Соціум як життєвий світ людини. Індивід у соціальних структурах

 

Ключовою ланкою суспільства завжди була і буде людина. На-роджуючись, індивід засвоює певну систему норм, правил, цінностей, зразків поведінки, тобто культурний і соціальний контекст, соціум. Марксистська філософія розглядає людину як родову істоту, яка за-вдяки праці створила сама себе. Людина народжується з певними природними задатками, розвиваючи їх і реалізуючи себе в різних ви-дах діяльності; вона набуває родової універсальності, що проявляєть-ся у різноманітності життєдіяльності людства. Перебування людини у світі передбачає її соціалізацію, включення у суспільні структури через засвоєння культури, знайомство з нормами, цінностями, наста-новами, зразками поведінки.

 

Соціальні норми — це загальні правила, встановлені суспільствомвимоги, що визначають спосіб поведінки, який схвалений суспіль-ством. Норми передписуються правом, релігією, мораллю: наприк-лад, сплачуй податки, не бери чужого, шануй батьків тощо.

 

Цінності — це явища, процеси, що є соціально-значимими дляіндивідів і активно впливають на формування внутрішньої програми дій людини як в повсякденних, так і в екстремальних життєвих ситу-аціях, наприклад, вірність, гроші, час тощо.

 

Ціннісні орієнтації — це системно об’єднанні ціннісні уявленняпро світ, які свідчать про соціальну спрямованість особистості, на-приклад, гедонізм, егоїзм, альтруїзм тощо.

 

Суспільство, з одного боку, створює можливості формування всебічно розвиненої особистості, а з іншого — постає автономною си-лою, змушуючи людину діяти за певними зовнішніми стандартами, можливо, чужими їй, зводить людину до речі серед речей. На жаль, недавня історія продемонструвала сумні приклади, того, як суспіль-ство на основі авторитарних прийомів намагалося з «людського ма-теріалу» створити особистостей із заданими характеристиками, а систему цінностей і норм використати у якості репресивного апарату.

 

Філософські течії, які базуються на пріоритетах індивідуально-го життя (персоналізм, екзистенціоналізм), протиставляють людину і суспільство, пояснюючи останнє як вороже людині. Персоналісти наполягають на тому, що існування людини у суспільстві, включення її в хитросплетіння суспільних відносин, підпорядкованість загаль-ноприйнятому виключає для неї можливість ствердити свою непов-

 

— 228 —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

торність, сприяє «відчуженню» людини у сучасному суспільстві. Суспільство, ставлячи людину в певні межі, залишає її лише біоло-гічною одиницею, своєрідним атомом, вільне волевиявлення людини можливе лише за умови подолання соціальних схем, зразків і кінце-вість буття людини в ній самій. Яскравий представник персоналіз-му Муньє говорив про ворожість суспільства у ставленні до людини. Шляхом збереження особистості і суспільства від крайнощів тоталі-таризму та індивідуалізму він бачив внутрішнє самовдосконалення кожного і єднання людей на духовній, в першу чергу, християнській основі.

 

Песимістично налаштовані мислителі скептично ставляться до можливості самореалізації людини в промислово-урбанізованій су-часності. Масове виробництво потребує масового споживача людина стає масовою або одномірною, як стверджує Маркузе, ховаючись за маскою «як всі». Людина «маси» задовольняється критично сприй-нятими примітивними стандартами. «Масова людина» репрезентує «масове суспільство», розмежовуючи остаточно «еліту» і «масу», привносячи у сучасність хаос і дезорієнтацію. На думку Швейцера, сучасна людина втрачає індивідуальність і, немаючи більше нічого, відчуває страх, що від неї може вимагатися щось своє.

 

Чи є золота середина у взаємовідношенні «людина — суспіль-ство»? Чи може суспільство не «конструювати» людину, а вона — не бунтувати проти нього, в активних революційних діях чи мовчазно-му ігноруванні? Це питання риторичні. Цілком зрозуміло одне: поза суспільством людина існувати не може, адже її суть розкривається в соціумі, у зв’язках із собі подібними, в діяльності і спілкуванні.

 

У суспільстві людина постає у різних проявах, своєрідних со-ціальних ролях, які під час її життя змінюються (дитина, батько, ді-дусь), які вона обирає сама або до яких їх спонукають обставини (сту-дент, керівник, міністр, турист, домогосподарка, виборець). Таким чином, вона заявляє про себе суспільству, а суспільство, в свою чергу, «виділяє» їй місце в соціальній ієрархії, через визнання авторитету, схвалення чи засудження, винагороду, пропагування чи замовчуван-ня. Таким чином, людина проявляє свою соціальну природу. На від-міну від давніх часів, коли походження або рід занять батька чітко окреслював місце в суспільстві його дитини, сучасність дає можли-вості кожному соціально визначитися, досягаючи вершин соціальної ієрархії (наприклад, колишній актор стає президентом, а звичайна

 

— 229 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

школярка — прем’єр-міністром) або впасти у соціальну прірву (маргі-нальні групи людей — наркомани, п’яниці). Соціальна мобільність — можливість змінити місце особистості в соціальних структурах, стала домінуючим явищем у ХХ–ХХІ століттях, що свідчить про динаміку самого суспільства.

 

Суспільство є явищем структурованим. Окремі елементи суспіль-ства певним чином пов’язані і взаємодіють між собою. Прихильники структурно-функціонального підходу виокремлюють такі складові суспільства:

— економічна система (забезпечує соціум благами);

— політична система (забезпечує управління суспільством);

— духовна система (пропонує суспільству цінності та ідеали);

— соціальна система (забезпечує добробут людини).

 

Кожна з цих систем функціонує завдяки людині і для людини. Це ще раз підкреслює тезу про людину як центральну ланку суспіль-ства. Соціальна структура суспільства є багатовимірною. Принципи структурування суспільства теж різноманітні, але вони передбачають наявність структур, спільнот, які взаємодіють між собою.

 

Соціально-історична спільнота — це група людей, яка об’єднана спільними умовами існування і ціннісними настановами. Спільноти характеризуються чисельністю (великі, малі, середні), часом існуван-ня (від декількох хвилин до століть), мірою згуртованості (стихійні, централізовані). Основними соціально-історичними спільнотами є племена, етноси, народи, нації, сім’ї, класи, страти тощо.

 

Однією з найдавніших форм соціалізації людини є сім’я. Сім’я — це невелика група людей, об’єднаних кровним родством або шлюбом, спільністю побуту, інтересів та взаємною відповідальністю. Сім’я ви-конує низку важливих соціальних функцій: репродуктивну, виховну, майнову, рекреативну. Кризові ситуації у сучасному суспільстві, з одного боку, провокують кризу сучасної сім’ї (високий рівень розлу-чень), послаблення родинних зв’язків, з іншого — зміцнюють її, згур-товуючи і захищаючи її членів від негараздів буття.

 

Етнос — група людей, які пов’язані між собою загальним похо-дженням та тривалим сумісним проживанням.

 

Нація — особлива історична спільнота, що має спільні походжен-ня, мову, територію, економічний лад, психологічний склад, культуру і потребу у самовизначенні. Кінець ХХ — початок ХХІ століття де-монструє зростання національної самосвідомості, націоналізму, па-

 

— 230 —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

тріотизму майже у всіх регіонах світу. Україна є яскравим прикладом цього процесу.

 

Класи — це великі групи людей, які розрізняються місцем у системі суспільного виробництва і відношенням до власності. За марксистсько-ленінською соціальною теорією у суспільстві існує два протилежні класи — власники та експлуатовані. Відповідно, між екс-плуататорами і експлуатованими існують антагоністичні протиріччя.

 

ХХ століття внесло корективи у класову теорію. Соціальні тео-ретики говорять не про два, а про три класи — нижчий, вищий і серед-ній. Приналежність більшості членів суспільства до середнього класу є запорукою його соціально-політичної стабільності.

 

На противагу класові, стратифікаційна теорія віддає перевагу поняттю «страта». Страта — це спільнота, приналежність до якої ви-значається не одним параметром, наприклад, майновим, а багатьма: освіта, прибуток, рід занять, район проживання, культурно-смакові уподобання. Отже, за цією теорією, суспільство складається не з двох і не з трьох груп людей, а з багатьох, в яких людина вільно «мігрує».

 

Процес розвитку суспільства супроводжується все більшим його віддаленням від уніфікованості і ускладненням соціальних структур, зростаючою соціальною диференціацією, що збільшує можливості вибору людини і одночасно зумовлює неоднозначність особистості.

 

 

Запитання та завдання для самоконтролю

 

1. Розкрийте зміст поняття «суспільство» і покажіть відмін-ність «соціального атомізму» і «соціального універсалізму». Яка позиція здається вам більш правомірною? Аргументуйте свою відповідь.

2. Розкрийте природу соціального.

 

3. Назвіть етапи взаємодії суспільства і природи. Охарактери-зуйте особливості сучасних проблем у сфері даної взаємодії.

 

4. Розкрийте зміст позиції економічного детермінізму, назвіть філософські системи, які віддають їй перевагу.

 

5. Що є причиною «відчуження» людини у сучасному світі? Чи сприяє сучасне суспільство нівелюванню особистості? Аргументуйте свою позицію.

 

 

— 231 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС