Теоретична та емпірична типології в дослідженні особистості

У сучасній науці склалися два основних типологічних підхо­ди: емпірична та теоретична типологізація. Емпірична типо­логізація будується на засадах сучасних методів математично-статистичного аналізу. Вона здійснюється за допомогою особистісних питальників, які сьогодні широко застосовуються в соціо­логії та соціальній психології.

Метод побудови емпіричних типів особистості передбачає таку процедуру: складається повний список усіх можливих якісних рис особистості й опитуваний отримує за кожну з них певний бал, тим вищий, чим виразніше вона йому властива. За допомо­гою факторного аналізу тісно пов'язані риси складаються в типоутворювальну єдність. Так, широко відома модель особистості, побудована Раймондом Кеттелом (США), поєднує 16 характери­стик (чинників) особистості: шизотимія, інтелектуальність, емо­ційна стійкість, конформність, безтурботність, сила "над-Я" (внутрішні норми), несміливість, сензитивність, підозрілість, практичність, простодушність, упевненість у собі, консерватизм, неза­лежність, самоконтроль, напруженість.

Еклектичність наймену­вань та змісту чинників, а також переважання в них психоаналі­тичної спрямованості пояснюються тим, що під час складання первісного списку властивостей особистості Р. Кеттел спирався на особистісні характеристики, які одержали понятійний статус та обґрунтування в роботах різних авторів, переважно персоно-логічної та психоаналітичної орієнтації. Справа в тому, що навіть за умови емпіричної типологізації дослідник не може претенду­вати на повну об'єктивність одержаних даних, оскільки фактор­ний аналіз може виявити лише ті виміри особистості, які напе­ред було введено до матеріалу, що підлягає обробці.

У соціології аналогічний спосіб типологізації обґрунтував П. Лазарсфельд, коли ввів у науковий обіг поняття "простір вла­стивостей".

Індивідові більшою чи меншою мірою притаманні властивості, введені та обґрунтовані дослідником. Вони й утворю­ють деякий "простір".

Якщо властивості (ознаки) взаємопов'я­зані, то статистичний аналіз у прийнятій системі координат ви­являє концентрації індивідів з наперед визначеними властиво­стями, що становить типову групу — таксон.

Теоретична типологізація є принципово іншою за спосо­бом аналізу. В ній вибір та обґрунтування ознаки-критерію пе­редбачають логічний аналіз об'єкта. У противному разі може виникнути класифікація, пародію на яку знаходимо в одному з творів аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса, де ци­тується "якась китайська енциклопедія, яка говорить, що "тва­рини поділяються на:

а) тих, що належать імператору; б) бальза­мованих; в) приручених; г) молочних поросят; д) сирен; є) казко­вих; є) бродячих собак;

ж) внесених до цієї класифікації; з) тих, що шаленіють наче божевільні; и) незліченних; і) намальованих дуже тонким пензлем з верблюжої вовни;

ї) інших; й) тих, які щойно розбили глечик; к) тих, що здалеку здаються мухами".

Пошук та обґрунтування суттєвої ознаки об'єкта вивчення, яка є критерієм типологізації, — це основне методологічне зав­дання дослідника, а сконструйовані типи становлять загальну позицію автора — теорію, на якій вони ґрунтуються.

В науках про людину здійснювалися різні підходи до обґрунтування кри­терію типології залежно від:

а) специфіки науки, з погляду якої вивчається людина; б) особливостей наукової позиції вченого; в) завдань конкретного дослідження.

Під час пошуку людських типів здавалося принадним вста­новити зв'язок між фізичними (соматичними) та психічними особливостями індивіда, оскільки фізичні властивості значно легше піддаються вимірюванню. Так були побудовані конститу­ціональна типологія Ернста Кречмера (Німеччина) та соматотипи Вільяма Герберта Шелдона (США), які, проте, не знайшли по­дальшого емпіричного обґрунтування в дослідженнях інших авторів.

Е. Шпрангер, типологізуючи людську індивідуальність за ціннісно-орієнтаційною спрямованістю людини, виділив шість ідеальних типів: "економічна" людина господарства, "теоретич­на" людина науки, "естетична" людина мистецтва, "соціальна" людина любові та самовіддачі, "політична" людина влади і "релі­гійна" людина.

Прикладом застосування методу теоретичної типології в соціо­логії особистості може бути базована на рольовій теорії типоло­гія процесу соціальної адаптації особи (Наталя Паніна). Теоре­тичний засновок полягає в тому, що внаслідок будь-якого соці­ального переміщення (працевлаштування, взяття шлюбу, підви­щення посади, вихід на пенсію тощо) відбувається зміна соціаль­ного мікросередовища і соціальних функцій (ролей).

Виконання нових ролей тією чи іншою мірою може не збігатися з очікуван­нями (експектаціями) оточуючих, які мають власне уявлення про те, як людина має виконувати цю функцію. Процес соціальної адаптації полягає у встановленні відповідності між очікування­ми оточуючих щодо виконання ролі індивідом та результатами діяльності останнього, який виконує цю роль. Оскільки резуль­тати можуть бути нижчими або вищими за очікувані, то адап­тація відбуватиметься як за рахунок підвищення або зниження результативності діяльності, так і за рахунок підвищення або зниження очікувань оточуючих. Звідси випливають чотири типи соціальної адаптації: особистісно-результативний прогресивний (підвищення результатів діяльності), особистісно-результативний регресивний (зниження результатів діяльності), експектаційнорольовий прогресивний (підвищення очікувань оточуючих), експектаційно-рольовий регресивний (зниження очікувань ото­чуючих).

Отже, типологію можна визначити як процес (а виділені типи — як результат) систематизації сукупності елементів об'єкта до­слідження, що здійснюється на підставі аналізу ознак цього об'єкта: виділення серед них найбільш значущих (суттєвих); об­ґрунтування значущості виділеної ознаки; групування всієї сукупності елементів об'єкта на підставі суттєвої ознаки (або су­купності ознак). Головне завдання типології зводиться до пошу­ку суттєвих ознак, що визначають внутрішні закони розвитку об'єкта і його закономірні зв'язки з іншими об'єктами зовніш­нього світу.

Теоретична типологізація передбачає виділення типів на під­ставі теоретично обґрунтованих критеріїв, а емпірична — на ґрунті багаторазового перебору властивостей складних соціальних об'єктів з метою виявлення стійкого поєднання їх. Одержані емпіричним шляхом типи мають перевірятися логічним дове­денням, а дані теоретичної типології потребують емпіричної пере­вірки у конкретних дослідженнях.