Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції

Поняття «особистість» теж багатозначне. З одного боку, воно означає конкретного індивіда як суб’єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) та соціальних ролей (загальне), що виконуються ним у суспільстві. З іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих властивостей, якостей і рис, що виникли в процесі прямої та непрямої (опосередкованої) взаємодії цієї особи з іншими людьми і роблять її, в свою чергу, суб’єктом праці, пізнання та спілкування. Тому саме другий аспект поняття особистості є найважливішим з погляду соціології, яку окрема людина цікавить не сама по собі, а як член певного суспільства, класу, спільноти або групи, що втілює в собі деякі соціально типові риси.

Особистість формується в процесі соціалізації і є продуктом індивідуального досвіду та соціальної взаємодії.

Вивченням особистості в усіх її суспільних проявах займається спеціальна соціологічна теорія, яка дістала назву «соціологічна теорія особистості». Предмет її розгляду – дослідження особистості як об’єкта і суб’єкта соціальних відносин на рівні взаємозв’язків із соціальними спільнотами.

Як об’єкт соціальних відносин особистість характеризується соціологічною теорією за допомогою таких понять:

– соціалізація, тобто процес виникнення особистості, перетворення біологічно заданого матеріалу силами соціальної дійсності;

– соціальна ідентифікація – усвідомлення особистістю своєї належності до певної спільноти;

– рольова ідентифікація – сприйняття суспільно заданих функцій і групових вимог як таких, що відповідають інтересам і потребам суб´єкта.

Як суб’єкт соціальних відносин особистість розглядається соціологічною теорією через систему таких понять:

– самоусвідомлення особистості, тобто усвідомлення власної самобутності в межах соціуму;

– нормативна свідомість і система ціннісних орієнтацій (сприйняття й оцінка соціальної діяльності, поведінка за конкретних умов);

– потреби, мотивації, соціальні установки, соціальна поведінка, тобто поняття, які широко використовуються в психології.

Слід наголосити, що соціологічний аналіз розвитку індивіда дав відомий соціальний філософ Евальд Іл’єнков.

До основної проблематики, що перебуває в руслі досліджень соціологічної теорії особистості, слід віднести:

– формування та розвиток потреб особистості в нерозривному зв’язку з функціонуванням і розвитком соціальних спільнот;

– вивчення закономірностей її взаємозв’язків із суспільством, соціальною групою, колективом;

– вивчення механізмів регуляції та саморегуляції її соціальної поведінки.

Марксистська теорія особистості. Основними принципами цієї теорії є встановлення залежності особистості від об’єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних та предметно-діяльнісних особливостей її соціалізації, внаслідок чого найважливішого значення набуває соціальна типологія особистості, тобто виявлення її суттєвих рис, зумовлених способом її життєдіяльності.

Поряд із марксистською, однією з перших соціологічних і соціально-психологічних концепцій особистості, що виходили не з внутрішніх характеристик людини, а з визнання вирішального значення взаємодії індивідів, була теорія «дзеркального «Я», що розроблена американським соціологом Чарльзом Кулі (1864–1929) і систематизована іншим американським соціологом Джорджем Мідом (1863–1931). На думку Кулі, «дзеркальне «Я» – це відчуття особистої визначеності, що формується у людини в результаті спілкування з іншими людьми.

Ряд соціологічних конструкцій особистості об’єднується навколо теорії ролей. Серед тих, хто так чи інакше причетний до розробки цієї теорії, відомі західні соціологи Р. Лінтон, Я. Морено, Дж. Мід, 3. Фрейд, Т. Парсонс. Особистість трактується цією теорією як «функція від тієї сукупності ролей, які виконує індивід у суспільстві».

У теоріях соціальної установки особистість розглядається як результат соціальних установок. Засвоюючи їх, людина виробляє в собі установку на те, щоб бути особистістю. У зарубіжній соціології термін соціальна установка вперше був ужитий американським соціологом Вільямом Томасом (1863–1947) і польським соціологом Флоріаном Знанецьким ( 1882–1953) у їх спільній праці «Польський селянин у Європі й Америці». Під соціальною установкою вони розуміли психологічне переживання індивідом цінності, значення, змісту соціального об’єкта, тобто стан свідомості індивіда стосовно певної цінності.

Ряд сучасних поглядів на особистість об’єднано під назвою «концепції соціального характеру». Ці концепції в основному сформувалися в ході полеміки з натуралістичними тлумаченнями характеру людини, запропонованими австрійським психологом і соціальним мислителем Зигмундом Фрейдом (1856–1939). Фрейд вважав, що поведінка людини є наслідком її природних сексуальних потягів. Полемізуючи з ним, Еріх Фромм показав, що основний підхід до вивчення людської особистості повинен ґрунтуватися на розумінні ставлення людини до світу, інших людей, природи і до самої себе.

Значне місце серед соціологічних концепцій особистості належить теорії референтної групи. Термін «референтна група» ввів до наукового обігу американський соціальний психолог Г. Хаймен, який під референтною групою розумів соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою власну поведінку (від сім’ї до цілого класу). Референтні групи поділяють на два типи: 1) компаративна, тобто та група, що являє собою стандарт, за яким індивід оцінює себе й інших; 2) нормативна, тобто реальний або уявний колектив, з яким індивід зіставляє свою поведінку і майбутнє.

Завершити спробу далеко не повного викладу соціологічних концепцій особистості доцільно розглядом теорії інтегрального синтезу, П. Сорокіна. Сорокін висунув «принцип поляризації», згідно з яким тенденція до моральної індиферентності і рутинної поведінки посилюється у періоди загострення соціальних криз, коли більшість людей зайнята пошуками гедоністичного задоволення потреб, тим часом як меншість орієнтована на альтруїстичну, релігійну та подібну їм активність. Коли ж соціальне потрясіння минає, поведінка повертається у нормальне русло.

Соціологія молоді.

Соціологія молоді як одна із галузей соціологічного знання набула актуальності в середині 60-х pp. XX ст.

Соціологія молоді – це галузь соціологічної науки, що вивчає молодь як специфічну соціально-демографічну спільність, яка перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослості, адаптації та соціалізації, засвоєння норм і цінностей, панівних у суспільстві.

У соціології молоді як науці можна виділити такі взаємо­пов’язані рівні:

– загально-методологічний, у межах якого молодь вивчається як суспільне явище;

– спеціально-теоретичний, у межах якого молодь розглядається як специфічна соціально-демографічна група, що має свою структуру, особливості психічної діяльності, свідомості й поведінки;

– емпіричний, який дає фактологічний матеріал для аналізу молоді та її проблем.

Соціологія молоді досліджує такі проблеми:

– загальні характеристики молоді як соціально-демографічної групи;

– особливості різних вікових груп молоді;

– соціальна специфіка молоді;

– особливості різних етапів соціалізації та виховання;

– специфіка первинних і вторинних агентів соціалізації на різних вікових етапах;

– формування й динаміка ціннісних орієнтацій;

– особливості адаптації молоді в різних сферах життєдіяльності;

– проблеми взаємодії різних поколінь;

– соціальна мобільність молодіжної когорти;

– девіантна поведінка молоді та її різновиди;

– молодіжний екстремізм;

– молодіжна субкультура.

На думку вчених, проблеми молоді в суспільстві повинні розглядатися в трьох аспектах:

1) що суспільство може дати молоді для її формування та становлення;

2) що молодь може і здатна дати суспільству;

3) яким чином найефективніше використати потенціал молоді як у її власних інтересах, так і в інтересах суспільства.

Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти:

– вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності в суспільстві;

– аналіз стану та динаміки ціннісних орієнтацій молоді;

– вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних та естетичних інтересів і позицій;

– вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді;

– визначення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж;

– вивчення механізму формування свідомості молоді, співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку людини;

– дослідження взаємодії поколінь і визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особи;

– вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб’єкта історії.

Об’єкт соціології молоді – молодь, тобто велика соціально-демографічна група, яку виділяють на підставі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану, соціально-психологічних особливостей.

Функціями соціології молоді є:

– методологічна – забезпечує розробку наукових засад для сучасної соціологічної молодіжної концепції та формування на цій основі сильної державної молодіжної політики;

– теоретико-пізнавальна – полягає у виробленні специфічного понятійно-категоріального апарату, дослідженні сутнісної характеристики молоді як особливої соціально-демографічної спільноти;

– прогностична – виявляє себе у дослідженні актуальних економічних, правових та соціальних проблем молоді, виробленні коротко- і довгострокових прогнозів їх розвитку;

– практична — пов’язана з виробленням сучасних методик комплексного вивчення молодіжних проблем, встановленням ефективних механізмів, забезпеченням тісного зв’язку дослідницьких інститутів, лабораторій з державними і громадськими структурами, що працюють з молоддю;

– управлінська – реалізується через науково обґрунтовані методи та форми діяльності державних, громадських установ щодо регулювання соціальних процесів у молодіжному середовищі.

У вітчизняній соціології молодь трактується як соціальна спільнота, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Учені дискутують щодо понять, які розкривають сутність спеціальної соціологічної теорії молоді. Йдеться насамперед про такі поняття, як «становлення молоді» (І. Кон, Є. Головаха), «вибір професії», «професійне самовизначення», «професійна мобільність» (В. Осовський, Л. Шпак, Л. Аза, О. Вишняк, В. Шубкін), «становлення молодого спеціаліста» (О. Якуба, Д. Зюзін) тощо.

У медицині вважають молодість, як період розвитку особистості, протягом якої підліток досягає рис дорослої людини. Це період від 10 до 20 років, який починається з появи вторинних статевих ознак і закінчується ростом кісток.

Біологія розглядає як стадію статевого дозрівання, з настанням якої людина може вступати в сексуальні відносини і приймати участь у біологічному відтворенні.

Психологія кваліфікує молодість як певний період життя індивіда. Всі люди в своєму розвитку проходять через певні етапи, які йдуть один за одним в закономірній послідовності. У різних авторів є свої підходи до встановлення вікових меж.

Юридична наука прагне до точності у визначенні межі між повною і неповною степеню відповідальності людини перед законом. У кримінальному кодексі кожної країни існують границі між малолітніми (особи до 14 р.), неповнолітніми (з 14 до 18 р.) та повнолітніми (особи, що досягнули 18 років).

Соціологія розглядає молодь як частину суспільства. І ми розглянемо як цією наукою трактується віковий ценз молоді. Отже, стосовно вікових меж найчастіше апелюють до Організації Об’єднаних Націй, як наднаціональної і наддержавної структури. Вперше у 1968 році на 15-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО була представлена доповідь, в якій відображено погляд на молодь та її проблеми. Вікові рамки 15–24 роки в кінці 60-х був цілком виправданими. Адже основною найбільш агресивною частиною стихійних бунтів молоді того часу були в основному учні та студенти.

Вже давно ведуться дискусії про те, що рамки поняття «молодь» повинні бути значно розширені, зокрема від 13–14 років (нижня межа) до 30–35 років верхня.

В українському законодавстві (Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.) вказано, що «молодь, молоді громадяни України віком від 14 до 28 років» (хоча в дійсності від 13 до 30 років, встановлено причину такої пролонгації).

Враховуючи той факт, що у науковому світі відсутня чітка та єдина класифікація, ми за основу візьмемо найновіші погляди, у ювенології (комплексної науки про молодь), зокрема класифікацію В. В. Павловського. Цей дослідник поділяє «молодь» на 4 підгрупи.

Вікова підгрупа від 13–14 до 16–17 років – старший шкільний період. Це перехідний період від старших школярів до громадянської юності.

Вікова підгрупа від 16–17 до 20–21 років період громадянського становлення (юність). Цей період можна визначити як початок самостійної трудової діяльності одної частини молодих людей, продовження навчання у вузах і коледжах другою частиною, службою в армії третьою. Люди такого віку признаються державою дорослими в суспільному відношенні.

Вікова підгрупа від 20–21 року до 25–26 років – перший молодий громадянський вік (перший молодий дорослий вік). Уважають, що це період удосконалення трудової діяльності однією частиною молоді, закінчення навчання у вузах другої частини, закінчення служби в армії, а також створення особистих сімей переважною більшістю.

Вікова підгрупа від 25-26 до 29-30 років другий молодий громадянський вік (друга молодість, або другий молодий дорослий вік). Даний період характерний розвитком і завершенням тих суспільних процесів, які почалися у попередньому віці.