Категоріальні елементи і структури свідомості. Самосвідомість і рефлексія

 

Свідомість людини виконує ряд функцій, з якими пов’язані її основні структури. Як ми вже відзначали, свідомість може бути представлена як універсальна здатність людини здобувати, зберіга-ти, перетворювати і відтворювати знання; забезпечувати регуляцію ціннісних орієнтацій людей; розкриватися за допомогою системної ієрархії різноманітних процесів: почуття (відчуття, сприйняття, по-дання), розсудку (які включають роботу з поняттями, судженнями, умовиводами тощо), емоційних, вольових, мнемонічних (процесів пам’яті), уяви, інтуїції, спогаду і т.ін., а також процесів переживання і віри (сумніву, переконання, радості, пригніченості, бажання тощо). Можна, таким чином, вказати основні структури, компоненти і фор-ми існування свідомості.

 

Ми також зазначали, що процес виникнення і розвитку свідомос-ті пов’язаний з мовою і культурою. Мова в самому загальному смислі є система знаків, що служить необхідним способом мислення, само-вираження, спілкування і комунікації людей. Її основною властивіс-тю є символізація — здатність образно представляти за допомогою одних почуттєво сприйманих подій інші. Символ є сукупність знаків.

 

Знакова або символічна функція з’являється тільки на певному етапі розвитку культури. Культура (у перекладі з лат. — оброблен-

 

— 196 —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

ня, культивування) у самому загальному сенсі є все те, що створене людиною. То, що створено в матеріальному виробництві, створює матеріальну культуру, у духовному — духовну культуру. Сполучною ланкою між світом природи і світом культури є людина.

 

Створене людиною в духовному світі є ідеальне, яке є найважли-вішою властивістю і індивідуальної, і суспільної свідомості. Ідеальне

 

є відображення у формах діяльності, свідомості і волі людини зо-внішнього світу; на відміну від матеріального — того, що відобража-ється нашими органами почуттів і існує незалежно від них. Ідеальне

 

є те, що створює людина у світі для задоволення своїх потреб (такий механізм діяльності людини називається об’єктивацією).

 

У класичній філософії виробився такий спосіб сприйняття на-вколишнього світу, відповідно до якого людина протистоїть приро-ді завдяки своїм духовним і розумних здатностям. Це протистояння духовного і природного було оформлено у вигляді протистояння суб’єкта і об’єкта, які доповнюючи один одного з’явилися найважли-вішою ланкою людського пізнання.

 

Іншим способом протистояння матеріального і ідеального є дихо-томія (єдність, що припускає взаємозв’язок) мови і мислення. Якщо мислення в самому загальному вигляді можна визначити як процес, що дозволяє оперувати образами предметів, то мова є його матеріаль-ною (застиглою в образах) формою. І хоча кількість різних мов у сучас-ному світі досить велика, кожна з них задає певний спосіб сприйнят-тя світу, який задається регіональними особливостями. Національні мови обумовили природну комунікацію людей, наукові — штучну.

 

Безсумнівно, найважливішою особливістю свідомості є наяв-ність пам’яті — мнемонічної властивості нервової системи, вираженої в здатності тривалого зберігання інформації про події зовнішнього і внутрішнього світу людини, її психіки. І хоча властивості пам’яті — внутрішня ознака свідомості кожної конкретної людини, завдяки її механізмам вона здатна дізнаватися і ідентифікувати природні і со-ціальні явища, пригадувати події минулого.

 

Кожна людина здатна домагатися поставленої мети. І єдиний ме-ханізм, що спонукає людину робити кроки для здійснення задуманого,

 

є її воля. Воля є здатність до вибору мети діяльності і сукупність зу-силь, спрямованих на її здійснення. Це особливий акт, який не зво-дить до свідомості, але спонукує її до дії. Воля, визначаючи поведінку людини, формує і її характер.

 

— 197 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Одним з найважливіших способів існування людини є процес самопізнання, що був відомий ще в античності. Сократ, який мав на увазі той факт, що саме ціннісне для людини перебуває в її душі, говорив: «Пізнай самого себе». І в пізній античності філософи, які виявили значну активність для пошуку ідеалу мудреця, основні зу-силля направили на внутрішній світ самої людини. Так, кінік Діоген Синопський затверджував, що все, необхідне для щастя, людина має в самій собі, для цього їй не потрібні ні знатність, ні багатство, ні ін-ститути. Ідеалом кініків є людина, занурена у стан автархії (самодос-татності). Коли знаменитий Олександр Македонський, почувши про славу Діогена, відправився до нього, щоб винагородити, то знайшов людину, що живе в бочці. Тоді він казав: «Скажи, що ти хочеш, і я все тобі дам». На що Діоген відповів: «Відійди, не затуляй сонця». Ідеалом епікурейців з’явився мудрець, що перебуває у стані атараксії (само-занурення), ідеалом стоїків — людина, що піддана апатії (що ігнорує пристрасті), а ідеалом скептиків — людина у стані афазії (мовчанні і утриманні від суджень). У всіх цих випадках людина, щоб стати му-дрецем, повинна була утримуватися від проявів зовнішнього світу і займатися самопізнанням. Іншими словами, самопізнання — історич-ний процес, що з’являється на певному етапі розвитку людини, коли вона виділяє себе з природи і шукає своє місце в загальній системі на-вколишніх подій. Але тільки в Новий час Р. Декарт розкрив механізм самопізнання як основний метод. Раціональне самопізнання, зведене Декартом до рангу теорії, з’явилося підсумком раціональних пошуків історичного мислення.

 

М. Ґайдеґґер затверджував, що свідомість сучасної людини є влаштованою таким же способом, який її показав Р. Декарт, тому він назвав сучасну епоху картезіанською. Але тільки для тих, хто, згідно з Ґайдеґґером, прагне осягти смисл буття, упорядкувати потік власних думок, привести їх у систему, тільки для тих, хто займається само-аналізом, може відкритися сенс існування, тому що цей сенс пере-буває не в навколишній дійсності, а в самій людині. Самопізнання є механізм цілісного сприйняття себе людиною як (розумної) істоти, що почуває і мислить. Але самопізнання властиве і соціальним гру-пам людей (і суспільству в цілому), тому що кожна з них має свою суспільну свідомість.

 

До різних форм самосвідомості, що розкриваються в процесі ево-люції мислення, можна віднести самовідчування (найпростіший зі

 

— 198 —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

способів виділення себе із природного світу), самокомунікацію (ви-ділення індивідом себе із соціального середовища, усвідомлення себе приналежним до якої-небудь соціальної групи, культури, до певного суспільства), самоздійснення (виділення свого «Я» з безлічі інших «Я» і, як наслідок цього, самооцінка і самоконтроль).

 

Разом з тим існують два способи розгортання самосвідомості: зо-внішній — предметність, коли свідомість людини спрямована на зо-внішні предмети, і внутрішній — рефлексія, коли предметом аналізу постають механізми свідомості (наприклад, процес мислення, внут-рішні почуття і переживання тощо). Перший з них дозволяє людині розкритися на повсякденному рівні, другий — на теоретичному.