Міжнародно-правове регулювання питань праці

Інтернаціоналізація виробництва, посилення взаємозалежності національних економік і, як наслідок, виникнення та постійний розвиток міжнародного ринку праці, що охоплює різнонаправлені потоки трудових ресурсів, які перетинають національні кордони, призводять до міграції (зокрема трудової міграції) населення, що вважається однією з найхарактерніших рис минулого сторіччя. Різні автори наводять різні дані щодо сучасної кількості зареєст­рованих трудових мігрантів. Наприклад, вважається, що наприкін­ці минулого сторіччя в чужих країнах проживало 80 млн. осій, не рахуючи колишнього СРСР та Югославії, і ця цифра щорічне збільшувалась ще на один мільйон.

Слід зазначити, що запрошення робочої сили або, навпаки, по­шук місця роботи, є важливою складовою міграційного процесу, якою обумовлюється рух робітників, наприклад, із країн, що роз­виваються, або колишніх «соціалістичних» країн у промислові розвинуті держави. Проте вважати зазначене єдиною причиною міграції було б неправильно. Висловлюється думка, згідно з якої сфера міжнародних трудових відносин розширюється насамперед тому, що ТНК здійснюють свою господарську діяльність у всьому світі і часто намагаються зменшити витрати шляхом використання різних рівнем заробітної плати в різних державах. До чинників міграції належать також бажання отримати належну освіту чи пройти курс навчання, необхідність возз'єднання сімей, наслідки воєнних дій, змін у характері політичного устрою держави і багато інших.

Наслідком міграції є створення більш або менш значного про­шарку іноземних громадян чи осіб без громадянства, які постійно чи тимчасово проживають на території відповідної країни, а тому бажають або вимушені вступати у трудові відносини з місцевими роботодавцями.

У зв'язку з тим, що право на труд у міжнародному публічному праві визнано одним із невід'ємних прав людини, його регулюван­ню присвячена велика кількість різних міжнародних угод. Хоча в них і не вирішуються безпосередньо питання, пов'язані з приват­ноправовими аспектами праці, однак встановлюються загальні правові режими (мінімальні стандарти) для людини взагалі або для певних категорій осіб, що знаходить своє відтворення у принципі, згідно з яким трудящі визнаються «слабкішою» стороною у трудо­вому контракті, внаслідок чого потребують спеціального захисту.

1. З точки зору регулювання правового статусу робітників-мігрантів у МПрП з міжнародно-правових угод універсального рів­ня найбільш цікавою є Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих мігрантів та членів їх сімей, яку було прийнято Резолю­цією Генеральної Асамблеї ООН №45/158 від 18.12.1990р., і вона, зібравши станом на 2.05.2003 р. необхідну кількість (20) ратифіка­цій та документів про підписання або приєднання, 1.07.2003 року набула чинності. Україна в цій Конвенції участі не бере.

Конвенцією охоплюється велике коло питань, які стосуються прав і свобод цієї категорії осіб. Зокрема щодо трудових прав най­головнішими є такі положення цієї Конвенції:

• нею заборонена дискримінація прав трудящих-мігрантів у сфері трудових відносин;

• встановлено, що мігранти користуються не менш сприятли­вим поводженням, ніж громадяни держави перебування;

• трудящі-мігранти мають право створювати профспілки у державі перебування для захисту своїх інтересів;

• у країнах, де існують обмеження щодо прийому на роботу трудящих-мігрантів. ці обмеження не повинні застосовуватись до тих мігрантів, які прожили в країні перебування більше ніж п'ять років;

• трудящий-мігрант не повинен бути позбавленим права на проживання або отримання роботи чи висипатись з держави тільки на підставі невиконання зобов'язань за трудовим договором, якщо тільки виконання такого зобов'язання не було однією з умов отримання дозволу на роботу;

• по закінченню перебування у державі мігрант та члени його сім'ї мають право перевести всі свої заробітки та заощадження у свою вітчизну та вивезти все своє особисте майно;

• мігрант і члени його сім'ї мають право у будь-який час по­вернутися у державу свого походження та залишитися в ній.

2. Значну увагу правовому регулюванню питань міграції приді­ляє Міжнародна організація праці (МОП). Серед низки докумен­тів, прийнятих нею з зазначеного питання, на особливу увагу за­слуговують такі:

• Конвенція 97 про працівників-мігрантів (переглянута 1947 p.);

• Конвенція 143 про зловживання в галузі міграції і про забез­печення працівникам-мігрантам рівних можливостей І рівного став­лення, 1975 p.;

• Рекомендація 86 щодо працівників-мігрантів (переглянута в 1949р.);

• Рекомендація 151 щодо працівників-мігрантів, 1975 р. Хоча, певною мірою, цього ж питання стосуються і деякі інші конвенції МОП (157, 173 тощо).

Взагалі слід мати на увазі, що за Статутом МОП, з урахуванням Філадельфійської декларації про цілі і задачі МОП (1944) голов­ними завданнями МОП є:

• регламентація робочого часу;

• регламентація найму робочої сили;

• боротьба з безробіттям та забезпечення повної зайнятості;

• встановлення гарантій належної заробітної плати;

• захист трудящих від професійних хвороб, нещасних випадків на виробництві;

• заохочення співробітництва між підприємцями та трудящими;

• забезпечення миру через досягнення соціальної справедливості. Безумовно, всі ці питання мають певне відношення і до МПрП.

Проте слід чітко розмежувати сфери регулювання міжнародного приватного та міжнародного трудового права.

3. Міжнародна організація праці намагається вирішити постав­лені перед нею завдання шляхом створення міжнародних стандар­тів у галузі трудового права та здійснення нагляду за їх дотриман­ням в державах-членах відповідних міжнародних угод, зокрема перевіряючи стан відтворення положень цих угод в національному законодавстві.

Однак, як раніше зазначалось, міжнародні договори стають джерелом МПрП тільки тоді, коли їх положення трансформовані у національне законодавство тієї чи іншої держави, а певна держава може й не бути членом МОП або не брати участі у відповідній конвенції МОП. З іншого боку, проблема трансформації норм міжнародного (зокрема трудового) права настільки складна, що далеко не завжди норми національного законодавства повністю та належним чином відтворюють відповідні положення міжнародно­го договору. Безумовно, це може стати предметом обговорення стану виконання державою своїх міжнародних зобов'язань, проте неналежна трансформація норм міжнародного права у національне законодавство, з точки зору МПрП, ніколи не буде підставою для незастосування цього законодавства, якщо тільки колізійне регу­лювання підпорядковує йому відповідні відносини.

Таким чином, міжнародне трудове право спрямоване на вирі­шення глобального завдання: як саме покращити стан правового регулювання певних трудових відносин і у який засіб привести у відповідність до розроблених стандартів національне законодав­ство держав світу. На відміну від міжнародного трудового права МПрП вирішує цілком конкретну задачу: право якої саме держа­ви підлягає застосуванню для врегулювання певних реальних від­носин, причому перед ним зовсім не стоїть (і не може бути постав­леним) питання про те, наскільки право цієї держави відповідає міжнародним стандартам.

Тому регулювання трудових відносин в МПрП більшою мірою залежить від рішень національних законодавств, де встановлюєть­ся як правила щодо перетинання кордонів власними громадянами та іноземцями, так і умови перебування іноземців на відповідній території, зокрема умови їх допуску до працевлаштування.