Методологія наукового пізнання

 

Метод у самому широкому смислі слова — шлях до будь-чого,спосіб соціальної діяльності у будь-якій формі, а не тільки пізна-вальній. Метод зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта у вирішенні конкретної задачі, досягнення пев-ного результату у даній сфері діяльності. Він дисциплінує пошук іс-тини, дозволяє зекономити сили та час, рухатися до мети найближ-чим шляхом. Основна функція методу — регулювання пізнавальної та інших форм діяльності.

 

— 212 —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Поняття «методологія» має два основні значення: 1) система певних способів, прийомів і операцій, які застосовуються у тій чи іншій сфері діяльності (в науці, політиці, мистецтві тощо); 2) вчен-ня про цю систему, теорія методу. Так, методологія науки досліджує структуру і розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи обґрунтування його результатів, механізми і форми реалізації знання у практиці.

 

Існують дві основні методологічні помилки: 1) недооцінка або відкидання ролі методу і методологічних проблем («методологічний негативізм»); 2) перебільшення, абсолютизація ролі методу, перетво-рення його в універсальну відмичку до всього, у звичайний інстру-мент наукового відкриття («методологічна ейфорія»)

 

Будь-який метод виробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного методу обумовлена змістовністю, глибиною, фундаменталь-ністю теорії, яка «стискується у метод». У свою чергу, метод розши-рюється у систему, тобто використовується для подальшого погли-блення і розгортання знання, його матеріалізації на практиці.

 

У сучасній науці достатньо успішно працює багаторівнева кон-цепція методологічного знання. У цьому плані усі методи науко-вого пізнання за ступенем загальності можуть бути поділені таким чином:

 

Філософські методи, серед яких найбільш давніми є діалектич-ний і метафізичний методи. Діалектика — учення про найбільш за-гальні закони розвитку природи, суспільства та пізнання і заснований на цьому вченні універсальний метод мислення і дії. Діалектику як особливий спосіб осмислення дійсності запровадив у традиціях єв-ропейської філософії Геракліт Ефеський, хоча її прояви та елементи були присутні в міркуваннях багатьох грецьких філософів, рівно як і філософів стародавнього Сходу. На рівень теоретичної розробленос-ті діалектику вивів Г. Гегель. Діалектичний метод виходить із того, що якщо в об’єктивній дійсності відбувається постійний розвиток, виникнення та знищення всього, взаємоперехіди явищ, то поняття, категорії та інші форми мислення повинні бити гнучкими, рухоми-ми, взаємопов’язаними, єдиними у протилежностях, щоб вірно відо-бразити реальну дійсність, яка розвивається. Тому найважливішим принципом діалектики є історизм, — розгляд предмета у його розви-тку, саморусі, зміни та всебічність розгляду.

 

— 213 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Категорії діалектики — це такі поняття (форми мислення), яківідображають найбільш загальні та суттєві властивості, зв’язки і від-носини реальної дійсності та пізнання. Філософські категорії — це результат історичного розвитку пізнання на основі чуттєво-мате-ріальної діяльності людей, суспільної практики. Основні категорії діалектики: сутність і явище, можливість і дійсність, необхідність і випадковість, форма і зміст, причина і наслідок, загальне і одиничне, кількість і якість, розвиток, протиріччя тощо.

 

Зв’язок і взаємодія певних філософських категорій виступають як закони діалектики, першим із яких є закон єдності та боротьби протилежностей, що розкриває саме основне у розвитку — його дже-рело, яким є протиріччя (взаємозв’язок протилежностей).

 

Протилежності — це такі сторони, моменти, предмети, які одно-часно: а) нерозривно пов’язані; б) взаємно виключають одне одного, причому не тільки у різних, але у одному і тому ж відношенні; в) вза-ємопроникають і — при певних умовах — переходять один в одно-го. До них можна віднести, наприклад, такі явища і процеси як по-зитивне і негативне, інтегрування і диференціювання, асиміляція і дисиміляція, прогрес і регрес, матеріальне й ідеальне і ін. Тим самим розвиток постає як процес виникнення, зростання, загострення і ви-рішення різноманітних протиріч, серед яких визначальну роль гра-ють внутрішні протиріччя даного предмету чи процесу. Саме вони і виступають як вирішальне джерело їх розвитку.

 

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм розвитку: поступове накопичення кількісний наймену-вань у певний момент приводить до корінних якісним перетворен-ням (стрибкам), до виникнення нової якості, яка в свою чергу надає зворотного впливу на характер і темпи кількісних змін. Такі, напри-клад, перехід води із одного агрегатного стану в інший у залежності від температури, тиску й ін. факторів, перетворення одних хімічних елементів у інші у залежності від зміни розміру заряду ядра атома.

 

Закон заперечення виражає поступальний, циклічний, спадко-ємний характер розвитку і його формулу: спіраль, а не коло або пряма лінія, повторення на вищій стадії деяких властивостей нижчої, повер-нення як би до старого. При цьому розвиток постає як процес, який начебто повторює пройдені щабелі, але повторює інакше, на більш високому рівні, наприклад, теза (ствердження) — антитеза (діалек-тичне заперечення) — синтез (єдність тези й антитези); за цією схе-

 

— 214 —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

мою розвиток мислення відбувається наступним чином: догматизм (мислення рухається в межах уже заданих схем) — нігілізм (запере-чення будь-якої визначеності) — діалектиктичний спосіб мислення (урахування процесуальності становлення буття).

 

Іншим розумінням діалектики є розуміння її як діалогу. Антиподом діалектики є метафізика. Термін «метафізика» був

 

впроваджений у І ст. до н.е. коментатором Арістотеля Андроніком Родосським. Систематизуючи твори давньогрецького мислителя, він розташував «після фізик» ті з них, у яких йшлося про загальні питан-ня буття та пізнання. Сучасне поняття «метафізика» має три основні значення — метафізика як:

 

— наука про загальне, рід пізнання, який має предметом розгля-ду усе суще;

 

— онтологія, вчення про буття як таке, незалежно від його окре-мих різновидів;

 

— філософський спосіб мислення, протилежний діалектиці, якій заперечує загальний зв’язок і розвиток. Його об’єктивна осно-ва — необхідність пояснення подробиць, окремих елементів (сторін) цілого, для чого ці сторони мають були мислено ви-лученими із цього цілого та досліджені окремо. До метафізич-

 

них відносять наступні методологічні позиції: релятивізм (все відносно), софістика (свідоме перекручення думки на засадах того, що протилежності тяжіють одна до одної), еклектика (довільне поєднання різнородних елементів), парадоксалізм (накопичення несумісних тверджень).

 

Загальнонаукові підходи та методи дослідження виступають яксвоєрідна проміжна методологія між філософією та фундаменталь-ними теоретико-методологічними положеннями спеціальних наук. Науковими методами емпіричного дослідження є спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ дійсності (пов’язане з описом і ви-мірюванням), порівняння та експеримент, де відбувається активне втручання у перебіг досліджуваних процесів.

 

Серед наукових методів теоретичного дослідженні виділяють формалізацію, ідеалізацію, індукцію, дедукцію, аналіз, синтез тощо. Формалізація — це відображення змістовного знання у знаковомуформалізмі, символічних позначеннях; ідеалізацією є доведення па-раметрів певних фактів або явищ до гранично можливих меж для ви-явлення певної якості в найповнішому варіанті; індукцією являється

 

— 215 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

рух думки від загальних ідей до фактів (індивідуальних тверджень); індукція — це рух думки від окремих (часткових) фактів до ідей (уза-гальнень); аналізом є розкладання фактів на їх елементарні склад-ники; синтез — передбачає поєднання елементарних складників у складніше цілісне явище. Зазначені методи часто застосовуються людьми у повсякденному досвіді. У науці вони мають чітке проце-дурне розроблення. Використання ідеалізації та формалізації підво-дить до математичного опрацювання фактів. Усі ці методи приводять до виникнення наукових теорій — системи раціонально-логічних тверджень, понять, принципів, законів, що співвіднесені із певними сферами реальності.

 

Необхідність та виправданість уваги до питань методу у сучасній філософії зумовлена тим, що людська діяльність не детермінована ге-нетично, а тому й не видобудовується природно-стихійним шляхом; в цілому людська діяльність розвивається від рецептурного типу внутрішньої організації до методологічного. Метод постає складним утворенням, що включає описову, процедурну і концептуальну скла-дові. Обґрунтування способів використання методів відбувається у межах відповідної методології, зумовленої соціокультурно.

 

 

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Проблема виникнення науки.

2. Ідеали і норми наукового пізнання.

 

3. Еволюція наукової картини світу: від класичної до постнекла-сичної.

 

4. Основні методи наукового дослідження.