Соціально-економічне становище українських земель XIV

Інша культурна західна хвиля була пов'язана з Реформацією, яка почалася з виступу 1517 р. Мартіна Лютера з релігійними тезами. Проте реформаційний рух мав велике значення не лише для церковно-релігійного, а й для культурного життя. У Європі він сприяв поширенню шкіл, збільшенню кількості книжок, витісненню латинської і впровадженню живої народної мови в літературі. Започаткувавши протестантизм, Реформація створила також полемічну літературу.

Слід підкреслити, що надзвичайно важливою подією у культурному житті України-Русі стало поширення друкарства. В Європі друк виник завдяки винаходу Й. Гутенберга у 1450 р. У Речі Посполитій першими друкарями були ПІ. Фіоль (надрукував "Октоїх" та "Часослов" кирилицею 1491 р. у Кракові) та білорус Ф. Скорина, що працював у Празі й Вільні ("Псалтир" (1517), "Біблія руська" (1519), "Апостол" та "Мала подорожня книжиця", (1525)). В Україні першим відкрив друкарню Іван Федоров; протягом XVI— XVII ст. друкарні виникали не лише в містах, а й у селах; існували також "мандрівні" друкарні приватних осіб.

1574 р. у Львові вийшов перший друкований в Україні підручник —"Буквар" для вивчення церковнослов'янської мови, а граматика "Адельфотес" (1591), складена грецькою та слов'яно-руською мовами, слугувала вступом до діалектики, риторики, музики та інших наук, а також подавала класифікацію частин мови. Пізніше видано інші граматики, зокрема Л. Зизанія (1596) та М. Смотрицького(ібіб). На потребу в словниках з'явився "Лексикон славенороський і імен толкованіє" П. Беринди, у якому було перекладено українською понад 8 тис. слов'янських та іншомовних термінів. Говорячи про розвиток української мови, слід мати на увазі, що літературна (писемна) мова в Україні XIV—XVI ст. називалася "руською". Вона була офіційною у ВКЛ, нею написано "Судебник" Казимира (1468) та Литовські Статути (1529, 1566, 1588). Літературна мова поступово зближувалася з народною, кращим зразком чого є "Пересопницьке Євангеліє". Наведемо фрагмент його тексту: "...А коли вхожали до ніякого села, стрітили єго десять мужей прокажених, котриї, здалека стоячи, голосом великим закричавши, рекли: "Ісусе учителю, змилуйся над нами!".

Тема 4

У літературі XV—XVI ст. першість належить релігійним творам. З'являються переклади західноєвропейської теологічної літератури (збірник "Приточник", 1483), твори вітчизняних авторів (П. Могила, П. Русин, С. Орі-ховський, Г. Тичинський, ПІ. Зіморович, ПІ. Шимонович, Щасний Гербурт). Наприкінці XVI ст. у зв'язку з Берестейською унією особливого розвитку набула полемічна література, ідейний зміст якої був спрямований за чи проти полонізації українського народу, насадження католицтва та унії. Полеміку започаткували єзуїти Б. Гербест та П. Скарга ("Описаніє і оборона собору руського Берестейського", 1597), виступаючи за унію. їхніми опонентами стали X. Філалет ("Апокризис",1597), І. Вишенський ("Писаніє к утекшим от православной віри єпископам", 1597), М. Смотрицький ("Тренос...", 1610), 3. Копистенський("Палінодій..."), Г. Смотрицький, С. Зизаній, Ю. Ро-гатинець та ін. Полеміка після Берестейського собору мала величезне значення, оскільки уточнювала характер та глибину розходжень між православ'ям, католицизмом і протестантизмом.

Варто звернути увагу на особливий, хоч і традиційний, літературно-історичний жанр — літописання. З XIV ст. з'являються білорусько-литовські літописи: Никифорівський, Віленський, Супрасльський, Баркулабівський, Академічний, Хроніка Биховця, Хроніка Литовська й Жмойтська та ін. Серед історичних творів літописного жанру, створених на українському ґрунті, виділяються: Густинський літопис (який крім загального викладу вітчизняної історії містить тематичні розділи: "ОначалЪ Козаков", "Оприминении нового календаря", "О унии, како почася в Руской земле"), Київський короткий літопис, Волинський короткий літопис. Велике значення мають т. зв. місцеві літописи: Львівський, Острозький, Хмільницький, Межигірсь-кий та ін., які описують козацько-селянські повстання та боротьбу проти національно-релігійного гноблення.

Для усної народної творчості XV — першої половини XVII ст. характерне поєднання ще давньоруської традиції з художнім осмисленням драматичної, а часто і трагічної сучасності. Це особливо помітно в такому її специфічному жанрі, як думи (з'являються в Україні в першій половині XVI ст.). Як правило, вони мають повчальний характер, відображають етичні норми народу ("Втеча трьох братів з Азова", "Маруся Богуславка", "Самійло Кішка" та ін.). Поряд з думами важливе місце в українському фольклорі посідають історичні, побутові й обрядові пісні, прислів'я тощо.

Відбувається також процес становлення професійної музики. В XVI ст. в українських церквах можна було почути багатоголосий спів; замість крюкової нотації з'явилося нотно-лінійне письмо. Світська музика набула відображення в таких жанрах: кант (міська побутова пісня), цехова, інструментальна й театральна музика. На зразок ремісничих існували й музичні цехи, колективи яких обслуговували різні свята та обряди.

На основі церковних та народних обрядових дійств, а також завдяки школам з'явився театр. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. в Україні зароджується вертеп — мандрівний музичний ляльковий театр.

Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (XIV—XVI ст.)

Особливу увагу варто звернути на зрушення в галузі освіти у XV — на початку XVII ст. Навчання провадилося в школах при церквах та монастирях, де навчали читати, писати, давали знання з теології, літератури, грецької мови. Вчителями були дяки — "бакаляри". Найздібніші міщани й шляхтичі здобували освіту в університетах Польщі, Чехії, Німеччини, Італії. У середині XVI ст. в Литві та Польщі виникають протестантські школи (гімназія та академія у Ракові, школи в Дубні, Хмільнику та ін.), де також навчалися українські діти; єзуїтські колегіуми. Останні давали освіту за схоластичною системою у католицькому дусі, латиною. На противагу католицьким і протестантським з'являються братські школи, першою з яких була школа Львівського Успенського братства (1586). Вона стала зразком для шкіл у Галичі, Рогатині, Стрию, Перемишлі, Холмі, Володимирі, Луцьку, Києві та інших містах України. Кожна школа мала свій статут — "Порядок школи", в якому ставилися суворі вимоги до учнів та вчителів, як от: "Дидаскал або учитель цієї школи має бути благочестивий, розумний, смиренно-мудрий, лагідний, не п'яниця, не розпусник, не хабарник, не гнівливий, не завид-ник, не сміхун, не срамословець, не чародій, не байкар, не прихильник єресей... Дидаскал має вчити і любити всіх дітей зарівно, як синів багатих, так і синів убогих, і тих, що ходять по вулиці поживи просити..." У братських школах викладали латину, грецьку, старослов'янську мову та "вільні науки". Доречно було б зосередити увагу на діяльності Київської братської школи (1615), яка у 1632 р. об'єдналася з школою Києво-Печерської лаври, започаткувавши цим Києво-Могилянській колегіум (згодом академія) — вищий навчальний заклад з філіями у Гощі, Вінниці, Кременці. Проте найпершою українською школою вищого ступеня був Острозький слов'яно-гре-ко-латинський колегіум (1576).

Українському образотворчому мистецтву того часу властиве поєднання народних та церковних традицій. Церковне малярство було настільки розвиненим, що польський король запрошував українських майстрів розписувати найголовніші храми Польщі. Видатними зразками українського іконопису та церковного різьблення є декор Успенського собору Києво-Печерського монастиря, Богородчанський іконостас у Скиті Манявському (Галичина) та ін. Із середини XIV ст. іконописці відходять від традиційних візантійських канонів, наближуються до реалізму в живописі (Вірменська церква у Львові, Сандо-мирський кафедральний собор, каплиця в Горянах під Ужгородом та ін.). У живописі світського характеру набувають поширення портрети.

Розглядаючи архітектуру, особливу увагу слід приділити мурованому будівництву замкових споруд, що було помітним явищем XV—XVI ст. Із запровадженням вогнепальної зброї змінювалася і конструкція замків. У цілому на початку XVI ст. в архітектурі набуває поширення ренесансний стиль: зникає сувора, витягнута готика і з'являються античні греко-римські форми, гармонійні й орнаментовані. Вперше в Україні ренесансні споруди з'явилися у Львові, який потребував відбудови після пожежі 1527 р. Приїхав-

Тема 4

ши до Львова, італійські архітектори у першій половині XVI ст. починають працювати по всій Галичині (Старе Село, Перемишль, Ярослав, Старий Самбіртаін.), Волині (Луцьк, Володимир, Острог), Подніпров'ї (Київ, Переяслав, Чернігів, Канів). Серед видатних архітекторів цього стилю — П. Кра-совський, Петро з Барбони, Павло Домінічі Римлянин та ін. На початку XVII ст. започатковується так зване українське бароко, першими зразками якого стали монастир і костьол бернардинів у Заславі, єзуїтський монастир і колегіум у Вінниці, домініканський собор і латинська кафедра у Києві та ін. Прикметно, що на початку XVII ст. у Києві розпочався "реставраційний рух", за підтримки Петра Могили, спрямований на відбудову та реставрацію визначних будівель княжих часів.

Спираючись на викладений матеріал і простеживши основні тенденції культурного поступу русинів-українців у позначений період, можна констатувати, що вектором їхньої цивілізаційної орієнтації за всієї потужності Сходу була Європа. М. Грушевський зазначав, що український народ порівняно з російським "являється народом західної культури — одним з найбільш багатих східними, орієнтальними впливами, але все-таки по всьому складу своєї культури й свого духу народом західним, тим часом як великоруський, хоч і європеїзований, стоїть вповні у власті орієнтального духу й стихії".

Основні терміни і поняття

Бароко (від італ. Ьагоссо — вибагливий, химерний) — стиль в архітектурі та мистецтві кінця XVI — середини XVIII ст.

Гравюра (від фр. graver — висікати, вирізати) — вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного гравіруванням на дошці (друкарській формі).

Гуманізм (від лат. humanus — людяний, людський) — ідейний та культурний напрям доби Відродження (XIV — XVI ст.), що утверджував право людини на земне щастя і свободу думки.

Дидактика (пер. з гр. — повчальний) — частина педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання в процесі навчання.

Єзуїти (від лат. Gesus — Ісус) — члени найрадикальнішого католицького чернечого ордену, заснованого 1534 р. у Парижі іспанцем І. Лойолою для зміцнення папської влади і боротьби проти Реформації.

Єпархія — церковно-адміністративний округ.

Кіш (від тюрк. — ставка, резиденція) — військове товариство, громада запорозьких козаків, а також назва Запорозької Січі з її адміністративно-військовою системою управління. Кіш Запорозької Січі — її виборний центральний орган управління.

Митрополія — територія, церковно-адміністративна округа, підпорядкована митрополиту — другій після патріарха особі у ієрархії православної церкви.

Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (XIV—XVI ст.)

Ренесанс (від лат. renascor — відроджуюсь) — епоха Відродження, період в ідеологічному і культурному розвитку країн Західної і Центральної Європи (в Італії — XIV—XVI ст., в інших країнах — кінець XV—XVI ст.).

Реформація (від лат. reformatio — перетворення) — суспільно-політичний та ідеологічний рух у більшості країн Західної і Центральної Європи в XVI ст., що набув форми боротьби проти католицької церкви.

Ставропігія — самостійність певної церковної громади, підпорядкування її безпосередньо патріархові.

Чайка — основний тип козацьких суден з початку XVI ст., однощогловий плоскодонний маневрений човен, що вміщував до 50—60 осіб; флотилії чайок з 1502р. здійснювали походи на татарські і турецькі міста й узбережжя, успішно воювали з турецьким галерним флотом.

Ясир — захоплені в полон татарами або турками для продажу в рабство мирні жителі; полон, неволя.

Персонали

Бут (Павлюк) Павло (р. н. невід. — 1638) — один із керівників козацько-селянського повстання 1637—1638 pp. проти польського гніту. Брав участь у багатьох козацьких походах на турків і татар. У серпні 1637 р. на Січі обраний гетьманом повстанського війська, виступив на волості, оволодів багатьма містами Наддніпрянщини. Після поразки козацького війська у битві з польськими військами під Кумейками (16 грудня 1637 p.), у бою при Бо-ровці потрапив у полон і був страчений у Варшаві.

Верещинський Йосиф (1 532/1533—1598/1599) — видатний громадський, політичний, церковний діяч, публіцист. Автор праць із проблем політики і моралі, зокрема "Наука доброго життя кожного християнського короля" (1587). 1589 р. висвячений на київського єпископа, став сенатором Речі Посполитої. Зрозумівши проблеми і значення козацтва, намагався спрямувати його на дії, корисні Речі Посполитій. 1594 р. Верещинський видав працю "Публіка", у якій виклав свої погляди щодо організації оборони України (створення на Задніпров'ї рицарського ордену). 1595 р. підготував для розгляду в Сенаті проект "Способи осади нового Києва", де пропонував заходи для розбудови Київщини й перетворення Києва на одну зі столиць Речі Посполитої. 1596 р. розробив проект реорганізації козацького війська.

Вишенський Іван (між 1545—1550—після 1620) — видатний український православний письменник-полеміст, схимник. З кінця 1580-х pp. жив на Афоні (Греція). Літературну діяльність почав одночасно з Острозькою групою полемістів. Відомо близько 20 творів І. Вишенського — гострови-кривальних, публіцистичних, емоційно наснажених послань, серед яких "Обліченіє диявола-миродержця", "Посланіе к утекшим от православія єпископам", "Писаніє до всіх общее, в Лядской землі живущих" та ін. Виступав

Тема 4

проти Берестейської унії й католицизму, викривав тогочасний церковний та світський лад.

Вишневецький Дмитро (Байдя-Вишневецький) (р. н. невід. — 1563) — перший із достеменно відомих козацьких гетьманів, походив з роду ГвДИМІ* новичів. Староста Черкаського і Канівського повітів (1550—1553,1554). збудував фортецю — прообраз Запорозької Січі на о. Мала Хортиця, де 1557 р. відбивав напади татар. У 1557—1561 pp. на службі у московського царя Івана IV Грозного. Намагався організувати союз держав для боротьби з Туреччиною і Кримським ханством за участю запорожців. 1563 р. втрутився у боротьбу за молдавський престол, тоді ж його загін був розбитий, а сам Вишневецький полонений, невдовзі — виданий Туреччині й закатований у Стамбулі.

Дорошенко Михайло (р. н. невід. — 1628) — гетьман реєстрового козацтва (1625—1628). З 1618 р. полковник, соратник П. Сагайдачного, учасник походу на Москву, Хотинської битви. Здійснив вдалий похід на Перекоп. Брав участь у повстанні М. Жмайла (1625). Уклав Куруківську угоду з польським урядом. 1628 р. очолив похід на Крим і загинув. За Дорошенка було реорганізовано реєстрове козацтво, запроваджено його полковий устрій. Провадив політику зменшення суперечностей між козаками і польським урядом.

Косинський Криштоф (р. н. невід. — 1593) — гетьман запорозьких козаків, провідник козацького повстання (1591 —1593 pp.). За походженням дрібний шляхтич з Підляшшя. З 1586 р. — на Січі, у 1591 р. обраний гетьманом. У грудні 1591 р. очолив перше велике козацьке повстання проти польського гніту, яке набуло великого розмаху в 1592—1593 pp., охопивши Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Після битви 2 лютого 1593 р. під м. П'яткою (сучасна Житомирщина) Косинсько-го було усунуто від гетьманування. У травні того ж року при спробі відновити повстання й оволодіти м. Черкасами підступно вбитий людьми черкаського старости князя О. Вишневецького.

Могила Петро (1596—1647) — видатний політичний, культурний, громадський та церковний діяч України. Син господаря Волощини і Молдови. 1627 р. Петра Могилу було обрано архімандритом Києво-Печерської лаври, 1632 р. — митрополитом київським і галицьким. Активний борець із уніатством, домігся відновлення прав православної церкви в Україні. За його участю створено Київський колегіум (1632), його філії і першу румунську школу в Яссах (1640). Організатор книговидання в Україні, Румунії, Молдавії. Петро Могила — автор низки богословских творів: "Євангеліє Учительне", "Служебник", "Хрест Христа Спасителя", "Анфологіон", "Євлогіон", численних полемічних творів.

Наливайко Северин (Семерій)(бл. 1560—1597) — провідник козацького повстання в Україні та Білорусі 1595—1596 pp. Змолоду був на Запорожжі, потім служив у князя К. Острозького сотникомнадвірного війська. У1594р. після походу в Молдавію організував виступ проти польського панування в

Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (XIV—XVI ст.)

Україні, який за підтримки козаків, очолених гетьманом Г. Лободою, переріс у справжню війну і охопив Брацлавщину, Київщину, Волинь, частково Галичину і Білорусь. Після поразки у боях на р. Солониці під Лубнами (травень — червень 1596 р.) Наливайка та інших козацьких ватажків було видано полякам, відправлено до Варшави, де 11 квітня 1597 р. після жорстоких тортур страчено.

Оріховський Станіслав (1513—1566) — суспільно-культурнийдіяч, письменник, публіцист доби Відродження. Походив з польського шляхетського роду. Навчався у Краківському, Віденському, Віттенберзькому університетах, спілкувався з найвідомішими гуманістами, діячами науки й культури Західної Європи. Автор низки політичних, філософсько-історичних трактатів, серед яких "Промова на похороні Сигізмунда І", "Напучення польському королю Сигізмунду-Августу", "Життя і смерть Яна Тарновського", "Квінкунс, тобто взірець устрою польської держави" та ін. У своїх працях розробляв концепцію ідеального державного устрою з позицій шляхетської ідеології.

Острозький Василь-Костянтин (1526—1607) — відомий діяч релігійного і культурно-національного життя України. Наприкінці XVI ст. — найбільший після короля землевласник Речі Посполитої. Був старостою володими-ро-волинським, воєводою київським (з 1559 p.), сенатором (з 1559 p.), претендентом на польський престол у 1572 р. і московський у 1598 р. Захисник українських політичних прав, один із лідерів опозиції проти укладення Люблінської унії 1569 р. Відіграв значну роль у національно-культурному житті України XVI ст. Засновник Острозької академії, шкіл, друкарень в Острозі, Володимирі-Волинському. Висунув свою програму об'єднання православної та католицької церков. У 1596 р. під час Берестейського собору очолив опозицію і виступив проти укладення Берестейської унії.

Острянин (Остряниця) Яків (р. н. невід. — 1641) — козацький гетьман, провідник повстання 1638 р. У 1630-х pp. був полковником реєстрових козаків, брав участь у війні з Московією 1634 р. на Чернігово-Сіверщині. Після поразки повстання П. Павлюка під Кумейками, у березні 1638 p., обраний низовими козаками гетьманом. Очолив нове антипольське повстання, але зазнав поразки (3 червня 1638 р.) і відступив на підмосковську Слобідську Україну. Загинув під час козацьких заворушень.

Підкова Іван (р. н. невід. — 1578) — запорозький отаман, учасник багатьох воєнних походів. У 1577 р. організував вдалий козацький похід до Ясс із метою зайняти стіл молдавського господаря. У 1578 р. під тиском турецьких і трансільванських військ відступив в Україну, де був захоплений поляками. За рішенням варшавського сейму на догоду туркам страчений у Львові.

Потій Іпатій (1541 —1613) — київський і галицький митрополит, визначний письменник-полеміст. У грудні 1595 р. разом з луцьким владикою Кирилом Терлецьким побував у Римі на прийомі у папи Климентія VIII, на якому було вирішено питання про унію православної церкви Речі Посполитої з римсько-католицькою. Після смерті митрополита М. Рогози (1599) став

Тема 4

київським митрополитом, активно працював над залученням до унії духовенства та шляхти.

Рогоза Михайло (бл. 1540—1599) — православний митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (з 1589 p.), а з 1596 р. — митрополит уніатської (греко-католицької) церкви. Походив з білоруської шляхти Мінського повіту. Доклав багато зусиль до організації і проведення Берестейського церковного собору 1596 р.

Русин Павло (1470—1517) — поет, видавець, педагог. Родом з-під м. Перемишля. Навчався у Краківській академії, Грейфсвальдському університеті. Автор коментарів до античних творів. Ранні твори Русина (1507— 1508) — вірші й трактат, присвячений "Парадоксам" Цицерона. 1509 p. видав збірку власних творів, підготував до друку книгу сатир Персея (Краків, 1508). Творчість Русина мала великий вплив на розвиток ренесансної лати-номовної поезії.

Сагайдачний Петро (Конашевич-Сагайдачний) (мож., 1570—1622) — гетьман українського реєстрового козацтва, політичний і культурний діяч. Походив з української православної шляхти Львівщини, навчався в Острозькому колегіумі. З 1601 р. на Запорожжі. Очолював козацькі походи на Молдавію, Лівонію, Туреччину, Кримське ханство, оволодів м. Варною (1605), м. Кафою (1616). Брав участь у польському поході на Москву (1618). У вересні 1621 р. очолив 40-тисячне українське військо, яке приєднавшись до польської армії, відіграло вирішальну роль у перемозі над турками при Хотині, таким чином зупинивши османську експансію в Європу. Відомий і як культурно-просвітницький діяч. За його сприяння у Києві було створено православний культурний осередок, 1620 р. висвячено на митрополита Київського І. Борецького, що відновило православну ієрархію у Речі Посполитій. Разом з усім Військом Запорозьким записався до Київського Богоявленсь-кого братства. Автор полемічного трактату "Розмова про унію".

Сулима Іван (р. н. невід. — 1635) — козацький гетьман, за походженням шляхтич з Чернігівщини. Брав участь у походах на турків і татар (1621,1628, 1634). Вперше згадується як козацький гетьман 1628 р. У серпні 1635 р., повертаючись із походу на Азов, очолив виступ запорожців проти польського феодального гніту, зруйнував фортецю Кодак. Зробив спробу підняти на повстання селян та міщан, але був виданий реєстровими козаками полякам. Страчений у Варшаві.

Федоров Іван(бл. 1525—1583) — видавець, засновник книгодрукування в Росії та Україні. У 1553—1565 pp. організував і керував державною друкарнею у Москві. Переслідуваний церковниками, втік до ВКЛ. У 1569— 1572 pp. працював у магната Г. Ходкевича, у 1572—1575, 1583 pp. — у Львові, у 1575—1576 р. — ус. Дермані, 1577—1582 pp. — в Острозі. Видав перші друковані в Україні книги — "Апостол" (1574), "Буквар" (1574). Заснував Острозьку друкарню, де було надруковано грецько-старослов'янський буквар (1578), "Книгу Нового Завіту" (1581), "Хронологію" А. Римші (1581), Острозьку Біблію (1581).

Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (XIV—XVI ст.)

Федорович Тарас (Трясило) — гетьман нереєстрового козацтва (1629— 1630), провідник козацько-селянського повстання 1630 р. у Наддніпрянщині, результатом якого було підписання з поляками Переяславської угоди (28 червня 1630 p.). У 1632 — 1633 pp. Федорович брав участь у війні проти Московії на боці Речі Посполитої. У подальшому зробив спробу організувати нове повстання козаків, але не знайшов підтримки реєстровців.

Найважливіші події

1490—1492 — повстання в Галичині та на Волині під проводом Мухи і Борулі.

1555 — заснування Д. Вишневецьким фортеці на о. Мала Хортиця.

1570 — організація реєстрового козацького війська.

1576—1578 — заснування Острозької академії і друкарні.

1577 — похід І. Підкови в Молдавію..

1585 — заснування Львівського братства.

1591 —1593 — козацьке повстання під проводом К. Косинського.

1594—1596 — козацьке повстання під проводом С. Наливайка.

1596 — Берестейська церковна унія.

1621 — Хотинська війна.

1625 — козацьке повстання під проводом М. Жмайла. Куруківська угода.

1630 — повстання під проводом Т. Федоровича (Трясила). Переяславська угода.

1632 — заснування Києво-Могилянського колегіуму.

1637 — козацько-селянське повстання під проводом П. Бута (Павлюка).

1638 — козацько-селянське повстання під проводом Я. Остряниці та Д. Гуні. "Ординація Війська Запорозького".

Контрольні запитання та завдання

1. Які особливі умови сприяли виникненню українського козацтва?

2. Які верстви населення були соціальною основою і провідною силою в українському козацтві? В чому полягає сутність феномену покозачення?

3. У чому полягала основна відмінність між характером антифеодальних повстань в Україні кінця XVI і 20 — 30-хpp. XVII ст.?

4. Як відмінності між реєстровим і низовим козацтвом позначилися на характері та результатах козацько селянських повстань кінця XVI — першої половини XVII ст.?

5. Чи було закономірним укладення Берестейської уніїі як вона була сприйнята в Україні?

6. Які чинники та основні віхи відновлення православної ієрархи в Україні у першій половині XVII ст.?

7. Як і завдяки чому виявлявся вплив європейського Ренесансу на українську культуру XV — першої половини XVII ст.?

8. Які фактори в українській культурі XV — першої пол. XVII ст. були домінуючими?

Теми рефератів

1. Боротьба українського козацтва з татарською навалою і турецькою агресією у XV — на початку XVII cm.

2. Православні братства в Україні.

3. Суспільна, церковна та культурницька діяльність Петра Могили.

4. Система ціннісних орієнтацій українця доби Середньовіччя.

Рекомендована література

1. БопланГ. Опис України, — К., 1990. — Т. 1—2.

2. Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1993. — Т. IV.

3. Європейське відродження та українська література XIV—XVIII ст. — К.,1993.

А.Леп'явкоС. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. — Чернігів, 1996.

5. Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. —К., 1997.

6. Полонсъка Василенко Н. Історія України: В 2 т. — К., 1993. — Т. 1.

7. Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI — перша половина XVII ст.) — К., 1998.

8. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. — В 2 кн. — Кн. II: Середина XV — кінець XVI століття. — К., 1994.

9. Щербак В.О. Формування козацького стану в Україні. — К., 1997.

10. Яковенко П.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. — К., 1997.

11. Яковен ко II. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI—XVII ст. — К., 2002.

Тема 5

КОЗАЦЬКА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. КОЗАЦЬКИЙ ГЕТЬМАНАТ (1648 р. - кінець XVIII ст.) (4 год)

Період кінця XVI — початку XVIII cm. займає особливе місце в історії будь якої європейської країни, й через це неодмінно привертає до себе увагу не тільки професійних істориків, а й філософів, політичних мислителів, митців. При чин для цього є декілька. Цей час звичайно називають початком відліку нової (модерної (з англ. modern — новий, сучасний) або ще ранньомодерної) історії європейської цивілізації, яка, залишивши позаду добу Середньовіччя, виходила на принципово новий, відмінний від попереднього етап свого розвитку. Він був пов'язаний із розширенням товарного виробництва, формуванням міжконтинентальної торгівлі й капіталістичного ринку, які збіглися в часі з докорінними змінами в соціальній структурі суспільства, відмиранням старих (земельна аристократія) формуванням нових верств (буржуазія, наймані робітники, служиле дворянство та ін.). Значних трансформацій зазнала культурна сфера, у якій відбувається посилення світської течії в освіті, науці й мистецтві ^поєднанні з поширенням, нових релігійних течій, що виділилися з лона традиційних церков (протестантизм та ін.). Глобальні зміни в соціальному, економічному і релігійному житті породжували серйозні явища в політичній історії. НедаремноXVII cm. називають "залізним", або "століттям солдатів", позначаючи в такий спосіб жорстокі релігійні й династичні війни, селянські рухи та революції, що методично спустошували Європу. Словом, у цей час народжу валися ті чинники суспільного розвитку, які наприкінці XVIII — XIX ст. до провадять європейські країни до незаперечного міжнародного лідерства в політиці, економіці й культурі. Перелічені явища протікали в країнах Європейського континенту по-різному, з неоднаковою інтенсивністю й часто-густо відмінними наслідками та результатами, але тісно впливаючи одне на одне. Так народжувалось явище, яке згодом назвуть європейською цивілізацією.

Соціально-економічне становище українських земель XIV—XVI ст. 4 страница