Фактори і механізми соціалізації особи

Соціалізація — процес впливу соціаль­них умов на життєдіяльність індивіда з ме­тою включення його як дієздатного суб'єкта

в систему суспільних відносин. Основними факторами соціалізації особи виступає соціальне середовище з яким взаємодіє людина. По-перше, це сукупність ролей і статусів, що суспільство пропонує людині. По-друге, сукупність соціальних інститутів, суспільних організацій, соціальних спільностей в межах яких індивід реалізує певні соціальні ролі і набуває бажаних соціальних статусів. По-третє, елементами соціального середовища, що визначають соціалізацію осо­би, виступає сукупність цінностей соціальних норм, знань, звичок і навиків, уміння, якостей, яких людина набуває, щоб відповідно з потребами суспільства реалізувати відповідні ролі і підтримувати набутий статус. По-четверте, соціальне середовище охоплює сукупність соціальних інститутів і соціальних технологій виробництва, відтворення і передачі культурних зв'язків, цінностей, норм. На формуван­ня ціннісних настанов і поведінку індивіда в суспільстві значно впливають конкретні, події, соціальні явища.

Особа не може існувати поза соціальною діяльністю і без спілкування з людьми. Тільки включаючись у процес історичної практики, індивід проявляє соціальну суть, формує свої соціальні якості, виробляє ціннісні орієнтації. Головна сфера становлення людини — її трудова діяльність. Праця становить основу соціального буття люди­ни, тому що саме в праці людина здебільшого виражає себе як суспільний індивід. На формування особистості впливають фактори тру­дової діяльності, суспільний характер праці, її предметний зміст, форма колективної організації, суспільна значущість результатів, технологічний процес праці, можливість для розгортання, прояву самостійності, ініціативи, творчості.

Розвиток ринкових відносин в економіці і становлення плюралістичності в діяльності політичних сил в сучасній Україні обумовлює появу нових соціальних ролей і статусів, що пропонуються суспільством індивіду, розширення спектру духовних цінностей, соціальних вимог, прояву людиною таких якостей, як ініціативність, діловитість, самостійність. У сучасних умовах в Україні найбільшу роль у соціалізації людини відіграє сім'я, групи ровесників, виконання індивідом професійних ролей, національні традиції, суперечності і труднощі соціальних перетворень. Велике спрощення трактувати соціалізацію як одномірний, односпрямований процес дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу. До впливу соціального середовища людина ставить­ся вибірково на основі сформованих у неї в свідомості системи цін­ностей, і уже набуті соціальні якості виступають своєрідним ситом, через яке просіюються імпульси соціального середовища. Звичайно ж, сама індивідуальність особи, її потенціальні можливості освоїти культурний пласт суспільства, її потреби та інтереси, спрямованість її соціальної активності — виступають важливішими факторами її соціалізації.

Отже, соціалізація охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як повноправному члену суспільства. Зміст соціаліза­ції особи охоплює засвоєння особою мови соціальної спільності; від­повідних способів, методів мислення, властивих культурі особи; форм раціональності і почуттів, прийнятих особою норм, цінностей, тра­дицій, звичаїв, зразків і методів діяльності тощо. Індивід соціалізу­ється, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засво­юючи характерні для них соціальні ролі. Людина засвоює світ культури вибірково, через свої інтереси, свій світогляд. Освоюючи культуру, людина формує свої здібності, потреби, цінності. Тому нема соціалізації без індивідуалізації. Процес поєднання факторів, що характеризують умови соціального середовища, з факторами особистими, становлять механізм соціалізації. Процес соціалізації складається з ряду етапів: первинна і вторинна соціалізація (засво­єння соціальних норм і цінностей дитиною, входження її в певну культуру і наступне засвоєння соціальних ролей, що відрізняють життєдіяльність дорослої людини). Виділяють і стадії соціалізації: дотрудова (охоплює період життя людини до початку трудової ді­яльності); трудова (охоплює період активної трудової діяльності людини); післятрудова (період, що починається з припиненням актив­ної трудової діяльності людини).

В політичній соціалізації соціологи, політологи, психологи виділяють дві моделі: модель підкорення і модель інтересу, що характеризують різні меха­нізми включення людини в політичне, соціально-економічне життя. їх від­мінності полягають у різному розумінні першоджерел соціалізації особи, якими можуть виступати суспільна необхідність або інтереси конкретної особи. Соціалізація відбувається стихійно і цілеспрямовано під впливом бага­тьох відповідних суспільних структур та інститутів, соціальних факторів. В соціалізації психолог Зігмунд Фрейд виділяв психологічні механізми: іміта­цію, індентифікацію, почуття сорому, вини та ін. В соціологічній теорії соці­альної дії соціолог Толкотт Парсонс оперує поняттями імітації як процесу засвоєння елементів культури, а індентифікація як відображення ставлення до соціального світу сприйняття цінностей. Та соціалізація включає і адапта­цію або пристосування особи до нових умов, ролей, норм та інтеріоризацію, тобто сприйняття норм, цінностей, включення їх у внутрішній світ людини.

В умовах дії моделі підкорення, що функціонують у суспільстві або спіль­ностях людей з досить високим ступенем регламентації, відбувається взає­модія механізму відбору, механізму пропозиції, рекомендації і механізму контролю. В межах дії моделі підкорення суспільство з допомогою соціаль­них інститутів, цінностей і норм відбирає на ту або іншу роль людей, які володіють певними здібностями, рівнем підготовки, біопсихічними якостя­ми, що відповідають соціальним вимогам. Потім соціальне середовище че­рез зразок виконання соціальної ролі функціонально і соціокультурно пе­редбачає, рекомендує особі стандартний набір моральних, трудових та інших якостей.

Формування стійких переконань, дотримання позицій, світогля­ду є важливою складовою частиною процесу політичної соціалізації індивіду. Наявність розвинутої політичної свідомості, вказує соціо­лог Олена Шаповал, служить гарантією стабільної участі в політичному житті, чіткої ідейної орієнтації без яких немислима і політична людина. Адже відправним витоком розуміння соціальної активності є з'ясування ЇЇ зв'язку із соціальністю особи. Соціальність особи — це її зв'язок із соціальною спільністю, суспільством. Соціальність особи можна з'ясувати лише через вивчення системи соціальних зв’язків особи з найрізноманітнішими спільностями (класами, професіо­нальними, поселенськими, демографічними, етнічними, статусними та ін.). Але хоча будь-яка політична система заінтересована в попов­ненні своїх рядів, в підтримці прихильниками, в їх служінні не за страх, а за совість, можливі різні тактичні методи і способи. І нареш­ті, суспільство здійснює контроль за реалізацією людиною взятої на себе ролі у суворій відповідності з певними ролевими нормами, бо саме через поняття соціальної ролі з'ясовується механізм входження особистості в соціальне життя. Позиція особистості в соціальній сис­темі, що зв’язана з належністю до певної соціальної спільності, про­шарку, групи, аналіз її соціальних ролей, якість і ступінь виконання їх соціальних ролей і є соціальним статусом. Соціальний статус охоп­лює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, характер реально виконуваної праці, поса­ду, матеріальне забезпечення, політичний вплив, ділові стосунки, по­літичну чи громадсько-суспільну діяльність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки тощо — тобто все, що Роберт Мертон називає статусним набором. Звичайно, соціальна активність особи — системна соціальна якість, в якій відображається і реалізується рі­вень її соціальності, тобто глибинна повнота зв'язків особи із соціумом, тобто із спільністю, рівень перетворення особи в суб'єкта суспіль­них відносин. Соціальна активність не зводиться до якогось одного моменту свідомості або дії особи, а є висхідна, початкова якість, що виражає цілісність, стійке активне ставлення до суспільства, його шляхів і проблем просування, визначає якісні особливості і свідо­мості, і діяльності, і стану загального тощо. Однією з принципових засад рольової теорії особистості є визнання залежності соціальної ролі людини, як істоти соціальної, від очікувань інших людей, зв'яза­них з їх розумінням соціального статусу конкретної особистості.

Модель інтересу, характерна для суспільств, де торжествують ідеали лі­бералізму і демократизму, де модель інтересу виступає нібито дзеркальним відображенням моделі підкорення, але протилежна, і де функціонує меха­нізм вибору особою соціальної ролі на основі наявності у неї потреб, інтере­сів, цінностей, розуміння інтелектуальних, фізіологічних і психічних мож­ливостей, набутих нею звичок та уміння; механізм аналізу соціальних вимог і активного оволодіння необхідними якостями; механізм самоконтролю — контролю індивіду за власною поведінкою з точки зору не лише здійснення, соціальної ролі, а й особистих інтересів. Порушення цілісності активності як соціальної системної якості в житті і буває у взаємозв'язку ціннісної орієн­тації і діяльності, коли діяльність розвивається всупереч ціннісним орієнта­ціям на основі ситуаційних мотивів. Високо оцінюючи творчий характер праці, творчу атмосферу в колективі, все ж більшість орієнтується не на новації, творчість у сучасній праці, а тільки на добросовісність дотримання трудових зобов'язань. Ось чому здебільшого зустрічаємось у житті з типом особи-виконавця, а не творця.

Труднощі переходу від моделі підкорення до моделі інтересу зв'я­зані з небажанням елітних верств та державних структур відмови­тись від наявних у них раніше широких можливостей розпоряджень та соціального контролю і з неготовністю більшості людей до вияв­лення самостійності на базі усвідомленого інтересу. Проте докорінні перетворення в Україні неможливі без зміни моделі соціалізації осо­би, тому що вона істотно впливає на відтворення суспільних струк­тур і соціальної цілісності. В сучасних умовах в Україні ефективність включення людини в суспільні зв'язки залежить від взаємодоповненості та взаємовідповідності імпульсів, висхідних з різних факторів соціалізації особи, поєднання універсальних соціальних інститутів із специфічними каналами і механізмами, що забезпечують залучення індивіда до гуманістичної, демократичної культури. В сучасних умовах в Україні владні верхи намагаються нав'язати економічні і політичні реформи і перетворення, не враховуючи сучасного менталітету ук­раїнського народу, не враховуючи того, що процеси суверенізації, демократизації, формування ринкових відносин ще не стали загаль­ноукраїнською національною ідеєю, саме загальнонаціональною ук­раїнською ідеєю.

Процес соціалізації особи має дві форми: соціальну адаптацію та інтеріоризацію. Поняття адаптація (латин, adapto — пристосування) введено в біології для визначення пристосування структури та фун­кції організмів до умов існування і звикання до них. В соціології кінця XIX — початку XX ст. поняття адаптація використовується пред­ставниками органістської школи (Герберт Спенсер, Павло Лілієнфельд, Альберт Шеффле, Рене Вормс, Альфред Еспінас та ін.), що проводили аналогію між суспільством та організмом. Адаптація — обов'язко­вий етап включення людини в систему суспільних відносин.