Проблема взаємовідносин особи і суспільства

Проблема взаємовідносин індивіда і суспільства займає основне місце в здійсненні соціального контролю. Мабуть, відносини суспільства та особи в умовах існування і постійної дії соціального контролю виглядають досить просто: під­гонка індивідуальних якостей під соціальний стандарт.

Насправді ж відносини ускладнюються наявністю в особі індивідуальної свідомості, а отже, можливостей свідомої оцінки, прийняття, відмовлення або зміни тих стереотипів, норм і цінностей, що їх пропонується індиві­ду на рівні суспільної свідомості. Соціальний контроль здійснюється в межах взаємовпливу індивідуальних і колективних дій індивідів, соціальних спільностей. Суб'єктом контролюючої дії виступає не тіль­ки держава, а й соціальні інститути: освіта, мораль, культура тощо. З позиції соціального контролю у взаємодії суспільства і особи виявля­ється внутрішня суперечливість взаємодії. З одного боку, людина оволодіває соціальними якостями і стає соціально обумовленою ін­дивідуальністю тільки під впливом соціальної системи, а з другого — не може розвивати індивідуальність і самореалізуватися, якщо сліпо копіюватиме пропоновані системою зразки культури. Часто відсто­юючи свою позицію, люди говорять: що вони вірять у щось.

Нас­правді ж мова йде про оцінку, міркування позитивне чи негативне з приводу якогось об'єктивного предмета або явища, що існує неза­лежно від ставлення до нього людини. «Я вірю в демократичну сис­тему» або «Я вірю в Україну — могутню, суверенну». Інше, коли людина вірить у щось таке, що вважається, що є вагомі причини вважати себе правою. «Я вірю в торжество української національної ідеї». Отже, тут поняття віри має значення переконання.

Співвідношення понять переконання і віра в соціальному житті може пояснюватись з позицій їх емоціональної природи. Переко­нання здебільшого апелює до розуму і розсудливості людини, тоді як віра апелює до почуттів і серця. Переконання визначають і соціаль­ну, і політичну, і громадянську поведінку людей, коли вони вважа­ють їх правильними, вірними. Тут переконання більш усвідомлене явище, аніж ставлення. Заявити, що люди переконані в необхідності надзвичайного становища в Україні означає дати зрозуміти, що проб­лема уже детально аналізувалась, враховано всі плюси і мінуси. Зви­чайно, ж абсолютно неправими або правими люди не можуть бути, але люди щиро вірять у правильність суджень. Звідси з очевидністю випливає, що переконання в соціальному, політичному, суспільному житті є зовсім не те ж саме, що знання. Людина не знає напевно про природу тих чи інших речей, явищ, доки не переконається в їх ре­альному існуванні. Та людина може вірити і в найдавніші, неправдо­подібні і безглузді речі, явища, на зразок полтергейста, приворотно­го зілля або світової сіоністської змови, не вимагаючи очевидного підтвердження, а лише суб'єктивного міркування тощо. Різні люди можуть мати кардинально різні переконання і всі будуть себе вважа­ти справедливими. Хтось може бути твердо переконаний, що підви­щені митні тарифи на імпортне устаткування та товари покликані забезпечити умови для піднесення виробництва на вітчизняних під­приємствах, що виробляють аналогічну продукцію. Хтось, навпаки, менш переконаний, що такий захід лише штучно реанімує неконкурентноздатне виробництво і всупереч очевидному змусить «Ладу» коштувати стільки ж, скільки «Мерседес». І всі зійдуться на одному переконанні про необхідність економічного розквіту країни. В таких випадках важливо забезпечення обороноздатності держави і вихо­вання патріотизму у людей.

Визрівання і постійне вирішення суперечностей здійснюється в процесі соціалізації індивіда, коли свідомо засвоюються соціальні нор­ми і цінності та здійснюються рольові вимоги та сподівання. Саме в ході соціалізації і реалізується в різних формах соціальний контроль. Здійснюючи декілька функцій на індивідуальному і в межах соціаль­но-політичної системи, соціалізація, з одного боку, ставить процеси з допомогою яких особа формує свою політичну орієнтацію і погля­ди на явища навколишнього світу, а з другого, — спосіб існування і відтворення соціальної і політичної системи.

На індивідуальному рів­ні соціалізація передбачає процес навчання особистості основам і переважаючим цінностям соціально-політичної і економічної систем. Соціалізація дає людині уявлення про призначення та зміст відносин індивіда із системою: якими законами, правилами і нормами регулю­ються її поведінка в політичній і соціальній сфері, що мають від неї чекати і вимагати від уряду і влади. Процес соціалізації забезпечує підтримання і відтворення соціальної і політичної сфери. Це взаємозворотний процес між особою і суспільством, що надає легітимності і виправдання існуючої політичної системи і влади в країні.

Отже, політична соціалізація — необхідний і важливий компо­нент будь-якої державності. Навчаючи громадян і пояснюючи їм зміст законів і правил, система водночас забезпечує існування, тому, що в реальному житті функціонування політичних інститутів держави здій­снюються тими ж людьми, тільки одягненими в мантії суддів, мун­дири міліції і солдат, людьми, які обіймаючи певні державні пости, посади, мають повноваження тощо.

Без спільної взаємодії громадян держави неможливо уявити нормальне функціонування політичної системи, владних структур. Процес політичної соціалізації особи три­ває постійно, все життя. Особа набуває знання і ціннісних настанов в політичній сфері під впливом певних інститутів політичної соціалі­зації (сім'я, школа, державні, партійні, релігійні, суспільні, громадсь­кі об'єднання, засоби масової інформації і самі події політичного жит­тя).

За діями, поведінкою особи стежать і держава, і суспільство і здійснюють соціальний контроль.

Суспільство використовує різні санкції. Санкції — способи реагу­вання оточення на поведінку людини, здійснювані в формі заохочен­ня та покарання. Звідси і розрізняють позитивні (заохочення на дії бажані і корисні для суспільства) і негативні (покарання за небажані, шкідливі дії) санкції. Конкретний зміст санкцій залежить від особли­востей культури, моралі, певної суспільної, державної системи тощо. Характер суспільної реакції (санкцій) визначає і ознаки відтворення індивідуального акту: його повторення, зміну або припинення. Регу­лятивну роль відіграють не лише санкції за дії, але й чекання засто­сування санкцій за ще нездійснені дії. В застосуванні суспільством позитивних і негативних санкцій важливо дотримуватись заходів, законів. Інакше, станеться їх девальвація. Крім того, з етики мораль­ності, неправомірно абсолютизувати роль покарання (насильства) в системі соціального контролю. В перспективі суспільних процесів неефективно послаблення негативних санкцій тому, що небажані форми індивідуальної поведінки відновлюються. Використання санкцій як несхвалення, моральне осудження, ефективні лише тоді, ко­ли людина цінить соціальну спільність, невідчуженість від неї.

Щоб стати ефективним регулятором поведінки людей, соціальна санкція може стати адекватною соціальній вагомості вчинку і соціальною межею його наслідків. Визначення такого ступеня адекватності сан­кцій — складна соціальна проблема. В сучасному суспільстві ще не знайдено адекватні наслідки загострення в ході людських дій гло­бальних проблем.

У суспільстві існує багато найрізноманітних санкцій. Одні з них (правові санкції) суворо регламентовані, формалізовані і застосову­ються повноважними особами, владними структурами відповідно до норм права. Інші санкції (моральні) неформальні і застосовуються окремими членами соціальної спільності і у формі посмішки або на­суплених брів та ін. і у формі висловленого незадоволення, осуду або ж схвалення, похвали тощо. Соціальні санкції класифікуються за рів­нем спільності (суспільство, колектив, сім'я) і сфері дії (в межах різ­номанітних соціальних інститутів) та ін.

Всі види соціальних санкцій створюють якусь систему, можуть взаємно нейтралізувати один од­ного, якщо вступають в суперечності, або посилити один одного за умови збігу їх змісту на ефективність дій санкцій щодо конкретної людини, що, в свою чергу, обумовлено цінностями і ціннісними орієнтаціями особи, рівнем її самосвідомості. Без впливу на самосвідо­мість індивіда система соціального контролю перестає існувати, якщо соціальний контроль лише спостереження, а не дія.