Предмет порівняльної педагогіки. Її завдання та методи дослідження

В сучасній порівняльній педагогіці не існує універсального визначення її предмета та завдань. Наведемо два погляди на цю важливу для розвитку науки проблему. Обидва вони є результатом загальних педагогічних підходів, характерних для тієї чи іншої національної педагогічної школи. Так, за визначенням Б.Л.Вульфсона, предметом порівняльної педагогіки як окремої галузі наукових знань є тенденції та закономірності розвитку освіти у різних країнах, геополітичних регіонах та у глобальному масштабі. Завданнями порівняльної педагогіки е:

• розробка науково обгрунтованих критеріїв для адекватної оцінки якості та ефективності освіти у країні, регіоні, у глобальному масштабі;

• уніфікація та впорядкування термінів, що використовуються у освітянській документації різних країн;

• виявлення глобальних закономірностей та тенденцій розвитку освіти та ^ врахування їх специфічних проявів у різних країнах та культурах;

• здійснення прогностичних функцій [3,33-36].

Предмет порівняльно-педагогічного дослідження, як підкреслює Й.Л.Вульфсон, може виходити за межі спеціалізації, що традиційно склалась в педагогічній науці, мати міждисциплінарний характер, тобто, включати розгляд явищ і процесів у галузях:

1. школознавство: форми і методи управління освітою в централізованих та децентралізованих системах освіти, принципи організації мережі навчальних закладів, місце приватних навчальних закладів в національній системі освіти, фінансування освіти;

2. дидактика: зміст, форми та методи навчання та шляхи їх модернізації;

3. система виховання та соціалізації підростаючого покоління, тобто вивчення як інваріантів, так і специфічних для окремих національних виховних систем рис, що визначають зміст та методи морального виховання, взаємодії школи, сім'ї та церкви, роль засобів масової інформації у процесі соціалізації тощо;

4. сімейне виховання: аналіз співвідношення загального та особливого у розвитку сімейного виховання в сучасному світі;

5. система безперервної освіти, функціонування та взаємозв'язок всіх її ланок;

6. діяльність міжнародних освітніх організацій;

7. міжнародне освітнє право: двосторонні та багатосторонні договори, конвенції, протоколи міжнародних форумів щодо статусу освітніх установ, правового стану педагогів та учнів, щодо взаємного признання дипломів тощо,

8. педагогічні концепції, що покладені в основу реформування освітніх,'' систем [3,36-39].

Більш докладним у багатьох аспектах і поданим у дещо іншій ло гічній площині є виклад питання французьким компаративістом ХВ.Даелом: "Порівняльна педагогіка - це: а) міждисциплінарна складоова педагогічної науки; б) яка вивчає педагогічні явища і факти; в) у взаємозв'язку з соціальним, політичним, економічним і культурним й ївонтекстом; г) у їх порівнянні за принципами подібності і відмінності в й-Двох чи більше регіонах, континентах або ж загалом у світовому вимірі; д) з метою усвідомлення унікальних особливостей власної освітньої системи та встановлення загальних чи універсальних законів (фактів) і цінних і корисних для цієї системи; е) з метою її вдосконалення" [7]. Звернімось до подальшої конкретизації наведених пунктів:

а) порівняльна педагогіка - це така ж складова педагогічної науки, як і теорія, історія педагогіки, економіка, соціологія освіти, соціальна педагогіка тощо. Вона є міждисциплінарною, оскільки часто використовує дані та методологію таких наук, як історія, статистка, демографія, соціологія, психологія;

б) дослідницьке поле як педагогіки взагалі, так і порівняльної педагогіки зокрема значно розширюється: воно охоплює як формальну, так і неформальну і інформаційну освіту. Порівняльна педагогіка вивчає політичні відмінності як чинники формування легітимної бази освіти, а також адміністративні та фінансові основи здійснення освітньо-професійної підготовки: структуру освітніх систем (рівні, напрями, профілі у їх взаємовідношенні, дипломи, вчені ступені та звання); педагогічні цілі, результати, перспективи, методи, технології, підручники, дидактичні матеріали; учасників навчального процесу (учні, вчителі, професори, директори шкіл, інспектори, інструктори, батьки); шкільні режими, розклад занять, канікулярні періоди;

в) порівняльна педагогіка вивчає педагогічні явища за принципом їх обумовленості. Наприклад, проблеми жіночої освіти обов'язково розглядаються у взаємозв'язку з релігійними, соціальними та економічними особливостями. Компаративісти часто звертаються до шкільної демографії, економіки, соціології, психології, політології, філософії, країнознавства, культурології, історії тощо;

г) порівняльна педагогіка вивчає педагогічні явища у кількох провінціях, країнах, великих і малих регіонах як у географічному, так і геополітичному розумінні, наприклад, європейські, арабські країни. Латинська Америка, країни Далекого Сходу, розвинуті країни, і навіть у світовому масштабі. Таке порівняння здійснюється з метою виявлення подібного і відмінного, усвідомлення переваг і недоліків, досконалості і недосконалості, а також причин їх виникнення;

д) порівняльно-педагогічне дослідження може мати найрізноманітніші цілі. До найбільш актуальних питань, що досліджуються компаративістами, належать: проблеми глобалізації освіти, вплив освіти на прогрес людської цивілізації, використання нових інформаційних технологій в сфері освіти, формування нових (європейських, глобальних) цінностей у молоді, проблеми стандартизації освіти, надання рівних прав на отримання освіти, педагогічна освіта, (наприклад, на IX Всесвітньому конгресі з порівняльної педагогіки (Сідней, 1996) проблемам педагогічної освіти було присвячено близько третини всіх доповідей); професійна підготовка молоді та вимоги ринку до неї, проблеми освіти жінок (дівчат) тощо;

е) при всьому різноманітті предметів дослідження компаративістів об'єднує прагнення збагнути природу досліджуваних явищ і процесів з метою їх удосконалення, а також передбачити небажані побічні наслідки здійснюваних педагогічних новацій.

Результати більшості порівняльно-педагогічних досліджень використовуються з метою удосконалення профєсійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів.

Методологічну основу порівняльно-педагогічних досліджень становл ять підходи:

А) цивілізаційний, за яким освітній процес розглядається в рамках сукуп носгі всіх форм життєдіяльності дитини (людини) тієї чи іншої цивілізації - матеріальних, політичних, культурних, релігійних, наукових тощо;

Б) антропологічний, за яким всі освітні реалії розглядаються крізь призму людини, потреб розвитку особистості;

В) синхронний- який передбачає осмислення розгортання освітнього процесу в просторі, у співвідношенні з іншими цивілізаціями і регіонами, та діахромний, в рамках якого розглядаються і співставляються педагогічні факти та явища, що відбуваються у різних культурно-історичних циклах у межах однієї цивілізації. З П ровідними методами порівняльно-педагогічних досліджень є:

1. вивчення офіційних документів, до яких відносять:

- державні документи, що регламентують освітні права громадян та обов'язки держави щодо підтримки та розвитку освітньої системи;

- документи та матеріали громадських, професійних та політичних організацій, їх форумів щодо намірів у справі розвитку освіти;

- матеріали та рекомендації форумів міністрів освіти регіонів (Ради Європи, країн Африки, арабських країн. Латинської Америки тощо);

- документи 00Н, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, міжнародних конференцій з питань освіти, що проходять під егідою Міжнародного бюро освіти. Ради ^і? 'Європи, Всесвітньої ради товариств порівняльної педагогіки; документи міжнародних професійних учительських спілок;

- всі види шкільної документації, у яких фіксується змістовий (державні навчальні плани та програми, підручники, програми та плани конкрет них шкіл), процесуальний (класні журнали, педагогічні щоденники вчителів, протоколи засідань педагогічних рад) та результативний (тести, екзамени, контрольні та творчі роботи учнів) аспекти діяльності школи.

2. Вивчення статистичних даних. Щорічно у різних країнах світу друкуються статистичні дані, що характеризують стан освіти. Найбільш докладною така інформація є у США, Франції, Японії. У інших країнах, а також у щорічниках ЮНЕСКО інформація обмежується такими параметрами: число учнів у різних типах навчальних закладів; відсоток охоплення дітей відповідного віку початковою, основною, повною середньою школою (чоловічої та жіночої статі та в цілому), число студентів на 10 000 чоловік населення; кількість учителів (чоловічої та жіночої статі та в цілому), рівень їх професійної підготовки; частка витрат на освіту \ ВНП; витрати на навчання одного учня; середня кількість комп'ютерів на школу; відсоток повністю неграмотного та функціонально неграмотного населення.

Важливим є здійснення як кількісного так і якісного аналізу статистичних даних. Крім суто освітньої статистики розуміння освітніх процесів вимагає звернення до статистичних даних, що відображають структуру виробництва, систему оплати праці, демографічну ситуацію в країні тощо.

3. Вивчення документальних та науково-педагогічних джерел. Провідними видами джерел, у яких міститься інформація для порівняльно-педагогічних досліджень є:

• освітянські журнали та газети, призначені для педагогів-практиків, викладачів вузів та керівників освітніх установ різного рівня. Вони містять різноманітний матеріал про практичні аспекти діяльності навчальних закладів різних типів, про педагогічний досвід, інноваційні проекти;

• науково-педагогічні, психологічні, соціологічні журнали містять інформацію про теоретичні та прикладні дослідження у сфері освіти. В сучасних умовах існують як національні так і міжнародні журнали такого плану. Серед останніх найбільш відомими є "Перспективи" ("Ргоspects"), Міжнародний огляд освіти" ("Internationl Review of education"), "Конвергенція" ("Соnvergence") "Огляд порівняльної педагогіки" ("Тhе Соmparative Educarion Reviev"); "Порівняння" ("Соmраге"), "Порівняльна педагогіка" ("Соmparative Education"). До порівняльно-педагогічних можна віднести і видання в галузі освіти, що видаються Радою Європи: "Форум" ("Forum"); "Інформаційний бюлетень з освіти" (Newsletter Education – з 1996 р. не виходить), "Зв'язки" ("Links");

• монографії з питань освіти, авторами яких є педагоги-теоретики та

практики, освітні діячі, колективи науково-дослідних установ, міжнародних організацій; публікації матеріалів конференцій з питань освіти. Вивчення літератури супроводжується аналізом, порівнянням, зіставленням різних освітніх реалій, процесів, феноменів та теоретико-педагогічних ідей і концепцій;

• Всесвітня мережа Інтернет, в якій існують тисячі і тисячі "вікон", що належать міжнародним та національним педагогічним товариствам, університетам, засобам масової інформації, бібліотекам, школам, окремим науковцям та вчителям. Використання сучасних інформаційних технологій дає досліднику можливість не тільки отримати інформацію з найвіддаленіших куточків світу, а й самому включитись в сферу

міжнародного наукового життя.

4. Спостереження - звичайне та включене, інтенсивне та екстенсивне.

Ефективність спостереження у порівняльно-педагогічному дослідженні залежить від знання мови, якою воно здійснюється та вміння контактува ти з об'єктами спостереження.

5. бесіди та інтерв'ю з безпосередніми учасниками освітнього процесу, його керівниками, зацікавленою громадськістю. Застосування цих методів дозволяє надати дослідженню особистісного звучання.

6. Методи математичної та статистичної обробки даних. У порівняльній педагогіці обсяг фактичних даних є дуже великим, тому застосування

таких методик їх обробки є надзвичайно актуальним..

7. Структурний метод, який передбачає "розчленування" феномена, що вивчається, на складові частини. Оригінальність дослідження залежатиме від того, на які саме частини дослідник розділить свій предмет, на які питання він прагнутиме відповісти. Якщо запитання будуть банальними – таким буде й результат дослідження.

8. Конструктивно-генетичний, який передбачає аналіз змін у досліджуваному феномені в цілому та в окремих його складових у просторі й часі. При цьому відбувається поділ процесу на певні етапи, встановлюється й науково-обгрунтована періодизація.

9. Порівняльний метод обов'язково доповнює і завершує використання; інших методів у порівняльно-педагогічному дослідженні. Цей метод дозволяє робити висновки про провідні чинники, що зумовлюють ефективність діяльності освітніх систем та провідні тенденції їх розвитку. Дослідники (зокрема М.Богуславський) визначають і часткові методи дослідження, специфіка яких полягає в тому, що вони здатні найбільш адекватно допомогти пізнанню конкретних педагогічних фено менів. До таких методів відносять:

• аксіологічний, що використовується для вивчення загальнолюдських, національних, групових та особистісних цінностей, встановлення їх пріоритетності;

• модернізаторський - сприяє вивченню освітніх реформ і контрреформ;

• парадигмальний, що передбачає розгляд внутрішньої логіки розвитку педагогічної теорії з точки зору виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм. Якщо при цивілізаційному підході акцент робиться на сопіокультурних детермінантах динаміки освітніх процесів, то при парадигмальному в основу типології кладуться власне науково-Педагогічні чинники [1,3 9-40].

У порівняльній педагогіці використовуються також методи, що імманентно характерні для історії педагогіки:

• метод великих інноваційних циклів, в рамках якого вивчається розви ток освіти протягом дії даного циклу (як правило, 60-70 років);

• Хвильовий, що сприяє пізнанню поширення своєрідних хвиль освіти. Наприклад, у нас в країні - дворянська, міська, буржуазна, пролетарська.

Як і кожна галузь знань, порівняльна педагогіка вимагає застосування продуманої системи методів дослідження, яка у кожному конкретному випадку забезпечить об'єктивне і ґрунтовне висвітлення освітніх процесів та тенденцій їх розвитку.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають особливості "передісторичного" етапу розвитку порівняльної педагогіки?

2. Хто є репрезентативними особами цього етапу?

3. Дайте характеристику освітньої діяльності провідних вітчизняних педагогічних мандрівників XVI- ХУШ століть.

4. Що означає для розвитку порівняльної педагогіки особистість МА.Жюльєна Паризького?

5. Проаналізуйте внесок у порівняльну педагогіку вітчизняних педагогічних мандрівників ХК століття.

6. У чому полягає внесок С.Русової, О.Ф.Музиченка та СААнаньїна у розвиток порівняльної та зарубіжної педагогіки?

7. У чому полягають особливості розвитку порівняльної педагогіки у Другій половині XX століття?

8. Як співвідносяться порівняльна, зарубіжна педагогіка та історія педагогіки як галузі наукового знання?

9. Що являє собою предмет порівняльної педагогіки та її завдання?

10. Дайте характеристику методологічних основ та методів порівняльно-педагогічних досліджень.