Інститут антимонопольно конкурентного регулювання, як складова законодавства що регулює ринкові відносини

З прийняттям у 2002 році Закону України «Про захист економічної конкуренції» та у 2003 році Господарського кодексу України були створені всі умови для виведення правових досліджень щодо економічної конкуренції на якісно новий рівень − створення загальної теорії антимонопольно-конкурентного права як однієї із базових підгалузей господарського права. Сучасна кодифікація господарського і спеціального антимонопольно-конкурентного законодавства надала додатковий імпульс для розробки концептуальних основ становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного права в системі права України, дослідження його функціональних зв’язків з її елементами, структурою, інститутами, сформованими в межах цієї підгалузі, особливостями механізму правового регулювання, за допомогою якого повинен досягатися організаційно-правовий порядок захисту економічної конкуренції в Україні.

Становлення процесу регулювання конкуренції в Україні багато в чому відрізнялося від традиційних умов формування антимонопольно-конкурентного законодавства у країнах із традиційною ринковою економікою. Основні відмінності полягали, перш за все, у тому, що законодавство про конкуренцію почало формуватися за відсутності ринкових відносин, конкуренції і за наявності державних монополій. Тому українське законодавство, яке регулює конкуренцію, на першому етапі розвитку було визначено як антимонопольне законодавство чи законодавство про обмеження монополізму.

Необхідно відзначити, що правові проблеми змагальності в економіці привертали увагу вчених і до проведення ринкових реформ. У той час вони досліджувалися в плані забезпечення об’єктивної порівняльної оцінки результатів господарської діяльності підприємств, її ефективності. Оскільки спеціальне антимонопольно-конкурентне законодавство було відсутнє, на початку реформування розглядалися економіко-правові умови подолання монополізму і розвитку конкуренції з урахуванням зарубіжного досвіду з метою сприяння становленню нового законодавства, що регулює господарську діяльність (В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменський, О.О. Чувпило, М.С. Лангштейн, Н.О. Орлова, Р.І. Кузьмін, С.О. Колесов, С.В. Савельєв).

Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму в господарській діяльності, регламентується гл. 3 ГКУ, законами України "Про Антимонопольний комітет Украї­ни", "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від не­добросовісної конкуренції", "Про природні монополії", "Про за­хист прав споживачів", "Про рекламу", "Про знаки для товарів та послуг" та іншими законами і підзаконними актами із зазначе­них питань. Зауважимо, що положення гл. 3 ГКУ не поширю­ються на відносини, у яких беруть участь суб'єкти господарю­вання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності виявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'яз­ковість якого надано Верховною Радою України.

Законом можуть бути визначені особливості регулювання від­носин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополіз­мом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.

Утримання конкуренції тісно пов'язано з інститутом антимоно-польної діяльності, оскільки обмеження дій підприємців має на меті створення конкурентного середовища у сфері підприємництва.

Разом з тим у процесі розвитку підприємств і концентрації капіталу, як правило, виникає класична монополія, яка з часом для усунення конкурентів і підриває конкуренцію, створюючи загрозу існування власне ринку.

З огляду на негативні наслідки монополізму для розвитку економіки країни з ринковими відносинами почали застосовувати правові засоби обмеження цього явища. Зазначену функцію ви­конує держава, що є єдиним суб'єктом у системі ринкових відно­син, яка має змогу виконувати антимонопольні функції.

У ст. 25 ГКУ встановлено, що держава підтримує конкурен­цію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економіч­них переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умови реалізації товару на ринку. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності або ставлять у нерівне становище окремі кате­горії суб'єктів господарювання чи в інший спосіб порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи держав­ної влади, до повноважень яких входять контроль і нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти у встановленому законом порядку.

Уповноважені органи державної влади і органи місцевого само­врядування повинні аналізувати стан ринку та рівень конкурен­ції на ньому і вживати передбачених законом заходів упорядку­вання конкуренції суб'єктів господарювання.

Антимонопольно-конкурентне право охоплює не всі господарські відносини, а лише ті з них, які безпосередньо впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію. До основних з них можуть відноситися: 1) узгоджені дії суб’єктів господарювання, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; 2) дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; 3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; 4) обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання і об’єднань; 5) дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності; 6) концентрація на товарних ринках, яка може призвести до монополізації.