Базисний тип особистості за соціалізму та в посттоталітарному суспільстві

Термін "базисний (основний) тип особистості" було введено до соціології та концептуально інтерпретовано у працях амери­канських соціологів Абрахама Кардінера та Алекса Інкельса. Базисна особистість немовби репрезентує своє суспільство і по­стає у двох іпостасях: по-перше, як тип особистості, що статистично найчастіше зустрічається (наприклад, конформіст у тоталі­тарному суспільстві), а по-друге, як найяскравіший представник цінностей певного суспільства, навіть якщо реальні представники цього соціального типу в меншості (наприклад, "ударник" та "новатор" у радянському суспільстві епохи сталінізму).

Концепція базисної особистості є важливою методологічною засадою аналізу особливостей розвитку особистості як об'єкта соціального експерименту, здійсненого прихильниками комуні­стичної ідеології та практики глобальної перебудови суспільства. На різних етапах розвитку радянського суспільства домінуючи­ми були різні базисні типи особистості.

1. Особистість, "розчинена" в суспільстві, не виділялася із системи традиційних суспільних зв'язків і засвоїла колекти­вістську ідеологію, в межах якої окрема людина — лише функ­ціонально визначений елемент суспільної системи, який тільки в ній знаходить смисл функціонування, а в її цілях — власну гідність і цінність. Цей тип особистості домінував у СРСР аж до початку періоду, який було названо "застоєм". Саме в цей період відбувався "процес відокремлення особистості від держави", при­ватизації інтересів та відчуження їх від інтересів тоталітарної системи.

2. Особистість, відчужена від суспільства, відповідає періо­дові поступового занепаду тоталітарної ідеології і характеризуєть­ся подвійною системою цінностей. Одна система призначалася для внутрішнього використання як виявлення власних "егої­стичних" інтересів, а інша — для пристосування до зовнішніх вимог, умов жорсткого ідеологічного контролю. Людина, що живе у двох вимірах морального та ідеологічного простору, багато в чому відрізняється від "одномірної" особистості общинно-колек­тивістського типу, для якої індивідуальне — лише нескінченно мала краплина в єдиному суспільному потоці. І хоча вона відчу­вала себе нескінченно малою величиною стосовно соціуму, це відчуття мало якісно іншу природу — не розчинення у "спільній справі" та "спільному інтересі", а протистояння їм у формі гли­бокого внутрішнього відчуження.

3. Амбівалентна особистість. Процес демократизації, що ґрун­тувався на принципах політичного та економічного плюралізму, попри всю непослідовність створив передумови для формування демократичної свідомості суспільства та особистості. Проте су­перечності переходу від тоталітарної системи до демократії зу­мовлюють і переважання "перехідного типу" особистості, який

характеризується амбівалентністю — двоїстим, суперечливим ставленням до перспективи розвитку суспільства.

Свідомість амбівалентної особистості формується з двох скла­дових — демократичних ціннісних уявлень, з одного боку, і тоталі­тарних орієнтацій, породжених у жорсткій нормативній системі закритого суспільства, — з іншого. Кожному типові суспільного устрою, що є недавнім минулим (тоталітарна система), його де­кларованим майбутнім (стабільна й розвинена демократія) та сьогоденням (перехідний нестабільний стан), відповідають такі типи соціально-політичних орієнтацій:

1) одноманітність — тоталітарний "монотип";

2) плюралізм — взаємоузгоджена різноманітність, або демо­кратичний "політип";

3) амбівалентність — взаємовиключна різноманітність, або перехідний "амбітип".

Якщо "монотип" забезпечує членові суспільства своєрідний психологічний комфорт, ставлячи мінімальні вимоги до адап­тивних ресурсів, то демократичний "політип" вимагає постійного психологічного напруження, оскільки сам об'єкт адаптації значно ускладнюється порівняно з тоталітарним ціннісно-нормативним монолітом. Не всі члени суспільства здатні адаптуватися до плю­ралістичних норм, відчуваючи тугу за "твердою рукою" і підтри­муючи навіть у стабільних демократичних державах ідеї авто­ритарного і тоталітарного правління. Тим паче психологічно нестерпним стає "амбітип", коли фактично зруйнованим вияв­ляється об'єкт адаптації, а механізми пристосування, зберігаю­чись функціонально, починають працювати вхолосту. Звідси ана­логії з роздвоєнням особистості, "соціальною шизофренією" як феноменом одночасного існування особистості та суспільства у двох ціннісно-нормативних світах, що не пересікаються.

Враховуючи, що за умов нестабільного суспільства особистий вибір є однією з головних передумов вибору суспільного, на особ­ливу увагу заслуговують такі типові форми вияву амбівалентно­го типу особистості.

Конформно-амбівалентний тип особистості. Для нього є ха­рактерним некритичне прийняття будь-яких соціально-політич­них альтернатив, а також підтримка політичних рішень, лідерів і організацій, які взаємно виключають одна одну. У республіках колишнього Союзу цей тип свідомості виявив себе в майже одно­стайному голосуванні за Союз та незалежність від Союзу, а вже у суверенних державах — в обранні на найвищі державні посади

символічних політичних лідерів, які поєднують у собі взаємовиключні риси комуністичного минулого та антикомуністичної перспективи з химерним поєднанням минулого та майбутнього у "перехідному" сьогоденні.

Конформно-амбівалентна свідомість не може зберігатися дов­го без руйнівних соціальних та психологічних наслідків для осо­бистості й суспільства. Вичерпання конформно-амбівалентного типу свідомості, що по-своєму стабілізує суспільство, призводить до дедалі більшого поширення реакції, протилежної амбівалент­ній, — негативізму.

Нігілістично-амбівалентний тип особистості. Схильний до заперечення будь-яких альтернатив суспільного розвитку, до нега­тивізму у ставленні до будь-якої організованої політичної сили. Переважання таких реакцій призводить до відмови від політично­го життя в усіх його формах, крім стихійного висловлювання невдоволення та протесту. У посттоталітарному суспільстві недо­віра буквально до всіх політичних організацій та владних струк­тур набуває характеру "масової епідемії". Вражаючою ілюстрацією вияву цього типу свідомості є дані досліджень, проведених протя­гом 90-х років Інститутом соціології НАН України, під час яких більшість громадян України негативно оцінили і попередній, і сучасний, і навіть майбутній уряди щодо наслідків їхньої діяльності й потенціалу розв'язання соціально-економічних проблем України.

Нігілістично-амбівалентна свідомість чинить опір будь-яким спробам вивести суспільство з кризи перехідного періоду, її сти­хія — це поглиблення кризи, що постійно підкидає хмиз до тлію­чого багаття незадоволення всім й усіма. Будучи в стабільному суспільстві долею люмпенізованих та маргінальних верств, цей тип свідомості за умов затяжної кризи набуває масового поши­рення. Знайшовши ідеологічну доктрину в нехитромудрому гаслі "чим гірше, тим краще", він перетворюється на стихію руйну­вання матеріальних і духовних засад суспільного життя.

Мозаїчно-амбівалентний тип особистості. Характеризується суперечливим поєднанням елементів демократичної свідомості, що формується, та тоталітарних структур, що поступово руйну­ються. До того ж основний конфлікт мозаїчної свідомості поля­гає в суперечності між демократичним ідеалом та реальними темпами і масштабами демократизації, що породжує намагання будь-якими засобами прискорити процес демократичного онов­лення, у тому числі й засобами з добре засвоєного тоталітарного арсеналу — посиленням боротьби з "ворогами демократії".

Якщо конформно-амбівалентна свідомість веде суспільство до авторитарної форми правління (по суті, до неототалітаризму), а нігілістично-амбівалентна — до бунту, закономірним фіналом якого буде загальний хаос або (правильніше, "та") диктатура, то мозаїчна свідомість здається найбільш гнучкою, здатною в міру руйнування ідеологічних стереотипів минулого до сприйняття демократичних норм. Переважання того чи іншого типу свідо­мості зумовлює і можливий варіант розвитку суспільства: до авторитарної влади, до бунту та диктатури або до демократичної еволюції.