Класифікація соціально-правових конфліктів

Необхідність класифікацій виникає, як правило, у межах тих наук, що мають справу із різносторонніми об'єктами. Для класи­фікації юридичних конфліктів можна вжити, наприклад, систем­ний, структурно-функціональний, біхевіористичний, аксіологічний або інші підходи.

Так, будь-яка система (в тому числі правова) постійно відчуває на собі деструктивний вплив, який є результатом її внутрішньої су­перечливості: компонент і система в цілому; безперервне і перерив­часте; інтеграція та дезінтеграція; структура і функція; внутрішнє і зовнішнє; організація і дезорганізація; різноманіття й одноманіт­ність — все це й інше є протиріччями — підставами, що породжу­ють конфлікти, які можуть мати і юридичний характер (див. робо­ти Т. Парсонса)¹. Зосередивши увагу на дисфункціональних яви­щах, які виникають як наслідок протиріч і напруги у соціальній структурі, Р. Мертон виокремлює п'ять типів пристосування інди­відів до існування в суспільстві — конформізм, інновація, ритуа-лізм, ретретизм, заколот (бунт). Відхилення від кожного з цих ти-

¹ Парсонс Т. О социальньїх системах. — М.: Академич. проект, 2002; Пар-сонс Т. О структуре социального действия. — М.: Академич. проект, 2000.

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

 

пів поведінки спричиняє неминучий конфлікт, до того ж, часто юридичного характеру.

В. М. Кудрявцев та колектив авторів, що розробляли проект «Юридична конфліктологія» (1993—1995 рр., Москва, РАН)¹ дійш­ли висновку, що доцільно виділяти саме «чистий» правовий конф­лікт (у вузькому розумінні) та змішані або перехідні правові конф­лікти (у широкому тлумаченні).

Під «чистим» правовим конфліктом слід розуміти суперечку з приводу права, яка може, у свою чергу, мати різні підстави щодо за­стосування, тлумачення або ігнорування норми закону. Отже, юри­дична конфліктологія завжди характеризує конфлікт з позицій права. Саме юридичні конфлікти В. М. Кудрявцев класифікує та­ким чином:

а) конфлікт, породжений протиріччями між двома або кількома
нормативними актами. Якщо різні закони містять суперечливі або
взаємовиключні норми, то неминуче виникнуть конфліктні відно­
сини між державними органами і правозастосовчими інстанціями,
особливо тими, що здійснюють правонагляд;

б) конфлікт, спричинений протиріччями між нормою права і
правозастосовчою практикою. Він найчастіше виникає тоді, коли
закон порушують безпосередньо представники виконавчої влади;

в) конфлікт, який виникає внаслідок протиріччя між двома або
кількома правозастосовчими актами. Типовий випадок — протиле­
жні або суперечливі рішення судів першої і другої інстанцій, які по­
роджують новий або посилюють попередній конфлікт між сторона­
ми процесуальної дії;

г) врешті, правовий конфлікт може виникнути і у зв'язку з од­
ним актом права, в разі взаємовиключного його розуміння, тлума­
чення, застосування або виконання тими чи іншими суб'єктами
права.

Змішані або перехідні правові конфлікти починаються, як пра­вило, незалежно від правових норм і поза сферою правових відно­син, але з часом набувають юридичного характеру за відповідними ознаками і рисами. Так, значна більшість економічних конфліктів набуває правового характеру, якщо їх об'єкт (власність, майно чи предмет успадкування, купівлі-продажу, відчуження) потребують юридичного визначення або мають правові ознаки. Політичні та міжнаціональні конфлікти також часто переростають у політико-

¹ Див.: Юридическая конфликтология. — М.: ИГП РАН, 1995. 232

правові, адже їх учасники зберігають статус суб'єктів права, а кон­фліктна ситуація часто має шанси розв'язання завдяки юридичним, зокрема конституційним, механізмам і процедурам. Це саме стосу­ється виробничих, трудових, адміністративних і навіть сімейно-по­бутових конфліктів. Отже, ті конфлікти, що складаються з право­вих, так і неправових елементів чи можуть скінчитися юридичною процедурою, слід визначити як змішані або перехідні правові конф­лікти.

Мотивація змішаних правових конфліктів на початковому етапі далека від правової матерії, а скоріше пов'язана з особливими гро­мадськими чи груповими інтересами, потребами і цінностями. Од­нак предметна проблема такого конфлікту неминуче підштовхує йо­го до появи на певних стадіях правових елементів різної інтенсивно­сті; таким чином, здійснюється юридизація (набуття юридичних аспектів, ознак, елементів, механізмів) соціальних конфліктів. Ви­ходячи з цього, правовим можна визнати будь-який конфлікт, у якому суперечки певним чином пов'язані з правовідносинами сто­рін (їх юридичним статусом і діями), об'єкт і мотивація конфлікт­ної поведінки суб'єктів та її наслідки мають правові ознаки.

Слід зазначити, що найменш сприйнятливими до юридичних ме­ханізмів і рішень є конфлікти духовно-культурної сфери, інтелек­туальні, релігійні, емоційно-міжособистісні, психологічні — вна­слідок особливо мінливої та тонкої природи цих відносин. Загасити такий конфлікт раціональними юридичними засобами буває нелег­ко, а частіше — неможливо.

Водночас конфліктологічна наука доводить існування когнітив-ного правового конфлікту. Зазвичай він має теоретико-правовий ха­рактер, бо відбиває глибокі протиріччя методологічного характеру між вченими-дослідниками, викладачами, юристами-практиками щодо тлумачення певного правоположення. Ця суперечка з приводу правознавства і напрямів розвитку юридичної науки вже минає рівень колізії та набуває сутності когнітивного правового конфлік­ту, до того ж відомо, що нерідко за науковими спорами в юридичній сфері приховується політична, економічна, ідейна та інші мотива­ції.

Розглядаючи різновиди правового конфлікту, дуже важливо з'я­сувати, що може виникнути і так званий «помилковий» правовий конфлікт, в якому збоченість конфліктної ситуації стосується не стільки змісту проблеми, скільки відсутності юридичного характе-

 

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

 

ру і форми. Цей конфлікт виникає внаслідок помилки (або спотво­реного уявлення) однієї (чи всіх) сторін, що очікують проти себе аг­ресивних, неправомірних або інших небажаних дій. Як правило, «помилковий» юридичний конфлікт відтворює чотири типові си­туації:

1) сторона конфлікту вважає, що перебуває з протилежною сто­
роною (особою) у певних правовідносинах, яких насправді не існує;

2) навпаки, сторони конфлікту не усвідомлюють правовідносин,
що між ними існують;

3) сторона конфлікту помилково вважає дії супротивника неза­
конними;

4) або, навпаки, вчинки суперника розцінюються як правомірні,
але це — хибне уявлення.