соціальний статус - це певне місце, позиція людини у суспільній ієрархії групи або суспільства в цілому. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані власною волею людини) та набуті або досягнуті (здобуті в результаті власного вибору та власних зусиль і контрольовані волею людини).

Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, яка виражається шаблонною, очікуваною поведінкою, заданою певним статусом.

Спрямованість особи - це особливе ставлення людини до дійсності і самої себе, що виражається у цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях, ідеалах. Вона виявляється у соціальній поведінці особистості.

Цікавим є підхід американського соціолога та економіста А.Маслоу, визнаного теоретика менеджменту. За його міркуваннями, у суспільстві існує п'ять рівнів потреб, які умовно розташовуються ним на уявній шкалі, починаючи від нижчих (примітивних) і закінчуючи вищими.

Перший рівень - фізіологічні потреби або вітальні.

Другий рівень - екзистенціальні (потреби у безпеці власного існування, здоров'ї, відсутності насильства, безпеці на вулицях, захист від війн тощо).

Третій рівень - потреби в комунікації, дружбі, спілкуванні.

Четвертий рівень - потреби в статусі, визнанні, престижі - оцінці інших людей, самоповазі.

П'ятий рівень - потреби у самовираженні через творчість, самореалізації, розкритті та реалізації здібностей, в досягненні сенсу життя.

Потреби першого і другого рівня - нижчі, потреби третього, четвертого і п'ятого рівня - вищі. Усі ці потреби являють собою об'єктивну шкалу потреб, що існує у суспільстві. Пересічна людина може мати суб'єктивну шкалупотреб, яка не обов'язково співпадає з об'єктивною, тобто такою, що складається на рівні суспільства. За А.Маслоу, особистість — це така людина, в якій суб'єктивна і об'єктивна шкала потреб співпадають, причому вищі потреби на суб'єктивній шкалі розташовані згори, а нижчі-знизу. Отже, за А. Маслоу, виходить, що не кожний індивід, який живе у суспільстві, є особистістю. Він стає такою у випадку, якщо його діяльність ще обмежується задоволенням примітивних потреб (фізіологічних та екзистенціальних), а пов'язується з досягненням значущих сенсожиттєвих цілей: набуттям знань та вмінь, всебічним розвитком особистості, її гармонійністю, здійсненням творчих задумів. Це врешті - решт призводить до повної всебічної самореалізації особистості, включення у процес життєдіяльності всього внутрішнього духовного потенціалу людини, її соціальної активності. Структура особистості, за З.Фрейдом, представлена єдністю трьох елементів: самосвідомою частиною психіки людини - "Я", "Его" або "Свідоме; "Над-Я", "Супер-Его" або "Надсвідоме", яке складається на рівні суспільства і виконує оціночну та моральну функцію. На думку З.Фрейда, цей рівень психіки - "ідеалізований батько", який диктує і нав'язує людині норми, правила поведінки, заборони, стереотипи, пояснює, що є добрим, а що поганим. Третій структурний елемент особистості, який займає дві третини психіки людини, - це "Воно", або „підсвідоме” - джерело енергії, що спрямоване на отримання задоволення. З.Фрейд наголошував, що розвинута особистість має навчитися переводити вимоги підсвідомої частини психіки людини під контроль розумного, розсудливого "Я".

Відомий соціолог та психолог, представник символічного інтеракціонізму Дж.Мід структуру особистості виразив за допомогою понять "І" ("Я") - подібне до фрейдівського "Ісі" ("Воно") та "Ме" ("Мене", "Мені") - споріднене з фрейдівським "Супер-Его" і означає -"значущі інші". "І" - це внутрішній стержень особи, який має автономний характер і є джерелом непередбачуваної поведінки людини, а "Ме" - та частина особистості, яка визначається суспільством шляхом засвоєння людиною норм, що панують у даному суспільстві. Процес впливу "Ме" на "І" називається соціалізацією.

Соціальні статуси та соціальні ролі особистості

Людина як соціальна істота взаємодіє з різними соціальними групами, бере участь у спільній діяльності. Для аналізу ступеня включеності індивіда у різні групи, а також становища, що він займає у кожній з них, його функціональних можливостей по відношенню до кожної групи, користуються поняттям "соціальний статус" та "соціальна роль".

Соціальний статус особистості - це місце у соціальній структурі групи або суспільства. Соціальний статус віддзеркалює той набір конкретних дій, які виконує людина у різних взаємодіях.

Кожна людина має багато статусів, у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах та організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність всіх статусів, що має людина, називається статусним набором. Серед усієї сукупності статусівлюдини є головний, який визначає стиль та спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.

Усі соціальні статуси можна поділити на два основних типи:

• приписані, вроджені;

• набуті, досягнуті.

Приписані статуси - це ті статуси, що надаються людині групою або суспільством, незалежно від її здібностей та зусиль. До них відносяться стать, раса, національність, член королівської сім'ї тощо.

Набуті статуси - це такі статуси, яких особистість досягає завдяки своїм власним здібностям та зусиллям. Такими статусами є: дружина, професор, банкір, студент тощо. На відміну від приписаних статусів, набуті знаходяться під контролем людини і набуває вона їх за власним бажанням.

Розрізняють також соціальний та особистий статус.

Соціальний статус - це місце людини у суспільстві, яке вона посідає як представник великої соціальної групи (професії, статі, віку, верстви, релігії та ін).

Особистий статус - це місце індивіда у малій соціальній групі. Він залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени групи.

Із соціальним статусом тісно пов'язана соціальна роль, іноді її називають динамічною стороною статусу.

Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто займає зазначений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв та обов'язків, які визначені статусом.

Виконання соціальної ролі має відповідати прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням. Загалом, людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження.

Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалізації. Рольове навчання переслідує дві мети:

• навчитися виконувати обов'язки та реалізовувати права відповідно до ролі;

• набувати настанов, почуттів та очікувань, які відповідають певній ролі.

Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними або ситуативними.

Множинність соціальних ролей, що виконує індивід, призводять до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше виступають як боротьба мотивів діяльності.

Рольові конфлікти зводять до двох типів:

• міжособистісні, які виникають тоді, коли не співпадають очікування щодо змісту однієї і тієї ж самої соціальної ролі. Найчастіше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила тих чи інших ролей.

Особливо це стосується тих ролей, які визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи інших груп; • внутрішньоособистісні - які виникають за умов, коли людина виконує багато ролей і вимоги цих ролей, зумовлені нормами соціальних груп,

можуть не співпадатиё або суперечити одна одній.

Досвід свідчить, що дуже невелика кількість ролей вільна від внутрішньої напруги та конфліктів. Якщо конфлікт загострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, внутрішнього стресу.

Люди у різній мірі ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями.

Максимальне поєднання з роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє або

мінімальне -дистанціонуванням від ролі.

У соціальній ролі поєднується особа і суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні риси перетворюються на відповідність вимогам соціальних норм.

Соціалізація особистості як процес

Для розуміння сутності соціальних явищ, системи взаємозв'язків людей в суспільстві необхідно знати, що є рушійною силою вчинків кожної конкретної людини. Індивідуальна поведінка є основою розуміння життя соціальної групи або суспільства. Входження людини у соціальну спільноту визначається поняттям "соціалізація".

Соціалізація - це процес, в якому відбувається засвоєння індивідом культурних норм та соціальних ролей.

У зв'язку з тим, що людина є активним суб'єктом, взаємодія її з середовищем пов'язана не лише із засвоєнням її вимог, але й з можливістю змінювати середовище, впливати на нього.

Взаємодія індивіда і соціального середовища у процесі соціалізації відбувається у формі адаптації та інтериорізації.

Адаптація - це пасивне пристосування людини до соціального середовища.

Інтеріоризація - це активна взаємодія індивіда з середовищем, в якому людина робить свідомий вибір.

Соціалізація особистості відбувається під впливом агентів та інститутів соціалізації, які формують, спрямовують, стимулюють або обмежують формування особистості.

Агенти соціалізації - це люди, які відповідають за засвоєння культурних норм та соціальних ролей.

Інститути соціалізації - організації, які впливають на процесс соціалізації та організацію його.

Агенти та інститути соціалізації виконують важливі функції, а саме:

• навчання культурним нормам та зразкам поведінки;

• контроль за тим, як міцно, правильно та глибоко засвоєні соціальні норми

та ролі.

Процес соціалізації відбувається у первинних і вторинних групах. Більшість дослідників вважають, що визначальне значення має первинна соціалізація, яка здійснюється сім'єю.

Сім'я виконує функцію посередника між дитиною та іншими соціальними системами.

Рівень відповідності родинних та загальних цінностей, що пропонуються дитині для засвоєння, може бути різним.

У зв'язку з тим, що сім'я деякий час є єдиним джерелом інформації про систему цінностей, яка панує у суспільстві, вона і формує модель поведінки характеру, адаптації або інтеграції індивіда у суспільство.

В основі соціалізації лежить процес засвоєння рольової поведінки, який в значній мірі залежить від якості рольової поведінки рідних.

До соціалізації у вторинних групах індивід підходить зі сформованою самосвідомістю (ієрархією цінностей, зразками поведінки, уявленнями про суспільство тощо.). У цей час індивід стає членом різних соціальних груп, змінюється характер його взаємодії з цими групами.

Первинна соціалізація - це сфера міжособистісних відносин, вторинна - сфера соціальних відносин.

Соціалізація співвідносна з життєвими циклами. Життєві цикли пов'язані зі: зміною соціальних ролей, набуттям нового статусу, відмовою від попередніх звичок, оточення, дружніх зв'язків, зміною способу життя.

Починаючи новий життєвий етап, людина змушена перенавчатися.

Цей процес складається з двох етапів безпосередньо пов'язаних між собою: десоціалізації іресоціалізації.

Десоціалізація це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей та правил поведінки.

Ресоціалізація- процес засвоєння нових цінностей, норм, ролей і правил поведінки замість втрачених.

Девіантна поведінка особистості

Людство не знає такого суспільства, в якому усі його члени поводяться відповідно до загальних нормативних вимог.

У суспільстві завжди існують особи, або групи, які порушують установлені суспільством правила.

Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, називається девіантною. А люди, яким притаманна така поведінка - девіантами. Пояснити сутність та причини девіацій намагалися такі відомі соціологи як Е.Дюркгейм, Т.Парсонс, Р.Мертон, В.Шелдон.

Загальна теорія девіантності має свою структуру і включає такі

елементи:

• характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозв'язок структура, динаміка, тенденції;

• соціальна природа, причини і умови їх існування І прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування;

• профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку. Девіація пов'язана з поняттям "норма".

Норми - це формальні або неформальні приписи, вимоги, очікування поведінки індивідів, соціальних груп, організацій. Норми, що діють у суспільстві, залежать від традицій, історичного шляху та рівня розвитку суспільства. Вони регулятивні, не завжди чітко визначені, що і ускладнює визначення девіації.

Девіація може існувати на індивідуальному рівні, коли окремий індивід порушує норми своєї групи або суспільства, а також на груповому рівні, коли та чи інша група відмовляється від встановлених суспільством правил.

Девіантна поведінка завжди оцінюється з точки зору тих норм, які існують у суспільстві. Це знаходить свій прояв у тому, що одні відхилення засуджуються, а інші - схвалюються.

Більшість суспільств схвалюють такі відхилення, які сприяють прогресивному розвитку суспільства (наукова, художня творчість, героїзм та інші).

Що ж стосується порушень закону та норм моралі, то такі відхилення завжди засуджуються.

Соціологічне пояснення девіантної поведінки першим спробував дати Е. Дюркгейм. У суспільстві, що швидко змінюється, в якому немє єдиної, чіткої системи норм, багато норм і цінностей різних субкультур вступають у протиріччя одна з іншою. Наявність у буденному житті конфліктуючих норм, невизначеність можливої моделі поведінки, може призводити до появи такого явища, як аномія (розбалансованість у суспільстві). Людина втрачає соціальні орієнтири, надійність та стабільність у виборі лінії нормативної поведінки.

Сучасний соціолог Р. Мертон відзначає, що аномія з'являється від неможливості для багатьох індивідів поводити себе відповідно до тих норм, які вони сприймають. Головна причина девіацій - дисгармонія між культурними цілями та легальними засобами здійснення цих цілей.

Соціальні відхилення відіграють у суспільстві двоїсту роль: вони загрожують стабільності суспільства - з одного боку, а з іншого - підтримують цю стабільність, стимулюючи суспільство до адаптації культури стосовно соціальних змін. Між тим, слід зазначити, що більшість соціальних відхилень мають деструктивний характер.

Різновидами девіантної поведінки є:

• злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм.

Набуває особливого поширення у молодіжному середовищі. За даними ГУМВС України у місті Києві, частка злочинів, скоєних підлітками та молоддю у віці 14 - 29 років, складає 60 відсотків. При цьому, частка зростання темпів злочинності серед неповнолітніх випереджає зростання загальної злочинності на 2 - З % щорічно;

• пияцтво та алкоголізм також набули досить широкого розповсюдження серед молоді. За даними досліджень, 70 – 80 відсотків опитуваних вже пробували вживати алкоголь у віці 13- 15 років. Серед мотивів вживання алкоголю у молодіжному середовищі 11,8 відсотків мають особистіснийхарактер, 8,4% патологічний, 25% - вплив компанії, серед інших мотивів домінують соціально обумовлені;

• наркоманія - на кінець 1998 р. в органах внутрішніх справ на обліку перебувало 75,5тис. осіб, які вживають наркотичні речовини. При цьому, як вважають фахівці, реальна кількість споживачів наркогенних засобів у 10 разів більша, ніж за офіційними даними;

• самогубство - дослідження свідчать, що рівень самогубств підвищується в період економічних та соціальних криз Різкі зміни у суспільстві призводять до зниження адаптивних можливостей людини. Підлітки та молоді люди здійснюють самогубства з причини непорозуміння з батьками, конфліктів у сім'ї, нещасливого кохання тощо. Багато самогубств пов'язано з асоціальною поведінкою особистості (наркоманія,

алкоголізм, проституція та ін.).

Поняття "соціальний тип особистості". Типології особистості

Кожне суспільство несе на собі відбиток складного переплетіння історичних, культурних, політичних, економічних умов, чим обумовлюється специфіка самого суспільства. Люди, котрі живуть у суспільстві, теж різні, і відрізняються фізичними та соціальними характеристиками. Але кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб особистості, які функціонують у ньому, найкращим чином відповідали йому, зумовлюючи його розвиток та прогрес.

Виховання таких особистостей - повільний і довготривалий процес, прискорення та цілеспрямування якого - нагальне завдання практики управління суспільством. Разом з тим, суспільство має потребу в інформації про існуючі соціальні типи особистостей, як про бажаних-тих, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства, так і про небажаних, Але об'єктивно існуючих у будь-якому суспільстві.

Соціальний тип - це деперсоніфікована уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторювальних якостей індивідів, що входять до певної соціальної спільності.

Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості. Одна з відомих належить Е.Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "мати чи бути" наводить чотири типи особистості в залежності від цінностей, які їй притаманні:

традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності; ідеалісти-досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;

• фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення, характерне відчуття відчуженості від життя;

• реалістичний тип - поєднання прагнення до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здоровий скептицизм із самодисципліною та самоконтролем;

• гедоністичні матеріалісти - орієнтовані на отримання задоволення, погоню за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів. Разом з типологією особи, Е.Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери із соціально-економічною структурою. За Е. Фроммом, існує п'ять типів соціального характеру:

• рецептивний (сприймаючий), характерний для первісного суспільства;

• експлуататорський, характерний для добуржуазних формацій;

• нагромаджувальний, характерний для капіталізму;

• ринковий, характерний для більш розвинутого капіталізму;

• продуктивний - прогнозований у майбутньому тип особистості, який має спрямовувати енергію не на те, щоб мати і споживати, а щоб повною мірою бути, а значить створити себе як людину, здатну на самореалізацію, самоутвердження, самоудосконалення.

Іншу типологію подає український вчений-соціолог Є.Головаха, який виокремлює три типи особистості:

• особистість, розчинена у масі, суспільстві – соціальні конформісти (пристосуванці);

• особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

• перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне(двоїсте)

ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на взаємовиключні цінності.

Відомою є також типологія особистості російського соціолога В.Ядова згідно з якою, існують три типи особистості:

• нормативний тип (базисний) - такий тип особистості, що найбільш відповідає потребам суспільства і є об'єктивно необхідним для розвитку суспільства;

• ідеальний тип - такий тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;

• модальний (реально існуючий) - переважаючий тип особистості в суспільстві. (Під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь якого знаку).

Соціологічні теорії особистості

Соціологія розглядає особистість як члена соціуму, носія певних соціальних функцій. Тому найбільш поширеною соціологічною теорією особистості є відтворення її через сукупність виконуваних нею ролей. Серед соціологів, які стояли у витоків даного напрямку, слід назвати Ч. X. Кулі, Дж. Міда, А. Халлера та інших.

Згідно з Ч.Х. Кулі, розвиток власного "Я" відбувається в ході заплутаного, сповненого протиріч процесу, і не може здійснюватися без інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина будує своє "Я" на сприйнятих реакціях інших людей, з якими вона вступає у контакт.

Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє, якою вона є.

Ця теорія отримала назву "теорії дзеркального "Я" особистості". Соціальнедзеркало постійно перед людьми, постійно змінюється, постійно діє.

Розвиваючись, особистість стає більш вимогливою при виборі індивідів, які виконують роль дзеркала, і здійснює відбір зразків, що впливають на неї.

У подальшому ця теорія була розвинута Дж. Мідом, який пояснив сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей у теорії "узагальненого іншого".

Узагальнений інший - це загальні цінності та стандарти поведінки групи, які формують у членів цієї групи індивідуальний образ.

Усвідомлення "узагальненого іншого" відбувається через процеси "прийняття" ролі та "виконання" ролі.

Прийняття ролі - це спроба прийняти на себе поведінку особистості у іншій ситуації або в іншій ролі. (Наприклад, дитячі ігри у сім'ю).

Виконання ролі - це дії, пов'язані з реальною рольовою поведінкою.

Через усвідомлення інших ролей, почуттів та цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи сприйняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою концепцію "Я".

Недостатня здатність адаптуватися до іншої точки зору, приймати на себе ролі інших індивідів, може негативно позначитися на розвитку особистості.

Американський соціолог А.Халлер у доповнення теорії Дж. Міда розробляє теорію "значущого іншого". "Значущий Інший" - це та особистість, схвалення котрої домагається індивід і чиї настанови він сприймає. Такі особистості найбільше впливають на формування власного "Я" особистості.

Велике значення на формування теорії особистості мав психоаналіз 3. Фрейда. Його вплив і дотепер є значним. Хоча відомі і інші оригінальні концепції особистості.

Найбільш видатним, з так званих его - психологів, був Е.Еріксон.

Незважаючи на те, що Е.Еріксон постійно підкреслював, що його теорія

є подальшим розвитком концепції 3.Фрейда про психосексуальний розвиток під кутом зору нових досягнень науки, він відійшов від класичного психоаналізу. Це знайшло своє відтворення у таких положеннях.

Акцентування уваги на понятті "Его". "Его" є основою поведінки та функціонування людини. Воно є автономною структурою особистості, основним напрямком якої є соціальна ситуація.

Аналіз взаємодії дитини з батьками і культурним контекстом, у якому існує сім'я. Розвиток особистості пов'язаний з постійно мінливими соціальними нормами та цінностями, які змінюються.

Теорія розвитку охоплює весь життєвий простір індивіда (від народження до старості).

Людина здатна переборювати життєві труднощі психосоціального характеру.

Кожна особистісна та соціальна криза - це виклик, який призводить індивіда до особистісного зростання та подолання життєвих перепон. Центральним у теорії Еріксона є положення про те, що людина протягом життя проходить через універсальні для всього людства стадії. Процес розгортання цих стадій регулюється за епігенетичною засадою.

Епігенетична засада означає:

• особистість розвивається поступово, перехід від однієї до іншої стадії розвитку передбачає готовність особи рухатися до подальшого зростання, розширення соціального світогляду та радіусу соціальної взаємодії;

• суспільство зацікавлене у цьому і підтримує збереження такої тенденції.

Життя людини поділяється на вісім стадій психосоціального розвитку.

Кожна стадія життєвого циклу настає у визначений для неї час ("критичний період"). Повноцінна особистість формується лише через послідовне проходження усіх стадій.

Кожна стадія має специфічне завдання - проблему у соціальному розвитку, яка обов'язково постає перед людиною, але не обов'язково вирішується. Характерні для людини моделі поведінки обумовлюють шляхи вирішення завдань та подолання кризи.

Розвиток особистості відбувається протягом усього життя. Особливості соціалізації можна побачити через особливості кожної стадії психосоціального розвитку.

Достатньо розповсюдженою є гуманістична теорія особистості Е.Фромма.

Аналізуючи особистість, Е.Фромм підкреслював роль соціальних, економічних, політичних та релігійних чинників у процесі її формування.

Складові його концепції:

• поведінку людини можна зрозуміти лише через вплив культури, що існує на даному історичному етапі;

• потреби, що притаманні лише людині, еволюціонують у ході розвитку людства;

• різні соціальні системи відповідно впливають на формування потреб;

• особистість є продуктом динамічної взаємодії між природними потребами та тиском соціальних норм і приписів.

Вчений описав екзистенціальні потреби, що притаманні лише людині. Ці потреби базуються на конфліктуючих між собою потягах до свободи та безпеки. Основні потреби, за Фроммом, такі:

• потреба у встановленні зв'язків;

• потреба у подоланні;

• потреба у корінні;

• потреба в ідентичності;

• потреба у системі поглядів та відданості.

Е.Фромм першим сформулював теорію типів характеру, яка базувалася на соціологічному аналізі активного формування людьми соціального процесу і самої культури.

Рекомендована література з теми

Маслоу А.Г. Мотивация личности /Перев. с англ. СПб., 2001.

Левада В.А. Координаты человека // Мониторинг общественного мнения. Экономические и социологические предметы. ВЦИОМ. 2001. №1

Злоб/на О.Г., Тихонович В.О. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. К., 2001.

Злобіна О.Г. Категорія "особистості" у системі понять соціологічної теорії//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2000. №2.

Особистість у системі соціальних зв'язків // Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За заг. ред. В.Г. Городяненка. К., 2002.

Піча В.М. Соціологія: Загальний курс. К., 2000.

Соціологія: терміни, поняття, персоналі!. Навчальний словник-довідник / За заг. ред. В.М. Пічі. К., Львів, 2002. Сохань Л.В. Життєвий ареал особистості в суспільстві, що трансформується, як середовище ризику // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. №2.

Шульга М. О. Соціальний ареал особистості // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. №2.

 

Питання до семінару

1.У чому виявляються особливості соціологічного вивчення людини?

2.Як взаємодіють біопсихологічні та соціальні детермінанти процесу

формування особистості?

3.Як співвідноситься індивідуальне і соціальне у людині?

4.Як відбувається соціалізація особистості?

5.Що таке соціальна адаптація та інтеріоризація як складові процесу

соціалізації?

6.Що відбувається в результаті інтеріоризації?

7.Як взаємозв'язані соціальний статус і соціальні ролі особистості?

8.Як емпірично визначити соціальну позицію індивіда?

9.Якими є причини рольового конфлікту особистості?

10.Якими є основні елементи соціальної структури особистості?

11.Що є джерелом активності особистості?

12.Якою є роль ціннісних орієнтацій у діяльності особистості?

13.Що таке спрямованість особистості?

14.Що таке культура особистості?

15.Що обмежує свободу людини?

16.Як називається поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві

ціннісно-нормативних стандартів?

17.Якими є різновиди девіантної поведінки?

18.У чому різниця між базисним та реальним типом особистості?

19.З якою метою здійснюється соціально-психологічна діагностика якостей

особистості?

20.У чому полягають особливості тестування як методу соціально-

психологічної діагностики?

21.Які вимоги висуває сучасне суспільство до структури властивостей

особистості?

22.У чому особливості взаємодії людини з глобалізованим суспільством?

23. Поняття особистості. Особливості соціологічного аналізу особистості.

24. Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи.

25. Соціальний статус та соціальні ролі особистості.

26. Соціальна структура особистості.

27. Соціальні регулятори діяльності та проблеми девіантної поведінки.

28. Соціальні типи особистості.

29. Нові тенденції взаємодії людини і суспільства у сучасних умовах.